Марія Дем'янюк. Поезії — МАМІ

Марія Дем'янюк              

МАМО

Мамо, серце моє, цілую твої долоні.
Мамо, ніжність твоя зігріває  завжди мене,
І хоч час залишив білу фарбу у мене  на скронях,
Я дитиною горнуся до тебе й шепочу: нехай не мине..

Не мине ось ця мить, як у сяйво обіймів пірнаю,
Не мине оця мить, коли світло із рідних очиць,
Коли стукаю в двері і в надії солодкій чекаю,
Щоб угледіти усміх найдорожчих  ріднесеньких лиць.

 Мамо, щастя моє, поцілунок мощу на обличчі,
 Мамо, радість моя, сяю ясно від твого тепла,
І тихенько благаю у ікон, що стоять на полиці:
Божа Мати, прошу, щоб матуся  ще довго жила...

* * *

ДЯКУЮ..

Так хороше, так мило, так прекрасно
Твої долоні цілувати, мамо!
І серцем відчувати повсякчасно
Чудесну міць батьківських молитов.
Прохання наші в просторі та часі
Зустрінуться, і зазвучать так само,
В надії на Божественну любов...

Мій день купається в твоїй турботі,
Мій день оспіваний в твоїх піснях,
Мій день омріяний в твоїх казках,
Де на мені корона в позолоті...

***
П'ю чай... Дивлюся на троянди:
П'ю чай з пелюстками троянди
в саду у мами... І вбираю в себе
матусин погляд з кожної троянди...
В саду троянд зустрілися думками
І я цілую ніжно руки мами.

***
Мамцю, так гарно квітують
Фіалки на підвіконні,
Мереживо цвіту — твої молитви
Повітряносонні.

І кожна пелюстка благає:
Тримайсь...Не здавайся...
Болить і пече?
Та я прошу тебе, усміхайся.

Бо райдуга, люба, завжди
Після того як плакало небо...
Тож смійся веселкою, доню,
Благаю тебе...так треба...

Як небо барвисто сміється,
То тугу свою ховає,
А темна веселка на небі —
Таке не буває...

Мамо, барвистям квітують
Фіалки твої на підвіконні:
Рожеві і білі, і сині,
А ще фіолетовосонні...

ЗА ЛІЛЕЮ ДЯКУЮ,
МАТУСЯ

І в озерці — крапелині неба
Я побачила відбиток Світла,
І в душі, що стала, мов пустеля,
Ніжнобіла лілія розквітла.

Поміж хмарами пливе небесний човен,
Хвилі, тихе плесо, мамин гомін...
Я ж долонями до хвильок доторкнуся:
За лілею дякую, матуся...

***
Ця хвиля спогадів збиває з ніг...
Не встоїш... Забере з собою...
Мамусю, знову ти зі мною,
І знову бачу батьківський поріг...

Ця хвиля спогадів збиває з ніг...
Гнітюче - не почую, не побачу...
Зима минула і розтанув сніг
Та крижанинами я досі плачу...

Ця хвиля спогадів збиває з ніг...
Матусю, ти пробачила? Пробачиш?
А пам'ятаєш дідовий горіх?
Його ти, певне, з Неба зараз бачиш...
І згадуються золотаві миті,
Коли купалось сонечко у житі....

Ця хвиля спогадів...
Стій міцно...Не впади...
Впіймай її...Тримайся...
Далі йди...

ЗНОВУ БАЧУ ТЕБЕ

Дим від свічки білий, наче волосся моєї мами...
Пригорнуся до нього в молитві своїми думками.
Знову бачу тебе: світлу усмішку, очі.
Знаю, Бога просила за мене щоночі.

Мов джерельце співоче, а в погляді сяєво Раю,
Павутиночки свічки...І димчаста нитка кружляє..
Вже не свічка...Перо,  бо ти хочеш мені написати.
Сердцем чую тебе, буду лист твій, матусю, читати.

Пригорнуся до тебе душею...

* * *

ВІЧНА РОЗМОВА

У сні я дитина, бо маю матусю і тата...
Матусенько, люба, я  можу тебе обійняти!
Відчути твій подих і теплі долоні на скроні,
У вічі твої зазирнути небесно-бездонні,
Промовити ніжне: мамуню, люблю, пам'ятаю...
Й почути омріяне: доню, рідненька, я знаю...

Чекаю на нічку — наснись мені, матінко, знову,
У зоряне небо тече наша вічна розмова...

* * *

ДЯКУЮ, РІДНЕНЬКА

Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку.

Де б не була, що б не сталось ти завжди зі мною,
Змию серця біль і журу тією водою.
А як сил мені забракне — водиці нап'юся,
Скажу: "Дякую, рідненька!" й Богу помолюся...