Володимир Свідзінський
КИЙ
(казка)
Завантажити текст казки Володимира Свідзінського "Кий" (txt.zip)
|
Був дід і баба, і синів троє — Два розумних, а третій дурень. Як були при малім достатку, То старший син каже до мами: «Піду я, нене, та десь наймуся». Спорядили його, пішов він. Іде та й іде, коли дід назустріч — Сам коротун, сміхотливі очі. «Куди ти, парубче, чимчикуєш?» — Та ось іду, чи не стану в службу. Дід примружив веселі очі: «Хочеш вівці у мене пасти? Я тебе кривдити не буду». Слово за слово — поєднались. От дає йому дід отару, Дає мотузку й малу торбинку, «Гляди, - каже, - напаси вівці, І трави нарви, нав'яжи у в'язку, І піску набери в торбинку». То старший син добре дбає, Всю роботу гаразд справляє, Коли почав завертати вівці, А вони через річку та врозтіч! Що тут діяти? Він вернувся. Дід стоїть у дворі коло брами. «Ну як, — питає, — справив роботу?» Той каже: «Та все б гаразд, дідуню, Тільки вівці умкнули за річку». Дід засміявся: «Ну, нічого. Ось на тобі, сину, цей стільчик, Будеш мати всього доволі. Та гляди: поки дійдеш додому, Не кажи: «стільчику, розчинися!» Хлопець стільчик узяв, подався. Іде та й іде, аж ось і вечір. Хлопець зайшов на ближній хутір Та й став у господаря на ніч. Приймають його, до столу кличуть. Він господаря умовляє: «Прошу вас, дядечку, милим словом, Не кажіть: «стільчику, розчинися!» Стало опівночі, всі поснули; Дядько нишком: «стільчику, розчинися!» |
|
|
Де не взялись усякі наїдки, Гірко заплакав бідний хлопець. |
|
|
Як струснувся тоді баранчик, Скоро й третій син проситься Коли знов той дідусь назустріч, |
|
|
Приймають його, до столу просять, От почали вони багатіти. |
|
|
Як роззлоститься пан вельможний, Як почав їх кий обкладати, |
|
Словничок:
22 Єдваб — шовк.
За матеріалами: Володимир Свідзінський. "Чудесна тростка". Казки. Художник Наталя Клочкова. Київ, видавництво «Грані-Т», 2011 р., стор. 53-65.
Більше казок з книги Володимира Свідзінського "Чудесна тростка" на "Малій Сторінці":
Зміст книги:
Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.