Олег Гончаров. "Вниз по голці" (драма на дві дії для старшокласників)

 

 

 

У  2014 році п'єса "Вниз по голці" (під назвою: "Венечка") стала Лауреатом  II Міжнародного конкурсу "Корнійчуковська премія" в номінації: "Сценарій дитячого фільму і драматургія для дітей та юнацтва".

 

 

Олег Гончаров

ВНИЗ ПО ГОЛЦІ
 
(Драма на дві дії)

 

Завантажити текст драми Олега Гончарова "Вниз по голці" (txt.zip)

 

 

Дійові особи:

Венедикт Ярчук – сімнадцятирічний хлопець,
Аскольд Володимирович Ярчук – генеральний директор холдингу, батько Венедикта,
Таїсія Карпівна –  дружина Аскольда Ярчука, мати Венедикта,
Сусанна – молода дружина Аскольда Володимировича,
Броніслава Тадеушівна Бжуско – мати Таїсії, 
Микола (Лантух), Юра (Фірс), Жора (Смалець) – друзі Венедикта, 
Алла, Софія, Марта, Симона – подруги Венедикта,
Борис Андрійович – бос,
Макс, Рудий – бойовики,
Фармацевт – наркокур'єр, 
Лариса – дівчина Венедикта,
Клава – секретарка, 
Епізодичні ролі: два охоронці.

 

Перша дія

Сцена перша

 

Квартира Ярчука Венедикта Аскольдовича. Ранок. На невеликому настінному годиннику восьма година. Тишу раз по раз порушують повискування Венедикта, у котрого почалася наркотична ломка.

 

ВЕНЕДИКТ (не в змозі більше терпіти біль). Фармацевт, чорт тебе забирай! Боже! Як мені погано! Як мені боляче!!! (Підводить голову й дивиться на годинника). Вже восьма година! Я вб’ю його! Де ти, чортовий поганцю? Маріхуанська твоя пика! 

До кімнати швидкою ходою заходить наркокур'єр "Фармацевт".

ФАРМАЦЕВТ. Здоров, Вєня! Тебе чути ажно на площадці! Кого це ти там збираєшся вбити? Чи не мене, бува? В такому разі я пішов…

ВЕНЕДИКТ (зривається на фальцет). Як це пішов?! А моя доза?

ФАРМАЦЕВТ (байдужим тоном). Я в борг не даю… Тобто, не я, а моя фірма… Я б, звичайно, по старій дружбі підігнав би тобі твою дозу, але… пробач…

ВЕНЕДИКТ (вирячивши очі). Про який борг йде мова, чоловіче? На вчорашній день у мене залишалося чотири тисячі баксів кредиту! Який до чорта борг?! (Дістає з-під подушки пістолет). Я тобі зараз голову рознесу! Миттю роби мені укол! Не доводь до гріха!

ФАРМАЦЕВТ (сідає в крісло). Заховай свою пухкавку, недоумку… Вона ж беззуба… (Венедикт кидає погляд на пістолет). От, от, набоїв, як бачиш, немає… І чотирьох тисяч кредиту немає…

ВЕНЕДИКТ (зі злістю). Брешеш, падлюко… У мене є гроші…

ФАРМАЦЕВТ. Були, Вєнєчка, були… та спливли… Ти, мабуть, не пам'ятаєш своїх вчорашніх гастролей на Жоркіному "Ленд Ровері"? Ні? Тоді я тобі нагадаю, друже… Жоркін "Ленд Ровер" із побитим передом мокне на дні Лопухівського каналу. А руда малолітка з проломленим черепом лежить у четвертій лікарні…

ВЕНЕДИКТ. Руда малолітка? Я що, я її збив?

ФАРМАЦЕВТ. Ні, друже, ти робив їй приємне, гасаючи, накачаний наркотою по саму ватерлінію, по вечірньому місту. При ударі об парапет, вона вилетіла через переднє скло і впаялася своєю рудою головою в чавунний стовп.

ВЕНЕДИКТ (обмацує себе). А у мене все ніби ціле…

ФАРМАЦЕВТ. Недоумкам везе…

ВЕНЕДИКТ (не своїм голосом). Давай дозу, козел!!!

ФАРМАЦЕВТ. Сам ти козел, Вєня… Для тебе у мене нічого нема… І ось тобі моя тобі порада… Не кидайся більше такими словами… Я хоч і не такий крутий, як ти, але ж і за мною дехто стоїть… І я не наркоман…

ВЕНЕДИКТ (благально). Може, ми домовимося, Ігоре? Ти мені зараз дозу, а я тобі по обіді сто баксів без здачі… Добро?

ФАРМАЦЕВТ. Не добро, друже. Я ж тобі вже казав: моя фірма в борг не дає. І де ти, в чорта, візьмеш сто баксів? До батяні свого побіжиш? Так він твої проблеми, для себе особисто, вже давно закрив. Ти для нього – фантом, Венедикте Ярчук. Твій батько тепер дуже солідна фігура... Я би навіть сказав: велика фігура. Плакатики п'ять на два, що по всьому місту понатикали, бачив? Ото ж бо й воно, Вєнєчка… Твій батяня сьогодні вже не той крутий злодій у законі, що був рік тому. Твій батяня тепер за накрадені гроші на саму гору милиться.

ВЕНЕДИКТ. Пішов ти! При чому тут мій батько? Дістану я тобі ці кляті сто баксів! Діс-та-ну! Гадом буду!

ФАРМАЦЕВТ. А ти і є гад, Венедикте… Навіщо ти вчора свою Ларису при всій шоблі хотів зґвалтувати?! Знаєш, що за такі речі навіть на зоні роблять? Ні, ви тільки-но подумайте, свою дівчину цей мерзотник хотів покласти перед усіма?!

ВЕНЕДИКТ (жбурляючи на підлогу пістолет). Замовкни, Фармацевте… Твоя справа торгувати наркотою, а не пхати свого носа в чужі справи. Лорка моя дівчина, а не твоя… Зрозумів? Моя…

ФАРМАЦЕВТ (піднімаючись). Зрозумів… (Дивиться на годинника). Мені вже час іти.

ВЕНЕДИКТ (сповзаючи з ліжка). А як же я? Мені що ж, здихати тут через тебе, негіднику? (Б'є декілька разів правицею об підлогу). Ігоре, я зараз помру… Ти це розумієш? Дай мені хоча б добрих "коліс"…

ФАРМАЦЕВТ. Не можу нічим тобі зарадити, Вєнєчка, але ті хлопці, що чекають на площадці, я так вважаю, зможуть зарадити твоїй біді…

ВЕНЕДИКТ (знову забирається на ліжко). Хлопці? (Злякано озирається). Які хлопці, Фармацевте?

ФАРМАЦЕВТ. Звичайні хлопці, круті…

ВЕНЕДИКТ. І що ж вони хочуть?

ФАРМАЦЕВТ (підходить до столу). Хто зна… Та коли не хочеш загнутися, побалакай з ними. Можливо, у них для тебе знайдеться слушна пропонова…

ВЕНЕДИКТ (хапає з бильця ліжка свій халат). Мені потрібно встати… Мені…

ФАРМАЦЕВТ (йдучи до дверей). Лежи, Вєнєчка… Ці хлопці прилетіли не з Лондона… Вони не надто знаються на етикеті… 

 

Фармацевт йде геть і через хвилину повертається в кімнату в супроводі трьох дебелих молодиків.

ФАРМАЦЕВТ. А ось і твої гості, Венедикте Аскольдовичу! (До сивоголового). Я вже можу йти, Борисе Андрійовичу?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Зачекай хвилину… (До Венедикта). Радий Вас бачити, Венедикте, у такому доброму настрої! Дещо перебрали вчора? Я вам щиро співчуваю, молодий друже... Щиро співчуваю... Колись я теж добряче коловся! Ох і добряче! Проте, згодом зрозумів, що заробити великі гроші, сидячи на голці, просто неможливо… Це як у Шекспіра: "Бути чи не бути"… Мені тоді здалося, що "бути" набагато краще, ніж "не бути"... Вам так не здається, молодий друже?

ВЕНЕДИКТ (ледве тамуючи біль). Ми з вами знайомі?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Не мав честі, Венедикте Аскольдовичу… Моє знайомство з вами до сьогоднішнього дня не мало ніякого сенсу. Я, якщо ви здатні зауважити, дещо старший за вас...

ВЕНЕДИКТ. Тим не менше, я вас слухаю… (Відкидається на подушки). Боже всемогутній! Як же мені зле!!!

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (до Фармацевта). Вколи йому чверть, бо хлопець зараз "віддасть кінці"…

 

Фармацевт дістає шприц, підходить до Венедикта і робить йому укол.

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Давай шприц сюди… І залишок наркоти теж… (До одного із своїх людей). Максе, заплати йому… (Бере шприци у Фармацевта). Ну, от, зовсім інші люди… (Підходить до ліжка й сідає в крісло). З поверненням вас, молодий друже! (Повертає голову). Фармацевт може йти… Проведіть його, хлопці… 

Фармацевт з двома молодиками виходять.

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (до Венедикта, котрий, очунявши, сідає у ліжку). Поговоримо, Венедикте Аскольдовичу? (Ствердно). Поговоримо… (Показує йому шприц із залишком дози). У мене для цього є добрий стимулятор! (Сміється).

ВЕНЕДИКТ (рівним голосом). Так я вас слухаю, Борисе… е-е-е…
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ (по-змовницькому). Мої хлопці звуть мене просто: бос…
    
ВЕНЕДИКТ. Зрозумів… То про що ж ми поговоримо з вами, бос?
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Про роботу…
    
ВЕНЕДИКТ (здивовано). Про роботу?! Зі мною, про роботу?! Я ж нічого не вмію робити! Я вільна людина!
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Я не про ту роботу, де щось копають, чи будують. Я про іншу роботу.
    
ВЕНЕДИКТ (сміється). Престижна робота для молодих людей?
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ (недобрим голосом). Будеш мене перебивати, сучий сину, я накажу прив'язати тебе до цього смердючого ліжка, заліплю твій поганий рот скотчем і піду геть… Вгадаєш з першого разу, чим це для тебе скінчиться? Правильно, хлопче… Ти здохнеш…
    
ВЕНЕДИКТ (струснувши головою). Пробачте, я вас уважно слухаю…
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Сподіваюся на це… Мені доповіли, що ти вчора добряче покатався… У тебе проблеми, хлопче.
    
ВЕНЕДИКТ. Так, я знаю… Жоркіна фірма закрила мою кредитну лінію… Проте, я не винний. У "Ленд Ровері" були зіпсовані гальма… Я це чітко пам'ятаю…
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Розбитий "Ленд Ровер", хлопче, це не проблема. Проблема – руде дівчисько, що лежить у реанімації з понівеченою головою.
    
ВЕНЕДИКТ (зухвало). Але ж протоколу не було! Хто тепер докаже…
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Є чудове відео вчорашнього дорожньо-транспортного інциденту… Застосувавши офіційну мову, можна сказати наступне: було скоєно злочин, бо винуватець дорожньо-транспортної пригоди втік з місця аварії, не надавши першої допомоги потерпілій особі…
    
ВЕНЕДИКТ. Я не лікар, пане шеф… І... І у мене був шок!
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Від наркоти? Псуючи тобі гальма, я був про тебе трохи кращої думки, хлопче…
    
ВЕНЕДИКТ (вирячивши очі). То це ви?! Але ж, чорт вас забирай! Я...
    
БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Стули пельку, хлопче… Я тобі вже сказав, що можу з тобою зробити… А ти ще такий молодий…

ВЕНЕДИКТ (крізь зуби). Ви, мабуть, не знаєте, хто мій батько…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Чому ж не знаю... Мій покійний синок виховувався на подвигах одного злодія в законі! Твій таточко махровий мерзотник! Щоправда за останні два роки він гарно відмився від того бруду, яким був обліплений по самі вуха… Тепер ось навіть міліцейські генерали йому честь віддають. Талановита особа, твій батько! Не те, що його син…

ВЕНЕДИКТ (з острахом). Чого ви хочете?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Я хочу, щоб ти виконав одну роботу. Дуже делікатну роботу… Дуже…

ВЕНЕДИКТ. Щось вкрасти? Але ж я не вмію красти. Я нічого не вмію, пане шеф, тобто бос…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Ні, красти ти не будеш. Я й сам дуже добре вмію це робити. Ти маєш прибрати одну людину…

ВЕНЕДИКТ. Прибрати?! Тобто, вбити? Тобто, замочити?! Та ви що, я ж ніколи навіть мухи не…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Мене не цікавить твоє ставлення до мух. Ти мусиш прибрати одну людину і баста!

ВЕНЕДИКТ. Чорта з два! Я не вбивця! Я не хочу вбивати! (Обхоплює голову руками). Нічого собі! Замочити людину! Я не буду цього робити!!!

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (дістає з кишені стільниковий телефон). А, знаєш, що, хлопче… Я передумав. Я не буду прив'язувати тебе до ліжка. Просто здохнути буде для тебе великою ласкою. (Набирає номер). Ало… Тамаро? Це я… Так… Відключи її… Так, я зачекаю…

ВЕНЕДИКТ (підсвідомо відчуваючи щось недобре). Куди ви дзвоните?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Лежи тихо, хлопче… (У слухавку). Так, я чую… Добре… Забирайся звідти… За рогом сядеш у мою машину… Так… Рудий за кермом… Все. (Кладе телефон до кишені). Поздоровляю тебе, хлопче. Ти щойно вбив те руде дівчисько!

ВЕНЕДИКТ (зрозумівши нарешті). Навіщо ви це зробили?! Вона ж могла б жити! (Плаче).

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Звичайно, могла б… Просто ти дуже безвідповідальний тип, Вєнєчка! Чи як там тебе звуть ці збочені недоумки? Мало не забув... Крім того, що ти не надав дівчиську першу медичну допомогу, ти ще й зґвалтував її! Як тобі такий варіант? Правда, добре продумано? Свідків вже підібрано... Знаєш, декотрі з твоїх друзів погодилися свідчити проти тебе всього лише за дві дози наркоти! Ти коштуєш, у середньому, дві ампули морфію! Так це серед твоїх друзів! А що, коли б я гукнув чужих людей? Не з вашої крутої тусовки? Запевняю тебе, хлопче, я б зібрав купу свідчень за жменю травки! На першому ліпшому дискачі! Тепер підіб'ємо бабки. Маємо: вбивство, (Починає загинати пальці). не надання допомоги, зґвалтування, крадіжка приватного автотранспорту і таке інше на розсуд слідчого… У мене є дуже добрий слідчий. Його дід ще при Єжові працював. У них це сімейне… Так іноді буває… Династія катів… Цей тобі потрощить на допитах все, на чому тримається твоє перенасичене наркотою м'ясо…

ВЕНЕДИКТ (приречено). Я знайомий з людиною, яку маю прибрати?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Звичайно... Це твій батько…

ВЕНЕДИКТ (напівсвідомо). Що?!

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Заспокойся, хлопче. Можна подумати, що сини ніколи не вбивали своїх батьків. Можу навести тобі купу прикладів.

ВЕНЕДИКТ. Ви з глузду з’їхали… То ж мій батько… Мій батько…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Якого ти палко любиш, у якого такі добрі руки… Слухай сюди, Венедикте Аскольдовичу. Я знаю все. Я знаю все про твого чесного, у лапках звичайно, папашку, котрий, купуючи всіх, кого можна, лізе на саму гору владної піраміди. Я знаю все про ваші з ним теплі, у тих самих лапках, стосунках. Я знаю, що ти ось уже два роки не спілкуєшся з ним, тому що йому набридло витягувати тебе з усіляких диких ситуацій, у які ти потрапляєш через свою надмірну пристрасть до наркотиків! Я знаю, що ти живеш на гроші, які збирають для тебе хлопці з Володимирського ринку, тобто, я знаю все. Але. Я не хочу, щоб ти просто пішов і застрелив свого широко відомого папашку. Ні. Я хочу, щоб ти виконав роботу, за яку я хочу тобі добре заплатити.

ВЕНЕДИКТ. Добре, це скільки?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Гарне запитання. Проте, якщо ти вважаєш, що я сентиментальний, то ти помиляєшся. Ціна за виконану роботу не залежить від того, кого ти прибираєш: родича чи безхатька. Розцінки на вбивство мають зовсім іншу природу, хлопче. Твоя ж робота коштує двадцять тисяч баксів плюс віза до Венесуели.

ВЕНЕДИКТ. Чому туди?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. У Венесуелі за двадцять тисяч ти спокійно проживеш кілька років. Там це зілля набагато дешевше, ніж тут.

ВЕНЕДИКТ. Два роки? А що далі?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Далі нічого, бо ти довше не житимеш. Так мені сказав професор Гайсинський, котрий повернув тебе з того світу в березні місяці.

ВЕНЕДИКТ (сумно). Ви навіть це знаєте? Гарно попрацювали... Проте, я не зовсім добре розумію, чому саме я маю це зробити з батьком? Я ж не так добре стріляю, як вам здається. У вас що, немає фахових вбивць? Всі вже емігрували на Канари? Невже я єдиний у цій державі, хто б зміг вколошкати Аскольда Володимировича Ярчука?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Ну, не те, щоб один… Гарних бійців достатньо. Є навіть досить цікаві типи. Свого роду кілерська екзотика. Один із найвідоміших спеціалістів цієї справи в миру досить відомий скрипаль з приємним обличчям і великими чистими очима. Другий ‒ лікар, реаніматолог.

ВЕНЕДИКТ. Це жарт?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Я схожий на Петросяна?

ВЕНЕДИКТ. Не дуже… Але, все ж, чому саме я? Відповідь буде?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Буде.

ВЕНЕДИКТ. І ще одне… На чиї гроші наїхав мій батько? Напевне, це не гроші тих блазнів із кілограмовими ланцюгами на шиях?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (посміхаючись). Не тих... У тих хлопців грошей рівно стільки, скільки їм дозволили взяти у свій час… державні люди.

ВЕНЕДИКТ. Не зрозумів. Як на мене, то дозволити чи не дозволити красти неможливо.

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (посміхаючись). Ти так вважаєш? Коли б там, нагорі, хоча б на мить перестали керувати збагаченням окремих людей, навіть не окремих, а цілого прошарку людей, ти б зараз не лежав ось на цьому арабському ліжку, а лежав би на землі, бо любов декотрих представників нашого народу до чужого непідробна і безмежна. Ми здатні самі у себе вкрасти навіть цілу державу. Повір мені, хлопче… Проте, сентименти вбік… Перейдемо до справи.

ВЕНЕДИКТ. Якщо можна, я собі трішки введу…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Потерпиш… Я теж не проти чогось випити, але ж робота є робота... Почнемо з того, що твій батько дійсно наїхав на гроші. На ті гроші, на котрі деякі наші поважні громадяни купують острови, літаки, пароплави та інші дорогі цяцьки.

ВЕНЕДИКТ. Ви з числа цих поважних громадян? Чи ви у них на заробітках?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (не звертаючи уваги на Венедикта). Тому було прийнято рішення…

ВЕНЕДИКТ. У мене таке враження, ніби я розмовляю із колишнім секретарем бюро…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (посміхаючись). Що поробиш, старі звички… Але ми продовжимо… Аскольд Володимирович мав нещастя зробити крок, за яким жити вже не дозволяють. Він спокусився на гроші влади, а це набагато гірше, ніж запхати руку до злодійського общака.

ВЕНЕДИКТ. І все ж, чому я?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Все має відбутися завтра, тому на підготовку зовсім немає часу. Твій папашка оточив себе охороною, ніби стародавнє місто частоколом. До нього зараз не підступитися, а післязавтра у нас що?

ВЕНЕДИКТ. Що?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Післязавтра, хлопче, у нас вибори. Як ти вважаєш, яка різниця між вбивством кандидата в народні депутати, відомого фінансиста, і вбивством депутата? Різниця в суспільному сприйнятті. В першому випадку вбивство можна списати на мафіозні розборки. В другому випадку це вже велика політика. Я зрозуміло пояснюю?

ВЕНЕДИКТ. Достатньо зрозуміло для того, щоб зробити відповідні висновки…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Я так розумію, ти хочеш ще трохи пожити в теплій Венесуелі.

ВЕНЕДИКТ. Де я повинен це зробити?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. В кімнаті відпочинку його кабінету. О дванадцятій годині. Я вже виписав на твоє ім'я перепустку. У тебе буде поважна причина: у твоєї матері вночі трапиться серцевий напад.

ВЕНЕДИКТ (злякано). Ви що, і мою матір вирішили зжити зі світу?!

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Нервовий ти якийсь, хлопче… Ніхто твою матір не чіпатиме. Вона вже якось постраждала, вийшовши заміж за твого папашку.

ВЕНЕДИКТ. Вони жили добре… А те, що у батька з'явилася молода дружина, так це не показник. Молода дружина, це, швидше за все, прояв часу, ніж щось таке, на чому можна будувати різноманітні теорії про плинність справжніх почуттів.

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (здивовано). Ого!!! Який слоган! І це, незважаючи на те, що ти ледве-ледве дотяг до одинадцятого! А як у вашій шоблі з розумниками?

ВЕНЕДИКТ. Так само, напевне, як і у вашій шоблі…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (кашлянувши в кулак). Гарна відповідь, Вєнєчка… Старість, як я бачу, ми також не шануємо…

ВЕНЕДИКТ. Що поробиш… Відповідна реакція на відношення до нас, молодих, старшого покоління... Ви що ж, розраховуєте на палку любов до вас із нашого боку? Які наївні дядьки! Коли ви не зуміли прищепити її нам, то, принаймні, спробуйте цю, нашу любов до вас, купити! Зараз все продається, навіть любов молодшого покоління до старшого. Але застерігаю: задешево вам нас не купити. Часи не ті. Мені навіть смішно якось дивитися на дорослих чоловіків, котрі, раз по раз, з'являючись на телеекрані, починають "ліпити горбатого" відносно проблеми батьків та дітей! Не існує такої проблеми в природі. Батьки зараз, в основному, зайняті своїми проблемами, а діти самі по собі, і їм, чесно кажучи, начхати на своїх коханих предків. На-чха-ти!

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Вони ж вас народили…

ВЕНЕДИКТ. Краще б вони цього не робили! Народити дітей у розкраденій державі, на смітнику історії, заслуга невелика!

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Але ж ти годуєшся з цього, як ти висловився, смітника!

ВЕНЕДИКТ. Перестаньте, пане шеф, пардон, бос! Від вас тхне сечею нічних страхів колишнього партійного чиновника! На нас більше не діє заклинання, "Тільки б не було війни!" В світі є набагато кращі речі, ніж повний шлунок! Я вас запевняю…

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Наркотики?

ВЕНЕДИКТ. Наркотики для сучасної молоді, це шанс повернути собі те, що ви у неї вкрали.

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Тепер я розумію, чому Аскольд Володимирович ще два роки тому спекався тебе, хлопче… Яскраво виявлений інфантилізм, в сполученні зі споживацькою мораллю, справляє дійсно гнітюче враження…

ВЕНЕДИКТ. Цікаво спілкуватися з катом, що підтримує приреченого до смерті… То, може, ви й свій вирок скасуєте?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. По-людськи мені шкода твого папашку. Гарний злодій, як і гарний хірург, рідкість, але… Зброю одержиш завтра вранці… (Піднімається). Телефончик твій я візьму з собою, а тобі наполегливо раджу провести цей день вдома… Бо, хто зна, що там може трапитися з тобою за рогом будинку чи трохи далі… (Подає Венедиктові шприц). Полежи, покайфуй, а Макс тим часом подбає про "хавчик". Каву в постіль він тобі не подасть, а от штрикнути – штрикне. Він у минулому непоганий лікар.

ВЕНЕДИКТ. То я заарештований?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Ні… Просто Макс буде твоїм прикриттям на випадок, коли хто-небудь із мого оточення все ж захоче зробити послугу твоєму папашці. У цьому випадку Макс зможе протриматися хвилин з десять.

ВЕНЕДИКТ. А далі?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ. Далі – на твій розсуд, хлопче. Можеш пустити собі кров, можеш стрибнути з лоджії, а можеш розгризти ампулу, котру ти не так давно придбав у Фармацевта. Між іншим, навіщо тобі ці шпигунські прибабахи? Детективів начитався?

ВЕНЕДИКТ (похмуро). Чи є щось таке, про що ви не знаєте? У мене таке враження, ніби наводку на мене робив сам батько… Вам так не здається?

БОРИС АНДРІЙОВИЧ (відводячи погляд). У тебе буйна фантазія, Вєнєчка… Крім твого папашки на цьому світі існують люди, котрі за добру копійку розкажуть про тебе таке, про що ти сам вже давно забув, через свою пристрасть... (Виключає апарат). Бувай, хлопче. Про гроші не турбуйся... У мене солідна фірма. Я тебе запевняю... (Направляється до дверей). І ще одне: Не бери з собою багато речей, а краще зовсім нічого не бери... Навіщо тобі зайвий клопіт. В команді у твого папашки недоумків майже немає... Зрозумів? От і добре… Бувай! Будь чемним хлопчиком і через півтори доби ти вже будеш на іншому кінці планети. 

Борис Андрійович йде геть.

