Марія Пригара. Віршована казка про ведмедика з ілюстраціями (читати та завантажити)

 

 

 

Марія Пригара

 КАЗКА ПРО ВЕДМЕДИКА

Вірші

 

Завантажити текст твору (txt.zip)

 

 

Де шумить сосна лапата
Край дзвінкого джерела,
Там ведмедиця кудлата
Із малятами жила.

Двоє менших ведмежаток
Ще й ведмедик — старший брат.
І любила дуже мати
Неслухняних ведмежат.

Умивала на полянці,
В ліс по ягоди вела,
Частувала медом вранці
Із бджолиного дупла.

 

 

Вчила з дуба кору дерти,
У пеньках шукать жуків.
Тільки старший був упертий,
Слухать зовсім не хотів.

Кривдив братиків маленьких.
«Краще б я тут був один!»
І завжди зітхала ненька:
— Отакий недобрий син!

 

Як ти будеш жити в світі? —
Та ведмедик не вгавав
І на всі слова сердиті
Тільки лапою махав.

Ще й хвалився: — Я вже добре
Знаю хащу лісову!
Я великий! Я хоробрий!
Сам, як схочу, проживу!

 

 

Чого то у лісі
Регочуть сороки?
Чого то зайчата
Вхопилися в боки?

Чого то од сміху
Аж пада лисиця?
— Оце так невдаха!
Дивіться! Дивіться!

По лісу ведмедик
Бреде-шкутильгає.
Нема йому щастя
І долі немає.

 

 

Хотів у ярузі
Струмок загатити,
Щоб потім всю рибку
В ставку половити.

Намірився з кручі
Зіпхнути колоду,
Та й сам обірвався,
Шубовснув у воду.

Чиюсь під корчами
Побачив комору,
Як носа засунув —
Підскочив угору.

 

 

Їжак нашорошивсь,
Як тупне щосили!
— Не лізьте, будь ласка,
Куди не просили!

Ще й білка із гілки
Поглянула скоса,
Зірвала дві шишки,
Поцілила в носа.

— Отак тобі й треба,
Хвалько ти, ледащо!
Тиняється в хащі,
Не знаючи нащо!

 

 

На річку ведмедик
Побрів, зажурився.
— Навіщо тікав я?
Навіщо хвалився?

Чого в цю халепу
Було мені лізти?
І де ж пообідать?
І де попоїсти?

Аж тут в очереті
Він бачить гніздечко,
А в нім лебедині
Великі яєчка.

 

 

Зрадів наш ведмедик,
Спинився раптово.
— Оце так натрапив!
Закуска готова!

Тепер підживлюся! —
І раптом, на лихо,
Звідкіль не взялася
Стара лебедиха.

 

 

— А дзуськи, кудлатий!
Нема сюди ходу!
Не сунься у воду,
Не знаючи броду!

І дзьобом, і крильми
Лупцює невдаху.
Тікає ведмедик
Та плаче від жаху.

 

 

— Рятуйте! Рятуйте!
Ой, мамо! Ой, рідна! —
Почула це мати.
— Голівонько бідна!

З-за яру до річки
Примчала щодуху.
Синка врятувала,
Насмикала вуха.

 

 

— Добігавсь, гуляко?
Ходімо ж додому!
Було тобі добре
Без мами самому?

Оце дожилася!
Повік не забуду! —
Ведмедик похнюпивсь.
— Я більше не буду!

 

 

Вже виріс ведмедик,
Вже має малечу,
Та згадує й зараз
Оту свою втечу,

Подряпинки давні
Та гулі на носі.
...І казку про нього
Розказують досі.

 

 

За матеріалами: Пригара Марія. Казка про ведмедика. Художник: Ткаченко Олесь. Київ, видавництво «Веселка», 1977 р.

 

 

Більше творів Марії Пригари на нашому сайті: