Дніпро в поезіях Миколи Вінграновського

Картина Бірючева
"Дніпро. Острів Ольгин" (акріл)

ДНІПРО В ПОЕЗІЯХ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО

--------------------------------

Як і крізь поезію Тараса Шевченка, так і через усю поезію Миколи Вінграновського тече Дніпро. І тут немає ні епігонства, ні найменшої зухвалості в «заграванні» з класикою. Образ Дніпра в ліриці Миколи Вінграновського має свій вимір, свій пульс:

Привіт тобі, ріко моєї долі!
Ні, я себе не можу уявить
Без тебе, Дніпре, як і без тополі,
Що в серці моїм змалку тополить.

Емоційна сила цих рядків — у їхній природності, у тих поетичних інтонаціях, які не викликають щонайменших сумнівів у щирості поетового зізнання. «Напластування» лексичних смислів утворюється тут не в результаті короткочасних вражень, в основу рядка лягають переживання, які мають свій розвиток, своіо неповторну логічну продовженість. Вони й слугують точками опертя для поетової думки. У вираженні цієї думки Вінграновський аж ніби занадто прямолінійний. Але так видається лише на перший погляд, бо поет «приховає» цю прямолінійність, ввівши до тексту звичайне у первородній своїй простоті порівняння, що заграє барвами художньої принадності, емоційно зігріє попередні рядки.
У творчому спадку Миколи Вінграновського образ Дніпра є чи не центральним. Смисловий перехід від одного такого випадку до іншого часто ледь помітний. Хоча слід зауважити, що він не з тих поетів, які не використовують внутрішніх резервів своєї образної палітри, не шукають нових нюансів у своїх улюблених образах. Якраз це він вміє робити, як ніхто інший:

Ми стрінулись з тобою на Дніпрі,
Там губи я торкнув твої, Вітчизно,
Там вивіряв по тобі пульс любові,
Годинник людства з стрілками життя
На цифрах смерті — звірив із твоїм...

Наведені цитати — рядки пафосного характеру, рядки з ліричних монологів, що включають у себе публіцистичні  інтонації, за допомогою яких автор виражає свої патріотичні чуття. Якщо порівняти ці строфи з різних віршів, то вони начебто взаємозалежні. У першому випадку автор присягає на вірність Дніпрові, пише про його роль в особистій долі, у другому — це найзаповітніше місце, місце синівської клятви. Спробуй тут злукавити, спробуй «пустити в хід» надто урочисті, святкові слова — і вірш обернеться «голою» декларацією, заримованою публіцистикою, стане холодним декламуванням. Уникаючи подібних абстракцій, пост знаходить можливість так повернути метафору, так її природно «алегоризувати», що воістину тут алегорія перестає бути собою, вона мовби перероджується в саму реальність («Там губи я торкнув твої, Вітчизно»).
Для поетичної системи Миколи Вінграновського характерна ораторська піднесеність, але музики вірша досягає він не за допомогою пишних фраз. Навіть навпаки — слова, що вже у прямому своєму значенні є святковими, піднесеними, пост намагається поставити в такий контекст, щоб вони, власне, були не публіцистичними рупорами, а емоційними збудниками. Відчуттєве сприйняття загальних понять стає м’якшим, асоціативно легшим і вільнішим, стає, якщо хочете, утаємниченим. Зразок такого звертання маємо й у рядках:

Ти чуєш, Дніпре, ріко-хліборобе!
Ще перший розум наш — Сковорода Григорій —
До тебе йшов у думнім щасті-горі,
І я прийшов, душі моєї вродо...

Чи треба в даному випадку говорити про силу об’єктивності цих слів? Тут слово поета конкретно виразне, визначене. Наспівна віршова інтонація сплавлена з інтонацією розмовною. У даній структурі поетичної строфи не так багатозначне й об’ємне саме слово, як поєднання таких емоційно насичених слів у художній малюнок. Нового сенсу набуває звернення поета до Дніпра і тоді, коли він звертається до вкотре вже використовуваної ним самим лексики:

Щаслився ж і цвіти, метелику малий,
На долю і на волю тополину,
Понад Дніпром, де сонце, де орли,
Понад Дніпром на світ, на Україну.