ВЕНЕДИКТ (зробивши собі укол). Хай йому чорт! Мабуть, цього разу я таки добре вляпався. Кляте дівчисько! Але ж як легко він її вбив! Мабуть, так само легко його горили вб'ють і мене, якщо я не наважусь "замочити" свого любого татуся. (Довго дивиться поперед себе). Таки дожився ти, Вєнєчка, до ручки... Власне, цього потрібно було чекати. У наркомана не може бути світлого, не вимазаного пікантним брудом і елементарним злочином, минулого... Як кажуть у народі: витрати виробництва... (Під дією наркотику лице Венедикта розрівнюється, більш жвавим робиться погляд). А, втім, не все так вже й погано, пане Венедикте! Два роки тому, коли перед твоїм носом зачинилися двері батьківської домівки, ти сам хотів зробити це... За власним бажанням! Без будь-якого шантажу з боку численних батькових ворогів і без будь яких грошей. За так... А тепер ось тобі ще й заплатять двадцять тисяч зелених! Двадцять тисяч... двадцять тисяч… Якщо бути щирим, то хіба ж це гроші? Потрібно було просити п'ятдесят тисяч! Невже смерть Аскольда Володимировича Ярчука не коштує таких "бабок"? (Недобре посміхається). Цікаво, як довго татусева молода дружина Сусанна буде ходити в жалобі? Мабуть, не більше тижня... З її сверблячкою довше витримати неможливо... Сусанна не жінка, а секскатастрофа! Ще при моїй пам'яті ця самиця зраджувала батькові майже щодня! І мені навіть відомо з ким! Може, розповісти про це татусеві перед пострілом? Хай би порадів, старий за свою довгоногу дружиноньку, тому що це стерво зуміло переспати навіть із його неповнолітнім сином... (Починає згадувати). Неповнолітнім і майже незіпсованим... (Гірко плаче). Саме так. Чистим і аж занадто ранимим... Все починалося так гарно... Чорт би їх всіх забрав! (Повільне затемнення).

 

 

Сцена друга

Квартира Ярчука Аскольда Володимировича. Недільний ранок. До вітальні в трусах із добряче пом'ятим обличчям заходить Аскольд Володимирович. В руках у нього пляшка коньяку і величезний кришталевий келих.

А. ЯРЧУК (падаючи снопом в крісло). О, Боги! У мене таке враження, ніби мою голову переїхала вантажівка! (Тремтячою рукою наливає собі в келих). Ні, цілих дві вантажівки! (Жадібно п'є і, гучно видихнувши, гидливо кривиться). І як його люди п'ють?! Ніяк не звикну до коньяку... (Занюхує випите келихом). Клятий етикет! Чому це людина, якщо вона зуміла накрасти на один-два "Мерседеси", вже не може пити милу його серцю горілочку?! Статус, бачите, не дозволяє! До біса, статус! Від нього болить голова! 

До вітальні заходить Таїсія Карпівна. 

А. ЯРЧУК. О, мила, тобі також не спиться? Між іншим, який сьогодні день?

ТАЇСІЯ. Неділя, Аскольде… (Бере з рук чоловіка пляшку). "Наполеон" незабаром виведе з ладу не лише твою пам'ять…

А. ЯРЧУК. Я й кажу, що горілка краще лягає на душу пересічної людини!

ТАЇСІЯ. Твій водій просив передати тобі ось це… (Дістає з кишені халата невеликий пістолет). Він справжній?

А. ЯРЧУК (бере пістолет). Ні, мила, він іграшковий… В наш час, якщо ти бізнесмен і у тебе немає пістолета, то ти вже... не бізнесмен. Ти небіжчик. Я не хочу, щоб якась свиня вчилася прасувати білизну на моєму животі!

ТАЇСІЯ. У тебе ж чистий бізнес, Аскольде…

А. ЯРЧУК. Бізнес не буває стерильним, мила Тая… Тим більше в нашій державі. Щоб заробити долар, я мушу віддати державі дев'ять! Але ж держава не заробила ці дев'ять доларів! Розумієш? Не за-ро-би-ла! Тому мій бізнес не є чистий і тому я мушу носити під пахвою цей пістолет. Державний рекет, котрий деякі наші чинуші, що розжиріли на хабарах, сором’язливо називають державними податками, змушує мене це робити. І, взагалі, я не хочу про це говорити! У мене болить голова і я хочу в сауну…

ТАЇСІЯ. Заодно і помиєшся?

А. ЯРЧУК. На що це ти натякаєш?

ТАЇСІЯ. А ти сам не здогадуєшся? 

А. ЯРЧУК. Ні...

ТАЇСІЯ. Можу тобі допомогти, Аскольде… Я натякаю на дівчаток, котрих у ваших саунах подають на третє... після пари та коньяку.

А. ЯРЧУК. Я бачу, що зробив велику помилку, виписавши стільки газет! Невже ти віриш у все те, про що пишуть ті кляті журналюги?!

ТАЇСІЯ. Я вірю власним очам, чоловіче… Здається, її звуть Сусанна?

А. ЯРЧУК. Ти шпигуєш за мною, люба? Не дуже солідно з твого боку, Таїсіє Карпівно… Проте, хочу тебе розчарувати… Сусанна моя секретарка.

ТАЇСІЯ. Я знаю, любий, але, секретарці зовсім необов'язково робити в сауні еротичний масаж своєму начальнику. Я вже не говорю про все інше.

А. ЯРЧУК (піднімаючись). Ти верзеш казна що! Сусанна порядна дівчина… вона…

ТАЇСІЯ. Я вважала, що живу зі справжнім чоловіком, у котрого достатньо мужності для того, щоб визнати свою провину… Але, облишмо це. Я хотіла поговорити з тобою про нашого сина.

А. ЯРЧУК. А що з ним? Він почав добре вчитися?

ТАЇСІЯ. Який же ти цинік, Аскольде! Венедикт твій син. Він у тебе один, а та розбещена дівка, з котрою ти спиш, мабуть, не наважиться народити тобі другого. Сучасні дівчата, Аскольде, мріють не про великий живіт із дитиною всередині, а про велику кишеню з баксами, у котру можна раз по раз запускати свою руку.

А. ЯРЧУК. Так що там із Венедиктом, Таїсіє?

ТАЇСІЯ. У нього з'явилися гроші.

А. ЯРЧУК (посміхається). З'явилися гроші? Але ж я завжди даю йому на кишенькові витрати!

ТАЇСІЯ. У нього з'явилися дуже великі гроші, Аскольде. Вчора я ледве було не випрала з його штаньми п'ятсот доларів. Мабуть то були не останні його гроші, якщо він про них забув…

А. ЯРЧУК. Цікаво…

ТАЇСІЯ. І ще… Він почав палити…

А. ЯРЧУК. Йому вже сімнадцять років… Ні, звичайно, я проти того, щоб мій син палив, але, коли вже так сталося… Ти пропонуєш його відлупцювати? У свій час, коли я почав палити, мій батько, дізнавшись про це, віднісся до цієї події по-філософськи: він сам кинув палити.

ТАЇСІЯ. В такому випадку, ти маєш зробити те ж саме...

А. ЯРЧУК. Пробач, люба, але я не готовий до подібних жертв. Батьківський приклад, звичайно, величезна сила, але у мого покоління вже немає тих генів, котрі здатні перетворювати слабодухих гомосапієнсів на богатирів, готових до самопожертви. Сенс життя не в тому, щоб картинно і, бажано привселюдно, впасти на амбразуру, а в тому, щоб сидіти по другий бік тієї амбразури, маючи під рукою кулемет. Дон Кіхоти закінчилися. Вони вимерли, тому що попит на вояків подібного ґатунку впав до нуля. Наша держава захлинулася моральними, політичними та соціальними нечистотами, котрі дбайливо накопичувала протягом трьох чвертей сторіччя. Тому герої зараз не потрібні. Потрібні розумні, в міру цинічні, наполегливі, хитрі і, головне, зубасті люди, котрі не займаються декларуванням побудови світлого майбутнього, а будують його. Спочатку особисто для себе. Потім, якщо пощастить і не наздожене куля кілера, для свого оточення, а вже зовсім потім, коли посадити або вбити вас буде практично неможливо – для народу.

ТАЇСІЯ. У тебе добра програма, Аскольде. На саму гору закортіло? Влада, пане Ярчук, в нашій державі, поняття спадкове.

А. ЯРЧУК. В багатьох випадках ця лінія дійсно прослідковується, але ж і світ навколо нас змінюється з неймовірною швидкістю. Головне чітко усвідомити для себе свою ціль, якщо ця ціль дещо суперечить моралі – мораль необхідно запхнути куди подалі й працювати. Якщо в тебе є багато грошей, завжди можна купити собі прощення за спаплюжену мораль. 

До вітальні заходить Венедикт. Він злегка збуджений.

ВЕНЕДИКТ. Привіт, предки! Ого! Татусь з самого ранку бавиться коньячком, а мама йому за це вставляє пістон! Це ви у такий спосіб розважаєтеся?

А. ЯРЧУК. Притримай язика, шмаркачу!

ВЕНЕДИКТ. Отакої! Одразу ж нарвався на образу. У тебе, тату, що, погано з гумором? Я ж нічого такого не сказав!

А. ЯРЧУК. Що у тебе з очима?

ВЕНЕДИКТ. З оцими? А що з ними?

А. ЯРЧУК. Вони блищать…

ВЕНЕДИКТ (трохи збентежено). Ну то й що?

А. ЯРЧУК (недобрим голосом). Підійди…

ВЕНЕДИКТ (ховаючи очі). Навіщо? Ти хочеш мене обійняти? Не обтяжуй себе, тату…

А. ЯРЧУК (хапає сина за сорочку, і обнюхує його лице). Мерзотник…

ТАЇСІЯ (рознімає їх). Ти що, чоловіче? Хміль у голову вдарив!

А. ЯРЧУК. Твій син щойно палив травку!

ТАЇСІЯ. Травку? Яку травку? 

А. ЯРЧУК. Маріхуану, Таїсіє, маріхуану… Чула про таку гидоту?

ТАЇСІЯ (з острахом). О, Боги! Мені ще тільки цього не вистачало! Венедикте, це правда? (Пильно дивиться на сина). Відповідай!

ВЕНЕДИКТ. Чого ти кричиш, мамо? Зараз всі палять травку… Он у Голландії…

А. ЯРЧУК. Ти не в Голландії, невігласе! До в'язниці захотів?

ВЕНЕДИКТ. За травку? Не сміши мене, тату… На мажорних дискачах зараз не стільки трусяться під ліхтарями, скільки палять і колються по темних завулках! Данина часу і данина моді!

А. ЯРЧУК. Зараз я покажу тобі данину, сучий сину! 

Аскольд Ярчук робить крок до сина, Таїсія ривком стає між ними.

ВЕНЕДИКТ. Не раджу тобі цього робити, батьку… Я вже виріс…

А. ЯРЧУК. Ти мені погрожуєш?

ВЕНЕДИКТ. Попереджую… Я вже досить давно не дозволяю нікому себе бити… Що ж до травки, то я чув, що ти маєш до цього якесь відношення…

А. ЯРЧУК. Що ти верзеш? Я бізнесмен! Де ти таке чув?

ВЕНЕДИКТ. Люди говорять…

А. ЯРЧУК. Прокурені шмаркачі? Наркотики не моя сфера діяльності. Я займаюся харчовими продуктами, коли тобі це не відомо.

ВЕНЕДИКТ (зухвало). В наш час людина, котра має за плечима аж но дві ходки до зони, не може займатися чистим бізнесом…

ТАЇСІЯ. Венедикте! Не ображай свого батька! Ти робиш йому боляче! Це були судові помилки!

ВЕНЕДИКТ (тим же тоном). За судові помилки на зоні не стають злодіями в законі, мамо… А, втім, я пишаюся своїм теперішнім статусом. І мене ніхто не чіпає на вулицях, бо всі круті знають, чий я син.

А. ЯРЧУК (глухим голосом). Геть звідси, негіднику! Миттю!

ВЕНЕДИКТ (примирливим тоном). Гаразд, гаразд, я вже йду… Мабуть, так буде краще… (З порогу). До вечора, любі мої предки! 

Венедикт йде геть.

ТАЇСІЯ (після тривалої паузи, розгублено). Що він тут такого наговорив? Який жах... Злодій у законі... Ні, ти чув? Це все його компанія! Всі ці танцюльки, вечірки, вранішні повернення додому… Тепер ось маріхуана… Наркотики. Ми можемо загубити свого єдиного сина! Ти чуєш, Аскольде?!

А. ЯРЧУК (наливає собі коньяк). Не кричи, Тая… Я думаю… 

 

Аскольд Ярчук починає ходити по кімнаті, потім  підходить до крісла, сідає.

ТАЇСІЯ (роздратовано). Ти не думаєш, ти п'єш!

А. ЯРЧУК (твердим голосом). Я думаю…

ТАЇСІЯ. І про що ж ти думаєш, коли не секрет? Про сауну?! Ти навіть не запитав у Венедикта, куди він пішов! Тобі начхати, як він закінчив третю чверть, ти…

А. ЯРЧУК. Помовч, жінко! Ти мене дратуєш!

ТАЇСІЯ. Тоді може й мені піти?!

А. ЯРЧУК. Було б добре… Ненавиджу, коли ти кричиш… Поїдь краще до своєї матері. Сьогодні неділя… Їй буде приємно… Ти ж так рідко відвідуєш стару, ніби ти не її дочка…

ТАЇСІЯ. Я й справді не її дочка…

А. ЯРЧУК. Не гніви Бога, Таїсіє… Ця жінка виховала тебе, випестувала, зробила з тебе людину. У твоєму випадку, мачуха виявилася у сто, у тисячу разів краще за справжню матір! Між іншим, не хотів тобі говорити, але що поробиш, день у нас сьогодні такий викривальний, якщо можна так висловитися...

