"Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів", повість (Леся Воронина). Розділи 21 - 31.

Леся Воронина

ПАСТКА ДЛЯ СИНЬОМОРДА, АБО ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО БРЕХУНІВ

Повість

 

«Увага! На сайті представлено лише фрагмент тексту.

Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!»

 

 

Розділ 21 

Я ЗНАЙОМЛЮСЯ З БІОРОБОТОМ СТАХОМ І РОЗУМІЮ, ЩО НЕ ВСЕ КЛАСНО

— Нічого собі гулянка! — почув я біля себе голос якогось дядечка, що тримав перед собою велику тарілку з тістечками й одне за одним кидав їх до рота. — Бував я на різних забавах, але такого драйву не було ніде!

Я зрозумів, що план бабусі здійснився на всі сто. Публіка сприйняла усі фантастичні події, які відбулися на центральній площі нашого міста, як супершоу з надсучасними спецефектами.

— Ну й костюмчики ви собі вибрали — уві сні таке побачиш, то злякаєшся! — продовжував вихваляти вечірку балакучий дядечко. — Я коли побачив, як приземляється ота летюча квасолина, то на якусь хвилину навіть злякався — таким реальним це все здавалося. Аж урешті до мене дійшло, що такого просто не може бути. Тільки я не зрозумів, навіщо було розбивати свинку-скарбничку? Хоча, мабуть, організатори встигли підмінити справжні гроші на фальшиві папірці… Щоб було іще прикольніше! Я собі взяв одного папірця на пам’ять.

Я відчув, як тисне маска синьоморда, та й увесь блакитний камуфляж уже час було скидати. Тож я простягнув веселому дядечкові руку, на якій ще й досі була надягнута рукавичка у вигляді пазуристої лапи з перетинками, й сказав:

— Вечірка справді убойна! Дякую, що завітали!

Чоловік усміхнувся, хотів іще щось сказати, та раптом його очі почали злипатися, він широко позіхнув і осів на землю.

— Це почав діяти сонний порошок, який шеф-кухар підсипав у тістечка, — почув я ввічливий голос. Озирнувся й побачив невисокого лисого як коліно чоловіка в уніформі. На комірі його білої куртки я роздивився крихітний жовтий значок-метелик. — Погляньте, вже майже вся публіка поснула. Добре, що ночі тепер теплі.

Я обвів поглядом величезний майдан — справді, розкішно вбрані дами й кавалери полягали просто на бруківку й поринули в глибокий сон. Ті ж, кого снодійне ще не зморило, позіхали і ось-ось мали відключитися.

— Як класно, що все вже позаду! — сказав я лисому чоловікові і вже зібрався скинути страшну маску з синьою жаб’ячою мордякою, але він зупинив мене:

— Та ні, шановний Климе Миколайовичу, нічого класного немає. І ще нічого не закінчилося!

— Заждіть, я звідкись знаю ваш голос! — до мене раптом дійшло, що саме так зі мною розмовляв… механічний помічник із бабусиного часольоту, замаскованого під старенький «Запорожець».

— Так, ви правильно здогадалися: ми зустрічалися під час переміщень у часопросторі. Я, за дорученням пані Соломії, мав інструктувати вас та ваших товаришів.

— Але ж я завжди вважав тебе… тобто вас… просто механічним пристроєм…

Хай йому біс! Я не знав, як звертатися до цього суб’єкта. Він явно не був людиною, але й приладом, що монотонно видає інформацію, його теж не можна було вважати.

— Я з радістю розвіяв би ваші сумніви, але це не в моїй компетенції. Скажу лише, що виникли деякі непередбачувані обставини. Тепер мій потужний штучний інтелект та вся інформація, якою наділила мене пані Соломія, вміщений у цю людиноподібну оболонку. Отже, я — біоробот. Щоб вам було зручніше, можете називати мене Стахом. А тепер нам час повертатися до секретного штабу. Всі члени ТТБ уже там. Бракує лише вас та ще однієї особи. Чому? Власне про це йтиметься на засіданні штабу.

 

* * *

 

Розділ 22 

У ТТБ З’ЯВИВСЯ ЗРАДНИК?

Уже знайомим шляхом ми спустилися до підземної торгівельної галереї й увійшли до салону, де продавалася надсучасна електроніка. Тепер мене вже не дивувало, що велика скляна вітрина салону на час засідання ТТБ перетворилася на мапу. Тільки зараз це була не мапа зоряного неба, а детальна карта Землі. Точніше, однієї її частини — пустельного узбережжя Червоного моря, де мені зовсім недавно довелося побувати.

— Климе, підходь ближче і сідай, — покликала мене бабуся. — Ми саме радимося, і твоя інформація буде для нас важливою. Адже ти спілкувався з Жуком ще сьогодні вранці й, можливо, помітив якісь зміни в його поведінці.

— А що трапилося? Я думав, що операція із захоплення синьомордів та їхніх агентів відбулася успішно. Ми їх усіх надурили, як ти й запланувала. А потім Жук зробив отой карколомний фокус — спустився з часольоту, упіймав на гачок клунок із синьомордами і зник у невідомому напрямку на очах здивованої публіки.

— Та ні, дещо пішло зовсім не за планом, — тихо промовила бабуся й оглянула всіх присутніх, які вже встигли познімати костюми синьомордів, набули свого звичного людського вигляду й розташувалися на пластикових складаних кріслах у проходах між вітринами.

До мапи нечутно підійшов лисий біоробот Стах, підняв руку, як зразковий учень першого класу, і бабуся зрозуміла, що він просить слова.

— Я не знімаю відповідальності з себе. Член ТТБ на прізвисько Жук увів мене в оману, приклавши до пускового пристрою часольоту точну силіконову копію відбитку долоні іншого члена ТТБ — Клима Миколайовича Джури на прізвисько Музикант, на яку був запрограмований даний літальний апарат під кодовою назвою «Запорожець».

