|
КОЛИСКОВА
Сплять сороки, снігурі
й ангели-нічниці.
Сплять ялинки у дворі,
і зайці, й лисиці.
Спить ведмедик Вінні-Пух
і золота рибка.
За вікном мороз ущух, —
засинає шибка.
Сплять і кактус, і примула,
ляля, мама й тато.
Ти, колисочко, забула —
нам пора вже спати.
* * *
ОДНЕ СОНЦЕ
Те диво з див було раненько-вранці:
виходив День з-за київських горбів
і напинав такі великі п’яльці,
що всеньке небо помістить зумів.
Тоді помалу серед полотнини, —
аж погляду не можна відвести, —
мов золотом розшив посередині
те сонце, що одне на всі світи.
* * *
ПАЖ ВЕСНИ
Весна розпочинає вернісаж, —
злетілися шпаки її вітати.
Однині Вітер у Весни — мов паж:
за нею ходить назирці — по п’ятах.
Вона ж така раденька. Й залюбки
весь час міняє щось на вернісажах.
Уже злетілись навіть ластівки,
а Вітер досі у Весни за пажа.
* * *
ЩЕ ЛІТО
Скільки тут ще літа,
літа,
літа, —
в нього досі молода хода.
Ще верба зелена. Пахне жито.
І бодай листок — не опада!
Тут так легко і просторо дихать!
Скільки всюди стежок і доріг!
Ця — співуча,
а он та он — тиха.
Й сонце — князь небесний — угорі!
* * *
КВІТЧАСТИЙ ВІРШ
Квітчасте Літо у квітчастім платті
квітчастою стежиною іде.
Квітчасто засвітилося латаття,
квітчаста бджілонька над мальвами гуде.
І небо-жайвір дзвонить кольорами
та й падає у став на саме дно.
З красивими квітчастими вітрами
веде сьогодні Літо свій танок.
* * *
КОРОЛЮВАННЯ
Посеред неба сонце королює.
Посеред лугу — його брат горицвіт.
Ізранку день пейзажі помалює,
до вечора вони, гляди, і вицвітуть.
А вечір, як прилине, то надворі
простеле в небі темне полотно, —
Тоді закоролюють уже зорі!
Ану поглянь, хто хоче, у вікно!
* * *
СІРЕ ВСЕ
Сірий дах.
Сірий птах.
Сіра хмарка.
Пес в кущах.
Кущ в дощах.
В дверях — шпарка.
Сад. Село.
Тиша. Сон.
Дві пір’їни.
Чи було?
Не було!
Мов з картини.
Знов зима
обійма
білі віти.
Крадькома
по домах
ходять квіти.
* * *
ГОЙДАННЯ
Вітер гойдає берізку.
Берізка гойдає пташку.
Пташка гойдає пісню.
Квітка гойдає метелика.
Метелик гойдає травичку.
А кого травичка гойдає?
Со-няч-но-го зай-чи-ка,
що боїться лоскоту
і втікає в кущі.
* * *
БОСИЙ КОНИК
Конику, конику,
ти хіба не чув,
що не ходять
коники взуті
по дощу?
Слизько тоді
ніженькам
по траві —
чи тих ніжок
двісті,
а чи дві.
* * *
ЦЕ МОГЛО Б БУТИ
Нікого немає вдома.
Тільки тиша.
І якось отак зненацька
могла б шарудіти миша.
Тоді довелося б миші
разом із нами жити,
щоб могла вона в тиші
хоч якось пошарудіти.
* * *
ЗОРЕПАД
Небо підставило пелену
й нападало в неї зірок —
малих, маленьких,
ще меншеньких:
цілий стіжок.
Хотів упасти ще й місяць.
Та добре, що не упав.
Небо струсило пелену —
і небозвід запалав.
* * *
ОЦЕ ЩЕ Й ТАК БУВА!
Мій давній друже Кроте,
не сиди в норі!
А сядь отут, навпроти,
о літяній порі.
Послухав мене Кріт
і вийшов із нори.
Дививсь на білий світ
він день...
і два...
і три...
І все шептав: — Дива!
Оце ще й так бува?
Чого ж сидіть в норі
о літяній порі?