ТАЇСІЯ. Це точно. Так що ти хотів мені сказати?

А. ЯРЧУК. Мої люди знайшли твою рідну матір…

ТАЇСІЯ. Ти погано пожартував, Аскольде! Вона давно померла!

А. ЯРЧУК. На жаль, вибач, на жаль, вона жива... Хоча, правда, і не дуже здорова…

ТАЇСІЯ (з острахом дивиться на чоловіка). Ти кажеш правду?

А. ЯРЧУК (киває головою). Мені шкода…

ТАЇСІЯ (обурено). Шкода, що вона жива? Аскольде, ти негідник!

А. ЯРЧУК. Давай, люба, обійдемося без образ… Твоя мати деградована п'яниця! Її ти можеш, якщо звісно захочеш, побачити у підземному переході метро біля оперного… Там у неї робоче місце. Вона збуває не зовсім тверезим і не зовсім розумним громадянам неповнолітніх дівчаток для швидкого сексу.

ТАЇСІЯ. Для якого сексу?

А. ЯРЧУК. Для швидкого. Це як у Мак Дональдсі… Швидко і якісно! Про подробиці можеш запитати у своєї матері… Вона сама пройшла крізь це…

ТАЇСІЯ (йдучи до дверей). Якщо ти мені збрехав, я тебе вб'ю, Аскольде!

А. ЯРЧУК (здивовано). Ти хочеш туди піти? Не роби цього, Тая! Та жінка – нікчема!

ТАЇСІЯ (з порогу). Вона ‒ моя мати. 

Таїсія йде геть.

А. ЯРЧУК. Сходи, сходи, поспілкуйся з ненькою… І навіщо я їй бовкнув про гендлярку дитячими тілами? Не мав клопоту… 

Підводиться, довго ходить по кімнаті.

А. ЯРЧУК.  А синочок мій дійсно вже виріс... Кусає боляче... Що ж до наркотиків, то, мій любий сину, твій батько тільки-но підбирається до цього бізнесу... Я ще не контролюю цей ринок... Проте, це добре, що чутки вже поширюються... Дуже добре... Легше буде потім перетягнути на свій бік дрібних постачальників. І менше буде крові. (Набирає повні груди повітря). А тепер, Аскольде Володимировичу, час вже йти до сауни! До молодого жіночого тіла, доброго питва та царської закуски! Вперед до царського життя! 

Аскольд Ярчук швидко виходить геть.

 

 

Сцена третя

Вітальня Венедикта Ярчука. У нього день народження. З цієї нагоди іменинник влаштував грандіозну вечірку. На столі повно їжі, питва, горять свічки, лунає досить гучна музика. Вечірка вже добігає свого кінця,  однокласники та друзі Венедикта попримощувались хто де зміг, деякі пари цілуються, дехто палить.

МИКОЛА (затягнувшись димом). Класні в тебе предки, Вєня! Сидять собі тихенько і нам не заважають!

ВЕНЕДИКТ. А батьків вдома немає… Вони на дачі…

АЛЛА. Наступного разу повезеш нас туди, Вєнєчка… Там теж так кльово?

СИМОНА. Там краще! А на другому поверсі шикарне водяне ліжко!

ЖОРА. На якому ви з Вєнєчкою гарно побавились!

СИМОНА. Закрий пельку! Вєня, скажи йому!

ВЕНЕДИКТ (до Жори). Ти, Смалцю, не дуже наїжджай… Не твого розуму справа…

ЖОРА. Можна подумати, що всі ми тут святі… Секс – нормальне явище.

МИКОЛА (подає йому недопалок). На, затягнися…

ЖОРА. Ні, Лантух, я вже краще "чорнила" поп'ю...

ВЕНЕДИКТ. А через рік два станеш п'яницею!

ЖОРА. Як на мене, то вже краще бути п'яницею, ніж наркоманом…

МИКОЛА. Від травки? Не сміши мене, Смальцю! Тиждень не попалиш і все. По собі знаю.

МАРТА. Я вчора у Сергія в школі шприци бачила…

АЛЛА. У Рудого?

МАРТА. Так. Він що, сів на голку?

ВЕНЕДИКТ. Навряд чи… Може, у людини цукровий діабет! Чи ще яка біда…

ЮРА. А я б хотів спробувати…

СОФІЯ. І не думай, Фірсе! Я не хочу завагітніти від наркомана!

МИКОЛА. Правду кажеш, Софіє… Навіщо нашій державі двоголові діточки?!

ВЕНЕДИКТ (сміючись). Не слухай, Софіє, Миколу! Право на життя мають всі.  Якщо вже наша держава має користь навіть від декотрих безголових, котрі, власне, іноді нею і керують, то вже від двоголових користь держава матиме грандіозну. (Запалює цигарку). Гарна річ, ця травка…

ЮРА. Гарна не тільки травка, але й гроші, котрі хтось із наших співвітчизників має на цій справі! (Дивиться на Венедикта). Подейкують, Вєня, що твій папашка розпочав цілу війну з тими хлопцями…

ВЕНЕДИКТ. Брехня, Фірсе… У мого батька продовольчий бізнес…

СИМОНА. Я чула, він тримає всі ринки міста. Це ж так круто! Він що подарував тобі на день народження?

ВЕНЕДИКТ (пихато). Сьогодні вранці пообіцяв підігнати джипака…

МИКОЛА. Поталанило людині з батьком! Не те, що мені!

ЖОРА. А він ще й бідкається! Батько професор, мати теж професор… Фантастика! А у мене? Батько другорядний актор-п'яниця, а мати невідомо хто й невідомо де!

МИКОЛА. А ти хоч знаєш, Смальцю, яка зарплата у професора? Ні? Тоді мовчи і не диш!

АЛЛА. Я б на місці твоїх батьків, Колюнчику, вже давно гайнула б до Америки. Мабуть, в Америці професори-ракетники не стоять під дощем на ринку, розпродаючи за безцінь книжки з власної бібліотеки!

МИКОЛА. Ти брешеш, Алло! Мій батько подарував частину своєї бібліотеки одній із шкіл! Він не міг мене обдурити!

АЛЛА. Пробач, Миколо, але я кажу правду… Та й постав себе на його місце! Впевнена, ти б зробив те ж саме. То чи не краще спакувавши манатки, чкурнути, до чортової матері, до Америки на білі хліби?

МИКОЛА (запалюючи нову цигарку). Мій батько ніколи звідси не поїде…

ЖОРА. Чому? Почуття патріотизму не дозволить йому це зробити? До біса патріотизм! Особисто мені начхати на державу. Якщо держава не опікується мною, тобою, тисячами, мільйонами інших, то чому я повинний піклуватися про державу? І де вона, ця держава? Що воно таке? Земля, на якій ми живемо? Уряд, який нами керує, чи держава це ми, голодні, зачухані людці, що повзають у пилюці новітнього безладдя?

ВЕНЕДИКТ. Заспокойся, Смалець. Не рви своє серце… Однаково нічого не зміниш. Пали травку, люби дівчат, відмічайся, хоч іноді, у школі й постарайся не думати про майбутнє…

СИМОНА. Чому?

ЮРА. Тому що майбутнього може і не бути, Сімочко!

СИМОНА. Майбутнє є в кожної людини, Юро…

СОФІЯ. Імовірно, Фірс мав на увазі майбутнє у більш широкому плані.

ЮРА. Дякую, Софо... Ти в мене надзвичайно розумна герла! От у кого точно буде майбутнє, так це у нашого Вєнєчки, бо у нього дуже крутий батько! Давай, Вєня, ти будеш як та велика риба-кит, а ми як ті маленькі рибки-прилипали, що супроводжують його впродовж всього життя. Впевнений, що тих крихт, котрі випадуть із твого рота, нам всім вистачить з головою! Ти не проти, везунчику? Ти ж не покинеш своїх зубожілих однокашників і найкращих друзів у цей скрутний час напризволяще?

ВЕНЕДИКТ. Який базар! Міг би про це й не говорити, Фірсе… Проте, на дуже щедрі крихти поки що розраховувати не варто… Не все так добре в мого батька з бізнесом, як тобі, Фірсе, здається. Мафія тисне…

МАРТА. Можна подумати, що твій батько не мафія… Про це всі знають…

ВЕНЕДИКТ. Дурниці! Коли б мій батько дійсно був таким крутим мафіозі, як про це балакають, то, мабуть, про це не знав би ніхто. Так, дійсно, він заробляє непогані, як на цей час, гроші, так, про нього багато пишуть у скандальних виданнях, але насправді він просто добрий бізнесмен!

МАРТА. Ти так палко відстоюєш добре ім'я свого батька, буцімто ми не твої друзі, а менти! То щоб ти знав, Вєнєчка, мені дуже подобаються круті мужики! Чуєш? Ду-же! І я присягаюся, якщо мені поталанить оповити своїми руками шию якогось бритоголового бичка з кілограмовою цепурою на шиї, я вже цю шию не випущу ніколи! У будь-якому разі, до того часу, доки не зможу на витягнуті з бичка гроші дозволити собі утримувати біля себе в якості чоловіка люблячого, але катастрофічно бідного інженера.

СИМОНА. В саму точку, сестричко! До біса мораль, коли нею нехтують інші! Коли б у мене були довші ноги, я б постаралася знайти собі роботу в готелі "Національний"… В "Національному" найвищі ціни на кохання…

ЖОРА. Повіям сплачують не за кохання, а за секс. Відчуваєш різницю? Що ж до твоїх ніжок то, як на мене, вони саме потрібної для цієї справи довжини. Не хочеш спробувати, кицько?

СИМОНА. Переб'єшся, чувачок! Я зі своїми однолітками не сплю.

ЖОРА. Не зрозумів… А як же наш улюблений іменинник? Він же на цілих два місяці молодший за мене!

ВЕНЕДИКТ. Не прискіпуйся до герли, Смальцю… Давайте краще щось з'їмо. Від хавки стіл ломиться! (Лунає дзвінок в передпокої). Хто б це міг бути? (Піднімається).

МИКОЛА (сміючись). Менти зараз пов'яжуть нас з нашою травкою і в колонію!

АЛЛА. Дурень! Шкода, що батьки професори… 

Венедикт неохоче йде відчиняти, через хвилину повертається до вітальні з Ларисою. Вигуки подиву, сміх.

СОФІЯ. Які люди! (Дивиться на годинника). І в такий час! Ти, Ларисо, втекла від своїх правильних батьків?

ВЕНЕДИКТ. Помовч, трахалко! Лора прийшла поздоровити мене…

СОФІЯ (надувши губки). А я подумала, що Лорка прийшла допомогти тобі розібратися з останньою контрольною по математиці… Вона ж у нас така вчена!

ВЕНЕДИКТ. Я ж тебе просив, Софіє, помовчати! А коли не можеш, забирайся геть!

СОФІЯ (зірвавшись на ноги). Що?! (До Юри). Фірсе! Ти чув? Нас вже виганяють! Забираймося геть з цього гадючника!

ЮРА (відводячи очі). Виганяють тебе, але не мене, люба… А я, з твого дозволу, ще трохи побуду…

СОФІЯ (у розпачі). Не може бути! І це мій хлопець?! Мерзотник! (Йде до дверей). Щоб я тебе більше не бачила! 

Софія вибігає.

ЖОРА. Непогана задачка, Фірсе… Ви ж сидите за однією партою! Прийдеться тобі встановити посеред парти броньовану перегородку, тому що інакше Софія тебе пристрілить. (До Лариси). Привіт, пані Юрчик! Даруй Софії… Вона, напевно, обкурилася…

ВЕНЕДИКТ (до Лариси). Проходь, проходь… Тут всі свої…

ЛАРИСА (з цікавістю озираючись). Як у тебе гарно, Вєня…

МИКОЛА. А ти розраховувала побачити напівпідвал з засидженими мухами вікнами? Адже це ‒ Ярчук!

ВЕНЕДИКТ. Миколо!

МИКОЛА (піднімаючи руки). Все… Все… Мовчу і тихенько йду хавати…

ВЕНЕДИКТ (до Лариси). Сідай до столу! Зараз я тобі що-небудь наллю.

ЛАРИСА. Ні, не потрібно… Ти ж знаєш, що я не п'ю…

МАРТА. Навіть у день народження Вєнєчки?

ЛАРИСА. Діабету байдуже який сьогодні день, але я з задоволенням вип'ю мінералки. У тебе є мінералка?

МИКОЛА (з повним ротом). Молодь, сучасна молодь, не п'є мінералку! Молодь вибрала "Пепсі"!

ЛАРИСА. Можна й "Пепсі"… (Бере відкупорену Миколою пляшку).

СИМОНА. А тост?

ВЕНЕДИКТ. Дійсно, Лоро, тост буде?

