Урок-конференція за повістю М. Булгакова «Собаче серце»
"Бог у деталях"
(Й. В. Гете)
"2. 3) змістова лінія – тематична єдність, яка окреслює внутрішню структуру та систематизує конкретні очікувані результати кожної освітньої галузі;
2. 5) освітня галузь – складник змісту освіти, що відображає певну сферу вивчення або об'єднує споріднені сфери."
(Із проекту нового Державного стандарту базової середньої освіти)
Змістові (наскрізні) лінії – це лінії, що пронизують навчально-освітній простір. Щоб краще зрозуміти суть поняття, порівняємо ці лінії із утворювальними нитками килима – утіком або їх ще можна порівняти із струнами в квантовій теорії – основотворними Всесвіту. Наведені порівняння наскрізних ліній НУШ змушують нас оперувати метафоричною мовою філософії. Сьогоднішнє положення філософії в школах України незавидне. Про такий предмет лише чули. Що ж, ми є неосвіченими в питаннях філософії, а значить погано розуміємо суть наскрізних ліній? А от і ні! Чи то так склалося історично, чи з Божого провидіння, але в українських школах завжди був предмет, який частково заміняв філософію, – зарубіжна література. І хоч методика літератури відрізняється від вивчення філософії, та підбір творів, що включалися в програму для вивчення, все ж відображав становлення і розвиток людської думки. Таким чином, при умові вмілого підходу вчителя учні мають той «утік», на якому виплітають килими своєї освіти індивідуальними візерунками.
Покажемо як зарубіжна література здатна зіткати самобутній візерунок із розрізнених знань по предметах. Але інтеграція передбачає елементи об’єднання. Якщо немає елементів, то немає і що об'єднувати. Переконатися у цьому можна на прикладі уроку-конференції за твором Михайла Булгакова «Собаче серце».
В ході такого уроку зарубіжної літератури в учнів виробляються всі чотири наскрізні лінії:
1) екологічна безпека і сталий розвиток;
2) громадська відповідальність;
3) здоров'я і безпека;
4) підприємливість і фінансова грамотність та формується цілісний філософський світогляд.
Урок-конференція «Повість М. Булгакова «Собаче серце» як метафора соціальних експериментів революційної доби та твір натуралістичного толку»
Мета: організувати з учнями нову форму роботи, що передбачає об’єднання їх для вирішення певної теоретичної/практичної проблеми; розвити в учнів навички самоосвіти; виховувати в учнів повагу до герба – символу держави.
Організаційний комітет
- Вчитель зарубіжної літератури – експерт літературного сектору.
- Вчитель історії – експерт історико-філософського сектору.
- Вчитель біології – експерт зоологічного сектору.
Програма конференції
- Перший урок – онтологія слів, що означують тему уроку-конференції
- Означення напрямків роботи – вступне слово експерта. Булгаков – адепт соціального натуралізму.
- Історія та передумови написання повісті «Собаче серце» М. О. Булгакова.
- Гіпотеза і експеримент Д. Біляєва про походження собаки.
- Революція в Російській імперії – хронологічні рамки соціального експерименту.
- Перерва з чаюванням
- Другий урок – філософія повісті
- «Собаче серце» – концептуальна метафора.
- Професор Преображенський – адепт натуралістичної філософії.
- Україна – країна соціального натуралізму.
- Перерва з чаюванням
- Творча майстерня: нова трактовка герба України
Тези доповідей
Перший урок
Булгаков – адепт соціального натуралізму
Хто з нас в дитинстві не мріяв про те, ким він стане коли виросте... А виростаємо і вир життя так закрутить нас, що про ці мрії забуваємо і йдемо тернистою дорогою вже до іншої, дорослої, мети. Часто забуваємо звідки ми вийшли і куди йдемо. Те, що ми обираємо, стає зрозумілим нам і оточенню лише тоді, коли прийде визначений час (як у притчі про три маленькі деревця). Гоголь, Булгаков, Лебедєв, Костенко – ці прізвища далеко не всіх постатей, що творили і мріяли самі того не розуміючи, що виконували один і той же Задум . В цьому Задумі поєдналися, на перший погляд, мало пов'язані між собою речі. Лише з роками вдається розгледіти синергетику атрактора суспільних процесів, де кожному заготовлена своя траєкторія в цьому «киплячому бульйоні», що зветься історією.
