Публікації за тегом: Школа

Юлія Смаль - письменниця, авторка віршів і прози для дітей та дорослих, журналістка, учителька, пластунка. Про себе Юля говорить так: "Народилася в країні, якої вже не існує, в останній день року, під час новорічного цунамі, посеред тайги і сопок, тому з дитинства люблю уссурійських тигрів. В дитинстві любила ковбасу і калюжі, з тих пір смаки не змінилися, взимку чекаю літа, влітку – зими. Пишу більше для дітей, ніж для дорослих, бо маю двох чад, яким щодня потрібно розповідати нову казочку чи віршик, публікуюсь, пишу і читаю. Працюю... журналістом... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." 

"Ти, мабуть, і не здогадуєшся, що вже став справжнісіньким хіміком-експериментатором? Тож слухай сюди. Якщо людина хоч раз у житті підсмажила або зварила яйце, приготувала м’ясо чи картоплю, навіть посолила суп чи забула на ніч на столі склянку молока і воно скисло, — то вже здійснила справжнє хімічне перетворення. Неймовірно, правда? Перший, хто запік на вогні дикого кабана, запарив узвар, замісив тісто та спік запашний хліб, і був справжнім першим хіміком. Бо суть хімічної реакції, хімічного перетворення полягає у зміні властивостей речовини..." (Юля Смаль)

Віршики Оксани Кротюк: "Різдвяні гостинці", "Як", "Бегемотик", "Ігри", "Зебра", "Упертий цапок", "Гусеня", "Мавпенятко", "Єноти", "Жукова сімейка", "Хитрий вереда".  

 

 

"Всі ми знаємо, що десь колись перед кимось точно завинили. Можливо, мимохіть чи випадково. Йдеться мені не про ті провини, за які сварить бабуся чи часом карає батько — розбиті шибки, подерті черевики, підбите око сусідського хлопчини, підстрижена лялька чи кепська оцінка з математики. Бо найгірша провина — скривдити когось, образити чиїсь добрі почуття. Або ще — просто залишитися до когось байдужим, обійти своєю увагою. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак. Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмісті. Впродовж цілого березня він замість нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови..." (Катерина Бабкіна)

"Якщо людина багато читає, у неї формується гарна, багата мова. Слухати таку людину — насолода! Я почала читати десь у п’ять років. Взяла до рук велику старовинну книгу з красивими ілюстраціями, які любила подовгу розглядати, і вигукнула: «Дикі лебеді!». Це був Андерсен, видання 1935-го року. Відтоді читаю безперестанку. З книжок за короткий час можна познайомитися з неймовірними людьми, фантастичними історіями... Досвід, набутий людством упродовж багатьох століть, можна набути за лічені дні, а то й години, прочитавши «правильну» книжку". (Оксана Караванська)

"Жоден мандрівник поки що не натрапив на Країну Диварликів, хоча лежить вона в Україні, на звичайному острівці в Чорному морі. З неба острівець можуть помітити лишень гострозорі птахи та швидкісні літаки. Проте ні ті, ні інші нічого не повідають людям. А  з  глибин моря острів бачать тільки найуважніші риби, а також шпигунські підводні човни. Та вони теж тримають його існування у таємниці. А тимчасом у Країні Диварликів живе дуже багато незвичайних істот. Звати це дивовижне плем’я диварликами. У кожного диварлика є своє ім’я — зовсім як у нас, у людей. Звідки взялися диварлики? Їх колись вигадали діти — намалювали чи нафантазували. У кожного диварлика є своя особлива риса характеру. Вони не дуже лагідні, не надто симпатичні, багато хто з них страшенно вередливий! Може, тому що ніхто не дбає про їхнє виховання. Ніхто не бавиться з  диварликами і  не любить їх. Тож вони живуть так, як живеться. Сваряться диварлики щодня..." (Лариса Демченко)

"... В Україну приїхала разом з батьками уже вміючи говорити, тому багато зусиль було прикладено для вивчення української мови. В 1986 пішла до школи, відзвонила усі перші і останні дзвоники, була жовтенятком, піонеркою, зрештою вступила до лав Національної скаутської організації України — Пласт, в якої багато чому навчилась, з якою багато подорожувала. Закінчувала волинський ліцей, хіміко-біологічний профіль, потім волинський державний університет, освіта — магістр хімії. Понад усе на світі люблю подорожувати і читати, дізнаватися щось нове будь-якими шляхами. Маю трьох діток — Марка і Оленку, дев'ятирічних близнюків, і Леся — дворічного бублика, для них пишу дитячі віршики і казочки, саме з них почалося моє бажання щось описувати, змальовувати, складати в рядочки..." (Юля Смаль)

"Одного разу я  перестав бути відомим художником. Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я  більше любив грати у  футбол. І  майструвати з татом на дачі шпаківні. Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів у побуті очима дітей». Тема химер на, ніхто не сперечається..." (Кузько Кузякін)

"... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." (Юлія Смаль)

Вірші Анатолія Качана зі збірки "За нашим садом грає море", що зачаровують своєю образністю, ліризмом та мелодійністю: "Гойдалка біля Дунаю", "Рідні береги", "Після бурі", "Білі ночі в Одесі", "Райські дні", "До синього моря", "Дорога на Південь", "Туманний ранок", "Морський Туман", "Козак з казоК", "Козацький степ", "Мобільна розмова", "Сад над морем".