— Стаху, у нас мало часу, говори по суті, — різко обірвала біоробота бабуся Соля. — Що було далі?

— Вищеназваний Жук налаштував навігатор часольоту на центральний майдан, потім спустився по канату до невпізнаного мною об’єкту у формі великого клумака і, підчепивши його спеціальним гачком, повернувся до салону автомобіля. Після цього Жук, якого я ідентифікував як Клима-Музиканта, визначив подальший маршрут. Але під час спуску-підйому по канату з його руки зісковзнула силіконова плівка з відбитком долоні Музиканта. Тож я викрив підміну, встиг катапультуватися, трансформувавшись у біоробота. Так мене запрограмувала пані Соломія. На жаль, я не встиг заблокувати пульт управління, і часоліт відбув у наперед визначеному напрямку.

— Інакше кажучи, серед членів ТТБ був зрадник, — різко підсумувала довгу і плутану промову Стаха бабуся Соля. — До того ж він виявився найздібнішим брехуном. Адже, у мене не було навіть тіні сумніву щодо його відданості нашій організації.

 

* * *

 

Розділ 23 

МЕНЕ ВИРУЧАЮТЬ ВЛАСНІ ВУХА

— Заждіть! Здається, я знаю, куди полетів Жук і навіщо він захопив із собою клунок із синьомордами! Сьогодні вранці, коли я літав на часольоті до Червоного моря, щоб забрати звідти Жука і Зайця, ми випадково провалилися у підземний палац. Там стояли фігури давньоєгипетських богів, а ще прозорі капсули із застиглими істотами, схожими на людей-велетнів. І це були зовсім не мумії — вони мали такий вигляд, наче щойно заснули. Заждіть… там було щось іще… дуже важливе…

Я напружив пам’ять і подумки перенісся до загадкового підземелля.

— Знак синьомордів! Так-так, в останню мить, коли ми звідти відлітали, я побачив його на гладенькій стіні усипальниці!

— Про яку усипальницю ти говориш? І що за знак на стіні? А головне: чому ти одразу ж не розповів мені про це? — з підозрою запитала пані Соломія, яка, здається, зовсім забула про те, що перед нею стоїть рідний онук, якому ще сьогодні вранці вона пекла пиріжки й варила борщ.

— Я просто забув! Спершу ота блакитна потвора ляпнулася просто на нашу клумбу. Потім, коли я спостерігав за виступом Зайця і Жука, мене мало не захопили агенти синьомордів. А коли ми прибули в село, виявилося, що синьомордівський десант збирається захопити Землю вже цієї ночі…

— А може, у них із Жуком змова? — запитала струнка чорнява жінка в окулярах, у якій я впізнав телеведучу популярної програми «Побрехенька», і мало не наскрізь пропекла мене поглядом.

— Та ви що! — виступив наперед Заєць. — Хіба ви не знаєте, що саме завдяки Музикантові сьогодні ввечері ми заманили в пастку не лише агентів синьомордів, а й самих хижих блакитних жаб разом з їхнім космічним кораблем?! Ви чули, як він імітував синьомордівську мову, що в усіх аж вуха позакладало!

— А у мене саме це і викликає найбільшу підозру! — не хотіла відмовитися від своїх звинувачень жінка. — Надто добре він ту мову знає!

— Годі! Так ми почнемо підозрювати одне одного й сперечатися, аж поки синьоморди захоплять Землю, і всі ми перетворимося на їхніх рабів.

Президент ТТБ доторкнулася рукою до скляної стіни, і зображення морського берега почало наближатися. Ось уже я побачив піщаний грот, у якому ховав свого «Запорожця», коли ходив дивитися на змагання з фрідайвінґу. А потім саме тут наш часоліт провалився в загадкову підземну усипальницю. Тепер на цьому місці зяяла глибока вирва, над якою височів якийсь дивний предмет… Зображення стало чіткішим, об’ємнішим, і ми впізнали «чарівний клумачок» — зав’язану у вузол металеву конструкцію, яка ще недавно була величезною сценою, на якій відбувалися найголовніші події нинішньої ночі.

— Погляньте! — вигукнула підозрілива телеведуча. — Синьоморди прорізали отвір у металевій пастці, в яку ми їх заманили. А он і зручний трап від їхнього космічного апарату, який вони використали, щоб спуститися в підземелля… І після цього ви стверджуєте, що вони не здогадувалися, куди прямують?! Що все це випадковість, і про підземну гробницю вони не знали?!

— Схаменіться і не перетворюйте наші збори на сенсаційне телешоу, — спокійно промовила бабуся, намагаючись вгамувати знервовану жінку. — Хочу нагадати, що зараз ви не в ефірі. А щодо Музиканта, то я йому вірю. І не тому, що він мій рідний онук. Він справді нічого не знав про підступні плани Жука і зовсім не збирався приховувати від нас важливу інформацію. А щоб у цьому переконатися, варто просто поглянути на нього!

І пані Соломія — видатна вчена-винахідниця, президент ТТБ, а водночас моя бабуся, яка знала мене як облупленого, навела знервованій жінці неспростовний аргумент на мою користь:

— Бачите, зараз він розгублений і засмучений, але він точно каже правду. Річ у тім, що у Клима Джури є одна особливість, про яку не може знати навіть ведуча такої чудової передачі, як ваша. Розумієте, я маю свої секретні способи, за допомогою яких завжди можу перевірити хлопця. Коли мій онук намагається щось приховати або збрехати, в нього червоніють вуха.

Усі члени ТТБ, як за командою, повернули голови в мій бік, пильно поглянули на мої дещо відстовбурчені вуха, і тут-таки переконалися, що я кажу чистісіньку правду — вуха були абсолютно нормального кольору.

