Василь Сосюрченко. "Любив до болю нашу рідну мову" - добірка віршів про мову

Василь Сосюрченко

ХОЧ ДИВНО ЦЕ

Хоч дивно це, але мене питають,
Чому по-нашому завжди я розмовляю.
І всім таким я мусив одвічати,
Що не люблю нічого позичати,
Ні перед ким схилятись не бажаю,
Що мову я свою чудову маю.
І головне – це мова, мислю я,
Моїх батьків, мого народу і моя.

* * *

Василь Сосюрченко

В ДИТИНСТВІ, ЩЕ МАЛЕНЬКИМ ПАМ'ЯТАЮ

В дитинстві, ще маленьким, пам'ятаю.
Над каганцем схилившись уночі,
Бувало музу гордо привітаю
Та й компоную вірші на печі.

Було колись. Та я не став поетом,
Бо я любив і вітру шум, і пісню солов'я.
Люблю i досі верби коло хати,
Люблю і досі гомін ручая.

Не міг я славити катів мого народу,
Співати весело, коли на серці сум
І славить неіснуючу свободу
На радість деспотам та ще собі на глум.

Любив до болю нашу рідну мову
І ненавидів всіх катів її.
Люблю й тепер її крилате слово,
Її пісні, безмірно чарівні.

Я й далі понесу свою любов велику
До смерті, до кінця, без галасу, без крику.

* * *

Василь Сосюрченко

ЖУРАВЛИНИЙ КЛИЧ

Злетить, мов пташка, на високу гору
Мій дух, коли в столиці десь-колись
Почую я свою селянську мову,
Що з нею так по-хамськи повелись.
Вона смішна комусь, неперспективна,
А я в цій мові перше слово взнав...
І був би я покидьок, не людина,
Коли б її на вигоду зміняв,
Я тим би предків всіх своїх образив
І сам себе знецінив і зневажив,
Бо рідна мова – є найкраща в світі.
Великі то народи, чи малі.
Я з нею теж лечу в своїй блакиті,
Щоб звідти все оглянуть на Землі.
(1977 - 1987 р.р.)

* * *

Василь Сосюрченко

ВЖЕ ЗДОБУВАЄ АФРИКА СВОБОДУ

Вже здобуває Африка свободу,
Стають тепер людьми відсталі племена.
А ти не хочеш волі, мій народе.
Чи, мрієш, з неба упаде вона?

Ні, з неба не впаде. Свободу здобувають
У безперервній впертій боротьбі
Араби й негри кайдани ламають,
Народе мій, чи не пора й тобі?

Боровся ж ти колись. Мав наміри ясні
І мав тоді прекрасні ідеали,
Та знов на гріх довірився Москві
І знов тебе, як перше, обікрали.

Братерство й рівність вабили тебе,
Земля і воля на своїй землі:
Та давсь ти обдурить себе
Все проміняв на бога у Кремлі.

Тебе єжовщина косила, мов чума,
Возив тебе ночами „чорний ворон”,
Загачена тобою Колима,
Голодна смерть забрала міліони.

Знесилів ти, зневірився украй,
Повірив ти, що горю не зарадиш
І став покірно славити цей край,
А щоб не вмерти, кукурудзу крадеш.

Ще більш, ніж при царях, принижують тебе
І топлять гідність у багні обмови,
І перестав ти поважать себе,
І став соромитись своєї мови.

І став чужим ти на своїй землі,
Тебе не стало навіть ображати,
Як батько Сталін мріяв у Кремлі
В Сибір усю Україну зіслати.

Покірно ти на вибори ідеш
Чого? – себе не запитаєш,
В день конституції горілку п'єш
І більш ніяких прав не маєш.

А здобуває ж Африка свободу,
Стають людьми відсталі племена,
Борись і ти за волю, мій народе,
Бо з неба не впаде вона.
(1960)