 

 

 

 

 

"Відкрию тобі одну маленьку таємницю. Наше око — складна система, і вчені ще не дійшли згоди у формулюванні єдиної теорії кольору. Насправді ніхто не знає, чому ми бачимо всі кольори так, а не інакше. Ми з тобою відштовхнемося від того, до чого звикли. Коли синє  — це синє, а жовте — жовте. Гаразд? Адже самі кольори, їхня зміна й від чого ця зміна залежить — здавна цікавить допитливих людей. Чому листя зелене? А чому стає жовтим або червоним? Не існує єдиної теорії кольору. Проте ми знаємо, що колір предмета залежить від того, яку саме частину світлового променю здатен цей предмет відбивати і як на цей сонячний промінь реагують електро́ни атомів, з яких складається предмет. Тобто знову все залежить від електронів, найдрібніших, але важливих цеглинок Всесвіту!.." (Юля Смаль)

"Щоб я погодилася з’їсти суп, коли була малою, мама мусила розповідати казку. Найулюбленішою була «Принцеса на горошині». Щоразу рідним доводилося вигадувати нове й нове продовження цієї казки й навіть малювати ілюстрації. Гадаю, я натренувала у своїй родині добрих казкарів. Не менш цікаво було ночувати в бабці. Перед сном вона на моє прохання неодмінно розповідала казку. Але швидко починала дрімати й крізь сон мурмотіла якісь нісенітниці. Врешті спала тільки бабця, а я тишком-нишком сміялася з «півнів у підштанках і ящиків, які встали й кудись побігли». (Валентина Вздульська)

 

"Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала: "А ми ж не подякували жінці за воду." Діти зупинилися. Справді, забули подякувати..." (Василь Сухомлинський)

"Біля школи живе старий чоловік, дід Іван. Немає в нього нікого ні рідних, ні знайомих. Було два сини — й ті загинули на фронті. А дружина померла недавно. Щодня приходить дід Іван до школи по воду. "У шкільному колодязі дуже смачна вода," — каже він сусідам. Як тільки дідусь підходить до колодязя, до нього підбігають діти..." (Василь Сухомлинський)

"У класі тихо… Третьокласники самостійно розв’язують задачу. Марія Миколаївна підійшла до Зіни. Дивним здалося їй, чому це дівчина заглядає собі за пазуху, щось ніби перекладає там з місця на місце. Учителька аж зворушилася, як на неї глянуло маленьке-маленьке кошеня. Визирнуло, побачило вчительку й заховалося..." (Василь Сухомлинський)

Слова древньогрецького філософа гарно висвітлюють основне практичне завдання літератури – вміти букви складати в слова, слова – в речення, а речення – в більш об'ємні і ємнісні речі. Цей процес без логіки неможливий. Більш того, в природі все підпорядковане законам логіки, з приводу цього синонімом слова космос (грецькою – порядок), може бути логіка (грецькою – слово, думка, що має сенс).

Навчання, яке домінувало донедавна (я назвала б його площинно-однобоким) стає анахронізмом. Воно поступово витісняється научінням - процесом, в основі якого лежить синергетика. Будь-який об'єкт/предмет вивчення має умовно ліве-праве, перед-зад, верх-низ, тобто є об'ємним. В результаті об'єкт/предмет контактує з навколишнім середовищем всіма своїми гранями/площинами. Якщо продовжити асоціативний ряд, то об'єкт/предмет починає формувати синергетичні зв'язки, тобто простір, що його оточує, починає самоорганізовуватись, щось на кшталт груп в Інтернеті або принципу доміно.

Оповідання Миколи Магери "Бевка" – то є частинка  самого автора, це все пережите, побачене, вистраждане. Читаючи його, ти ніби бачиш все відтворене уявою письменника, переживаєш усе разом з ним...

Останнім часом тенденція щодо інтеграції споріднених предметів набирає все більше прихильників в МОН, мотивуючи це сучасним синергетичним підходом до освіти. Хочеться зауважити, що синергетичні зв'язки можливі між дійсними об'єктами/предметами, нівелювання яких приведе до зникнення самих зв'язків, а значить результату – нового предмету. Таке можливе в дайджесті. Інтегрування ж передбачає наявність елементів/предметів. Цей безперервний евристичний процес вищого порядку, за синергетичним принципом научіння, можна представити трьохкомпонентною формулою: спосіб + предмет = результат.

 

"Не вміє...", "Не витерпів", "Важке питання", "Коли помилок менше", "Все я та я", "Намалював коня", "Навчив...", "Розв’язав задачу", "Не найгірший", "На уроці географії", "Владик пише твір", "Написав...", "Що вилупиться", "Відповів...", "Подовшала історія", "Скільки пирогів", "Робив зауваження", "На уроці фізкультури", "Не обов’язково", "Хитрий хлопчик", "Загальний зошит", "Виправдався", "Хитрий Івась", "Мій тато" - такі веселі усмішки про школу представлені у цій ілюстрованій книжечці для дітей.