 

* * *

 

Розділ 24 

ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО ДАВНЬОЄГИПЕТСЬКИХ БОГІВ?

— Нічого не вдієш, — зітхнула бабуся, — вороги захопили наш часоліт, тож доведеться діяти на відстані, так би мовити, брати віртуальну участь в операції «Антижаб-2», яка ще далеко не закінчилася. На щастя, завдяки супутниковому зв’язку я зможу спостерігати в режимі онлайн за всім, що відбуватиметься в підземеллі, й давати необхідні вказівки.

— Пані Соломіє, то, може, ми також долучимося до операції? Он тут скільки підключених компів, а гуртом, як то кажуть, і батька добре бити, не кажучи вже про якогось там зарозумілого запроданця Жука! — запропонував бабусі поважний добродій із професорською борідкою, яку він час від часу посмикував.

Як виявилося, я вгадав — цей дідусь справді був професором, бо саме так до нього звернулася бабуся Соля:

— Пане професоре, ваша допомога буде неоціненною, адже ви фахівець зі стародавніх єгипетських культів. І археологічні розкопки ви проводили саме в цій частині пустелі.

— А я вам зараз покажу місце, де ми знайшли унікальні підземні тунелі. До речі, вони вели саме до цієї частини узбережжя Червоного моря, — професор підійшов до прозорої мапи, зробив кілька ледь помітних рухів, і на карті з’явилася піраміда з дивною усіченою верхівкою, до якої вів глибокий рівчак. — Там і зараз працюють двоє наших найкращих археологів.

Ми з бабусею крадькома перезирнулися, бо впізнали місце, де вже кілька років працювали мої батьки.

— Наша експедиція майже розчистила стародавній хід до таємного поховання фараона. Я висунув гіпотезу, що саме там заховані найбільші скарби часів Раннього Царства. Це майже три тисячі років до нашої ери! Ви уявляєте?! — сивобородий дідусь так захопився розповіддю про старожитності, що цілком забув про причину наших термінових зборів. — Ось зараз я швиденько розповім вам про найвідоміших богів Давнього Єгипту.

Ентузіазм старенького професора і непереборне бажання познайомити всіх і кожного зі складною ієрархією єгипетських богів долали будь-які перепони. Навіть моя бабуся відступила під його натиском.

— Так отож, мої дорогесенькі, слухайте уважно і запам’ятовуйте! Хто хоче, може відразу занотовувати… Я диктуватиму за абеткою. Анубіс — головний бог царства мертвих, покровитель бальзамування і некрополів!

Дідусь зробив красномовну паузу, потім натиснув якусь клавішу на пульті, й на екрані з’явилася моторошна постать з вовчою головою.

— Ну й страшидло! — мимоволі вигукнув мій вразливий друг Заєць. — А може, це якась помилка? Невже єгиптяни вклонялися ось таким потворам-мутантам?!

— Юначе, прошу не перебивати! Що ви розумієте в стародавніх уявленнях про красу? Краще погляньте на Апіса — божество родючості з головою бика!

Професор, як міг, спробував зобразити грізного рогатого бика — наставив уявні роги й почав стукати ногою, взутою в масивний черевик фірми «Мартене», об підлогу.

— А це — Бастет, богиня любові та веселощів, вона з головою кицьки!

Поважний археолог грайливо підморгнув, склав губи сердечком і послав слухачам повітряний поцілунок. Дехто із присутніх членів ТТБ, попри всю драматичність ситуації, не витримав і почав підсміюватися — надто вже кумедний вигляд мав підтоптаний бородатий професор у ролі грайливої богині кохання. Та славетний археолог не зважав на реакцію публіки і вів своєї:

— Бес — покровитель сім’ї і материнства, охоронець від злих сил!

Знавець старожитнього Єгипту склав руки на грудях і почав колисати уявне немовля.

Тут президентові ТТБ остаточно увірвався терпець, і вона ввічливо, але твердо зауважила:

 

— Вельмишановний пане професоре! Нашому світові загрожує смертельна загроза, а Ви нам читаєте лекцію про давніх єгипетських богів…

— Ну як ви не розумієте — все в цьому світі нерозривно пов’язане! І таємниці давньоєгипетських богів, цілком можливо, допоможуть нам здолати синьомордів! Невже ви думаєте, що ця ворожа цивілізація вперше прибула на Землю?! Тож не перешкоджайте, я закінчу бодай коротенький перелік давньоєгипетського пантеону. Тот — бог мудрості й знань, він із пташиною головою ібіса! Сахмет — богиня війни і палючого сонця, вона з головою левиці!
 
І раптом на величезному екрані-вітрині з’явилася знайома синя мордяка з вибалушеними червоними очима й довжелезним висолопленим язиком, до якого прилипла муха. Я мимоволі зойкнув, а сивобородий професор спокійно пояснив:

— А це — зображення одного з найзагадковіших богів — володаря мороку й смерті, ім’я якому Квакожер! Серед давніх богів Квакожер вирізняється жахливою ненажерливістю й жадобою, він пожирав усіх, кого зустрічав на своєму шляху, і ніхто не міг врятуватися від нього!

— Професоре, я, звісно, не сумніваюся у вашій глибокій обізнаності, — зауважила бабуся, — але скажіть, як же тоді давні єгиптяни могли протистояти цьому непереможному монстрові?!

— Вважалося, що, жодна жива істота в світі, окрім легендарного Сонячного Сфінкса, не могла впоратися з Квакожером. Однак це лише міф… А тепер я хочу розповісти про…

— Годі! Годі! Ми вже почули все, що треба, — врешті урвала бурхливий потік професорової красномовності бабуся Соля. — Ми занотуємо ці важливі відомості трохи згодом, коли врятуємо Землю. А зараз — до роботи!

Усі члени ТТБ по-діловому розташувалися за комп’ютерами і виявляли повну готовність розпочати електронну атаку проти непроханих космічних гостей.