М. О. Булгаков створив твір, в якому професор Преображенський виступає адептом Природничої теорії. Таке тлумачення філософії професора з повісті "Собаче серце" можливо є суб'єктивним, але, як одна із сугестій твору, має право на розгляд.
Історія та передумови написання повісті «Собаче серце» М. О. Булгакова
Узимку 1925-го, на дев’ятий рік після Великої Жовтневої Революції, Михайло Булгаков отримав замовлення на новий твір від журналу «Надра»
Швидкість виконання говорить про, можливо, давно існуючі задуми. Уже за місяць письменник представив свій новий витвір на літературних зборах «Микитинських Суботників». Один з присутніх не забарився донести на Булгакова в Головне політичне управління:
«Такие вещи, прочитанные в самом блестящем литературном кружке, намного опаснее бесполезно-безвредных выступлений литераторов 101-го сорта на заседаниях Всероссийского Союза Поэтов. Вся вещь написана во враждебных, дышащих бесконечным презрением к Совстрою тонах и отрицает все его достижения. Есть верный, строгий и зоркий страж у Соввласти, это — Главлит, и если моё мнение не расходится с его, то эта книга света не увидит».
Главліт погодився з думкою пильного громадянина. Редактор журналу сам надав рукопис відомому партійному діячу, ідейному більшовику Леву Каменєву, який остаточно виніс повісті смертний вирок на більш ніж 40 років.
«Это острый памфлет на современность, печатать ни в коем случае нельзя».
До Булгакова навідалися з обшуком представники Центрального комітету партії. Вони вилучили не тільки свіжий рукопис, а, навіть, особисті щоденники автора. Договір з МХАТом на театральну постановку п’єси був розірваний у зв’язку з цензурною забороною.
Лише через декілька років, за участі М. Горького, рукописи були повернуті авторові.
Вперше повість «Собаче серце» побачила світ у 1968 році у франкфуртському журналі «Грані» та лондонському «Студенті». І лише в 1987-му її видали в СРСР у 6 номері журналу «Знамено», але популярність твір отримав у Самвидаві ще в 60-х.
І вже за рік після офіційної публікації вийшла екранізація режисера Бортко, яка стала культовою і меметичною, а її вплив на сучасну культуру важко переоцінити. У більшості ідейних суперечок у соціальних мережах один з учасників обов’язково процитує стрічку, щоб підкреслити схожість опонента з обмеженим Шаріковим або ж просто запостить кадр зі знаменитим «фейспалмом» професора у виконанні Євгенія Євстигнєєва.
Слова експерта
Чи справді ми розуміємо задум письменника? Чи все так очевидно і прямолінійно у висловах персонажів? Спробуємо розглянути різні плани картини, представлені у повісті.
Гіпотеза і експеримент Д. Біляєва про походження собаки
Гіпотеза (або засновок) — це припущення, яке перевіряють експериментально з можливих розв’язань проблеми.
З точки зору логіки, гіпотеза — прийом пізнавальної діяльності людини, форма мислення, що являє собою здогад, тобто, положення, яке тимчасово вважається можливо істинним, поки не встановлена істина.
У практичній площині гіпотеза може визначатися як форма розвитку знань, що являє собою обґрунтоване припущення, висунуте з метою з’ясування властивостей і причин досліджуваних явищ. Як правило, гіпотеза висловлюється на основі ряду спостережень (прикладів), котрі підтверджують її, і тому виглядає правдоподібно.
