Василь Мелюс. Цикл мініатюр «Разок осіннього намиста» (з книги «Поле невтолимої печалі»)

Василь Мелюс

З КНИГИ
«ПОЛЕ НЕВТОЛИМОЇ ПЕЧАЛІ»:

РАЗОК
ОСІННЬОГО НАМИСТА

(цикл мініатюр)

«Вже вересневість повиса в повітрі.
І серце полонить тривожний щем.
Та павутиння ледь бринить на вітрі
Про те, що все це змиється дощем».

* * *
... Лободі вже привúділась осінь*.
Холодна у небі
              проклюнулась прóсинь.
І Петро свій батіг заквітчав**.
Та ще тільки серпень.
Ще десь за туманом
             останній причал...
(Серпень)

* Початок цвітіння лободи і породжуваний
ним запах – перше передвістя осені.

** Петрів батіг – народна назва цикорію.

* * *
... Щось на серці
         від самого ранку млóсно,
Аж повітря
         у грудях брáкне.
Й на душі мені
         сталося тóскно –
Бо небо глибоке
          вже вереснем пахне...
(Серпень)

* * *
... Тобі ще до осені так далеко.
А мені вже рукою подати –
                        близько.
Ще полине до вирію твій лелека
А мій – вже до отчого дóлу
              гóрнеться низько...
(Серпень)

* * *
... Каштани об землю так лунко
                         гýпають,
Що й по той бік планети чути.
Вересень осені в чуба надмýхав,
І дням літа мого вже не бути...
(Вересень)

* * *
... Вже сúвіють врáнішні трави.
Вже пробують птахи високі
              прощальні, октáви.
Вже проситься серце на сповідь –
А все ж невиправне
І жадібно прагне:
          Любові,
            любові,
              любові...
(Вересень)

* * *
... Дощ осінній мене розбудив,
Що послáнцем твоїм
    у вікно до світáння постукав,
І повів в світ неспíзнаних див,
В твою казку, яку ще не дослухав...
(Вересень)

* * *
... Нам тополі і клени
        шлюбну пóстіль
           з опалого лúсту стелили.
Нам дзвони соборні
        калинóво вінчальну дзвонили.
Не наяву це було –
        осінньої ночі наснилось...
(Жовтень)

* * *
... Засумувала липа
          під моїм вікном
І посивíлий лист,
        мов із очей сльозу, зронúла.
Дай, Боже, щоб
        не бойовúща смертним злом,
А зéлом весняним
        вона всю зиму снúла...
(Жовтень 2021 р.)

P.S. Уже вісьму осінь моє рідне містечко
межує із смертним бойовищем. Потерпають
від нього не лише люди, а й наше
деревобратство.

* * *
... Ось так і ми,
        мов жовтий лист,
            відлетимо у небуття.
Та є ще дéщиця на дні
        у келиху життя.
Тож спúти прагнеться.
Хоч знаєш,
        що спúтому не буде вороття...
(Жовтень)

* * *
... А птахи за пруг відлетіли,
Полишúвши в краях,
          де гнізда в’ють заметілі,
Де плентає вічність над силу,
Осілих,
       лінивих,
            підранків,
                  безкрилих...
(Листопад)

* * *
... Вже й лúсту не стало.
Лиш тиша дзвеніла –
    аж у скронях гуло,
         аж серце стогнало.
Мов слова всі пропали.
    Мовби й одвіку їх не було...
(Листопад)