 

* * *

 

Розділ 25 

МИ ВИРУШАЄМО У ВІРТУАЛЬНУ ЕКСПЕДИЦІЮ

Усе, що відбувалося тієї шаленої ночі, я згодом згадував, як фантастичний багатосерійний сон. Мені часом сняться такі дивовижні сни. Наприклад, першої ночі я уві сні потрапляю на іншу планету, знайомлюся з місцевими мешканцями — кмітливими летючими мурашками. Ми разом мандруємо їхніми височенними будинками-термітниками, змагаємося з хитрющими співочими тарганами, які будь-що хочуть захопити мурашині оселі. І ось у найцікавішому місці мене будить пронизливий сигнал мобілки — це невблаганний будильник дурним голосом горлає: «Кукуріку!!!». Мені стає страшенно прикро, я не знаю, чим закінчиться ця пригода, але вже наступної ночі я бачу другу серію, потім третю, четверту — і так аж до закінчення мого нічного трилеру!

— Приготуйтеся! — почув я владний голос президента ТТБ пані Соломії, яка стояла біля карти-вітрини, на якій чітко було видно безкраю піщану пустелю і піраміду з усіченою верхівкою. — Зараз я вийду на зв’язок із нашими помічниками. Тепер лише від них залежить успіх операції «Антижаб-2»!

Завдяки кільком камерам, розставленим у різних частинах піраміди, я міг добре роздивитися своїх батьків. Вони саме натрапили на якийсь старовинний предмет — невеличку фігурку кицьки з людською головою, і ретельно обмітали її спеціальними щіточками.

З усього було видно, що екстрений виклик заскочив їх зненацька, адже на зв’язок вони звикли виходити в чітко визначений час.

— Я не маю часу обговорювати всі деталі нинішньої операції, — бабуся навіть не привіталася з моїми розгубленими татом і мамою. — Важливо лише одне: зараз від вашого досвіду й сміливості залежить надзвичайно багато. Нам стало відомо про підземний хід, що веде від вашої піраміди прямісінько до таємного поховання фараонів, де тепер перебуває десант синьомордів разом зі своїми агентами та колишнім членом ТТБ Жуком.

— Як це сталося?! — зойкнула мама. — Вони захопили Жука в полон?

— Та ні, все навпаки — Жук сам доправив їх туди, підступом заволодівши моїм часольотом. Мені боляче це говорити, але Жук — зрадник…

Бабуся коротко переказала мою розповідь про підземелля, де стояли капсули з людьми-велетнями, які, скоріш за все, перебували в анабіозі — спали вже не знати скільки років чи тисячоліть. А коли батьки почули про велику скульптуру сфінкса, яку я помітив посеред підземної зали, то не могли втриматися від здивованих вигуків:

— Це просто неможливо, — промовив тато.

— Дослідники давньоєгипетської історії натрапляли на поодинокі згадки про Сонячного Сфінкса, але все це вважали звичайними вигадками… — підтримала його мама.

— Ну що ж, виходить, вам випала нагода перевірити, вигадка це чи правда, — промовила бабуся. — Але прошу пам’ятати, що зараз ваше головне завдання — знешкодити синьомордів та їхніх помічників. А те, що їм допомагає Жук, ще більше ускладнює ситуацію. Адже він знає багато секретів ТТБ і може передбачити наші дії.

— Усе зрозуміло. Треба діяти негайно, — сказав тато, а мама швидко зібрала в наплічник необхідні речі: потужні галогенові ліхтарики, стінолази-присоски, лазерний діркокрут і такий же, як у мене, ПУПС — Похідний Універсальний Просторовий Сканер.

За кілька хвилин мої батьки вже були готові вирушити в небезпечну подорож до таємної усипальниці. Вони надягли на голови потужні ліхтарики на широких гумках, щоб освітлювати вузенький підземний коридор. А завдяки відеокамерам, вмонтованим в оправах захисних окулярів, якими тато й мама захищали очі, ми могли стати якщо не учасниками, то свідками цієї небезпечної експедиції.

 

* * *

 

Розділ 26 

СОНЯЧНИЙ СФІНКС ІСНУЄ!

Тато йшов попереду, мама за ним, коридор був вузький — у ньому, схилившись, ледве могла пройти одна-єдина людина. А я, затамувавши подих, стежив за тим, як вони впритул наблизилися до глухої стіни, і тато приклав ПУПС до піщаної поверхні.

— Перегородка, що відділяє нас від підземної зали, зовсім тонка, — пошепки доповів тато.

— Треба використати наш діркокрут, — мама швидко витягла з наплічника невеличкий прилад, схожий на звичайну іграшкову дзиґу.

Працювала ця чергова бабусина цяцька за тим самим принципом, що й справжня дзиґа. Варто було кілька разів натиснути на металевий стрижень, що запускав схований усередині механізм, як «дзиґа» починала обертатися з шаленою швидкістю, викручуючи в стіні дірку. Однією з головних переваг цього хитрого механізму було те, що працював він зовсім беззвучно. Тож коли піщана стіна, що розділяла підземний коридор і величезну залу, розсипалася, цього не помітили ні синьоморди, ні їхні агенти, ні Жук.

— Ми погасимо ліхтарики і спробуємо підійти ближче, — прошепотів тато.

Батьки по черзі переступили через купу піску, що утворилася на місці перегородки, і почали обережно просуватися до центру зали. Туди, де жовтим світлом сяяла загадкова фігура Сфінкса.

— Ви це бачили?! — вигукнув професор, підскочивши зі свого пластикового крісла. — Я не вірю власним очам! Отже, Сонячний Сфінкс існує!!! Тоді це може цілком змінити наше уявлення про Давньоєгипетську цивілізацію і причини її загибелі. Адже, за переказами, саме Сонячний Сфінкс…

— Професоре, якщо ви не заспокоїтеся і ми не почуємо якусь важливу інформацію, то, можливо, за якихось три тисячі років ваш майбутній колега буде досліджувати причини загибелі НАШОЇ цивілізації… — бабуся так суворо глянула на балакучого професора, що слова просто застрягли у нього в горлі. Поважний учений щосили смикнув свою борідку й ображено затих.