 Для Вінграновського, можна сказати, не існує небезпеки повторень. Пісенна форма — форма колискової — розкриває перед ним додаткові резерви використання улюбленого образу: «Спи, моя дитинко, на порі. Тіні сплять і сонна яворина... Так, як небо в нашому Дніпрі, Так в тобі не спить хай Україна». Як бачимо, і тут цілком інший емоційно-психологічний колорит, якісно нові почуття, сприймання, образні узагальнення.
Оптимістичність і емоційність світобачення — головна і домінуюча ознака лірики Миколи Вінграновського. Його переживання завжди напружені і драматичні, завжди охоплені тривогою за долю людини. Вінграновський так вміє пройнятися окремішним людським, що сформульована щойно ним думка, здається, не могла не існувати досі, вона мовби жила у душі кожного завжди. А коли ти почув її з уст поета, то подумки сказав собі: «Як прекрасно! Так міг сказати тільки Микола Вінграновський».
Це, звичайно, аж ніяк не всі «позиції» образу Дніпра у ліриці Миколи Вінграновського. Для повнішої картини наведу ще декілька вихоплених з контексту рядків: «Для щастя народу Дніпра Ми завжди у чімсь не встигали», «І квітів жовто-синя повінь Біжить навшпиньках до Дніпра», «Я люблю тебе, степом, Дніпром і Тарасом, Орлім небом з барвистості хмарних споруд», «Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, Та неба сонь, та синя сонь доріг...», «Ця річечка Дніпра тихенька синя доня...»
Дніпро у Вінграновського — це віднайдення себе у просторі, це точні координати твоєї приналежності до землі, до краю, народу: «На срібнім березі Дніпра Слов'янська золота столице»... Це — загадка твоєї щасливої миті, таїни любові до світу, до життя: «Де ти, мій коню, з Дніпра-Дунаю?» Це символ людського сумління і пам’яті історії. Пригадаймо поезію «Повернення Хікмета». Додому, в рідну Туреччину, Хікмет повертається мертвим. 
Поети і в смерті кличуть землю Батьківщини, землю свого народу. Поза своїм народом Хікмет жив тільки географічно, але ніколи не перебував за кордонами його духовності. Розповідаючи про цю велику Хікметову драму, Микола Вінграновський апелює до Шевченка і до образу Дніпра. Безперечно, таке творче рішення не може не викликати довіри: 

«Попід Дніпром, біля чола Тараса,
до моря Чорного, а потім і під морем
На ліктях, на колінах твій поет
Повзе до тебе, чуєш, Батьківщино?!»

***

«Ластівко, літа кінець, 
Діток твоїх би до хати,
Я научу їх писати:
Небо, Дніпро, горобець», —

 
Як бачимо, в поетиці Вінграновського ключове слово здатне формувати цілі семантичні комплекси. Воно може бути «опорним образом» для конкретного віршового тексту. Але і в тому, і в іншому випадках воно не втрачає своєї первісної смислової експресії.
Поет часто звертається до Дніпра, так би мовити, «з волі» розвитку ліричної лінії вірша, тобто сам вірш мовби вимагас такого звернення: «Мене до себе первозданно горне Дніпро — рожденний світ мій на землі», або «Дніпровими високими очима Дитинно-сіро глянула весна». Таке різнозначне трактування образу, таке його смислове багато маніття — це не що інше, як промовисте свідчення на користь високого професіоналізму автора.
Інтерпретування Дніпра в ліриці поста — не шифри хвилинних вражень, тимчасових настроїв, мінливих людських станів. Цей образ допомагає поетові виразити свої особистісні, суб’єктивні чуття, спрямовуючи їх у сфери загальнолюдських пристрастей і поривань. Тільки в гармонії і красі, тільки у відповідност і народній психології, моралі Микола Вінграновський вбачає доцільність кожного свого художнього образу.
Образ Дніпра для поета — образ значущий. Він — вияв активного ставлення автора до світу, до дійсності, вияв пристрасної любові до життя, матері-Вітчизни. Звідси й піднесений тон мови, урочисті слова і почування, що стают ь гарними і пруткими «деклараціями зболених істин» (В. Моренець) в органічному сплаві із задушевним ліризмом.
Образ Дніпра послідовно перетворюється у символ великої національної сили, з яким пов’язується в£е найсокровенніше і найсвятіше, найдорожче, що відбувалося у поетовому житті і житті народу. Дніпро — це історична доля, з Дніпром асоціюється майбутнє України. Отже, різноманітність, багатоаспектність смислових інтерпретацій образу стає поліфонічним тлумаченням ідеї духовної сили народу і краси рідної землі.

(Тарас Салига, квітень 2004).

За матеріалами: Микола Вінграновський. Вибрані твори у трьох томах. Том 1. Поезії. 1954 - 2003. Передмова Т. Салиги. Художник Л. Бейгера. Тернопіль, видавництво "Богдан", 2004.

Більше творів Миколи Вінграновського на нашому сайті:

Твори Миколи Вінграновського

 
 Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...