За виданням І.Рудченко «Народныя Южнорусскія Сказки»
Випуск 1
Київ, Типографія Є. Федорова, 1869
Передмова
В теперешній час звертається доволі велика увага на вивчення руського (1) народу, його побуту, поезії та живої мови, а тому такі пам’ятники народного мовлення, як казки, отримали досить велике значення в очах вчених і освічених людей взагалі. За досить короткий час вийшло вісім випусків руських народних казок п. Афанасьєва, три випуски казок п. Худякова, казки, зібрані сільськими вчителями і т.п. Казки ці вже послугували між іншим багатим матеріалом для вивчення не тільки руського народного життя, але й культурних питань, що мають значення у вивченні слов’янського світу і навіть первісного стану індоєвропейських народів взагалі – як це можна бачити наприклад із твору п. Афанасьєва „Поетическія воззренія славян на природу”.
В усіх подібних працях відчувається нестача народних казок Південної Русі (2), яких до цього часу видано надзвичайно мало. Нестача ця тим більш чутлива, що пам’ятки народної південноруської творчості, і в тому числі невелика кількість надрукованих казок, виявились найбільш важливими для руської і слов’янської етнографії, - як це можна бачити з вищенаведеної праці п. Афанасьєва, або ж із творів п. Буслаєва та ін.
Проте не можна сказати, що на народні південноруські казки взагалі не звертають уваги: ці казки звернули на себе увагу літераторів набагато раніше, ніж навіть великоруські; однак, майже до останнього часу, літератори ставились до південноруських казок або ж із чисто художнім сприйняттям, або ж з якими-небудь іншими, і дуже рідко - з науковим: південноруські казки здавна з’являлись в друці не напряму з вуст народу, а в перекладах та переробках. У такому вигляді ми їх знаходимо у польській та руській літературі.
Польські вчені та літератори, що розміщали у своїх виданнях пам’ятки народного мовлення Південної Русі, - керувались майже завжди власними політичними тенденціями. При цьому майже завжди малось на меті довести, або ж дати відчути читачеві, що видані пам’ятки народної творчості (більшою частиною в перекладах і переробках на польську мову –в Athenaem 1841-1850 р, в Lud Ukrainski, в Opis powiatu Wasylkowskiego, Piw kopy kazok Ostaszewskiego, та ін. ) належать народу, який є лише різновидом польського. Звісно, що викривлені таким чином народні твори, і до того ж освітлені в подібному ракурсі, виявлялись дуже непридатними для вивчення південноруського народу.
В руській літературі до південноруських казкок існувало переважно художнє ставлення: якщо казка мала естетичні якості – то її перекладали або ж переробляли іноді на літературну мову, (напр: „Степныя сказки” 1852 р. та „Украинскія сказки” 1863 р. п. Даниловського, казки у творах Карпенка і т.п.) а іноді і на південноруській (наські українські казки, Іська Материнки, деякі з народних оповідань Марка Вовчка та Стороженка, та ін.). При цьому часто те, що у казці з якоїсь причини або не подобалось, або здавалось зайвим – відкидали, як щось зовсім непридатне, те, чого на думку автора не вистачало, замінювалось уривками з інших казок, або ж доповнювалось авторською фантазією; часто з двох казок складалась одна, та ін.. У всіх подібних перекладах і переробках казки, навіть якщо і вигравали б (далеко не завжди) в художньому плані, то в будь-якому випадку втрачали свію науково-етнографічну цікавість.
Правда, було видано кілька казок Південної Русі, чисто в такому вигляді, у якому вони записані з народних вуст; проте ці казки так розкидані по різни виданнях, багато з яких вже стали бібліографічною рідкістю, що стали майже недоступні не тільки для публіки, але і для учених. *
Та й взагалі потрібно сказати, як і вище було згадано, що південноруські казки оприлюднені в доволі обмеженій кількості. А між тим народ південноруський багатий казками, як і всякий інший слов’янський.
Бажаючи, наскільки це є можливим, допомогти справі всебічного вивчення руського народного життя, за допомогою видання пам’яток мовлення та народної творчості Південної Русі, я, завдяки сприянню деяких земляків, і зробив це видання „Народных Южнорусских сказок”. Оскільки зовнішня класифікація пам’яток мовлення взагалі, а особливо народних, дуже заплутана, то під назвою казок в моє видання увійдуть не самі лише казки у вузькому сенсі цього слова, а й байки, оповідання і т.п.
В цьому випуску я розміщую казки та їхні варіанти майже виключно записані з народних вуст і ніде не надруковані. Виключення в цьому плані я зробив лише для казок, що надруковані в „Черниговских губернских ведомостях”, як своєрідної біблографічної рідкості. Втім, нажаль, маю сказати, що і розміщеними в них казками я користувався тільки частково – оскільки я не мав під рукою повних екземплярів цих відомостей. Що стосується інших видань, в яких надруковані варіанти казок, що розміщені і в мене, то я, де тільки міг, робив посилання на ці варіанти. Те саме зроблено і щодо варіантів, розміщених у власному виданні.