А я сидів у зручному кріслі в розкішному торгівельному центрі й не знав, що робити. Решта членів ТТБ, які так само, як і я, опинилися цієї ночі у секретному штабі Таємного Товариства Боягузів, тимчасово перейменованого на Таємне Товариство Брехунів, напружено стежили за величезним екраном, на який перетворилася вітрина дорогого салону сучасної електроніки.

Мені раптом здалося, що ми сидимо в кінотеатрі й дивимося якийсь фантастичний фільм у форматі 3D. Наприклад, нову серію «Аватару». Ось лише там чужопланетяни були беззахисні й добрі і жили у злагоді з природою, а земляни, навпаки, хотіли знищити їхній чудовий світ.

На жаль, усе, що відбувалося тепер, було не черговим кінотрилером. Моїм батькам, та й решті людства загрожувала цілком реальна смертельна небезпека. І я нічим не міг допомогти мамі й татові.

— Увага! Здається, синьоморди дають якісь інструкції своїм агентам, — сказала бабуся, і я відчув, як мої руки нервово вчепилися в поруччя пластикового крісла.

 

* * *

 

Розділ 27 

СТАХ ПОМІЧАЄ МІЖЧАСОВИЙ КОРИДОР

Надчутливі камери, вмонтовані в захисні окуляри тата й мами, могли максимально наблизити зображення й посилити звук. З усього було видно, що банькаті монстри анітрохи не довіряють своїм прислужникам. Вони тримали на прицілі й огрядного мера, і його руду подругу, і решту поважних гостей супербалу, які виявилися агентами чужопланетян і разом із ними потрапили у пастку-клумачок.

— Хочу висловити своє спостереження, — раптом озвався біоробот Стах, який упритул наблизився до екрану й пильно вдивлявся у якусь точку на екрані. — Зверніть увагу на цей малюнок, — Стах притулив палець до екрану, і ми побачили зображення синьоморда на гладенькій, відполірованій стіні підземної зали. Час від часу малюнок ставав прозорим, і за ним відкривалася безодня, в якій вирувала ядуча блакитна субстанція.

— Це відкривається міжчасовий коридор! — заклопотано проказала бабуся. — Треба діяти негайно!

Та в цю мить заговорив головний синьоморд — найпузатіший і наймордатіший з усіх блакитних жаб, що з’юрмилися навколо Сонячного Сфінкса. Страхітливі звуки синьомордівської мови за допомогою універсального перекладача миттєво трансформувалися у мову, зрозумілу землянам.

— Усі тут присутні земляни мають довести нам, вашим повелителям, свою відданість. Ви мусите впритул наблизитися до цієї фігури, — провищав синьоморд і показав перетинчастою лапою на Сонячного Сфінкса, — здертися їй на спину і вкласти в спеціальний отвір на шиї ось цей диск.

Хижий покруч простягнув наляканому мерові плаский предмет, який випромінював таке сліпуче сяйво, що всім присутнім довелося примружити очі. Одна половина диска була кислотно-блакитного кольору, а друга — ядучо-жовтого.

— Ні-ні-ні! — заверещав мер і з жахом відсахнувся від синьої лапи, яка тримала сяючий диск. — Ви обіцяли мені повну безпеку! Ви обіцяли мені повну владу над Європою! Я вимагаю…

— Ги-ги-ги! — склепіння підземної зали наповнилося скреготом, вищанням, свистом та гарчанням — то сміявся головний синьоморд та його поплічники.

Огрядний мер вхопився за серце, втягнув голову в плечі й спробував сховатися за спину рудоволосої жінки. Та вона не хотіла виходити наперед і почала щосили відштовхувати свого недавнього спільника. За інших обставин ця нерозлучна парочка мала б доволі кумедний вигляд, але зараз мені зовсім не хотілося сміятися.

Напевно, головний синьоморд також вирішив, що треба поспішати, тож перестав реготати і заверещав ще пронизливіше:

— Якщо ви негайно не виконаєте мого наказу, вас буде ліквідовано!

— Це зроблю я! — почувся знайомий голос Жука. Жук простягнув руку і взяв у синьоморда плаский двоколірний диск.

— Запам’ятай! — гаркнув головний синьоморд. — Ти маєш вкласти диск в отвір на шиї Сонячного Сфінкса БЛАКИТНОЮ половиною!!! — гарчання ротатої потвори заповнило всю велетенську залу й відбилося від склепіння гучним відлунням. — БЛА-КИТ-НО-Ю-У-У-У!!!

Жук ствердно хитнув головою і почав зі спритністю мавпи здиратися вгору по гладенькій поверхні статуї.

— На що розраховує Жук? — схвильовано запитав Заєць, який, як і я, все ще не міг до кінця повірити у зраду нашого колишнього товариша.

— Боюся, що ми про це вже ніколи не дізнаємося, — сумно зітхнула бабуся. — Мабуть, він сподівається, що коли виконає їхнє завдання, то його помилують, та ще й дадуть йому владу над рештою землян. На жаль, історія нічого не вчить зрадників, адже закінчують вони завжди однаково — ганьбою і забуттям.

— А я б не була такою певною щодо цього хлопця, — раптом озвалася ведуча «Побрехеньки». Мені здається, що він бреше! І хоча робить це досить вправно, так, що зміг обдурити синьомордів, але деякі ознаки підтверджують мою правоту. По-перше, кутики вуст у нього опущені донизу. По-друге, він час від часу примружує очі. І по-третє, його права рука мимоволі стискається в кулак.