* * *
МАЛЕНЬКИЙ ХВОЩИК
І ВЕЛИКИЙ ХВОЩ
Сказав Маленький Хвощик
Великому Хвощу:
— Ховаймося під кущик
від грому і дощу!
— Навіщо нам ховатись, —
сказав Великий Хвощ.
— Для тебе і для мене
то справжнє свято — Дощ.
Для тебе і для мене
то справжнє свято — Грім!
Він хай собі гуркоче,
а ми собі — мовчім!
* * *
НЕХАЙ ПОСЛУХА ДЯДЬКО ГРІМ
— Покатайте, дядечку,
на своїх санчатах!
Покажіть, які вони?
Чи такі, як сняться?
Як гу-гу-зугуркають,
як гу-гу-загримають,
як гу-гу — одненький раз,
як гу-гу й не раз.
Полозками мигають,
мов сліпучі блискавки,
викупані дощиком,
і не так — по-срібному!
Як гу-гу-загуркають,
як гу-гу-загримають,
та й гу-гу-відкотяться, —
тільки й бачив їх.
Покатайте ж, дядечку,
на гу-гу-санчатах!
* * *
БЕНКЕТ ДЛЯ БЕЗДОМКІВ
Каже Хатня Мурашка
Мурашкам Лісовим:
— Добре, що ви навідалась
саме на цю пору.
У мене — бенкет
для таких, як ви, бездомків.
Я насушила крихіток,
напасла цукерочок,
джему наварила,
соку надавила.
Так мені хотілося,
щоб гості бездомні
нагрілися,
наїлися,
напилися,
щоб оцей бенкет їм
довго-довго
снився,
коли ляжуть спати
там, де немає
ні ліжка,
ні ковдри,
ні хати!
* * *
МОДНЮЩІ КОТИКИ
Й МОДНЮЩІ КИЦІ
Це — моднющі котики:
в горошок животики,
смугасто-сірі спинки,
гладенькі, мов перинки,
ще й змалечку вусаті —
Бавляться у хаті.
А це — моднющі киці:
білесенькі на лиця,
вушка — як вуглинки,
очі — намистинки,
ще й змалку волохаті —
бавляться у хаті.
Коли б тим котикам
про киць отих знаття,
Хіба у них було б
таке життя?!
* * *
КУЩ ЧИ ДЕРЕВО?
Якщо колись
макове зерня
ляже у землю
й не проросте,
то, мабуть,
якась дівчинка —
Катруся,
Ганнуся
чи Ясочка —
спитає своєї бабусі:
— А мак —
кущ чи дерево?
Якщо дерево,
то скільки років
воно росте?
* * *
Я ХОЧУ...
Я хочу, щоб квіти нашого саду
проголосили Мальву
королевою на п’ять років.
Я хочу, щоб під вікнами
білої хати
з Великим Скрипковим Концертом
виступив Зелений Коник.
Я хочу, щоб Літо, ніби кіно,
мало щасливий кінець.
Я хочу, щоб наш лелека
і в Африці знав,
що його гніздо
замкнено на ключ
до його повернення,
а ключ заховано
у дуплі старої груші.
* * *
ДЕ ТОЙ ДОЩ?
Ходить дощ у синім капелюсі,
із прозорою сережкою у вусі,
в чоботях з високими підборами —
долами, садочками і горами.
Ходить дощ по чагарях у лісі,
по хатині — на зеленій стрісі
і ніде-ніде не присідає...
А скажіть, чи хто на світі знає,
де той дощ, коли його немає?
* * *
ПІВЕНЬ
Ти хто — я не знаю
й дивуюсь на те:
ти той, що співає,
чи той, що цвіте?
Ти той, що на ґанку,
чи той, що в саду?
— Я з самого ранку
піснями цвіту!
Я вмію співати!
Я вмію цвісти!
Мене відгадати
зумієш і ти!
* * *
ПІЗНІЙ ПЕЙЗАЖ
Ясне й прозоре полотно полів.
Вітри —
в калинових вінках червоних.
Останній передсніжний цвіт землі.
Це знову — вперше.
Знову — як ніколи.
* * *
УЧОРА Й СЬОГОДНІ
Вже хмари такі осінні,
вже зайчик аж дуже сірий.
Вже листя з моєї тополі
постелено просто долі.
Учора була травинка,
сьогодні — суха бадилинка.