ЛАРИСА (ніяковіючи). Я ще ніколи…

ЖОРА. Ну, ти даєш, герла! В класі, біля дошки, тебе зупинити неможливо! Уяви собі, що Вєня – це наш фізик Слива, а ти щось гониш йому про перший закон термодинаміки або ще про якусь лабуду! Давай!

ЛАРИСА (відкашлявшись). Венедикте… (Кімната вибухає сміхом).

ВЕНЕДИКТ (перечекавши регіт друзів). Не звертай уваги на цих невихованих телепнів та їхніх подруг! Спробуй ще раз… 

Лариса набирає повні груди повітря, готуючись щось сказати, через мить голосно видихає і, підійшовши до Венедикта, голосно цілує його в щоку.

ЮРА (випустивши з руки виделку зі шматком ковбаси на стіл). Отакої!

ВЕНЕДИКТ (завмерши від подиву). Не зрозумів! Ще один дубль, будь ласка! 

Лариса з задоволенням цілує Венедикта ще раз, але тепер вже в губи.

МАРТА (падаючи на канапу). Мати моя рідна! Лариса Юрчик поцілувала хлопця! Це ж скажи кому!

МИКОЛА. Лоро, що я маю зробити, щоб ти поцілувала і мене? Я ще жодного разу не цілувався з відмінницею!

ЛАРИСА (сміючись). Виправити математику, Миколо…

МИКОЛА (з удаваним жалем). В такому разі, поцілунок відмінниці мені не світить! В математиці я навіть дубіший, ніж ви вважаєте!

АЛЛА. Тобі, Лантух, не поталанило з батьками. У батьків-вчених майже завжди народжуються діти нездари!

МИКОЛА. А це вже наклеп! Прошу всіх чесних, або ж хоч трохи чесних, у свідки! Я, Алло, не нездара. У мене абсолютний слух. Я чемпіон школи з бігу і я не зрівняльний у ліжку! (Лариса закриває обличчя долонями). Пардон, я хотів сказати, що я...

МАРТА. Що ти брехун.

МИКОЛА. Ти маєш на увазі, який пункт?

МАРТА. Останній, Колюнчику, останній… Ті бальзаківські тітоньки, що навчають тебе сексу і яких ти знімаєш по двадцять рублів за штуку в підземному переході, з задоволенням скажуть тобі, що був прекрасним навіть тоді, коли ти нічого й не робитимеш. Служба у них така…

ЛАРИСА. Який жах! Колю, ти користуєшся послугами повій?

МИКОЛА. То ти мені?

СИМОНА. Мене зараз знудить від її цноти! Розслабся, Ларисо! Ти не в школі! Ми всі достатньо дорослі люди. І взагалі, на якому світі ти живеш?

ВЕНЕДИКТ (до присутніх). Давайте поміняємо акценти!

ЖОРА. Краще давайте влаштуємо от на цьому килимі групенсекс! О, де кльово буде! Ти як, Ларисо?! Під гарний порнофільм…

ЛАРИСА (давши Жорі дзвінкого ляпаса). Ти, Жоро, негідник! Я зневажаю тебе... (До Венедикта). Я шкодую, що прийшла сюди. У тебе тут справжнє кубло! (Біжить до дверей). Не проводжай мене! 

Лариса вибігає. Венедикт, постоявши декілька секунд посеред кімнати, хапає Жору за грудки. 

ВЕНЕДИКТ. Я тобі, Смальцю, твій поганий язик із коренем вирву! 

Підбігає Симона і рознімає хлопців.

ВЕНЕДИКТ. Козел!

МАРТА. Заспокойся, Вєня… Нікуди твоя Лорка не дінеться… А ти, Смальцю, хоч іноді думай, що говориш!

ЖОРА (винувато). Я ж пожартував!

ВЕНЕДИКТ. Пішов ти… Гуморист чортів… Весь настрій зіпсував…

СИМОНА (обіймаючи Венедикта за шию). Скажи мені, Вєнєчка, як товаришу, чим вона краще за мене?

МАРТА. Або за мене? Або за Аллу? У нашої Алли ноги довші за Хрещатик! 

У передпокої чути якийсь шум і через хвилину два кремезних молодика заносять до вітальні Аскольда Ярчука і вкладають його на канапу. Аскольд Ярчук весь у закривавлених бинтах, у лівій руці кейс, пристебнутий до зап'ястя наручниками. Молоді люди перелякано перешіптуючись, відходять від канапи подалі.

А. ЯРЧУК (глухим голосом). Венедикте…

ВЕНЕДИКТ (кинувшись до батька). Що, тату?

А. ЯРЧУК. Пробач, але вечірку закінчено… Розбігайтеся по домівках… Іншим разом догуляєте… 

Однокласники та друзі тихо виходять.

ВЕНЕДИКТ. Що сталося, тату? Хто тебе так?

А. ЯРЧУК. Хто, не знаю… Але, трапилося погане... Мене підірвали... (До охоронців). Зенон, мене в машині не було... Зрозумів? Це для ментів... Біля квартири залишиш охорону та привезеш із дачі Таїсії Карпівну. Все. Йдіть... (Сам до себе). Ну, що ж, чорнота, війна, так війна. Я приймаю ваш виклик... Приймаю... Крові зажадали? Так ви її одержите!

 

 

Друга дія

Сцена четверта

    
Квартира Аскольда Ярчука. До вітальні заходить розхристаний Венедикт. Побачивши матір, котра, сидячи на канапі, читає часопис, розкидає в обидва боки руки і прямує до неї.

ВЕНЕДИКТ. Поздоров мене, ма! Я щойно отримав посвідчення водія!

ТАЇСІЯ (відклавши часопис, цілує сина в підставлену щоку). Посвідчення водія?! Звичайно ж, я тебе вітаю, але коли це ти встиг? Ти ж нібито й на курси не ходив…

ВЕНЕДИКТ. Яка ж ти, мамо, темна! Хто ж це зараз ходить на ці курси?! Особисто мені посвідчення водія обійшлося в п'ятсот баксів. Кумедні гроші…

ТАЇСІЯ. То ти його купив?! А як же ти їздитимеш?

ВЕНЕДИКТ. Мовчи, мамо… На гальма свого джипака я наклеїв бірочку: "гальма", на зчеплення: "зчеплення"… Крім того, батько приставив до мене чоловіка, котрий робить те, що я йому накажу… В крайньому випадку, він буде за водія… Тебе це влаштовує?

ТАЇСІЯ. Ні, Венедикте. Тиждень тому ти мені приніс атестат про закінчення школи, в якому я не побачила жодної трійки! Це також фокус?

ВЕНЕДИКТ. Я хотів зробити тобі приємне…

ТАЇСІЯ. Ти пошив мене у дурні, сину…

ВЕНЕДИКТ. Послухай, мамо… В наш час все продається і все купується… Чому я маю доводити тобі очевидне?! Ти що, не така як всі?! Ти з Марсу?!

ТАЇСІЯ. Не кричи на мене! І я не з Марсу! Я місцева, але я не зовсім розумію, як можна починати повноцінне життя з брехні, чи навіть зі злочину? Я мушу поговорити про це з твоїм батьком… Сподіваюся, він зовсім іншої думки про все це…

ВЕНЕДИКТ. Ти так вважаєш?

ТАЇСІЯ. Я сподіваюсь…

ВЕНЕДИКТ (досить різко). Твій чоловік, мамо, мабуть, вже давно забув, що у нього є син! Більше того... Він навіть забув, що у нього є дружина!

ТАЇСІЯ. Не смій так говорити про батька! Ти не можеш!

ВЕНЕДИКТ. Чому б і ні? Те сміття, на ймення Сусанна, вже давно оселилося в батькових штанах... Чи, можливо, тобі про це не відомо?

ТАЇСІЯ. Годі! У тебе немає серця! 

Таїсія швидко іде геть.

ВЕНЕДИКТ. Боже, який же я негідник! Хоча... Можливо, я себе даремно картаю... В цій сім'ї ніхто нікого ніколи не поважав... Під час батьківських відсидок я завжди ставав персоною нон-грата в країні материнської любові... В такому разі виникає питання: навіщо було мене народжувати? Навіщо було робити вигляд, що виховуєте сина? Про всяк випадок? О то ж бо й воно, предки… Недовкладена батьківська любов завжди трансформується в зневагу... Це аксіома…

До кімнати заходить Симона.

СИМОНА. Привіт! (Оглядається). З ким це ти теревениш?

ВЕНЕДИКТ. Тобі чого?

СИМОНА. Скучила за тобою, Вєнєчка… Куди ти пропав?

ВЕНЕДИКТ. Я не пропадав, Сімо… Просто навчальний процес закінчився: дембель! Питання є?

СИМОНА. Є… Правда, я не впевнена, що ти даси на них відповідь…

ВЕНЕДИКТ. Ти знову за старе? Скажи, Сімо, як товаришу… На біса я тобі здався? Мене важко назвати красунчиком, я ніколи не буду професором і навіть не мрію стати аспірантом. Моє майбутнє не пов'язано з успіхом, із газетними скандалами та нічними перестрілками… Я не герой твоїх мрій, Симоно… Я, Вєня… Мені потрібний спокій, кайф і перспектива спокою та кайфу в майбутньому… Я не маю бажання приручати, будь кого…

СИМОНА. Крім Лорки, звичайно… Ти вже з нею переспав?

ВЕНЕДИКТ. Хіба тобі не все одно? Крім того, чому ти вважаєш, що кохання має обов'язково пройти випробування ліжком?

СИМОНА. То це кохання? Боже правий! Але що може дати тобі Лорка крім своєї вченості та упередженого ставлення до людей нашого з тобою ґатунку? Вона ж вважає нас одноклітинними!

ВЕНЕДИКТ. Не думаю, Симоно… Пробач, але твоїм язичком зараз керує не здоровий глузд, а елементарна злість.

СИМОНА. Бо я маю на тебе більше прав, ніж ця зарозуміла фіфа! Ти був у мене першим!

ВЕНЕДИКТ. Симоно, я тебе благаю! Про які дурниці ти говориш? Коли б оце всі дівчата, у кого я був першим, почали тягти мене кожна у свій бік, тобі, люба, перепало б не так вже й багато!

СИМОНА. Які ми гіперсексуальні! 

До вітальні стрімко заходить Аскольд Ярчук.

А. ЯРЧУК. Моє вітання, фанати "Пепсі"! Як завжди лаємося?

ВЕНЕДИКТ. Дискутуємо, тату, на тему любові...

А. ЯРЧУК. Хіба в ваших головах немає місця для чогось цікавого? Наприклад, можна подумати над тим, як позбутися притаманного вашому поколінню патологічного інфантилізму, бо, коли я спілкуюся з вашими однолітками, мене починає нудити. Ще можна подумати над тим, де знайти роботу на час канікул і таке інше. Інакше кажучи, потрібно думати.

СИМОНА. Піти працювати? Непогана думка, дядьку Аскольде. Може, влаштуєте мене в одну з ваших фірм? Я дуже відповідальна…

А. ЯРЧУК. Гаразд, Симоно, я подумаю, а зараз залиши нас, будь ласка, із Венедиктом наодинці. У мене є до нього справа…

СИМОНА. Залюбки, бо ваш синок мене дратує…

Симона йде геть.

А. ЯРЧУК (вмощуючись на канапі). Де мати?

Венедикт сідає на стілець напроти батька.

ВЕНЕДИКТ. Мабуть, у себе… То що у тебе за справа?

А. ЯРЧУК. Доволі серйозна, сину… Ти дозволив собі залізти до моєї кишені. Тобі бракує тих грошей, які я тобі даю?

ВЕНЕДИКТ (глухим голосом). Не розумію, про що ти…

А. ЯРЧУК. Ти почав загулювати на Житньому ринку. Мені це не подобається... І моїм людям також. У всіх цих людей повинний бути один хазяїн. І цей хазяїн я, а не ти… Зрозумів? Тому, коли прийдеш ще хоч раз за грошима, тобі зроблять зле… Розпорядження я вже віддав… Все ясно, сину?

ВЕНЕДИКТ. Ти мусиш ділитися зі мною, батьку. Я твій син.

А. ЯРЧУК. Що?! Ділитися з тобою?! Хлопче, про що мова?! Чи, можливо, ти мій компаньйон? Я не мушу ділитися з тобою, бо ти нічого не заробив. Жодної копійки! Ти і всі твої "дружбани і шворки" знахабнілі безголові споживачі! Крім кайфу, сексу, порно та бійки, для вас не існує більше нічого! Ви, Венедикте, трутні!

ВЕНЕДИКТ. Я так не вважаю, тату. З мого покоління теж дещо може вийти.

А. ЯРЧУК. Наприклад…

ВЕНЕДИКТ. Ми можемо гідно продовжити розпочату вами справу…

А. ЯРЧУК. Про що ти?

ВЕНЕДИКТ. Звісно ж, про що… Про рекет, залякування, фіктивні фірми, контрабанду, підкуп державних структур, наркотики і про таке інше. Я ж ще багато про що не знаю…

А. ЯРЧУК (нервуючи). Я з цим зав'язав, хлопче…

ВЕНЕДИКТ. А ринки?

