Софія Федина-Прилуцька. Поезії воєнного часу (читати та слухати, відео)


 

Надія вдалині від дому. Мурал у Ріному.  Художники: Костянтин Качановський та Микола Патій.

"Надія вдалині від дому". Мурал у Ріному.
Художники: Костянтин Качановський та Микола Патій.

 

 

 

Софія Федина-Прилуцька

24.02.2022

Бігом, кохана! Бігом збирай валізу!
Собі, малій, бери лиш необхідне!
Про всяк випадок кинь у Штати візу,
Можливо, це не довго, а можливо і поїдеш!

Вставай, маленька, треба бігти!
Доспиш в машині, крихітко моя...
Кохана, візьми в дорогу щось поїсти —
Усюди черги... Почалась війна...

Мої дівчатка, їдем на Шегині —
Там, кажуть, вільний ще кордон...
Мій Боже, ця сирена так нестерпно виє...
Не бійся, доню, це всього лиш сон!

Господи, який тут шквальний натовп —
На Польщу пішки тільки за добу...
Коханий... Я не хочу їхати, не хочу Штати!
Мені так страшно, я без тебе там помру!

Там будете в безпеці! Тут — війна!
Ти чуєш, як з усіх боків стріляє?!
Називай мене, як хочеш — мачуха, дурна!
Я не поїду! Розвертай машину іншого немає!

Кохана, чуєш?! В нас почалася війна!!!
Бери дитину їдь в спокійне місце!
Вона маленька, їй треба мирного життя!
Ну ми ж дорослі! Маєм бути реалісти!

Розвертай машину! Їдемо додому!
І хай мій ризик не спростують сльози!
Нам буде в сотні раз безпечніше з тобою,
Аніж самим у світі на чужім порозі!

Давай додому, поки крихта спить...
Я маю вервицю в руках із Меджугор'я...
Вона орду усю до попелу спалить,
А нашу дівчинку окутає любов'ю...

Тут наш будинок, серце, тіло і душа!
Пробач, Всевишній, може помиляюсь...
Але ми їдемо додому і хай гримить війна!
Ми переможемо, бо я на Тебе покладаюсь!

 

* * *

 

БЕЗСТРАШНА

Маленька дівчинка в громадних берцях,
Волосся довге, зібране в пучок...
Під гул ракет, та сильний поклик серця
Війну глядить від смерті до кісток...

Костюм — не класика у колір хакі,
На грудях не кольє, а іменний жетон...
Ну а в руках життя — медичний скальпель.
І ще! Не косметичка, а кейс. Там Кетанов.

Там бинт, уколи, різні шини,
Там навіть ніж. Простий із польових умов...
Лікарня — небо українське синє-синє...
І маленька дівчинка, що має дику кров...

Вона безстрашна... Анатомія наживо...
Цього не вчили, не писали у книжках.
Вона не плаче, але інколи — не сила...
"Пробач, не встигла, братику пробач..."

А їй халатик би, підбори і спідницю,
Рецепт писати на якийсь там бронхіт.
Та в нас війна... І скоро вже річниця...
І в серці дівчинки суцільний моноліт...

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Мамо вставай, нікого немає!"

 

 

 

МАМО ВСТАВАЙ, НІКОГО НЕМАЄ!

Буча, Ворзель, Ірпінь, Гостомель...
Не забудемо!
Не пробачимо!

"Мамо вставай, нікого немає!
Ходімо додому, прошу вставай!" —
На колінах хлопчина плаче-благає,
Та мама не піде, її вбив москаль...

"Мамо, піднімись, давай допоможу,
Ходімо додому, коридор ще вцілів!
Поставимо разом міцну огорожу,
Щоб дядько поганий пройти не зумів!

Мамо, я прошу, ну скажи мені слово!
Благаю, рідненька, вставай і ходи!
Сестричку згубив, татко в окопах...
Хоч ти мене, мамо, не смій, не лиши!

Мамо, мамо, там котик вцілів!
Підемо його, як колись нагодуєм!
Поїдемо в місто, поїдем в Ірпінь!
Боже, зроби, щоби мама почула!

Мамо, я плачу. Не знаю, як бути?
Ти певно не підеш, волосся в землі...
Мене забирають якісь добрі люди,
Кажуть, поїдем до тата рідні!

Вони прочитали на спинці твій напис,
Який ти писала вночі швидкоруч.
Я думав ти ігри зі мною так граєш,
Та дядько поганий зірвав нашу гру...