Значення гіпотези визначається тим, наскільки вона допомагає вирішувати теоретичні та практичні проблеми. У проблемній ситуації висувається кілька логічно несумісних гіпотез, кожна з яких повинна відповідати наявним знанням і дозволяти висновки, перевірені фактами в емпіричних теоріях, теоретичними побудовами в абстрактних теоріях.(«8 января. Поздним вечером поставили диагноз. Ф. Ф. гипофиз даёт не омоложение, а полное очеловечение.»)
Спростування гіпотези (часто за допомогою контр прикладу) переводить її до розряду помилкових тверджень. Доведення (доказування) гіпотези (за допомогою експерименту чи серії експериментів, умовиводу з дотриманням правил формальної логіки) робить її установленим фактом, теоремою, теорією. Не доведена і не спростована гіпотеза називається відкритою проблемою. Незаперечні припущення (наприклад, аксіоми) гіпотезами не є.(«Я человек фактов, человек наблюдения. Я враг необоснованных гипотез.»)
Експеримент – сукупність дослідів, об’єднаних в систему для перевірки гіпотези (наукового припущення). («Вот, доктор, что получается, когда исследователь вместо того, чтобы идти ощупью и параллельно с природой, форсирует вопрос и приподымает завесу! На, получай Шарикова и ешь его с кашей.»)
Собака – свійська тварина, визначальною рисою якої є розпізнавання свого/чужого; за кістку «готовий лизати чоботи господаря». Собача відданість. Експеримент Д. Біляєва: [https://uk.wikipedia.org/].(«Лижу вам руку. Целую штаны, мой благодетель!»)
Слова експерта
Собака готовий служити інстинктивно своєму, один раз визначеному, господареві. Але Шаріков вже не собака, «… весь ужас в том, что у него не собачье, а именно человеческое сердце. И самое паршивое из всех, которые существуют в природе.»
Революція в Росії – хронологічні рамки соціального експерименту
Соціальний експеримент – спосіб отримання інформації, засобом предметно-практичного перетворення об’єкта , згідно з гіпотезою, у контрольованих та керованих умовах. Моральна складова. «Клонування нової людини» – будівника комунізму.
Революція (від лат. revolutio — переворот, змінення, кардинальна зміна) — швидка радикальна зміна всієї самостійної органічної або неорганічної системи.
Слово «революція» є похідним від пізньолатинського «revolutio» — в значенні «обертання», «перетворення». У цьому сенсі воно використовувалося алхіміками XV сторіччя для опису перетворень речовин та хімічних елементів. Але справжньої популярності в наукових колах термін набув із появою фундаментальної (і, водночас, справді революційної) праці Миколая Коперника «De revolutionibus orbium coelestium» («Про обертання небесних сфер», 1543).
В політичному сенсі термін «революція» почали використовувати лише в XVII сторіччі — першою подією, що отримала визначення революції, стала Славна революція 1688 року.
Як концептуальний антонім до слова революція використовується слово еволюція. А безпосереднім антонімом є слово контрреволюція.
Контрреволюція – термін, що буквально означає «протиобертання», «протиперетворення» – каламбур в розумінні професора Преображенського, професора медицини, знавця латині. («Абсолютно неизвестно, что под ним скрывается! Чёрт его знает! ...»)
Революційна доба – період з 1917 до 1990 років, а як наслідок, у країнах пострадянського періоду - і до тепер. Жовтневий переворот, який дав владу більшовикам, слід вважати контрреволюційним. Зрозуміло, що більшовики вважали себе революціонерами, але треба дивитися в корінь. Повалення самодержавства перетворило підданих царя на громадян, здатних обирати органи влади. Натомість прихід більшовиків до влади позбавив громадян права вільного вибору. Вони знову дістали це право тільки після конституційної реформи 1988 року, тобто через сім десятиліть. Кожен, хто голосував за радянської влади, пам’ятає, якими були вибори. Тож кого слід вважати контрреволюціонерами: депутатів Установчих зборів, обраних на підставі рівного, прямого, пропорційного, загального і таємного голосування, чи більшовиків, які розігнали революційний парламент і налагодили імітацію виборчого процесу (особливо цинічну після сталінської Конституції СРСР 1936 року, коли з’явилися кабінки для таємного голосування й піонери з піднятою в салюті рукою біля них)? Думаю, ніхто не стане заперечувати, що радянські вибори давали парткомам змогу формувати персональний склад органів влади за партійністю, соціальним походженням, національністю, віком і статтю. [https://tyzhden.ua/].
