|
Марія Яновська
Материнство
Які медові материнства миті!
Безсонна ніч... Чомусь маля не спить.
Все ж дні мої надіями сповиті,
Снується павутинням мрії нить.
Уперше син розкрив маленький ротик,
Беззуба усмішка, голівка до грудей
І цицю пробує на смак, а руці дотик
Приємний і ріднішає щодень.
А інколи щипне мене за носа,
Усе, що бачить, пробує на смак.
Ще може навіть смикнути за коси,
Та я не злюсь. Росте! Росте козак!
Теплом сповиті дні мої в домівці,
Їх не затьмарить часу швидкоплин.
Дитя погладжу ніжно по голівці.
Який солодкий запах! Це - мій син.
* * *
Мамині руки
Як ніжно пахнуть в тебе руки, мамо:
Духмяним хлібом, свіжим молоком,
Травою, срібно-росяним туманом
І чорнобривцями, що квітнуть за вікном.
В них запах кропу, свіжої землиці,
Вітри зимові, яблука в саду,
Чебрець, любисток , аромат суниці…
Усе робила ними до ладу.
Ці руки пишні коси заплітали…
Дітей за руку в школу повела.
Повиростали, розійшлись світами,
Дорога повертає до села.
Дітей зустрінеш — сяйвом теплі очі,
Як соняшник, вертають до добра.
Згадаєш їх щоденно і щоночі,
З них кожен самостійний шлях обрав.
Їм подаруєш втіху і пораду,
Навчиш, як берегти себе від зла.
Матусю рідна, радосте, розрадо!
Завжди ти працювала, як могла.
Ті руки сповивали, колисали
І готували страви всім смачні.
Добром і щастям пахнуть руки мами,
Теплом ласкавим, цвітом навесні.
* * *
День матері
Весна квітує у смарагдах трав,
Злетіли з яблунь пелюстки додолу,
День матері родину всю зібрав.
До рідної приїхали додому.
Задумана матуся... Скільки днів
Вона дітей чекала, цього свята.
Любується, як син її змужнів...
Вона не подарунками пройнята.
Не вистачає ніжності, тепла
І сміху внуків, і розмови доні.
Роз'їхалися діти із села
Міськими стали, інші — в закордонні.
Навіщо ці пакунки дорогі,
Вечірня сукня, дорогі парфуми?
"Спасибі, що приїхати зумів!" —
Присіла і схилилася в задумі.
Згадала — принесли у сповитку
Її синочка з ярличком "три двісті"…
Професію син вибрав непросту,
Живе й працює у мільйоннім місті.
Поглянула на внуків пустунців:
"Веселою сьогодні наша хата!"
Тримає пишні квіти у руці,
Дочка ховає очі винувато:
"Пробачте, мамо, то таке життя,
Мов круговерть; сім'я, щодень робота,
Що не встигаєш вчасно й до пуття,
Всі дні у русі навіть і субота".
Як добре, що день матері настав
І діти матерів своїх згадали,
Покинувши роботу і міста,
У села в гості дружно завітали.
* * *
Зозулині сльози
Лілова квітка між духмяних трав,
Зігріта сонцем, купана у росах.
Так вабить, та зірвати, Боже збав!
Краса землі! Зозулині то сльози.
Жила вдова привітна біля гір,
Не відаючи ліні, ані втоми.
Синочків троє зігрівали зір,
Як поверталась втомлена додому.
Весною в поле,влітку сінокіс...
Дощів холодних не боялась, спеки.
Найменший вже до парубка доріс.
Чимало весен принесли лелеки.
Уже сини дорослі, та дарма:
Не цінять те, котре зробила мати.
Вдова працює: все сама й сама.
А їм одне — щодень байдикувати.
Та якось занедужала, злягла...
Немає кому дати їй водиці.
А на синочків не тримала зла.
Таке життя нещасне у вдовиці.
Не розтопили хлопці у печі...
Звідкіль звалились в хату оці біди?
Нема ні хліба, ані калачів.
Сидять голодні в хаті без обіду.
Заплакала...Сльозини ті гіркі,
Відчула: швидко тане її сила.
В молитві склала рученьки тремкі,
Про допомогу Бога попросила.
Пішли сини гуляти в далечінь.
Вернулись тільки ввечері до хати.
Вони не сподівались перемін...
Зозулька сива у домівці — мати.
Пташина полетіла крізь вікно,
З очей гарячі сльози впали долі.
Говорять люди: «Це було давно!»
Зросли лілові квіти в лузі, в полі.
З тих пір зозуля навесні кує.
В чужі гніздечка яйця підставляє.
Повірте, що таке на світі є,
Коли довіри до дітей немає.
Похожі на дрібненьких орхідей.
Приваблюють і тягнуться до неба.
Зозульки сльози — пам’ять для людей,
Що рідну матір шанувати треба.
* * *
З віком людина мудріша
(зі збірки поезій "Стежина до щастя")
З віком людина мудріша,
Вміє читати мовчання,
Стримана, трохи добріша,
Інші думки, сподівання.
Впевнена та незалежна
У поведінці, в розмові,
Зважує все обережно
В кожному реченні, слові.
Знає котре дріб'язкове,
Вміє цінити порядність.
Усе це не випадково,
Просто — далекоглядність.
Час дуже швидко минає.
Діти давно вже дорослі.
З віком людина впізнає
Друзів хороших наосліп.
|