А. ЯРЧУК. А що ринки? Люди сплачують нормальні податки!

ВЕНЕДИКТ. Тобі?

А. ЯРЧУК. Я генеральний директор холдингу, невігласе! Я державний службовець. Врешті, чому я тут перед тобою сповідаюся? Ти все одно нічого не зрозумієш, бо у тебе голова забита зовсім іншим. Сподіваюся, ти врахуєш те, що я сказав тобі перед цим? На ринки більше не потикайся. Краще звертайся до мене… Мені не потрібні гнилі балачки… 

До кімнати нечутно заходить Таїсія Карпівна.

А. ЯРЧУК. Чому ти, Таїсіє, крадешся? Підслуховувати негарно…

ТАЇСІЯ. Я не крадуся… Просто не хотіла вам заважати… Ви так мило спілкувалися…

А. ЯРЧУК. А можна без іронії?

ТАЇСІЯ. Твій син вже поділився з тобою гарною новиною?

А. ЯРЧУК. У нього можуть бути гарні новини?

ТАЇСІЯ. Авжеж! Твій син сьогодні двома ногами став на злочинний шлях… Він щойно купив собі посвідчення водія!

А. ЯРЧУК. Ти ж говорив мені, що ходиш на курси! Знову збрехав?! 

ВЕНЕДИКТ. Нічого такого я матері не говорив… Вона все вигадала… І… І, взагалі, мені вже час йти. 

Венедикт швидко йде до дверей.

А. ЯРЧУК. Стій, Венедикте, я мушу знати!

ВЕНЕДИКТ. Ти мені теж не про все розповідаєш! 

Венедикт зникає за дверми.

ТАЇСІЯ (сама до себе). Цілковита зневага… Власне, чому я дивуюся? Живий приклад сидить ось тут переді мною…

А. ЯРЧУК (недобрим голосом). Замовкни, жінко! Я не вчу свого сина порушувати закони, а моє кримінальне минуле, пробач за тавтологію, уже в минулому!

ТАЇСІЯ. Які ми правильні! Давно під тебе підкладали бомбу? Я бачила, що залишилося від твого джипу і водія…

А. ЯРЧУК (ледве стримуючись). Я повторюю: з криміналом покінчено!

ТАЇСІЯ. Поживемо-побачимо… З дівчатками також покінчено? Як здоров'я Сусанночки? Вона ще не завагітніла від когось із твоєї охорони? ...Чого ти на мене дивишся такими очима? Ти сподівався, що зраджена тобою жінка тихенько сидітиме вдома, покірно готуючи тобі обіди, і не діятиме? Даремно, Аскольде, ти був такої поганої думки про мене. У мене, чоловіче, є своє сек'юріті. Я знаю все…

А. ЯРЧУК (піднімаючись). Це вже цікаво… То чи не краще нам з тобою розлучитися? Коли ти все знаєш…

ТАЇСІЯ. Я давно все знаю… І я не проти, Аскольде… Мені набриднуло ловити на собі погляди переляканих сусідів та знайомих… Я не хочу бути дружиною мафії! Чуєш, не хочу!

А. ЯРЧУК. В такому разі, ти можеш завтра ж перебиратися на Василівську. Не так давно я придбав, задешево, непогану двокімнатну "сталінку". Поруч метро…

ТАЇСІЯ. Я знаю…

А. ЯРЧУК. Ти блефуєш, чи дійсно знаєш? Якщо ти знаєш, тоді в моєму стані окопався ворог. Що ж, прийдеться пошукати… Коли ця людина щось передає тобі, тоді чому б йому, за добрі гроші звичайно, не передати якусь гарну інформацію комусь іншому? Як ти вважаєш?

ТАЇСІЯ (розуміючи, що схибила). Я блефую, Аскольде… Насправді я нічого про квартиру на знала… Вперше чую…

А. ЯРЧУК (пильно спостерігаючи за дружиною). І все ж я перевірю… Я не люблю стукачів…

ТАЇСІЯ. Як знаєш… Коли я можу подивитися квартиру?

А. ЯРЧУК (здивовано). Ти так швидко погодилася? Щось тут не так, люба… Можливо, той дурило, котрий тебе так справно інформує, надає тобі й інші послуги? В такому разі, мені тебе шкода, бо я таки зверну йому шию!

ТАЇСІЯ. Що я чую?! Ти ревнуєш? Як прикро, що насправді в мене немає коханця! Але я виправлю цю помилку… Обіцяю тобі!

А. ЯРЧУК. Охоче вірю… У тебе це повинно бути спадковим. Пробач, не запитав, твоя матуся дуже зраділа зустрічі з покинутою сорок років тому кровиночкою? Мабуть, дуже, бо зараз їй будуть непереливки…

ТАЇСІЯ. Тобто?

А. ЯРЧУК. Її звільнено.

ТАЇСІЯ. Якщо ти приклав до цього руку, то я навіть вдячна тобі. Їй не слід займатися цим ганебним бізнесом…

А. ЯРЧУК. Не впевнений, що твоя мати такої ж думки про професію сутенера. І тепер вона доїтиме тебе. Ти готова присвятити своє життя старезній повії з перевернутою мораллю та зіпсованою психікою?

ТАЇСІЯ. Мені відомо, яке в тебе нутро, Аскольде. Робити беззахисним людям боляче ‒ це твоє хобі. Але ж вона моя мати, якій я завдячую своєю з’явою на світ…

А. ЯРЧУК. Навіть, не зважаючи на те, що ця, з дозволу сказати, матуся покинула тебе через два тижні після народження у тітки Марії?!

ТАЇСІЯ. Вона була занадто молодою, щоб виховувати дитину!

А. ЯРЧУК. Яка чудова логіка! Спати з чоловіком їй дозволялося, а от виховувати випадкових дітей – зась! З такою постановкою питання, люба, можна зайти дуже далеко! Не можна виправдовувати хіть і розбещеність недосвідченістю і малолітством…

ТАЇСІЯ (іронічно). У тебе не чешеться спина? Мені здається, що у тебе прокльовуються ангельські крильця. Ти так природно засуджуєш людські вади, що я аж мало не плачу… А, якщо відверто, ти не маєш права лізти своїми скривавленими злодійськими лапами в мою душу! Зрозумів? 

У передпокої чути шум, лемент і через мить до вітальні, відбиваючись від кремезного охоронця, вбігає Броня Тадеушівна Бжуско.

БЖУСКО (поправляючи на собі кофту). Пся крев! Броню Бжуско ще ніхто не називав старою шльондрою! В моїх жилах тече шляхетна кров графа Потоцького! (До дочки). В твоїх також, Тосю…

А. ЯРЧУК (до охоронця). Можеш йти… Я розберуся з цією шляхетною дамою… (До незваної гості). Шкода, що вам вчора не перебили ноги ті хлопці, котрим ви підсунули хворе на сифіліс дівчисько… Я б зараз не мав честі бачити вашу зачерствілу від часу та розпусти пику!

БЖУСКО. Я би вам, звичайно, відповіла, Аскольде Володимировичу, але ж субординація не дозволяє… (До Таїсії). Ти, дочко, не звертай уваги… (Поправивши зачіску). Аскольде Володимировичу, я до вас, як до зятя…

А. ЯРЧУК (ледве стримуючи сміх). Як до кого?

БЖУСКО. Шкода, що ви не почули з першого разу… Я прийшла до вас як до зятя… Тобто, як до чоловіка своєї дочки… У приватній сімейній справі…

А. ЯРЧУК (посміхаючись). А ми з вашою дочкою розбігаємося! Щойно ми про це розмовляли на підвищених тонах... Дуже шкода, мадам...

БЖУСКО. Цього не може бути! А як же моє майбутнє?

А. ЯРЧУК. Вибачте?

ТАЇСІЯ. Мамо, ви прийшли не в той час і не в те місце!

БЖУСКО. Як це не в той час?! У мене забрали мій шматок хліба! Я вже занадто стара для панелі!

А. ЯРЧУК. Не потрібно було торгувати гнилим товаром…

ТАЇСІЯ (округливши очі). То це і є твій продовольчий бізнес? А я, дурепа, подумала, що ти це зробив чиїмось руками… То ти пахан?

БЖУСКО. Тосю, Тосю… Легше зі своїм чоловіком… Аскольд Володимирович шанована людина в світі бізнесу… Він…

А. ЯРЧУК. Дякую, Броніславо Тадеушівно… Я й сам в змозі порозумітися з вашою, так би мовити, дочкою…

БЖУСКО. А чому так би мовити? Я її мати без усіляких там: "так би мовити"! Тому я прийшла сюди, до своєї дочки, бо маю право на забезпечену старість.

А. ЯРЧУК. Як мило! То ви прийшли "качати права"? Як давно вас спускали зі східців, шляхетна родичко пана Потоцького? Мені здається, що бідний граф за ці декілька хвилин вже принаймні двічі перевернувся в своїй труні!

БЖУСКО. До біса графа! Все одно він би мені нічим не допоміг. Зате ви, Аскольде Володимировичу, можете, бо ви є, ви реальні, як моє зіпсоване життя, і ви, дякуючи богам, чоловік моєї дочки. (Падаючи на коліна). Зятьо-о-о-к! Дозволь мені працювати далі! Христом Богом тебе прошу! 

До вітальні заходить Венедикт. Він ледве доходить до канапи, тому що він помітно "під кайфом".

ВЕНЕДИКТ. Що це за стара мавпа? Зачекайте... Дайте-но, я вгадаю сам... (Вдивляється неслухняними очима в стару). О! Які люди! (Радісно). Це ж та стара шльондра, котра торгує малолітками! Тату, ти викликав її "на килим"?

БЖУСКО (піднімаючись з колін). Ти ба, онучок…

А. ЯРЧУК (до старої). Знаєш його?

БЖУСКО (ховаючи очі). Як вам сказати, зятьок… Частенько бачу…

А. ЯРЧУК (шаленіючи). Я вам не зятьок, стара… (Намагається щось додати, але стримується). Венедикте, ти теж платив їй? Венедикте, я у тебе питаю! (Аскольд Ярчук йде  до сина). Таїсіє, та твій син п'яний!

Таїсія підбігає до сина, нахиляється над ним.

ТАЇСІЯ. Ти помиляєшся, Аскольде! Я б почула! Венедикте, тобі недобре?

ВЕНЕДИКТ (дивлячись на матір скляними очима). О, ні! Мені дуже добре!

А. ЯРЧУК (похмуро). Я здогадуюся, що з ним… 

Аскольд Ярчук вивертає кишені Венедиктової куртки, на підлогу падають пачка цигарок і два шприци.

ТАЇСІЯ. Що це? (Аскольд Ярчук швидким рухом засукує синові рукав сорочки).

А. ЯРЧУК. Бачиш?

ТАЇСІЯ (хапає з підлоги шприци). Цього не мало статися! Мій син наркоман?!

 

 

Сцена п’ята

Квартира Венедикта Ярчука. Венедикт, зробивши собі укол, ховає шприц до кишені і вмикає телевізор, натискуючи по черзі клавіші на пульті керування телевізора.

ВЕНЕДИКТ. Клятий совок! У вихідний день немає чого дивитись! Може, порнушку крутонути? Ні... Порнушка також не в масть... Набридло… Треновані сідниці та силіконові груди останнім часом вже не стимулюють до заняття любов'ю… (Закочує рукав сорочки і пильно розглядає свою руку). Ось де справжній кайф! Як у тій рекламі: щоб не прикладати зайвих зусиль… (Відкидає голову на спинку крісла). Головне вколотися, а все інше додумується саме по собі… 

У передпокої лунає дзвоник, Венедикт неохоче піднімається і нерівною ходою йде відчиняти. Через хвилину він повертається з Ларисою.

ЛАРИСА. У тебе такий сонний вигляд, Венедикте… Я тебе розбудила?

ВЕНЕДИКТ (з розгону сідає в крісло). Ні, я не спав. Сідай, де бачиш… 

Лариса влаштовується на канапі.

ВЕНЕДИКТ. Якісь проблеми, подруго? Зараз у всіх купа якихось проблем… І не кажи, що в тебе їх немає. Я не повірю…

ЛАРИСА. Якщо не рахувати проблемою тебе, то у мене дійсно проблем немає. 

ВЕНЕДИКТ. Це вже цікаво, Лоро… Якщо я для тебе проблема, то чи не краще її, тобто мене, позбутися? Раніше нас з тобою поєднувало сидіння за однією партою і ще щось, подібне на перше почуття. Я навіть зараз не можу сказати собі твердо, що воно насправді було... Пробач, але такі реалії нашого сьогодення… Ми напрочуд швидко подорослішали…

ЛАРИСА. Так, ми дійсно занадто швидко подорослішали… Саме тому я не можу відмовитися від тебе…

ВЕНЕДИКТ. Ти хочеш заміж?

ЛАРИСА. За тебе?! Це було б великою помилкою, Венедикте… Великою помилкою…

ВЕНЕДИКТ. Тоді що тебе тримає?