 

* * *

 

Розділ 28 

МАМА ЗТАТОМ ВДАЮТЬСЯ ДО СПЕЦЕФЕКТІВ

Президент ТТБ, видатна винахідниця пані Соломія Джура, яка водночас доводилася мені рідною бабусею, пильно глянула на чорняву телеведучу і ввічливо, але твердо відказала:

— Усе це дуже цікаво, і, мабуть, у деяких випадках ці прикмети спрацьовують, але боюся, що цього разу ви помилилися. По-перше, Жук викрав часоліт. По-друге, він переніс синьомордів до підземного саркофагу, в якому впродовж тисячоліть зберігалися прадавні таємниці. По-третє, саме в цю мить він збирається виконати наказ ватажка блакитних жаб, що може призвести до загибелі людства. А тепер пробачте, я маю зайнятися важливішими справами.

Бабуся відвернулася від ображеної зірки телеефіру і звернулася до мене:

— Климе, синьоморди про щось радяться. Ти маєш увійти з ними в телепатичний контакт, адже своїх таємниць вони не перекладатимуть на мову аборигенів, яких вони просто використають, а тоді знищать, як і обіцяли. А нам будь-що треба випередити цих космічних хижаків.

— Я готовий! Але мені потрібно бачити очі головного синьоморда.

— Гаразд, — прошепотів тато, який весь час перебував з нами в контакті, — ми з мамою спробуємо підійти зовсім близько.

Я побачив, що картинка на екрані стає все чіткішою, і врешті, коли морда блакитного монстра зовсім наблизилася, зрозумів, що батьки перебувають у небезпечній близькості до блакитних жаб.

— Тату, мамо, стережіться!

— Синку, не гай часу, — стиха промовила мама, — головний синьоморд саме дивиться в наш бік.

Я зосередився і уявив нашу першу зустріч, коли блакитний монстр гнався за мною на екскаваторі, та я зміг перехитрувати його. Тоді я зумів прочитати думки ватажка синьомордів. І враз я здригнувся, бо відчув знайомий стан і зрозумів, що вийшов на телепатичний контакт із пузатим мухощом. У моїй голові, ніби вибухнула бомба, і я відчув, що синьоморд готується до найголовнішої у своєму житті події.

«Ми заволодіємо Всесвітом! Диск — це ключ, що приведе в дію Сонячного Сфінкса, і моя влада стане безмежною! Головне, щоб ключ увійшов у шию саме блакитною половиною! Тоді влада синьомордів буде нездоланною! Мені підкориться час і простір! І ця смачна планета буде лише крихтою на моєму обідньому столі!»

— Тату, щойно Жук вилізе на спину Сфінксові й вкладе диск в отвір на його шиї, синьоморди заволодіють потужною космічною енергією і стануть непереможними. Ти можеш щось зробити?

— Не хвилюйся, у мене є ідея! Доведеться використати деякі спецефекти з арсеналу твоєї бабусі.

Відчувалося, що тато хвилюється, але він намагався жартувати, щоб підбадьорити мене і всіх членів ТТБ, які напружено стежили за розвитком подій у підземній залі.

— Климчику, зараз ти побачиш наш коронний номер, який ми виконали лише раз у часи нашої буремної юності, — додала мама.

Тато й мама скинули з плечей рюкзаки і витягли звідти… два маленькі паперові літачки. Батьки одночасно підняли вгору руки — й так запустили свої крихітні літальні апарати, що вони спіраллю закрутилися в повітрі, підлетіли аж до склепіння підземної зали і, торкнувшись її, розпалися на тисячі ледь помітних клаптиків. Ті клаптики почали падати донизу, білих цяточок ставало все більше й більше, аж весь простір величезної зали заповнила біла заметіль.

Синьоморди вимахували лапами, розганяючи білу віхолу, яка невідь звідки взялася. Гладкий мер зі своєю рудою помічницею та решта синьомордівських агентів затуляли обличчя руками. А штучний сніг все падав і падав.

— Цієї заметілі має вистачити ще на кілька хвилин. Отже, сподіваюсь, ми встигнемо, — вдоволено зауважив тато. — А ще нам допоможуть стінолази.

— Ну що, згадаємо молодість? — весело запитала мама, і мої чудові батьки, блискавичними рухами натягнувши на руки й на ноги спеціальні насадки з гумовими присосками на кінцях, почали спритно здиратися по гладенькому тулубу Сонячного Сфінкса. Так, як кілька хвилин тому це зробив Жук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

* * *

 

Розділ 29 

МУМІЇ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА БОГІВ

Коли мої мама з татом за допомогою стінолазів видерлися на спину велетенської міфічної істоти, висіченої з дивовижного каменю, що випромінював світло, я зрозумів, як важливо, що їхні очі були прикриті захисними окулярами. Бо наш колишній товариш Жук, який раніше за них опинився на спині Сонячного Сфінкса, ніяк не міг дістатися до шиї статуї. Він крутив головою, мружився, засліплений яскравим світлом, — але вперто, сантиметр за сантиметром, просувався вперед, міцно затиснувши в руці диск. Його відділяло від мети лише кілька кроків, коли тато закричав:

— Хлопче, схаменися!

Але Жук зробив останнє зусилля і вклав сяючий диск в отвір на шиї міфічної істоти. Та що це? На шиї Сонячного Сфінкса сяяла не блакитна, а жовта половина диска. Отже, Жук порушив наказ Головного синьоморда і перевернув ключ протилежним боком!

Тієї ж миті гігантська статуя — створіння з лев’ячим тулубом і лапами та з людською головою, — поворушилася, повільно стала на всі чотири лапи, і на її спині почали розгортатися великі прозорі крила.

