|
Максим Рильський
КВІТИ ВЧИТЕЛЯМ
В синьому тумані
В сині димовій
Яблука рум’яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї...
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі,
Принесім їм квіти
З рідної землі.
* * * * *
Євген Доломан
ВЧИТЕЛЬЦІ
Вже пригріло сонечко золоте,
Квітами барвистими луг цвіте:
І кущі горицвіту, й сон-трава,
І фіалка-зіронька польова.
Цілий оберемок їх нарвемо.
І вінок-веселочку сплетемо.
Принесем віночок той у свій клас,
Подаруєм вчительці:
- Це для вас!
І за те, що учите нас добру,
І за те, що любите дітвору.
* * * * *
Наталія Багмут
МОЯ УЧИТЕЛЬКО
Так схожа на матусю учителька моя,
Така ж привітна і така ласкава,
Я жити в неї вчуся, горнусь до неї я,
Вона країни знань зоря яскрава!
І світить нам, і гріє, і розуму навча,
Ми всі її любов’ю обігріті,
І хлопчик неслухняний, і лагідне дівча —
Бо ми для неї найдорожчі в світі.
Моя учителько, спасибі, що ти є,
Життя шкільне з тобою сонячним стає,
У юнім серці ти, як зірка золота,
Моя учителько, любов моя свята.
Панує в класі тиша, коли говориш ти,
Бо, як струмочок, ллється твоя мова,
І хочеться летіти в незвідані світи,
Де нас чекає доля барвінкова,
Спасибі тобі, рідна, за серце золоте,
За мудрість, за турботу і терпіння,
Посіяне тобою любов’ю проросте,
Бо сходи ті із доброго насіння.
За матеріалами: http://www.abetka.ukrlife.org/
* * * * *
Тамара Коломієць
ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА
Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.
Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики
Пишуть палички.
Добре нам читається —
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна —
Хмуриться вона.
Скільки розгадали ми
З нею загадок.
Скільки прочитали ми
Віршів і казок.
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.
Наша перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка
Інших перший раз
Повела у клас.
За матеріалами: "12 місяців", настільна книга-календар, 1999.
* * * * *
Андрій Малишко
ПІСНЯ ПРО ВЧИТЕЛЬКУ
Сонечко встає, і шумить трава,
Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти,
Вчителько моя, зоре світова.
Звідки виглядати,
Де тебе знайти?
На столі лежать зошитки малі,
Дітвора щебече золота, золота,
І летять, летять в небі журавлі.
Дзвоник ніби кличе
В молоді літа.
Скільки підросло й полетіло нас
На шляхи землі, в ясну блакить, у блакить.
А що в тебе знов та доріжка в клас,
Під вікном у школі
Явір той шумить.
Двох синів твоїх узяли фронти,
Воювали, не лічивши ран, тяжких ран.
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в морози сиві
Непожатий лан.
Знов приходить юнь і шумить трава.
Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,
Вчителько моя, зоре світова,
На Вкраїні милій,
В рідній стороні.
За матеріалами: "Мій учитель". Збірка. Київ. Видавництво «Веселка», 1977 рік. Художник: Василь Євдокименко.
* * * * *
Володимир Сосюра
УЧИТЕЛЬ
Учитель мій! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полоні юних мрій!
У пам’яті моїй тримає років сила
твій тихий карий зір і кашель твій сухий.
Ти нас повів, закохано і сміло,
в незнаний світ, чудесних повний чар.
В твоїх словах, що ми в серцях лишили,
пізнали ми любові й дружби жар.
Закони вод, вітрів, і хмар, і світла
одкрились нам у ті школярські дні.
З тобою наша молодість розквітла
і наших душ пориви огняні.
Твій добрий зір в моїй уяві лине...
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
ти вчив любити подвиги людини,
красу труда й безсмертний рідний край...
Ось ти ідеш повільною ходою
і слухаєш, як день шумить життям,
а ми, малі, вітаємось з тобою,
і тепло так всміхаєшся ти нам.
Урок останній. Сонце над землею
світило нам. Ми радісні були.
І у життя тепло душі твоєї
ми крізь вітри й негоди понесли.
Василь Мефодійович, у скорботі
з нас не один заплакав і зітхнув,
коли в далекій рідній Третій Роті
на цвинтарі навіки ти заснув.
І хай з тих днів згубили лік ми рокам,
завжди — в бою, у розліті споруд —
для нас зоріє подвигом високим
твій корисний і благородний труд!
(1956)
За матеріалами: Володимир Сосюра. Вибрані твори в двох томах. Том 1. Поетичні твори. Київ. Видавництво "Наукова думка", 2000, стор. 398 - 399.
* * * * *
Людмила Мензул
ВЧИТЕЛЬЦІ
Сяє вдалині вогник у вікні,
Мов ясна зоря, сходить над селом.
Бачиться мені, віриться мені:
Вчителька моя й досі за столом.
Зошити свої дітвора здала -
То вразливих душ повісті малі.
Двійка школяра, горе школяра
Зморшкою лягли на її чолі.
А з вікна пливе золотий пилок,
Сонячним струмком сяє в темноті.
Вчителько моя, скільки помилок
Виправили ви в кожному житті!..
Нам ростить міста й хліб на цілині,
Вам - навчать дітей і радіть за них:
Прийдуть восени, підуть навесні
По шляхах космічних, по шляхах земних.
|
