|
Вероніка Кремінна
АЙСТРИ ПІД ДОЩЕМ
Мокрі айстри під дощем
Печально схилили голівки.
Проминуло літечко любе —
Осінь постукала в наші домівки.
Вже минули ясні ранки,
Буйне цвітіння лугів,
Вечірнє казково-зоряне небо,
Проникливий снів сюрчків.
Нехай ці спогади нас гріють взимку,
Дадуть нам силу і надію:
Прийде весна, за нею — літо...
Цей вічний хід не зупинити!
Знову заспівають нам сюрчки,
Відродяться метелики і квіти.
* * *
ЛЮБА ОСІНЬ
Знову осінь, люба осінь,
Чарує нас вона.
То — зеленаво-жовта, то червона,
А то — брунатно-золота.
То дощик накрапає,
То стелеться туман,
То небо — синє-синє
Й прозора чиста даль.
Кружляє сонна мушка,
Дзижчить: "Прощай, прощай..."
А журавель курличе в небі:
"Лечу в далекий край..."
Природа завмирає,
Останні теплі дні.
І холоду, і сніговіїв
Ми вже в передчутті.
* * *
ОСІННЯ ФІЛОСОФІЯ
Ви можете банальною мене вважати,
Але ж не можу повз пройти.
Стоять дерева голі, кострубаті,
А серед них — одне маленьке і яскраве
З червоно-жовтим листячком густим.
Росте воно серед дерев високих,
Від негоди захищене й пронизливих вітрів.
Барвисте, ніжне і примхливе, мов шепоче.
— Це вам осінь шле останній свій привіт.
Уже немає листя, все навколо сіре,
Тільки трава зелена ще, й воно золотом горить...
Ми поспішаємо, не помічаємо чудес природи —
В такі хвилини зупиніться хоч на мить!
Можливо, будете чуттєвіші й добріші.
Можливо, ви пробачите когось.
Часточкою Всесвіту себе відчуєте,
Станете творцями важливого чогось.
|
"Любімо Україну,