При редакції казок я намагався, не кажучи вже про повне збереження їхнього тексту, не пропустити нічого, що може слугувати матеріалом для вивчення південноруських говірок в їхньому фонетичному і лексичному значенні; а тому, я писав слова так, як їх вимовляють в тій місцевості, де казка записана. В деяких казках трапляються іноді слова і навіть цілі фрази, що в мові південнорусів зовсім не вживаються, наприклад: будьто, ежелі, лошадей, куражка (фуражка), ето нічего, нєт, папінька, побєділі і тп. Такі слова і фрази в казках зустрічаються тоді, коли говорить цар, або пан, або солдат: казкарі, вірні своїм художнім відчуттям, - що всяке речення може бути цілком передане тільки на мові мовця, намагаються підробитися під чужу мову, і роблять це не завжди вдало. Всі подібні слова і речення, не дивлячись на їхню потворність, теж збережені в казках, як вони записані від народу.
Разом із напівнародними, дещо потворними, окремими виразами, читач знайде також в моїй збірці і цілі казки, що мають той самий характер, наприклад, в цьому випуску №83- „Попівна”. Казки такого роду не є творами чистого народного середовища, і не можуть характеризувати чисто народне життя. Вони створені напівграмотним, лакейським або солдатським життям, взагалі життям проміжних шарів суспільства. Одначе ці прошарки все ж таки пов’язані з народом, і навіть, нажаль, впливають на народ, показуючись йому в блиску начебто вищого і освіченішого життя, - то я вирівиш, що не в праві виключити їх з моєї збірки і твори подібного середовища. Я так думаю, між іншим, буде цікаво бачити, що стає з народною мовою, поетичними образами і самим характером, коли вони від одного відокремлюються, а до іншого не пристають.
Наостанок маю сказати кілька слів про розподіл казок, або ще краще – про порядок, в якому вони розміщені в моєму виданні. Я не роблю ніякого суворо-наукового розподілу казок ( казки міфічного, героічного періоду, казки пасторальні, зооморфного, антропоморфного характеру і т.п). Всі такі розподіли мають дуже часто повне значення в класифікаціях окремих рис і понять, що передаються в пам’ятках народного мовлення, але є цілком штучними, при класифікації пам’яток цілком, - тому що дуже часто в одній пам’ятці зустрічаються риси різних періодів побуту і світогляду. Тільки й того, що однохарактерні казки я розмістив одну за іншою. В цьому плані вимірювачем однохарактерності мені слугував більш народний поділ, ніж науковий. Так, казки про звірів, про птахів, я розміщаю всі разом; потім йдуть одна за одною казки про нечисту силу; далі – про зміїв, богатирів і таку іншу дивину; і нарешті, чисто побутові – про билицю, бувальщину.
Цього порядку я маю намір триматися і при наступних випусках. Втім, на мій погляд, головне при виданні етнографічних матеріалів, і особливо казок, - не в тому чи іншому їхньому порядку і розподілу, а в максимально великому і сумлінному виданні цих дорогоцінних пам’яток народної творчості, як джерела для вивчення народного життя. Це і складає мою справжню мету і бажання.
Іван Рудченко
* Ось більш відомі видання, в яких розміщені народні південноруські казки:
a) „Записки о Южной Руси„ П.А. Куліша – в 2-му томі, казки збірки п. Жемчужнікова і самого видавця.
b) «Малорусскій літературный сборник” п. Мордовцева – чотири варіанти малоруських (українських – прим. перекладача ) казок;
c) „Быть Подолян” п. Шейковського – три казки;
d) „Народныя русскія сказки” п. Афанасьєва: кроме „Малороссійских анекдотов” (вип.III, 90-107), одинадцять казок;
e) „Памятники старинной русской литературы” М.І. Костомарова – одна казка і дві легенди;
f) „Молодик” 1843 р., част II, дві казки – його ж;
g) „Основа” за 1861 та 1862 р., особливо в розділі „З народних уст”;
h) „Черниговскій листок” за 1861 та 1862 р;
i) „Черніговскія губернскія ведомості”
Можливо казки Південної Русі друкувались іще десь, проте ми не можемо на них вказати: живучи далеко від центрів нашої літератури, не легко користуватись виданнями і більш відомими, ніж ті, в яких розміщені народні південноруські твори!
(переклад українською@ Денис Мамчик; Петрик. Для батьків та дітей)
--------------------------
1) в оригіналі – „русского”
2) Південної Русі - в значенні України