Забрав на подвір'я тебе невеличку,
Мене ж у підвалі самого лишив.
До крові обдер мені шию і личко,
А я, як ти вчила,  до Бога моливсь!

Мамо, я думав тебе не побачу...
Я вийшов з підвалу і поруч стою,
Гладжу за ручку і боляче плачу,
Матусенько рідна, тебе я люблю...

Мені кажуть їхати, на захід у гори,
Що там я на тебе почекаю чуть-чуть,
Та я не малий і знаю, що ти, там де зорі,
Де ангели світлі у небі живуть..."

 

* * *

 

МИ ПЕРЕМОЖЕМО, ЛЮБЛЮ..

Я засинаю під твій ніжний голос,
Я бачу очі там — на кінчику зорі...
Плече, мов шовк, і ніби поруч...
Але не поруч... Жінкам не місце на війні.

Я ніби відчуваю твій тендітний запах,
Здається, навіть знаю цей парфюм...
І руки. Твої завжди холодні рученята,
Що так нагадують лише тебе одну...

Я чую смак терпкого солоду губами.
Він фірмовий, він лише твій...
І я щоночі лиш клянусь світами,
Клянусь в безумстві лиш тобі одній...

Я бачу блиски глянцю довгого волосся,
Що розсипає ніч по атласній спині...
І вже не знаю наяву, а чи лишень здалося...
Таки здалося, бо жінкам не місце на війні.

А я все чую твій солодкий подих...
За нього ладен гризти цю війну!
Моя любове, мій космічний дотик,
Я до безумства твій, ми переможемо, люблю..

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Розстріляне місто з душею людини..."

 

 

 

РОЗСТРІЛЯНЕ МІСТО З ДУШЕЮ ЛЮДИНИ...

Розстріляне місто з душею людини...
У присудках ночі без світла й води,
Буває, що хоче кричати... Кричати щосили,
Стікати, мов повінь опісля зими...

Буває, що хоче мовчати... Мовчати у небо —
Війна не навчила шукати слова...
Розстріляне місто по закуттях від себе
Ховається тілом, лиш назовні душа...

І десь поміж згарищ обсмалених вій
Краси вже не видно, лиш світяться очі...
Облуплений шифер зрива буревій,
Напевно, він так помогти йому хоче...

Напевно, він сушить похапливі сльози
В перервах між боєм своїх і чужих...
Розстріляне місто, що родом із ночі —
В розбитому тілі, та в людській душі...

 

* * *

 

ЗИМА... НАС БІЛЬШЕ НЕ ЗЛЯКАТИ!

Зима... Тобі нас більше не злякати!
Нам вже не страшно, віриш? Взагалі...
Ми українці! Нас неможливо подолати!
В нас серце в камуфляжі, а душа — в броні!

Ми вже безстрашні... Зовсім, абсолютно...
Без світла? Без проблем, панове, без проблем!
В нас всередині світять генетичні люстри —
Ми українці! Нас ні кулею, а ні ножем!

Ні танками, ракетами, ні холодом!
У нас безсмертна і гаряча кров!
Морили ваші предки наших голодом,
А нас спасла Всевишнього любов...

А нас й сьогодні береже Всевишній!
І хай без світла, байдуже, зима!
Не згаснем, ми ж бо українці!
За лютим холодом завжди іде весна...

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Співає "Пташка" — серце Азовсталь."

 

 

 

СПІВАЄ "ПТАШКА" — СЕРЦЕ АЗОВСТАЛЬ

Там, де немає дому і немає міста,
Є небо синє, наче дорогий кришталь!
Там лине з бою українська пісня —
Співає "Пташка" — серце Азовсталь.

Хіба ти маєш право впасти, Україно?
Чи хоч схилитись на маленьку мить?
Коли весь світ до Бога на коліна —
Твій прапор гордо звідусіль стоїть!

Ти чуєш пісню з диму Азовсталі?
Ти чуєш, Рідна? Так звучить життя!
Кривавий бій, війна — вони співають далі!
В Азові досі лютий, та на душі — весна...

Вони співають попри біль і втому
Там, де немає їжі і нема води!
Тебе тримають міцно, не віддають нікому!
І ти співай, Країно, не мовчи...