ЛАРИСА. Ти гинеш, Вєня… Ти елементарно гинеш…

ВЕНЕДИКТ (презирливо). Хочеш пограти в янгола спасителя? Не сміши мене, дитино! Це я гину?! Та я ніколи не почувався так добре, як зараз! У мене все є, в квартирі тиша, бо батьки розбіглися, а новенька, ніби щойно з конвеєра, матуся тільки-но вчора переселилася сюди і ще не встигла зіпсувати мені жодної краплини крові. Мене не бентежить моє майбутнє, бо на моє майбутнє працює багато людей. Я дитя успіху і цим все сказано. Мене не стосується, що там, за цими стінами. Я ходжу вулицями міста і не бачу людей... Я бачу здичавілий натовп з собачими мордами замість облич... Коли людина втрачає здатність посміхатися, вона перетворюється в тупу, розчавлену побутовими, моральними, сексуальними та іншими проблемами, тварину. Тому я здебільшого сиджу вдома і кручу відео. Тупі американські бойовики значно симпатичніші нашого сьогодення! В бойовиках завжди перемагають хороші хлопці, а в нашому житті якраз навпаки…

ЛАРИСА. Ти й сам не помітив, Вєня, як став наркоманом… Невже це вихід?

ВЕНЕДИКТ. Дай мені, Ларисо, спокій… У мене все о'кей!

ЛАРИСА. Поки що… Але ж Юра вже помер…

ВЕНЕДИКТ. Фірс не з того почав… Метафітамін дуже важкий наркотик… Між іншим, того дніпропетровського генія, котрий синтезував цю річ, щойно заарештували… А кажуть, що у нас молодь пропаща!

ЛАРИСА. І добре, що заарештували! Не одну душу, або навіть життя, збережуть!

ВЕНЕДИКТ. Не будь такою наївною, Ларисо! Хто цей наркотик жер, той і буде жерти. Правда, не російський, а голландський або німецький... і зовсім за інші гроші. На кожний товар, люба, завжди є покупець… Між іншим, не хочеш спробувати ширкнутися? Гарний кайф гарантую з першого разу! А ще дуже класно під наркоту займатися сексом… Ну, то як, красуне?

ЛАРИСА. А це вже не за правилами! Ти ж знаєш, що я цього нізащо не зроблю!

ВЕНЕДИКТ. То йди геть, від гріха!

ЛАРИСА. Бо що?

ВЕНЕДИКТ. Я можу посадити тебе на голку силоміць. Це дуже просто робиться, люба... Ось цим кулаком я вціджу тобі межи очі, надіну наручники і всмалю тобі півтори дози... А далі все як у казці. Кажуть, що в тих, у кого дуже багата уява, з'являється можливість мандрувати Всесвітом. Правда, цікаво? Але мені це ще жодного разу не вдавалося…

ЛАРИСА. Твої грубість і нахабність, Вєня, схожі скоріше на оборону зацькованої людини, ніж на напад… Це ти можеш іншим дурити голову казочками про те, що у тебе все о'кей! Я знаю, що прийде день, коли ти приповзеш до мене сповідатися, тому що для всіх інших ти вже давно помер. Навіть для свого батька…

ВЕНЕДИКТ (несамовито). Мовчи, Лоро! Благаю! Мовчи, бо я не хочу робити тобі зле! (Обхоплює голову руками). Залиш мене… Будь людиною!

ЛАРИСА (направляється до дверей). Бувай, Вєня… Пам'ятай, я завжди буду чекати тебе… 

Лариса виходить. В дверях натикається на Сусанну, нову дружину Аскольда Ярчука.

ЛАРИСА. Доброго дня… і до побачення!

СУСАННА (стурбовано). До побачення… Венедикте, чого ти кричав? Я ледве не відпанахала собі пів нігтя! Хто була ця дівчинка?

ВЕНЕДИКТ (трохи заспокоївшись). Моя герла…

СУСАННА. А чого ти кричав?

ВЕНЕДИКТ. Я в себе вдома, пані дружино мого батька. Я завжди так кричу… Я нервовий… А по ночах я дуже часто розгулюю по кімнатах із кухонним ножем. Звичка у мене така, пані дружино мого батька…

СУСАННА. Можеш називати мене Сусанною… Я не ображатимусь…

ВЕНЕДИКТ. Хіба люди твого ґатунку мають право ображатися? Продаючи себе, ці люди втрачають імунітет гідності.

СУСАННА. Ти вважаєш, що нам варто починати спільне життя з образ?

ВЕНЕДИКТ. Загарбники не можуть розраховувати на повагу… І спільне життя в тебе не зі мною, а з моїм доволі підстаркуватим батьком.

СУСАННА (пильно дивлячись Венедиктові в очі). Тобі, хлопче, потрібна жвава в постелі крихітка, бо хіть, яка не має свого продовження через секс, в поєднанні з наркотою, перетворює людину в параноїка, котрому здається, що цілий світ завинив перед ним. Чим завинила перед тобою я? Тим, що я молода, зваблива і хочу добре влаштувати своє життя? Ти вважаєш, що я відбила твого батька у Таїсії Карпівни?

ВЕНЕДИКТ. А то ні!

СУСАННА. Юначе! Твоя мати, пробач на слові, завжди була фригідною коровою... Між іншим, це вислів твого батька... Так от... Я нікого ні в кого не відбивала. Я просто легко і досить гармонійно вписалася в життя Аскольда Володимировича, в котрому побачила справжнього чоловіка. І, якщо ти не знаєш, твоя мати сама відмовилася від подальшого життя з Ярчуком. Розумієш? Сама…

ВЕНЕДИКТ. Ти хочеш сказати, що мати добровільно відмовилася від раю і вибрала пекло? Ображаєш… Таїсія Карпівна достатньо розумна жінка… Випустити з рук таку велику рибину… А, втім, якщо хочеш, мені, по великому рахунку, все одно… Я вже достатньо доросла людина і у мене своє життя. Мені просто не хочеться бути килимком у передпокої, об котрий кожен, кому не лінь, витирає свої брудні ноги. Я не килимок, пані Сусанно, я жива людина…

СУСАННА. А хто тобі сказав, що я витиратиму об тебе ноги? Моє серце відчинене. Інша справа, що ти не хочеш цього помічати! А даремно… Я дуже хочу стати для тебе своєю, твоїм другом! Між іншим, тобі відомо, що я палю?

ВЕНЕДИКТ (байдужним тоном). Зараз майже всі палять. Це модно…

СУСАННА. Я палю травку…

ВЕНЕДИКТ (з нотками цікавості в голосі). Ого! То ми такі?

СУСАННА. А ти думав…

ВЕНЕДИКТ. А батько про це знає? Чи ти палиш по ночах у туалеті?

СУСАННА. Йому відомо, що я палю… Що я палю взагалі, а от про травку…

ВЕНЕДИКТ. То, може, мені тебе здати? За пару сотень баксів?

СУСАННА. Ти не схожий на Іуду, Вєнєчка… (Вмощується на підлокітнику крісла). У тебе таке гарне волосся… 

Сусанна нахиляється до Венедикта, голосно нюхає його волосся і, побачивши, що хлопець не пручається, стрімко припадає до його губів.

ВЕНЕДИКТ (після тривалого поцілунку). А що, коли батько увійде? Я не зможу йому це пояснити…

СУСАННА (сідаючи Венедиктові на коліна). Ніхто не увійде, Вєнєчка… Аскольд Володимирович вранці відбули до Сімферополя… Спецрейсом… Зрозуміло?

ВЕНЕДИКТ (після паузи). І чого ти хочеш від мене, "мамо"?

СУСАННА. То ми з гумором? Це вже добре, "синку"... А хочу я, насамперед, трошки травки. Ти ж підтримаєш компанію?

ВЕНЕДИКТ. Це можна. А далі? Далі буде цікаво?

СУСАННА. Запевняю тебе, хлопче. (Знову цілує його). Зі мною завжди цікаво… (Піднімає його з крісла).

ВЕНЕДИКТ (зачаровано). Навіть без розігріву порнухою?

СУСАННА. У нас з тобою буде не порнуха, а казковий секс! (Обіймає його за талію). Пропоную прийняти душ разом. У цьому є також свій неповторний шарм... 

Обоє виходять.

 

 

Сцена шоста

До вітальні Венедикта Ярчука забігає переляканий Жора.

ЖОРА. Вєня, ти де?! Гей! Ярчук! 

Зі своєї кімнати виходить заспаний Венедикт.
 

ЖОРА. Нарешті! Мене ледве впустили… Ну й горили!

ВЕНЕДИКТ. Здрастуй, Смальцю. (Позіхає). Чого тобі?

ЖОРА (озираючись). Ми самі?

ВЕНЕДИКТ (теж озираючись). А що?

ЖОРА. Та я серйозно!

ВЕНЕДИКТ (падаючи на канапу). Кажи, знову у щось вляпався?

ЖОРА. Ми вляпались, чувак… Ми!

ВЕНЕДИКТ (піднімаючи голову). Тобто?

ЖОРА. Мої хлопці тиждень пасли ту хату, на яку ти вказав, і сьогодні, нарешті, засікли Фіму з товаром!

ВЕНЕДИКТ (сідаючи). Це ж чудово! Наскільки мені відомо, у Фіми мало бути героїну принаймні на вісімсот тисяч!

ЖОРА. Я не знаю, скільки там чого було, але коли мої хлопці вибили двері, там на них чекав сюрприз.

ВЕНЕДИКТ. Що за сюрприз?

ЖОРА. Куля межи очі! Ти ж казав, що все пройде гладенько! Де воно твоє гладенько!? Руслана та Мирона з продірявленими головами ті хлопці викинули через вікно прямо на бруківку, а Федька забрали з собою. Я бачив, як його тягли до машини…

ВЕНЕДИКТ (похмуро). Це погано, Смальцю. Тепер вони знатимуть все…

ЖОРА. Що я, дурний? Ти у моїх справах не фігуруєш, зате фігурую я. Якщо ж вони наїдуть на мене, то я тебе здам, Вєня, тому що мені відомо, що вони роблять з людиною, котра мовчить. Ти мусиш сховати мене, компаньйоне… 

До вітальні стрімкою ходою заходить Аскольд Ярчук у супроводі двох охоронців.

А. ЯРЧУК. Пізно, хлопче. (До охоронців). Відвезіть цього йолопа на мідеплавильний. Того недоумка також. У третю зміну – у піч. Ясно? Виконуйте…

ЖОРА (рятуючись від охоронців). Не потрібно мене в піч! Це не я! Це ваш син! Вєня, зроби ж що-небудь! 

Охоронці скручують руки Жорі за спину і тягнуть геть.

А. ЯРЧУК (сідаючи в крісло). Гарні в тебе друзі… Йому ще навіть пальці не повідрубували, а він вже все розповів... Федір також виявився досить балакучим хлопцем. Але повернемося до наркокур’єра Фіми. Ідея була непогана. Дуже непогана. Погана організація нападу. Фіму потрібно було "мочити" між другим і третім поверхами і змиватися через горище. Особисто я зробив би саме так... А, якщо серйозно, сину, то на твоїй совісті сьогодні чотири трупи. Це, по-перше, а, по-друге, роблю тобі останнє попередження. Ти чуєш, останнє! Я не дам тобі можливості жити за рахунок моїх компаньйонів. Мене не зрозуміють… Крім того, мені б дуже не хотілося, щоб комусь із них урвався терпець. Це дуже небезпечні ігри, сину… Дуже… Повторюю: якщо тебе не зумію зупинити я, тебе зупинять інші.

ВЕНЕДИКТ. Ти дозволиш цим тварюкам мене вбити?

А. ЯРЧУК. Ти й так майже мертвий! Якби ти не був моїм сином, ти б у цю мить із простреленою головою вже відпочивав в одному із каналізаційних колодязів. Подумай, Венедикте… Тобі всього сімнадцять років… Я не хочу твоєї смерті, хоча ти й винятковий мерзотник!

ВЕНЕДИКТ. Дякую, батьку, за таке визначення… Втім, якщо вже бути справедливим до кінця, то я всього лише твоя бліда копія… Всі мої гріхи можна перерахувати по пальцях… Не те, що твої. Тут вже ніяких пальців не вистачить!

А. ЯРЧУК. Святих і безгрішних вдача не дуже шанує, сину, а всі мої гріхи, в майбутньому, будуть компенсовані добрими справами. Часи відвертого розбою, ґвалтовного розкрадання всього, що криво лежить, і рекету пройшли. Зараз я вже далеко не та людина, якою був два роки тому. Мій бізнес перейшов у зовсім інший якісний стан, я шанована багатьма людьми, дуже великими людьми, особа, бо я, завдяки моїм грошам, маю певний вплив на цих людей. Я вже давно виріс, сину, із коротеньких зонівських штанів. Я вже не злодій у законі, а Аскольд Володимирович Ярчук, відомий бізнесмен і політик-початківець. Зрозуміло? Я йду до своєї мети і тому не дозволю кінченому наркализі псувати моє майбутнє. Навіть якщо цей наркалига мій син. Тому ось мій вердикт. Сьогодні ж ти переїжджаєш у Нивки, я купив там тобі невелику квартиру і сидиш собі тихенько, як мишка. Гроші на твоє утримання будуть надходити з Володимирського ринку чотири рази на місяць. Все ясно?

