Володимир Даник. "У трепетному сузір’ї... Моцарта!"

Володимир Даник. У трепетному сузір’ї Моцарта. Роздуми про музику та життя, поезії про Моцарта.

Володимир Даник

У ТРЕПЕТНОМУ СУЗІР’Ї... МОЦАРТА!

З чим порівняти музику, що подобається?! З зіркою на потемнілому нічному небі... Зі спалахом блискавки поміж тривожних осінніх хмар! З квітучою весняною повінню...
А можна ні з чим не порівнювати, а просто – слухати! А просто переповнюватись звуками, що хвилюють і надихають.

Згадалася розмова з актором одного з театрів, що колись гастролювали у Черкасах. Мова йшла про нещодавно переглянутий фільм. Фільм пригодницький, фільм присмачений гумором.
Здавалося б… ніби і нема про що говорити. Але мій співрозмовник, оцінюючи якість зйомок і переконливість режисури та акторської гри, побаченої на екрані, висловився недвозначно:
– Жодної фальшивої ноти!

І це дуже важливо і для різних видів мистецтва, і для багатьох життєвих ситуацій – не сфальшивити… У власному слові. У прийнятому рішенні. Та і у творчості загалом. Бо і життя – це теж… творчість!

У моїй ліричній збірці «В мого міста козацьке ім’я» (Черкаси, 1999 рік) є два вірші, пов’язані з одним добре відомим іменем. Бо і музика цієї людини така, що її забути – неможливо!

Володимир Даник. У трепетному сузір’ї Моцарта. Роздуми про музику та життя, поезії про Моцарта.

МУЗИКА МОЦАРТА

Дивними звуками світ цей рятуйте!
Музика фальші не вибачає.
Що ж вас, маестро, нема біля пульту?
Вас так сьогодні не вистачає.

Що ж це згасають генії рано,
Ніби гілки у безжальнім багатті?!
Музика Моцарта – цвіт, що не в'яне.
Музика Моцарта – звуки крилаті.

Важко душі, коли рана на рані.
Як відігнати сумнівів зграю?!
Тільки літа, ніби коні булані,
Швидко біжать, а назад не вертають.

Будьте, маестро, нам сонцем гарячим,
Променем чистим з вічного неба.
Скрипка сміється, скрипка заплаче,
Як вітерець серед сивого степу.

Бо і життя – це драма… Бо і творчість – це теж драма! Де інколи важко щось передбачити, а то і взагалі зрозуміти. А про такий жанр, як сонет, кажуть, що це… драма у мініатюрі.
Але ж від цього драма не стає менш гострою і хоч трохи спокійнішою.

У сонеті, приведенному нижче, мова йде… про стихію творчості. Творчості, що переповнює людину, що просто вихлюпується з берегів. І ця невгамовна стихія творчості, ця вируюча хвиля, що інколи накриває з головою, у вірші пов’язана з конкретним іменем. Іменем великого музиканта. Чия музика звучала колись, але ж… звучить і нині. Бо час не все може знищити чи притоптати. Дещо він – тільки підсилює!

Володимир Даник. У трепетному сузір’ї Моцарта. Роздуми про музику та життя, поезії про Моцарта.

МОЦАРТІАНСТВО

А Моцарта нема... Та дух його живий –
В густій імлі садів, у пелюсток тремтінні,
В сонета непохитності стрункій
І у краплинах золота осінніх!

Ти серцем гомінким почуть його зумій,
Бо це нетлінний жар, а ми, мій друже, тлінні!
І з снігу оживає сніговій,
І паросток проходить крізь каміння.

О ні, зарано ще виходити нам з гри,
Хай не лишилось і останніх шансів,
Поки горить в душі вогонь моцартіанства,
Поки натхнення каже ще: – Твори!

Поки серця належать висоті,
Поки ще ми душею молоді!

Життя – це творчість... І будуючи нову, квітучу і усміхнену Україну, нам треба про це не забувати. Тоді і помилки, і невдачі на цьому нелегкому шляху (а як же без них?!) будуть менш гіркими, а наші таки добре вистраждані проблеми – менш болючими.

На відео: краще з творчості видатного композитора Вольфганга Амадея Моцарта.

Стаття надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника Володимира Даника

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р., 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.