Не замовкай, хай б'ється Твоє серце!
І буде небо синє, мов кришталь!
Ми зможем ворога здолати, стерти,
Допоки пісня буде наших в Азовсталь!

 

* * *

 

ЧЕКАЙ!

Чекай мене, моя золотокоса...
Не віддавай своє життя прокльону...
Всі кажуть безвісті, всі кажуть
горе,
А ти не вір! Чекай мене... Чекай з полону!

Чекай мене, моя солодко-ніжна...
Не віддавай на кару свої сині очі...
Я би приснився, щоб хоч якось дати вістку,
Що я живий, та сил таких не мають ночі...

Чекай мене, моя любове...
Не віддавай на стогін своє серце...
Я живий! На половину... У ворожому полоні...
Я повернусь! Хоч іноді все ж хочеться померти...

Чекай мене, моя тихоголоса...
Не віддавай до неба свій пекучий крик...
Я повернусь! Не вір нікому, що пішов до Бога!
Я полонений! Я нікуди із життя не зник...

Чекай мене, моя маленька рибка...
Не віддавай душі вовкам на втіху...
Не знаєш де я — і від цього мені дуже гірко

Не від тортур собачих, а від мук твоїх я гину...

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Ненавидить це довбане слово "вдова""

 

 

 

НЕНАВИДИТЬ ЦЕ ДОВБАНЕ СЛОВО "ВДОВА"

Виє вовком на світло темна вдова
Серед людей, як серед мертвого лісу...
Не своя... Не його... Нічия...
Життя посилає щохвилини до біса...

Вона почала курити цигАрки
Від безсоння, спогадів і чорних кофтин..
У ящику з печивом сигарети — сім пачок,
На фронт готувала, тепер будуть їй...

Майже не спить... Очі заклякли...
Руки скостеніли, а з ними — душа...
Всіх москалів до одного прокляла!
Ненавидить це довбане слово "вдова"!

Ненавидить, коли її жаліють і плачуть,
Коли так не вміло шукають тих слів —
Глухих, німих, до болю незрячих...
Зашитих у гори землі й курганів...

Вона змістилась, як ось і орбіта,
Зійшла із колій, як аварійний вагон...
Стоїть у кутку на синіх колінах
До Бога кричить: "Чому це не сон?!"

І курить, щоб дим придушив адекватність,
Бо вона роз'їдає до живих ще клітин...
Як та свічка — стопилась, але досі не гасне,
Ще досі жевріє рідкий парафін...

Ненавидить те кляте слово "вдова"...
І себе... За те, що виє на світло, як вовк...
Вовк, якого до сказу вкусила війна —
Вирвала серце... Забрала любов...

 

* * *

 

НЕ ПЛАЧ

Я просто без ноги, не плач, дурненька.
Яка різниця — кість а чи метал?
Буде нова, бо ця уже старенька...
Я з нею від АТО до нині воював...

Не плач, дурненька, це ж бо не найгірше.
Повір, очам моїм болить в стократ...
І ліку тут нема і рецептури не напишуть —
Заплющу їх, здригаюсь, і давай назад...

Не плач, нога — не страшно, буде інша,
Лиш вухам складно — не забудуть голоса...
Постійно ріже слух від вибуху і криків
І та проклята тиша, коли з тіла йде душа..

Моя дурненька, буду я ходити...
От тільки серцю треба, мабуть, час...
Воно ж до крові муками братів облите —
Комусь поміг, а когось... Боляче... Не спас...

Я виграв в цьому всесвіті життя...
З гірким смаком, та я не нарікаю!
Не плач, дурненька, це лише нога...
А хтось цілого тата більше вже не має...

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Небо сипало сніг..."

 

 

 

НЕБО СИПАЛО СНІГ...

Небо сипало сніг, щоб сховати руїни,
Щоб присипати біль пост-ракетних атак...
Тільки біль досягнув свого піку вершини
Хіба це сховаєш? Небо, чуєш, як так?

Ну як? Поясни! Ти ж рясніло блакиттю!
Дарувало надію, життя і любов!
За що ці ракети? Ці обірвані лікті?
Тепер твій сніг, щоб присипати кров...

Хіба ти сховаєш ці зламані долі?
Чи може прикриєш в душі пустоту?
Небо! Ти було колись таким невагомим,
А тепер ти холодне... Присипаєш війну...

 

* * *

 

ПРОЩАЙ!

