Галина Мирослава. «У дорозі» (оповідання для дітей) — читати та слухати, відео

На відео: Галина Мирослава. «У дорозі» (оповідання для дітей читає авторка).

Картина Юрія Шевчука, українського і чеського художника.

Галина Мирослава

У дорозі

Ми з братиком їдемо з батьками на гостину. Тато сидить за кермом, ми з мамою товчемося ззаду. Дорога зовсім замашинена. Хоч нам треба поспішати, всі авта вишикувались рядами й не рухаються. Тато комусь телефонує. Я мовчу, хоча дуже хочеться його питати, а ще більше — радити, та я знаю, що він не любить втручань у розмову. Чую, що татко комусь пояснює: "Ми стоїмо". Мій маленький братик відразу реагує, звертаючись голосно до мами: "Мамо, але ж ми сидимо". Мама вказівним пальцем дає зрозуміти, що не слід так говорити, а коли тато вимикає телефон і кладе набік, пояснює: "Тато вибачався, що не встигаємо, він говорив про транспорт, а не про нас. Машина не може зараз їхати — вона стоїть нерухомо в черзі за іншою машиною, яка теж завмерла в очікуванні. Ми, пасажири, дійсно сидимо, але навіть якби ми лежали або лазили по машині, тато б промовив, що стоїмо, міг ще сказати, що застрягли".

Я дивлюсь на дорогу і бачу, що одна з машин перед нами різко звертає ліворуч. Цього разу і я не можу змовчати. Раджу татові повернути. Тато, стримуючи незадоволення, звертає мою увагу на суцільну білу лінію, що ділить дорогу на дві смуги, по одній з яких ми їдемо: "Розмітку бачиш? Переїжджати цю лінію заборонено". Я киваю головою.

"Невже нам сьогодні не вдасться погостити?" - думаю, поки мама виймає з торбинки канапки. Кілька хвилин перекусу, аби хоч трохи уприємнити день, не втішають мене анітрохи. Цілий тиждень я чекав подорожі й гостини.

З випускної труби автобуса, який стоїть перед нами, починають вистрілювати гази. Тато заводить машину і каже: "Рушаємо". Бачу, що братик розуміє — мова йде про машину, але чомусь намагається встати зі свого стільчика, наче планує йти. Мама хутко всаджує його на місце і поглядом дає зрозуміти, що так не слід робити. Він флінькає**, проте змушений коритись, хоча ще довго усім докучає. Проїжджаємо тріньки* і різко зупиняємось. Мама каже :"Нас притискає час, але змінити нічого не можемо". Ми готові розплакатись, тоді мама пропонує нам вибрати, що робити: розповідати власні історії, слухати казки, вередувати. Ми втомлені, тому вибираємо казки. Казки, які нам розказує мама, ми знаємо, тож наввипередки з братом підказуємо, також щось вигадуємо і додаємо від себе.

За вікном темніє. Місяць виставляє роги, як корівка, і киває на зорі. Ми позіхаємо. Мама вмикає колискову на телефоні. І ми засинаємо.

*Тріньки — трохи.

**Флінькати — хлипати.

Angel on Break by Larry Maddocks impressionistic portrait painting of sleeping child.

Оповідання надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Ілюстрації взято з ресурсів:

- онлайн-галерея художника Юрія Шевчука (згори);

- добірка творів художника Larry Maddocks (внизу);

- картина художника Malcolm Liepke "Sleeping Baby" (в анотації).

Читайте також на "Малій Сторінці":

Галина Мирослава. Оповідання для дітей

Читаймо цікаві дитячі оповідання, подаровані нашим любим читачам відомою львівською письменницею Галиною Мирославою: "Татош", "Окуляри" та інші.

Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:

"Теплом навдзвін" - твори для дітей та дорослих від Галини Мирослави

Дитячі поезії Галини Мирослави Галина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з родини вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.