А їй павучок до ранку
висновує колисанку.
Удосвіта павучатка
нумо й собі колихатки.
Аж поки сонечко встане —
розійдеться сон... розтане...
* * *
ДО ОСІННЬОГО ЛИСТОЧКА
Що тобі, листочку,
що тобі, маленький?
Як тобі лежати
на землі сиренькій?
Як тобі не спати
під холодним вітром?
Де тебе на зиму
до весни подіти?
* * *
СКІЛЬКИ?
Скільки у сонця промінчиків?
А скільки хмарок у небі?
А скільки піщинок на березі річки?
А скільки хвиль у Дніпрі?
А скільки пір’їнок у сойки?
А скільки луски на рибці?
А скільки солов’їв у діброві?
А скільки пушинок у кульбабки?
А скільки голочок у смереки?
А скільки у їжачка?
А скільки разів ти скажеш мені “не знаю”?
Не бійся, кажи, кажи, я ж не боюсь.
Бо на такі запитання
відповідь тільки така.
* * *
ТАКЕ НЕ ПОВТОРЯЄТЬСЯ
Великий Вечір і Маленький Вечір.
Великий День і Просто Собі День.
Із м’яти. Із любистку. Чи лелечий.
Таке не повторяється ніде.
Таке береш і носиш із собою —
так легко, ніби хмарка хмаренят.
А вечори стоять, немов горою.
А дні пливуть, мов двійко гусенят.
* * *
ЯК ВЕСНА УСІХ БУДИЛА
Ти, берізко біла,
чом стоїш без діла?
Розпускайся, прибирайся,
з ясен-сонечком вітайся.
Ти, мала тополе,
вибігай у поле.
Розпускайся, прибирайся,
з ясен-сонечком вітайся.
Ти, густа калино,
розбуди шипшину.
Розпускайтесь, прибирайтесь,
з ясен-сонечком вітайтесь.
Ти, чорнява вишне,
на край саду вийшла.
Розпускайся, прибирайся,
з ясен-сонечком вітайся.
* * *
ЦІЄЇ НОЧІ
Приснилося Сивій Хмарі,
що вона вже — на все небо.
Що вона вже з Вітром у парі
погнула дерева, як стебла.
Й така ж вона пелехата!
Така вона сива-сива!
І небо тепер для неї —
немов королівський трон...
Чи ж спалось цієї ночі
(а спалось — то що приснилось)
квітці, що спить у лісі,
квітці, що зветься с о н?
* * *
ПАСУ МЕТЕЛИКИ
Пасу метелики.
Один — мені почав лічилку.
А другий третьому сказав:
— Летімо по сестричку!
Знайшли сестричку,
бо вона у холодку сиділа.
Та ще хвалилася:
— Оце
всю землю облетіла.
Метеликів там стільки, ну...
Та стільки, скільки схочу!
Їх можна полічить тоді,
як стануть у рядочок!
* * *
ПРОЗОРА НІЧ
Ніч така прозора, ніби світиться.
І так довго, що й сама не знає.
А на білій хмарці проти місяця
зіронька манюсінька гуляє.
* * *
ОСІНЬ
Ще не спала, але вже й не чула,
Хто ж то плаче:
річка?
вітер?
гай?
Продощила. Процвіла.
І — проминула...
На добраніч, Осене! Бувай!
* * *
РАПТОМ ЗАЦВІЛА КАЛИНА
Дощі стоять горою.
Туман ляга долиною.
І хмари такі довгі,
як гусячі листи.
А горобець ще зраночку
цвіргоче над калиною:
— А що ти влітку думала?
Оце тепер — цвісти?
* * *
БЕЗКІНЕЧНИЙ ТАНОК
Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Чечіточку!
Чечіточка — мов квіточка:
танок веселий водить.
Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Ворона!
А той ворон — забув гонор:
танок веселий водить.
Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Синичку!
А синичка, мов сестричка,
танок веселий водить.
Нумо-нумо танцювавати!
А кого ж до танцю брати?
— Горобчика!
А горобчик, як той хлопчик,
танок веселий водить.
Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— Ганночку!
А Ганочка, мов павочка:
танок веселий водить.
Нумо-нумо танцювати!
А кого ж до танцю брати?
— І оцього, і отого,
що круг дуба зеленого
танок веселий водять!
|