Той бій був люттю вирішальний...
За день до нього падав сильний дощ...
І Олексій на скрипці грав, немов в останнє,
Він музикант, він просто віртуоз...

Артем дістав маленьку книжку...
І там не вірші, там кожен Божий день...
Маленький локон — сина перша стрижка —
Між сторінок носив завжди Артем...

В Богдана складно... Виріс сиротою...
Війна, мов прихисток в його житті...
І я стояв поміж дощу і полем бою,
Стояв і думав — як ви там, мої одні...

В нас завтра бій, що люттю вирішальний,
В кишені маю прапор і герба...
Твій поцілунок, на вустах прощальний
І ця фортуна з іменем "війна"...

Зливав той дощ усе на світі...
Світанок квапив: "Хлопчики, пора!
Ось там Херсон, а в нім чекають діти,
Чекають діти... І ворога орда..."

Зайшли... Він мокрий від дощу і злості —
Херсон чекав без зайвих слів...
Ми взяли... Богдан без ніг, лишились кості.
Артем зі мною... Прощай, скрипалю Олексій..

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Маму я привітаю з фронту..."

 

 

 

МАМУ Я ПРИВІТАЮ З ФРОНТУ..

Мам, ти пам'ятаєш ті листівки з пластиліну
І з кольорового паперу витинанки?
А як я вперше заробив тобі на квіти?
І біг вітати з святом тебе рано-вранці?

Мам, там в нашій шафі є дитячі фото...
На них ти молода й така щаслива...
Війни не було, ти не плакала так з роду,
Твоє волосся не було ще зовсім сивим...

Мам, відкрий альбом, я ввечері подзвоню...
Так хочу знов згадати цей спокійний час...
Моя єдина, цьогоріч я привітаю з фронту,
Без квітів, правда, але ти мене пробач...

Я повернусь й тобі зберу всі квіти,
Лиш тільки плакати ніколи більш не дам...
Всміхнись, хоч, знаю, тяжко цій весні радіти,
Люблю, з Днем Матері, моя найкраща, Мам...

 

* * *

 

ЇМ ПАСКУ ПОСВЯТИТЬ ВІЙНА...

Їм паску посвятить війна...
Не в церкві в свято, а у полі...
Гріхи відпустить вірний капелан

Душа сама попроситься на сповідь...

Здійметься вітер з Заходу на Схід
Підсушить їх тужливі сльози...
І не кажи, що сліз не має чоловік!
Має... Навіть кремезний і стальний
                                         військовий...

Бо у великі свята накриває вдвічі...
Ворожі кулі
звично... Гірше це душа...
Їм хочеться місцями, як воли ревіти
Від туги дому, але дім тепер війна...

Їм тут тепер святиться паска
З тужливим серцем, але силою в бою...
Не забувайте подвиг їх, будь ласка...
Не було б свята, якби не наші ЗСУ...

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "У спадок дід лишив мені державу!"

 

 

 

У СПАДОК ДІД ЛИШИВ МЕНІ ДЕРЖАВУ!

У спадок дід лишив мені державу!
А потім ще й рушницю залишив...
Він добре знав, які часи для нас настануть,
Про це він часто з слізьми говорив.

Він сам прожив страшне дитинство —
Він знав ціну за волю, мир і за життя:
Горіли села, люди, храми для молитви
І смертю всюди гримала війна...

Мій діду, як багато справдилось від тоді,
Як нищить Неньку нашу пекло-московит.
В вогні палають житлові райони,
Та наше Військо твердо на чолі стоїть!

А ти казав: "москаль не спине коні,
він прийде знов, дитино золота!
Тримайтесь разом, будьте на сторожі,
Вже має план диявольська орда..."

І знаєш, діду, ми всі разом, як ніколи...
Ми бережемо кожен клаптик на землі!
А Військо наше — Ангели во плоті —
Тримають щит від кулі сатани...

Ми разом всі з'єднались, мов у гнізда,
В нас кожен став за дім і за сім'ю!
Молитва спільна — розгина залізо,
Весь світ з'єднався, як в одну броню!

О як багато, діду, маю розказати...
Який страшний сьогодні проживаєм час...
Від тебе, діду, мужність йду черпати,
Від Бога сил й терпіння повсякчас...

У нас в підвалах родяться малята...
Ти уяви, який незламний ми народ!
Ти можеш з неба Ненькою пишатись,
Дивитись гордо із Всевишнього висот!