Синьоморди, що стояли біля підніжжя Сонячного Сфінкса, зчинили жахливий лемент. Ватажок хижих блакитних жаб намагався давати вказівки Жукові, але той, міцно вхопився за опуклий диск, за допомогою якого щойно оживив велетенську статую, і почав повертати його то в один, то в інший бік, як кермо в автомобілі.

— Він мене слухається! — радісно вигукнув хлопець, озирнувся на моїх батьків, що припали до спини сфінкса, і, усміхнувшись, додав: — Тримайтеся міцніше, зараз ми зробимо тренувальний обліт території!

— Що ти робиш? — гукнула до Жука моя мама, але той лише махнув рукою і спрямував крилатого велетня в бік синьомордів.

Банькаті потвори почали обстрілювати Сонячного Сфінкса з бластерів, але потужні лазерні промені не завдавали йому жодної шкоди. Навпаки: дивовижна істота з тілом лева й людською головою раптом почала тихенько муркотіти, потім ця котяча пісенька стала голоснішою, аж залунала голосно-голосно, заповнюючи всі найменші щілини старовинної гробниці.

— Погляньте, від цієї потужної звукової вібрації почали розколюватися й падати донизу прозорі капсули! — промовив вражений професор, що невідривно стежив за подіями в підземеллі на велетенському екрані.

Саме в цю мить пісня-муркотіння перейшла в інфразвук, що здер із таємничих постатей сріблисті шати!

— Ви бачите — вони оживають! — вигукнув професор, показуючи на істот, які ще хвилину тому непорушно височіли в прозорих капсулах. — А що це вони натягають собі на голови? — старенький учений був такий приголомшений, що втратив дар мови.

І справді було від чого заніміти — мумії надягай собі на голови чудернацькі маски, що зображували богів давнього Єгипту! Саме тих, про яких нам розповідав старий балакучий професор.

— Я не вірю своїм очам! — вигукнув учений. — Та це ж Тот, Сахмет, Анубіс, Бастет, Бес і Гор… Вони ожили! — дідусь щосили смикнув себе за бороду, ніби хотів переконатися, що все це не сон.

А я разом зі своїми побратимами з ТТБ, мов заворожений, дивився на те, як дивовижні звіроголові істоти зіскочили з кам’яних п’єдесталів, на яких простояли, завмерши, кілька тисячоліть, і посунули до натовпу синьомордів. Анубіс — бог царства мертвих з вовчою головою — змахнув списом, Сахмет — богиня війни з головою левиці — грізно загарчала, Бастет — богиня любові з котячою головою — ошкірилася й засичала, а Гор — бог Неба і Сонця з головою сокола — пропікав синьомордів палаючими очима, з яких вилітали сліпучі блискавки. Решта богів-велетнів вишикувалися в один ряд і почали заганяти синьомордів у глухий кут.

Блакитні жаби відступали все далі й далі — в той куток зали, де на стіні синім полум’ям пульсувала безодня, відкриваючи часовий коридор. Що ближче до сліпучої безодні підходили синьоморди, то більшим ставав отвір у стіні.

Аж урешті якась невидима сила підхопила першого прибульця і затягла його у шалений вир. За ним у вирву в стіні почали один за одним провалюватися й інші любителі земних комах. Останнім у часовій прірві, смішно дриґаючи перетинчастими лапами й з останніх сил чіпляючись пазурами за підлогу і стіни, зник пузатий ватажок синьомордівського бойового десанту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

* * *

 

Розділ 30 

ДАВНІ ЄГИПЕТСЬКІ БОГИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ ДОДОМУ

— Земляни, ми виконали своє завдання, — прогримів під склепінням велетенського підземного приміщення голос Гора. — Три тисячі років тому ми прибули на вашу планету, щоб захистити її від нашестя войовничої цивілізації квакожерів. Ці потвори нищать усе живе, що трапляється на їхньому шляху, залишаючи після себе випалену пустелю. Синьоморді космічні монстри підступом заволоділи пультом управління Сонячного Сфінкса, тож ми не могли повернутися до нашої галактики. Але ми вірили, що порятунок прийде, тому викопали цей велетенський підземний палац-бункер, щоб зберегти наші таємні знання, а самі розмістилися у спеціальних непроникних капсулах і занурилися в анабіоз… Ну що ж, тепер нам час повертатися додому.

— Заждіть! — вигукнув Жук і зробив крок назустріч Горові. — Невже ви не передасте свої знання людям?

— Людство ще не готове сприймати інформацію, яка може потрапити до рук істот, нічим не кращих від квакожерів.

Могутній бог повернув соколину голову в бік добровільних агентів синьомордів, які збилися жалюгідною купкою у найтемнішому куточку саркофагу й розгублено озиралися навсібіч. Певно, вони все ще не зрозуміли, що їхні господарі назавжди зникли в часовому вирі, й це врятувало їм життя.

Очі Гора засяяли жовтим полум’ям, і навколо мера та його поплічників утворилося вогненне коло. В якусь мить мені здалося, що зараз вогонь спопелить зрадників. Та коли сяйво згасло, ми побачили, що ці колишні VIP-персони живі й здорові, але було видно, що вони втратили весь свій гонор.
 
Я заворожено спостерігав за тим, як велетні з головами звірів на чолі з Гором попрямували до Сонячного Сфінкса. Гор зробив ледь помітний рух, і Сфінкс покірно ліг біля ніг свого повелителя. Один за одними прибульці з далеких світів сідали на спину крилатого лева з людською головою, аж урешті Гор осідлав Сонячного Сфінкса і поклав руки на променистий диск, що, як виявилося, і був тим пультом управління, на який посланцям космосу довелося чекати цілих три тисячі років.

Дивовижна істота розкинула крила й почала здійматися все вище й вище, спершу перетворившись на золотаву зірку, яка зникла з очей, розчинившись у безмежній темряві.

Пузатий мер, який першим отямився після смертельного переляку, почав вимагати пояснень, та його швидко заспокоїв мій тато, розтлумачивши, що всі перемовини між синьомордами та їхніми прислужниками, про всяк випадок, записані на диктофон.