ВЕНЕДИКТ (з цікавістю спостерігаючи за батьком). Скільки?

А. ЯРЧУК. Що, скільки?

ВЕНЕДИКТ. Скільки грошей ти поклав мені за те, щоб я сидів тихо, як мишка?

А. ЯРЧУК. Все залежатиме від виторгу. Який буде виторг, таким і буде відсоток!

ВЕНЕДИКТ. А що, коли ринок прикриють?

А. ЯРЧУК. Я тобі не гарантую довічну ренту. Іди, пролікуйся і шукай свій шлях... Час у тебе ще є…

ВЕНЕДИКТ. Час, у мене, може, і є, а от чи є у мене шанс?

А. ЯРЧУК. Вилікуватися? Сину, людський організм це лише чудова машина, завдяки котрій існує твій дух, твоє я, твоя особистість. Ти мусиш керувати своїм тілом, а не навпаки!

ВЕНЕДИКТ (зморщившись). Ти вдарився в містику, батьку? Яка душа? Який, до біса, дух? Може, ти й у церкву почав ходити? Тоді відмоли за мене смерть тих хлопців, котрих ти сьогодні вбив! Я буду тобі дуже вдячний! (Піднімається з канапи). Я йду збиратися, бо мене від тебе вже нудить! 

Венедикт  виходить.

А. ЯРЧУК (розстібаючи верхній ґудзик сорочки). Здається, він так нічого і не зрозумів… (Закриває обличчя руками).

 

 

Сцена сьома
    

Квартири Венедикта Ярчука. Венедикт сидить  у своєму ліжку і дивиться скляними очима поперед себе. До кімнати заходить охоронець, котрого залишив Борис Андрійович.

ВЕНЕДИКТ. Тебе звуть Макс?

МАКС (похмуро). Ну?

ВЕНЕДИКТ. Що, ну? Ти тут бачиш коня? (Крутить головою).

МАКС. Що, блін, гуморист? Не твоя собача справа, як мене звуть… Лежи та кайфуй. У тебе завтра відповідальний день!

ВЕНЕДИКТ. Ти, бидлото, не вказуй, що мені робити! Я у себе вдома, бісів качок! Від тебе смердить смертю!

МАКС. Дякую за комплімент… Та коли від мене тільки смердить, то ти вже виглядаєш як ця стара! І, взагалі, не дратуй мене, наркалиго. У мене вказівки щодо тебе дуже суворі. Можеш нарватися…

ВЕНЕДИКТ. Ти мене поб'єш? Давай, недоумку, давай! Можеш поламати мені обидві руки! Я тобі навіть трошки приплачу за це! 

МАКС. За кого ти мене тримаєш, чоловіче? Провокатор!

Макс йде геть.

ВЕНЕДИКТ. Давай, давай, блазню… Твоє місце у передпокої на килимку, бо ти сторожовий пес свого боса! (Смачно спльовує на підлогу). Шістка! (Відкидає голову на спинку ліжка). Як дивно... Щойно моє життя промайнуло перед моїми очима, а мені байдуже... Чому б це? Невже в мені все перегоріло? Немає ні почуттів, ні бажань... (Бере в руку шприц). Залишився один тільки страх... Ні, не той, котрий притаманний кожній людині – страх побутовий, повсякденний, а цей, особливий страх, притаманний лишень нам, споживачам ось цієї гидоти. Страх прокинутися без дози на нічному столику... Як швидко пройшло життя... Мені щойно виповнилося сімнадцять, а у мене таке відчуття, ніби за моїми плечима, принаймні, шістдесят років досить бурхливого життя! І, чорт мене забирай, мені це не подобається! Мій мозок втратив властивість фантазувати! Уколовшись, я бачу тепер лишень якісь фіолетові плями на фоні сірої безодні й чую стогін власного занедбаного серця... Мабуть, мав рацію професор Гайсинський... Мій потяг вже наближається до пункту призначення... Що ж, тоді завтрашня моя пригода має сенс. Мій батько не заслуговує на життя ще більше, ніж я!

 

 

Сцена восьма

 

Кабінет Аскольда Володимировича Ярчук. Він, сидячи за величезним столом, переглядає якісь папери. Через деякий час, відклавши їх убік, натискає клавішу селектора.

А. ЯРЧУК. Клаво, приготуй мені каву… 

Піднімається з крісла й швидкими кроками починає ходити туди-сюди по кабінету, помітно нервуючи, раз-по-раз поглядаючи на годинника. 
Через хвилину секретарка Клава заходить до кабінету з чашечкою кави.

А. ЯРЧУК. Дякую, Клаво… (Знову дивиться на годинника). Ти можеш йти на обід…

КЛАВА. Ще тільки дванадцята, Аскольде Володимировичу…

А. ЯРЧУК. Я знаю…

КЛАВА. Дякую, Аскольде Володимировичу, я побіжу в ЦУМ… Там сьогодні чудовий розпродаж жіночого взуття! 

Клава ставить чашку на стіл і йде геть.

А. ЯРЧУК. Бідні люди – то святі люди... Радіти з того, що тобі продають недоїдки по низькій ціні, можуть тільки святі! (Подумавши). Або ж дуже скупі! 

Клава повертається до кабінету.

А. ЯРЧУК. Якісь проблеми?

КЛАВА. Там до вас якийсь хлопець. Каже, що …

А. ЯРЧУК. Так, так… Це дійсно мій син. Я чекаю на нього… 

Клава виходить і через якусь мить до кабінету заходить Венедикт. Він "під  кайфом", але все ж переляканий.

А. ЯРЧУК. Ну, привіт, сину… Щось трапилося? Проходь, сідай… Давно тебе не бачив… Ти дуже змінився…

ВЕНЕДИКТ. То, може, скажеш, що скучив за мною? Ото було б сміху!

А. ЯРЧУК. Ні, не скажу… Який сенс нудьгувати за людиною, котра давно перестала нею бути?

ВЕНЕДИКТ (сідаючи на стілець). Йдучи до тебе, я уважно вдивлявся в передвиборні плакати, яких ти понатикав по всьому місту… На тих плакатах у тебе таке добре обличчя! Мені навіть здалося, що це зовсім інша людина, але з твоїм прізвищем... Мабуть, то малюнок, а не фотографія? Я вгадав? Ти ж не дволикий Янус? Чорт не може виглядати, як янгол!

А. ЯРЧУК. Дякую, сину… Нічого кращого я від тебе і не чекав…

ВЕНЕДИКТ. Будь ласка, тату, але нічого кращого ти й не заслужив…

А. ЯРЧУК (кашлянувши в кулак). То яка у тебе справа? У мене обмаль часу…

ВЕНЕДИКТ. О так, ти зараз державна, тобто майже державна людина! Ти вважаєш, що тих голосів, що ти скуповуєш оптом і вроздріб, тобі вистачить?

А. ЯРЧУК. Що ти верзеш?

ВЕНЕДИКТ. Мова йде про безкоштовні обіди, котрі щодня роздають твої люди на вулицях міста…

А. ЯРЧУК. Хіба ж це погано? Я допомагаю нещасним людям, про яких забула держава! Я їх годую!

ВЕНЕДИКТ. Дуже шляхетно з твого боку, але чому ж ти годуєш тих людей продуктами, котрі не пройшли санітарний контроль? Годувати людей зіпсованим м'ясом, гнилими овочами й протухлою рибою шляхетно?

А. ЯРЧУК (хапаючи повітря ротом). Ти… ти...

ВЕНЕДИКТ. Що я? Так, я наркоман, я негідник, але в порівнянні з тобою, пане майбутній президенте, я святий! Я не обманюю довірливих людей казками про піклування про них, я не годую їх жахливою їжею, місце якої на сміттєзвалищі, я не тримаю у своїх руках наркобізнес, нафтовий бізнес, горілчаний і таке інше… Я просто кайфую, тату, руйнуючи при цьому лише своє власне життя і здоров'я. Ти ж, батьку, по трупах інших піднімаєшся на вершину влади… Мені робиться моторошно лише від однієї думки про те, що може трапитися з цим бідним народом, якщо такі люди, як ти, прийдуть до влади!

А. ЯРЧУК (недобре посміхаючись). То ми ще й патріот! Який пафос! Чи, може, ти живеш не за рахунок того самого народу? На протязі двох років ти живеш на тисячу баксів на місяць, не беручи до уваги тих грошей, які ти добуваєш попри нашу з тобою домовленість. Ти заробляєш ці гроші?

ВЕНЕДИКТ. Але ж я й не кажу, що я янгол!

А. ЯРЧУК. Так чого ти прийшов? Мені доповіли, що у тебе є новини про твою матір… Давай, я слухаю. (Стає навпроти сина). Кажи, що там з нею…

ВЕНЕДИКТ (повільно підводиться). Що з нею? Що з нею… Знаєш, хотів тобі збрехати, що у мами був серцевий напад, але не буду, щоб не наврочити… Я прийшов тебе вбити, тату… (Дістає з кишені пістолет). Пробач…

А. ЯРЧУК (крижаним голосом). Ти добре подумав?

ВЕНЕДИКТ. У мене була ціла ніч і ціле життя спогадів... 

Венедикт виймає пістолет, із суміжної кімнати виходить Борис Андрійович.

А. ЯРЧУК (до Бориса Андрійовича). Не вбивай його одразу… Мені потрібно, щоб він знав! 

Борис Андрійович стріляє, Венедикт хапається за живіт і падає на підлогу.

ВЕНЕДИКТ (здивовано). Борис Андрійович?! Яка гарна комбінація! (Пробує вистрілити в батька, але не влучає). Шкода, але на другий постріл я вже не маю сили… (Випускає пістолет). Шкода…

Аскольд Ярчук підходить до сина і стає перед ним на одне коліно.

А. ЯРЧУК. Це мені шкода, Венедикте…Ти міг би ще жити... Знаєш, я не дуже вірив у те, що ти зважишся застрілити свого батька... 

Венедикт, важко дихаючи, робить спробу сісти.

А. ЯРЧУК. Лежи, сину, бо я маю тобі щось сказати... Я не хочу питати у тебе, навіщо ти хотів це зробити. Я хочу розповісти, навіщо це потрібно було мені. Ти мені заважав, Венедикте. Елементарно заважав! Спочатку ти псував тільки мою кров. Потім, коли я досяг певного рівня, ти почав втручатися в мої плани. І це вже було погано. Не зрозуміло, чого тобі бракувало? У тебе було все! Свобода від батьківської опіки, гроші, машина! Тобі було цього замало?

ВЕНЕДИКТ (тамуючи біль). Напевно, цього було занадто багато… Замало було лишень одного…

А. ЯРЧУК. Чого?

ВЕНЕДИКТ. Тебе, батьку…

А. ЯРЧУК. Не розумію… Я ж виконував все, що ти хотів, всі твої забаганки...

ВЕНЕДИКТ. Деяким дітям необхідно зовсім інше… Фірмовим ганчір’ям, грошима та автомобілями не можна відкупитися. Існують речі, що не мають жодного еквіваленту... (Венедикт притримує живіт, крізь його руку проступає кров). Шкода, що ти цього так і не усвідомив…

А. ЯРЧУК (збентежено). Але ж я…

ВЕНЕДИКТ. Не хвилюйся, тату… Я все розумію… Ти спонукав мене на своє вбивство, щоб догодити своїй совісті… Звісна річ, тепер ти можеш собі казати, що ти захищався! Геніально, батьку… Вітаю… Просто вбити свого сина, справа дійсно негарна… Цікаво, ти сам до цього додумався, чи тобі підказали твої радники? Як би там не було, а головної своєї проблеми ти позбувся… (Хапається рукою за килим). Це кінець, тату… Шкода, що твоя молода дружина так і не завагітніла від мене… 

Венедикт помирає. Аскольд Ярчук, нічого не розуміючи, повертає голову до Бориса Андрійовича.

А. ЯРЧУК. Що він сказав? Він натякав... О, Господи! 

Повільно гасне світло, здалеку починають долинати збуджені голоси невидимого натовпу, звучить оркестр, голоси наближаються, заповнюють весь простір. Чутні здравиці на честь держави, уряду, голос Аскольда Ярчука, підсилені мікрофоном: "Я обіцяю, дорогі друзі, що віддам всі свої сили на боротьбу за відродження нашої держави! Дякую за довіру". Чути вигуки: "Ура! Ярчук наш президент! Ярчука в президенти!"
Музика, радісний лемент натовпу.

Кінець другої дії.

 

 

Опубліковано у книзі "Сім кроків до театру" (вид-во "Фенікс", 2018 р., стор. 188-238).

Матеріали надіслано автором для читачів порталу "Мала Сторінка".

 

 

Більше творів Олега Гончарова на "Малій Сторінці":

Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів";  автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".