Дитячі вірші від Наталі Карпенко про космос, планети, місяць та зірки

          Наталя Карпенко

    КОСМІЧНА МАНДРІВКА

Сонечко-зірочко, де ти мандруєш,
З ким ти у космосі подорожуєш?
– Поруч зі мною велика родина, 
Стелиться Шляхом Чумацьким стежина.

Роєм круг мене всі родичі в’ються,
В променях діти-планети пасуться.
Меншим тепла дістається багато,
А до великих мені не дістати.

Біля дітей моїх стежкою-колом
Внуки-супутники ходять дозором.
Кожний обрав собі стежку-орбіту,
Гарні у мене онуки і діти.

СОНЯЧНА РОДИНА

Там, де Сонечко живе,
Всесвіт зорям гнізда в’є.
Сонце в сонячній родині
І матуся, й господиня.

В Сонця стільки дітлахів – 
Дві дочки і шість синів.
Діти в хаті не сидять, 
На усіх парах летять.

Син Меркурій з шкіри пнеться,
Швидше всіх кудись женеться.
Йому холодно вночі,
Днює в Сонця на плечі.

У гарячої Венери
Чи то вдача, чи химери…
Вона вкуталась по вуха, 
Там і спека, і задуха.

А Земля моя блакитна
Під крилом у Сонця квітне!
Сонце донечку голубить,
Сонце Землю дуже любить.

В Марса гори надвисокі,
В Марса різні пори року
І доба, як у Землі,
Й біла шапка на чолі.

Над Юпітером по колу
Ходять хмари кольорові.
Тому красень – різномастий, 
Тому велетень смугастий.

Чом Сатурн у капелюсі? 
Він далеко від матусі. 
На околі холоднеча,
Недоречна така втеча.

Втік Уран з Нептуном далі, 
Тиснуть друзі на педалі.
Там морози вітриська,
А до променя не близько.

Отакі у Сонця діти…
Розбрелися білим світом.

Наш мандрівник

Срібнорогим народився,
За два тижні округлився,
За два тижні геть змалів…
Хто наш Місяць в небі з’їв?

Але що це?! Місяць знову
Нам приносить колискову.
Мандрувати Місяць звик – 
То старий, то молодик.

            МІСЯЦЬ

Ходить Місяць кожну ніч
Купувати нову річ.
Він то худне, то росте…
Що не візьме, все не те!

Тільки в Сонечка-кравця
Добере щось до лиця
Й сяє в кращій із обнов!
А під ранок блідне знов.

Місяць худне і росте,
От фігура! Та проте!
Заздрить зоряна рідня,
Фотосесія щодня!

Місяцю мій, брате,
Де красу згубив,
Став таким щербатим?
Ти ріжком світив!

Мовив Місяць щиро:
Це не я свічу!
В зоряному вирі
Темрявою мчу.

Я завжди мандрую
Колом круг Землі.
Сонечко дарує
Промені мені.

Їх то забагато,
То впадуть на край…
Як мене назвати
Ти запам’ятай!

Висне в небі кома,
Дужка букви «ер», -
Кожному відомо,
Що росту тепер!

А коли дивлюся
Літерою «ес»,
То старим зовуся
І зникаю десь.

Визирну з колиски
Гострого ріжка,
Набираю блиску
Аж до срібляка.

Я чотири тижні
Змінюю свій лик!
Мандри дивовижні,
Й знову молодик!

       ЗОРЯНІ ВЕДМЕДІ

Стануть у нагоді кожному вночі
Зоряні Ведмеді – зоряні  ковші.
У ковша малого зірочка ясна
Зветься і Північна, зветься й провідна.

Дивиться на північ зоряний маяк,
Зірочка поможе визначити шлях.
Бік ліворуч – захід, а праворуч – схід,
Курс напроти – півдня даленіє світ.

    ПОСМІХАЮТЬСЯ ЗОРІ

Посміхаються зорі в далекій імлі
І блакитні, і жовті, й червоні!
Не злічити тих зір! І великі, й малі!
І у кожної промінь в долоні!

Надгарячі – блакитним вогнем мерехтять,
Випромінюють срібло гарячі.
Теплі зорі ліхтариком жовтим горять,
А холодні – червоної вдачі

              СУЗІР’Я

Засвітила темрява вогні, 
Вкрилась ластовинням сонна нічка. 
Місяць посміхається мені,
Розвела мости висока річка.

Там домівка кожної зорі,
Рідна стежка і своя родина.
І тому над нами угорі
Височіє лиш одна картина.

Там пливуть світи далеких зір,
Там великі групи звуть – сузір’я. 
Хочеш вір, а хочеш перевір,
Там живуть легенди і повір’я.

Там до Андромеди мчить Пегас,
Знайдеш слід Персея і Цефея…
Палить люльку в небі Волопас
І вітання шле Кассіопея.

Там побачиш Лебедя й Орла,
І Дракона, й Лева з Геркулесом…
Там усім Ведмедиця Мала
Маяком зоріє піднебесним.

               КОМЕТА

Летіла у небі  хвостата ракета,
Ого, який шлейф! Та це справжня комета!
Комета із криги та каменю-пилу
Великий  хвостище собі відростила!