Тобі я дякую за найдорожчий спадок!
І обіцяю твердо берегти з всіх сил!
Твоїх повчань ніколи я не зраджу
І залишаюсь вдома до переможних днів!

Мій діду, Слава Україні!
Тримай за нас увесь небесний полк!
Вже скоро сонце зустрічатиме гостинно
Незламний ворогом, нескорений Народ!

(01.03.2022)

 

* * *

 

І от я знову через роки два...
До тебе, Діду, —  Слава Україні!
У нас ще досі не закінчилась війна...
Хоч ти все бачиш крізь хмаринки сині...

Твоя рушниця, Діду, — оберіг...
Стоїть від дня твойого заповіту...
І, знаєш, ворог до порогу підійти не зміг...
І знаю я... Що це твої з небес молитви...

Пробач, мій Діду, що приходжу рідко...
Що не розказую усіх земних новин...
Та, інколи, так хочеться ридати гірко...
Від тебе зачерпнути мудрості і сил...

Тепер країну засипає лютий сніг...
Мабуть, щоб вкрити, як периною окопи...
Багато вже пролито крові і багато сліз...
Збирають люди із останнього на дрони...

Ти ж бачиш, Діду, як з долоні — звисока,
В які вузли це сьогодення закрутилось...
Я пам'ятаю... Ти казав, що прийде ця орда...
Війна — це довго, золота дитино...

Я пам'ятаю, Діду, і тепер до тебе йду...
Сказати гордо — Слава Україні!
Сказати, що ніхто не припиняє боротьбу!
Ти ж чуєш... Сколихнулось небо синє...

Я тільки прошу, зустрічай наших Героїв...
Їх так багато... Розкажи їм трохи про життя...
Вони ж тепер без ран, без болю і без зброї...
Та тільки до своїх не мають більше вороття...

Іду... Пора мені, мій рідний Діду...
Обов'язково прийду... Ми ще поговорим...
Дякую, що дав у кров мені мою Країну...
Дякую, що небом синім віриш в Перемогу!

(29.11.2023)

 

 

 

"У спадок дід лишив мені державу!"

 

 

 

ПІДСУМОК РОКУ — ВІЙНА...

Підсумок року — війна...
Розбиті будинки, долі... І смерті...
Уламки ракет серед білого дня...
І люди безликі... І люди, як жертви...

Підсумок року — війна...
Проклята за нами іде у наступний...
Наливши у келих в цей вечір вина —
Згадайте про тих, хто "святкує" під кулі...

Згадайте вдову, осиротілу дитину...
І стиште, будь ласка, радісний сміх...
Ціну в Україні має кожна година —
За кожну годину хтось Героїчно поліг...

І зараз.. В цей час когось вкрила броня...
А когось везуть, щоб до війська призвати...
Пам'ятайте, що підсумок року — війна...
З війною в новий доведеться ступати...

 

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. Вірш "Підсумок року — війна..."

 

 

 

ЛЕТІЛИ ЛЕЛЕКИ ДО РІДНОГО ДОМУ...

Летіли лелеки до рідного дому,
Не зразу впізнали закоханий край:
"Чи то Україна?" — придивлялись крізь втому...
Побачили пекло, а летіли у рай...

Сповилась вогнем дорога Батьківщина:
Ворожі гармати тріщать звідусіль...
Господи, що означає слово "людина"?
Навколо жахіття — руїни і дим...

"А де той будинок з гніздом на вершечку?
Де хлопчик із хати, що нас виглядав?
Він завжди носив молочко у горшечку
І, ніби, із казки всіх нас пригощав..."

"Немає ні хати, ні гнізда, ні хлоп'яти...
Немає подвір'я, лиш біль і туман...
Рашисти прийшли нас від нас "визволяти",
Принесли з собою біду і печаль...

Лелеки, рідненькі, будьте уважні, -
Небо відкрите, снарядом гримить!
Літають по всюди ракети крилаті,
А землю Вкраїнську нестямно болить...

Летіть попід хмари, до Бога високо,
Ще вище, аніж вами звичний маршрут!
І клекотом журним просіть допомоги —
Хай Господь Всевишній припинить війну..."

 

* * *

 

ЗА ВДОВ... ЗА СИРІТ...
І НЕВИННИХ З-ПІД УЛАМКІВ...

Її захищають колони...
Важкої техніки... Воєнних танків...
Вони гарчать, як вовки, цьковані на ворога...
За вдов... За сиріт... І невинних з-під уламків...

