Марко убогий і вовк. Народна казка зі збірки Івана Рудченка

Марко убогий і вовк

У цього Марка була пара муреньких(1)  бичків, він з ними поїхав у ліс. Коли це – приходить вовк, тай питає його:
- Що то у тебе таке?, – і показує на бички.
А Марко каже йому:
- То муренькі бички.
Вовк не вчув, що він сказав „то муренькі бички”, та думав, що – мурованенькі, - каже:
- Змуруй і мене, щоб і такий був!
Марко:
- Добре, я на це майстир.
Пішов, вирубав дванадцять бичів, зав’язаввовка у мішку і начав муровать, та все примовляє:
- Аршин(2)! Та вздовж! Та вшир!
Домурувавсь до дого, що побив бичі, а тоді й відпустив його з мішка. Той вовк, як вирветься, - і не оглянувсь.
  Марко знав, що вовк йому цього дурно не пропустить, - пустив свої волики додому, а сам остався в лісі. Коли це – веде той мурований вовк за собою таку силу вовків; Марко і виліз на дерево. Приводить він до того дерева вовків, і тоді, щоб як-небудь достати  його, стає мурований вовк під тим деревом, потім на мурованому став вовк, а на тому тож; так, що поставало їх багато: коли б ще два стало, то й достягли б його. А він каже:
- Ей, братики! Подождіть, хоч табаки понюхаю.
Вони й подождали; а він, чи нюхав, чи ні, а потім каже:
- Апчхи!
Мурований вовк, самий спідній, думав, що той чоловік знов мурує, та каже „аршин, та вздовж, та вшир”, - та тоді з-під того дерева: вовки й попадали.. Ті вовки хотіли догнать його, - коли він так подрав, що вони не могли догнать.
 
  Цей вовк як утік, то й думає:
- Я хоч не йому зло зробив, то його скотині зроблю.
Ото йде, аж пасеться кобила; так він і питається:
- Чия ти, кобило?
А вона каже:
- Маркова.
Вовк:
- Отепер же я тебе з’їм, кобило!
- Ей, вовчику, голубчику, не їж мене, хоч я поки книги одвезу.
А він каже:
- Де ж твої книги?
А вона каже:
- Ось, під хвостом.
Він зайшов із заду, та так дивиться – наче читає; а потім лапою – дряп по тих книгах, -вона його як хвицьне! Так, що йому й свічки у очах показались.
Тоді   він каже:
- Який сучого сина Марко розумний, така його і худоба!
Ото й пішов од неї.

  Йде він далі – аж гуси пасуться. Він питає їх:
- Чиї ви, гуси?
Вони кажуть:
- Маркові.
Тоді він каже:
- Отепер я вас поїм.
Вони стали його просить:
- Вовчику-братику, не їж нас тут, а лучче йди з нами до води, - там ми понапуваємося води, - тоді нас і з’їси, то нам не так буде боліть.
Він послухав їх, іде за ними. Приходить до ставка і сів коло гусей – дожидає, поки вони нап’ються. Вони напились, а потым поплили на середину. Вовк дожидав-дожидав, та бачить, що не дождеться, та й каже:
- Який сучого сина Марко розумний, така його й худоба!
І пішов ізвідтіль.
Іде далі – аж пасуться три баранчики. Він тих баранчиків питає:
- Чиї ви?
А вони кажуть:
- Маркові.
Тоді він каже:
- Отепер я вас поїм.
Вони його просять:
- Вовчику-голубчику, не їж нас так, - лучче сядь під горою, а ми тобі самі ускочим у рот. Він і послухав їх, і сів під горою. Ото самий більший баран як рожженеться, та як ударить його, - а він і покотився на низ. А другий баран каже:
- Але ж ти який і дурний: б’єш вовка безневинно!, - а потім до вовка каже:
- Сідай, я вже тобі ускочу.
Вовк послухав, тай сів; і цей баран те саме зробив. Ото ще й третій підманив вовка, та ще й лучче ударив, як ті. Тоді вовк каже:
- Який сучого сина Марко розумний, така його і худоба!

 От знову він іде – чи не знайде де далі дурнішої скотини Маркової. Коли дивиться – аж ходить свиня з поросятами. Він ту свиню питає:
- Чия ти, свине?
Вона каже:
- Маркова.
Вовк:
- Тепер же я тебе з’їм.
Вона стала просить його:
- Не їж мене, вовчику-братику тут, - лучче сідай на мене, то я тобі кужілки(3) заспіваю, та привезу до берези, то там мене і з’їси.
Вовк сів на неї, тай їде; а вона йому кужілки співає:
- Кужілки, кужілки! Коли б швидше до дірки.
Ото привезла його до тину, а в тім тину та була дірка, - вона у ту дірку, та й зав’язла з тим вовком; придавила його до тину, щоб він не вирвась, а потім стала кричать. Свині позбігались і розірвали того вовка, а свиня жива осталась.

Записано в Уманському уїзді Київської губернії, передав А. Петруняка



--------------------------
1)    Мурий - темно-сірий або сіро-бурий із плямами (про масть). Або брунатний, коричневий, темно-жовтий, із ластовинням – про обличчя.
2)    Аршин – старовинна міра довжини, дорівнювала приблизно 28 дюймів (71,12 см).
3)    Кужілки: кужіль – це чесаний льон, приготовлений для прядива, намотаний на кужівку (кужілку) - частину прядки у вигляді кілка . Є народна пісня - „Кину кужіль на полицю”.

Набрано:
Денис Мамчик
Петрик, для батьків та дітей