Слово експерта
Гуманітарна катастрофа – це «розруха», що є відображенням світогляду людей пануючого класу у більшовицькій Росії. Щоб подолати її, потрібно змінити світогляд. («… разруха не в клозетах, а в головах…»)
Другий урок
«Собаче серце» – концептуальна метафора
Метафора (μεταφορά — «перенесення») – використання слів або словосполучень інших за змістом для передачі сутності розглядуваних понять.
Ідея (дав.-гр. εἶδος (ейдос), грец. ιδέα — початок, принцип) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв’язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.
За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об’єктивне знання про наявну дійсність, так і суб’єктивну мету, спрямований на її перетворення.
Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, підпорядковані риси і закони об’єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з ідеалом, оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у зображенні й перетворенні дійсного.
Ідея органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення людини до світу. Вона береться за основу того чи іншого дійства людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною. Критерієм істинності ідеї є суспільно-історична практика.
В науці та мистецтві ідеєю називається головна думка твору або загальний принцип теорії чи винаходу, взагалі задум або найістотніша частина задуму. У цьому ж значенні поняття ідея трактується у галузі регулювання авторського права.(«Наука ещё не знает способа обращать зверей в людей. Вот я попробовал, да только неудачно, как видите. Поговорил и начал обращаться в первобытное состояние. Атавизм.»
Ідея метафори «собаче серце»: все, що походить від свого – не підлягає сумніву, прийнятне; все що від чужого – неприйнятне, сумнівне.
Шмондєр – свій – безглуздя; («… Швондер и дал. Он не негодяй. Чтоб я развивался…» «… Всё у вас как не у людей …») Преображенський – чужий – здоровий глузд. («Вы стоите на самой низшей ступени развития,… вы ещё только формирующееся, слабое в умственном отношении существо, все ваши поступки чисто звериные…»)
Світогляд — це процес чуттєвопрактичного відношення людини до світу. – сукупність ідей:
- неповців – залежний, ототожнений, фрагментарний – «сплячий» («Знаете ли, профессор, … вас следовало бы арестовать…»);
- професора – незалежний, індивідуальний, системний – «пробуджений» (монолог про калоші).
«Краще з розумним згубити, ніж з дурним знайти» – безвідповідальність/інфантильність революційних вождів передається революційним масам. «Клонування» будівника комунізму – моральна сторона експерименту.(«Я вижу как вы развились после Каутского!»)
Слово експерта
Краще в еволюцію не вмішуватись революційними неперевіреними ідеями. В пострадянських країнах домінує сплячий світогляд. Люди вдень готові катувати ідеологічних ворогів, а ввечері слухати класичну музику.(«… позволяете себе с развязностью совершенно невыносимой подавать какие-то советы космического масштаба и космической же глупости…»)
Професор Преображенський – адепт натуралістичної філософії
Відповідно цьому світогляду «усе суще — це прояв сутності, яка називається Природою». Природа має три феномени: феномен фізичної природи, феномен біологічної природи, феномен соціальної природи. Теорія трьох природ ототожнюється з ідеєю природної цілісності світу. Мати-Природа – Єдине Джерело Істини.
Істина — це такий витвір Волі і Свідомості людини, який відповідає законам Матері-Природи.
