|
МАТЕРИНСЬКИЙ БІЛЬ
(Тим владцям, хто ігнорує
пільги інвалідів)
Погасне світ в очах ікони,
Якщо ви знайдете закони
Віднять у смертника ковток,
Останній кусень і куток.
Скажу я матерів прокляттям:
— Живіть в отруєних палатах,
Шкварніть без совісті в смолі,
Бо вам не місце на Землі!
* * *
ПЛАЧ ЗА ЧОРНОБИЛЬЦЯМИ
Ти не вір їм, матусю,
Що я помираю,
Ти не вір, їм кохана,
Я ж так мало прожив —
Стану вітром шаленим,
Зелен-кленом у гаю,
Стану небом високим —
В сяйві зранених крил...
Чи то страх, чи відвага?
А я того не знаю —
Нас було там багато —
Молоді, як один, —
Стали вітром шаленим.
Стали кленами в гаю,
Стали небом високим —
В сяйві спалених крил...
— Що за вітер шалений? —
Моя доня спитає.
— Що за клен цей зелений? —
Запитає жона...
Тільки мати заплаче,
Україна зітхає:
«їх чорнобильська буря
Отруїла... Чума».
* * *
БУДУЧИНА
Бог його знає, чи скоріше сам біс,
Як той Чорнобиль отутка проріс?
Як будували шалену біду,
Собою закрили напасть руду.
А Бог його знає, чи жити буду?
* * *
Чорна погоня, чорне стодзвоння,
втікай, моя водо,
втікай, ембріоне,
пам'яте, присвіти!..
Шкода, що корінню
вже не втекти.
* * *
РЕАКТОР НАПАВ НА ЛЮДИНУ
Болить мені, о Господи, пече
І наболілу душу розриває:
Чорнобиль в жилах внукових тече,
Як викиди в затруєнім Дунаї.
І рушить генний код і спопеляє.
* * *
Недовго саду цвітом щебечеться.
Недовго квітується солов'ям.
* * *
Я І ЗА ВАС ДО СПОВІДІ СТОЮ
Рушники-обереги
А пісні — то сторожа
А козак на коні —
То — заступник і брат.
Мо' Вкраїна стомилась?
Поможи Ти нам, Боже,
Достояти до сповіді,
Поіменно згадать...
Помолитись за долю,
За волю голодну.
За розіп'яту душу —
Стусову холодну.
За дитинство чиєсь,
Як в Тараса, роззуте,
І за старість, як є —
Всіма в світі забуту.
Не складайте знамен
Ви, брати-демократи,
Більше серця для дому,
для рідної хати.
Де вишневий садок
(Без хрущів, без квіток),
Дайте віри в прийдешнє,
Мов повітря ковток!
Поможи мені, Боже,
Слів вогненних набратись,
Знову стать на сторожі,
Хоч гірким — проростати!
* * *
ОСТАННЯ НІЧ ВОЛОДАРЯ
Був тріумф, ордени і медалі
Все спалила пекельна ця піч.
«Більше хліба, енергії, сталі!»
І над націю жалобних свіч?!
Катастрофа, біда — це кінець.
Як Голгофа.
Швидкий поїзд з Москви,
Ніби смерті гінець.
І генсек в повен зріст,
Ніби сам Мефістофель,
Тягне в пекло.
І схвально киває Творець.
...Подаленіли і Помпея, й Хіросіма,
Чорнобиль — подаленіє,
Хронос болі поглине,
Клятви Брежнєва, Горбачова,
Щербицького, Івашка, Кравчука...
Та не подаленіє сирітська пам'ять
України, на її руках дітей —
Ліквідаторів, солдатів, спасителів
Росії, Європи,
Яким у спадок лишилось скарбу,
Що уламок генного коду Роду,
Що звався в давнину Божим народом,
Який зернинка в кулачок затиска
І утримать уже не вміє, бо стала «чорнобилька».
Укріпіть нас, Любове, Віро, Надіє!
|
|
"