Примчала комета до Сонечка-зірки,
Та Сонце закрило розпечену хвіртку.
– Тут гаряче дуже, вертайся назад,
Тебе проведе мій допитливий брат.

Вхопив за хвоста гостю Сонячний Вітер
Й понісся стежками далекого світу.
Розкрию усім таємницю комет –
Прямують від Сонця хвостом наперед.

    ПАРАД ПЛАНЕТ

Всі планети стали в ряд, 
Починається парад! 
Раз – Меркурій-мандрівник,
Два – Венера, ясний лик.
Три – Земля вітає нас,
А чотири – красень Марс.
П’ять – Юпітер, шість – Сатурн,
Сім – Уран, за ним – Нептун. 
Вісім сонячних планет
Поспішають на бенкет.
Був Плутон завжди дев’ятим,
Не беруть його на свято!
Він найменшим уродився
І до карликів прибився.

          РУХ ПЛАНЕТ

Мчать круг Сонця всі планети,
Наче швидкісні ракети.
Стрімголов несуться світом
По своїх стежках-орбітах.

Хто летить до Сонця ближче, 
Оббігає коло швидше!
А хто далі – навпаки, 
Дуже довгі там шляхи!

Повний оберт –  це наш рік,
Від Землі береться лік.
Рух планет довкіл осі
Звуть добою здавна всі.

У Юпітера доба –
Найкоротша, от дива!
А в Меркурія – нівроку!
Наче посмішка широка! 

ЗНАЄ СОНЕЧКО СЕКРЕТ

Знає Сонечко секрет,
Хто найбільший із планет.
Хочеш знати, хто за ким,
Хто тут числиться малим?

За Юпітером - Сатурн,
За Ураном брат Нептун.
До Нептуна звіддаля
Посміхається Земля.

Біля подруги - Венера,
Не сама, а з кавалером.
Марс змінився на лиці,
– Я стою наприкінці?

– Не хвилюйся так! Не треба!
Ще Меркурій після тебе!
А Меркурій не журився,
Він найшвидшим уродився!

                 ПЛАНЕТИ

Планети великі, планети малі
Пливуть своїм курсом, немов кораблі.
Чотири великих, чотири малих,
Родина гігантів, родина земних.

Малі біля Сонця торують стежини,
Малі поспішають чимдуж на гостини.
У менших планет кам’яниста кора,
Метали лежать в серцевині ядра.

А велетні з газів гігантами звуться,
Там кільця у всіх. Там супутники в’ються.
І ходять над ними шалені вітри,
Далекі, незвідані, дивні світи.

  ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ

У Землі хребта нема,
В серцевині – жар і тьма.
У Землі кістяк – це вісь,
У Землі та вісь – навскіс.

Вісь – це  стежка навпростець
Через центр з кінця в кінець.
Що там скраю, хочеш  знать?
Скраю полюси лежать.

Полюс – маківка планет,
Півдня й півночі портрет.
Ловить полюс промінці,
В нього крига на щоці.

Уяви собі, маля,
Ти – планета, ти – Земля.
І  круг Сонця завжди боком
Шлях проходиш крок за кроком.

Впали промені високі –
Сіло літо яснооке.
Де низькі – то там зима,
Там тепла уже катма.

   ЗАНЕДУЖАЛА ЗЕМЛЯ...

Захворіла Земля, занедужала, 
В неї жар! То – туман, то – знобить…
Сині очі від спеки примружила,
Все немиле Землі, все болить.

Біля неї і Місяць, і Сонечко,
Біля неї велика рідня:
– Ти в матусі улюблена донечка,
Тебе Сонце голубить щодня.

Примовляє Земля, побивається:
– Підкажіть, що робити мені,
Як погляну, терпець уривається,
Сонце любить мене, люди – ні!

Мої ріки блакитні забруднені,
З’їла пилка зелені ліси,
Всі поля в целофановім гудинні…
Ні здоров’я тепер, ні краси.  

Чому буває день і ніч?
Я розкажу, у чому річ. 
Земля на місці не сидить,
Вона круг Сонечка біжить!

І щодоби із року в рік
Під Сонцем гріє кожен бік. 
Звуть Схід і Захід ті боки,
Там щодоби все навпаки.

Як Схід до Сонця робить крок,
То Захід спить біля зірок.
Як Схід у темряву летить,
То Захід в Сонечка гостить.

Земля, як дзиґа мчить весь час,
Тому, то день, то ніч у нас.

         НІЧКА

Ніч щодня плете в коморі
Місяцю колиску,
А надвечір чистить зорі,
Тре їх аж до блиску.
Щоб світилися ясненько,
Коли день дрімає,
Коли любий Місяченько
Сни розповідає.

      МАТЕРИКИ

Що таке материки?
Це стирчать Земні боки!
Це великі суходоли
Круг яких гуляє море
Та вирують океани. 
Це Земля приймає ванни! 
У планети шість боків,
Шість боків-материків! 
Ось Євразія велична.
Там Америка Північна
І Америка Південна.
Тут Австралія зелена.
Є ще Африка спекотна
Й Антарктида захолодна.