Виходячи з принципу соціального натуралізму, письменник пропагує «соціально-натуралістичну концепцію соціопатії людини». Будь-яке зло, що вчиняється людиною можна розглядати як прояв її соціопатії. Соціопатія, відповідно до соціально-натуралістичної концепції, — це стан неузгодженості волі і свідомості людини із законами соціальної природи. Неузгодженість волі із законами соціальної природи — це стан сваволі, а неузгодженість свідомості із зазначеними законами — це стан ілюзій. Воля і свідомість у такому стані утворюють «комплекс сваволі і ілюзій», ураження яким і породжує соціопатію людини. Злочинність, екстремізм, аморальність, обскурантизм (мракобісся) усі інші прояви зла — це прояви соціопатії людини. Соціопатизація людей — основа усіх загроз людству. Протидія їй — основа безпеки людства. Найкращим способом протидії злу прибічники цієї теорії і професор Преображенський вважають культивування добра, дослідження шляхів формування такого стану волі і свідомості у людини, який би проявлявся у вигляді добра. («На преступление не идите никогда, против кого бы оно ни было направлено.»)
Слово експерта
Найкраще, коли людина розуміє своє місце в Природі в самому прямому сенсі цього слова. Правильний устрій – це устрій добрих людей.
Україна – країна соціального натуралізму
Перелік гіпотез від XIX до середини XX ст. щодо значення та походження Тризуба
Відомий дослідник Тризуба В. Січинський навів в своїй книзі перелік трактувань Тризуба по стану на середину XX сторіччя:
1. Схематизоване і стилізоване відображення голуба як символу св. Духа чи іншої птиці (автори: Кене — норманський крук, Кунік, Стасов, Гільдербранд, Арнс).
2. Стилізована квітка, трисвічник чи орнамент (Шодуар, Войєков, Сахаров, І. Толстой, Шуберт, Кондаков, Левшинський, Таубе).
3. Схематичний рисунок лука зі стрілою, згодом під назвою «куша», уживаний як знак київського магістрату в XVI—XVIII ст. (А. Толстой).
4. Голова (закінчення) булави або князівського скіпетра, або корони як символ влади (Уваров, Самоквасов, Вільчинський), подібно тому, як у XVI—XVII ст. таке значення мала булава, пернач, чи чекан (М. Грушевський).
5. Корогва (прапор), поділений на три частини (Тілезіус, Салєт).
6. Мотив корабельної котви (тобто якоря) (Бартоломей).
7. Рунічне письмо (Й. Толстой, Кунік, Болсуновський, Орешніков, Чернев)
8. Монограма Володимира (грецькими літерами «ВАСІЛЕУС», чи «БАЗІЛЄУС»), володаря чи інша монограма (Болсуновський, Соболевський, Скотинський).
9. Слово чи ціле речення (Пачовський, О. Пастернак).
10. Символ блискавки, подібний до «знака зміїв» індіанських племен Північної Америки (В. Кедровський)»
11. Воля – прадавня філософська ідея закодована в гербі України.
Київська Русь – держава свободолюбивих людей, Запорізька Січ – вільних козаків, Україна – незалежна країна. Тому Воля не як свобода, а Воля як метафілософське, а не нейрофізіологічне поняття, не конфігурація нейронних зв’язків, а здатність людини керувати розумом – ірраціональна характеристична властивість людини. Майдан – суспільне формування, породжене традиціями пращурів. Лише Вольовими зусиллями людей з Добрими намірами можна змінити дійсність на краще. Тризуб давній символ є виявом триєдиної сутності Природи і триєдиної сутності людини. Наш герб схожий на стрижа, що ниряє вниз. Стриж – метафора Душі (др. гр.): стриж не злетить з рівної поверхні, йому потрібно впасти додолу, щоб зробити змах крильми, проте, зробивши лише один змах, він найдовше пиряє у повітрі, не поступаючись альбатросу. Добра Воля допоможе людині стати Свідомою, пробудитися, злетіти Душею.
Завантажити наведені матеріали (doc.zip)
Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Блог Людмили Федорової, викладачки світової літератури. Науково-методичні праці з педагогіки