Мер ущух, пошепотівся про щось зі своїми поплічниками, і вони, вилізши по металевому трапу нагору, вишикувалися в колону й понуро побрели в бік розкішного готелю «Мушля», де на них чекав теплий душ, м’яка постіль, а вранці — смачний сніданок. Звісно, якщо за все те буде чим платити. Але з усього було видно, що колишні агенти синьомордів — люди небідні, тож хвилюватися за їхній добробут було не варто.

Урешті в підземній залі залишилися тільки мої батьки і Жук. Хлопець досі мружився і ніяково поглядав на моїх маму й тата, розуміючи, що йому доведеться відповідати за свою божевільну поведінку перед президентом ТТБ.

— Може, ти спершу поясниш, що все це означає? — голос бабусі, що долинав з маленького передавача, звучав грізно й вимогливо.

Жук винувато усміхнувся, стріпнув головою і відповів:

— Пані Соломіє, ви ж самі перейменували нашу організацію в Таємне Товариство Брехунів! От я й випробував свої сили у мистецтві окозамилювання…

 

* * *

 

Розділ 31 

ОПЕРАЦІЮ «АНТИЖАБ-2» ЗАВЕРШЕНО!

Сивобородий професор, який вражено мовчав, спостерігаючи за карколомними подіями в гігантській підземній усипальниці, раптом озвався й обурено закричав:

— Шановні, ви що, не розумієте?! Ми стоїмо на порозі епохального відкриття! Треба негайно споряджати міжнародну експедицію до цієї дивовижної підземної зали! Я можу її очолити! Ми маємо розповісти світові про цих істот-велетнів, які спочивали в капсулах! Адже щойно ми стали свідками того, як міжзоряні мандрівники, які в сиву давнину потрапили на Землю і втратили керування над своїм літальним апаратом — Сонячним Сфінксом, що його давні єгиптяни вважали священною істотою, відлетіли до далекої галактики!

— Пане професоре, заспокойтеся, — лагідно звернулася до схвильованого вченого бабуся Соля. — Ви ж чули: людство ще не готове сприйняти таку інформацію. Поки що всі речові докази щодо перебування на землі представників могутньої позаземної цивілізації залишаться на місці — там вони будуть у безпеці. Жук разом із Климовими батьками повернеться додому. На щастя, часоліт готовий до переміщення. Про всяк випадок я встановила в ньому аварійне управління. Єдина проблема — це замаскувати наш металевий «клумачок» і вхід до підземної зали. Але і з цим наші друзі впораються за допомогою діркокрута. Ви ж бачили, як він працює. Просто в пустелі з’явиться ще один високий піщаний пагорб.
 
Бабуся втомлено усміхнулася, і я зрозумів, що президент ТТБ знову перетворюється на лагідну пенсіонерку, яка найбільше в світі любить вирощувати квіти, варити смачнюче абрикосове й полуничне варення і пекти пиріжки для свого коханого онука. Та перед тим, як остаточно поринути в домашні клопоти, пані Соломія пильно оглянула всіх присутніх і сказала:

— Операцію «Антижаб-2» прошу вважати успішно завершеною. Дякую всім, хто долучився до порятунку Землі. А тепер час додому. Секретний штаб ТТБ вранці знову має перетворитися на розкішний салон надсучасної електронної техніки. Перед відходом прошу акуратно поскладати крісла — про нашу присутність тут нинішньої ночі ніхто не має здогадатися!

Усі мовчки почали зносити пластикові крісла в куток і складати їх одне в одне. Ми так утомилися, що просто не мали сил розмовляти. Не втрималася лише чорнява телеведуча, яка, проходячи повз бабусю, подивилася на неї чорними, як терен, очима й гордо промовила:

— А все ж я мала рацію — оті три прикмети, за якими я виявила брехню Жука, ніколи мене не підводили!

Бабуся Соля ствердно хитнула головою, але нагадала зірковій ведучій телешоу «Побрехенька»:

— А от на вуха мого онука Клима ви все ж не звернули належної уваги!

Я дочекався, коли всі члени ТТБ розійшлися й залишилися тільки ми з бабусею, Заєць та біоробот Стах, до якого я вже встиг звикнути. Ми вчотирьох піднялися рухомими сходами на майдан. Небо на сході вже почало сіріти, й учасники грандіозного балу, який мав увійти до Книги рекордів Ґіннеса, потроху починали прокидатися й роз’їжджатися по домівках.

Для більшості гостей грандіозної вечірки все, що відбулося напередодні, було веселою розвагою з дивовижним показом штучних вогнів, небаченим лазерним шоу за участю кумедних блакитних жаб із синіми мордами й співочою свинкою-скарбничкою, яка чомусь розлетілася на друзки, розкидаючи навсібіч зібрані гроші. Снодійне, яке агенти синьомордів підклали у смачні тістечка, стерло з пам’яті людей багато подробиць. Ось чому наступного дня вже майже ніхто не згадував про дивні події, свідками яких вони були.

Ми ж із бабусею Солею, Зайцем і Стахом попрямували до зупинки приміського автобуса й за годину вже спочивали у старенькій хатинці-мазанці, де у садку під грушею все ще спав, прикритий рядном, представник хижої цивілізації блакитних жаб, на якого попереду чекало серйозне випробування тяжкою фізичною працею на свіжому повітрі. Та, гадаю, що він, ласий до комах, охоче погодиться на такий чесний бартер.

 

За матеріалами: Леся Воронина. Таємне Товариство Боягузів та Брехунів. Повісті. Художник Володимир Штанко. Київ, видавництво "Грані-Т", 2012, стор.  210 - 261.

 

 

 

Усі розділи книги Лесі Ворониної "Таємне Товариство Боягузів та Брехунів":