За тих, хто віддав руки і ноги,
Які згодом виростуть обов'язково вдруге...
Вагітні народжують маленьких хлопців...
Народжують... Бо Україні треба бути!

Їй треба бути і пити кров, як цілющу воду
За тих, хто в майбутньому має жити!
За тих, хто навік пам'ятатиме хто ворог
І з червоних джерел не почне більше пити...

Її захищають... Вона до плеча у хустині...
Сильна, як мати... І плаче, як мати...
Її лють стала кольору крові дитини,
А значить іде... Іде, щоб їх перемагати...

 

 

 

На відео: На відео: Софія Федина-Прилуцька. Вірш "За вдов... За сиріт... І невинних з-під уламків..."

 

 

 

КОЛИ ЗАМОВКНУТЬ ВСІ ГАРМАТИ

Коли замовкнуть всі з усіх гармати,
Коли ти скажеш, що закінчилась війна,
Або не так — "Ми переможці!" — я буду ридати!
І плакати з надриву власного нутра...

Коли замовкнуть всі з усіх гармати,
Коли ти скажеш: "Повертаюсь вже на днях" —
Я буду дні, мов вічність серцем рахувати,
В секундах міряти твоє й моє життя...

Коли замовкнуть всі з усіх гармати,
Коли ти поруч будеш, а не "на нулі",
Я не захочу тижнями, напевно, спати,
Лиш бути киснем, бути просто у тобі...

Коли замовкнуть всі з усіх гармати,
Коли ти скажеш, що закінчилась війна,
Я буду тихо образ Пресвятої цілувати
І плакати з надриву власного нутра...

 

* * *

 

РОЗКВІТНЕШ!

Розквітнеш! Сплетеш волосся в косу!
Підхопиш дзвінко пісню солов'я!
І зникне ворог, як бур'ян в покосах —
Усе минає, і мине війна...

Розквітнеш! Вдягнеш в неділю вишиванку,
Хвалу Господню в небо вознесеш!
Піднімеш Суми, Маріуполь, Харків!
Донбас і Крим додому повернеш!

Розквітнеш! Хай майорить блакитно-жовтий!
Хай знає світ Твою величну міць!
Настане ранок чистий, переможний,
Потягне сонях голову в блакить!

Розквітнеш! Зітреш з лиця ворожі танки!
В столиці знову заспіваєш Гімн!
Та так з душі, щоб бігали мурашки,
Щоб аж здригнувся сам Єрусалим!

Розквітнеш! Розквітнеш, Мила, обіцяєм!
Ще зовсім трошки, Ненько дорога!
І зникне ворог, як пітьма з світанку —
Усе минає, і мине війна...

 

* * *

 

Якби я не знав, що ти така сильна...
Я б ніколи у світі цих слів не казав...
Ти мужність моя з тендітними крильми
І квітами всіяна непохитна скала...

Ти сонцем осяяна міць із каміння
І в сукні жіночній - ти великий борець...
Якби я не знав тебе в хвилях терпіння,
Я б ніколи у світі не рвав твій терпець...

Кохана, ти любов'ю обвита фортеця...
Ти буря в години страшних зазіхань...
Якби я не знав скільки втримають плечі,
Я б ніколи не дав тобі ноші страждань...

Якби я не знав, що попри все ти зумієш,
Я б нізащо у світі тебе не лишив...
Ти маєш без мене життя дальше жити,
Чуєш? Ти маєш! Збери кулаки...

Не вражай землю сльозами-градом!
Не тужи! Не картай! Відпусти....
Якби я не знав, що ти вмієш триматись,
Я б ніколи до тебе не прийшов на щиті...

 

 

 

На відео: Софія Федина-Прилуцька. "Кохана, я б ніколи до тебе не прийшов на щиті..."

Матеріали з вдячністю взято з ютуб-кнаналу "Українська поезія!".

 

 

Читаймо також на "Малій Сторінці":

Вірші про війну"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу 
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"
 
(Ірина Мацкова)​
 

 

Вірші про Україну

УкраїнаДумки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка,  Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли,  Анатолія Камінчука, Анатолія Качана,  Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та іншрвари Гринько та інших відомих українських поетів.


Останні коментарі до сторінки
«Софія Федина-Прилуцька. Поезії воєнного часу (читати та слухати, відео)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми