"Я дам тобі з собою
Кохання в оберіг,
Щоб з ним ти подолати
Враз труднощі всі зміг!
Що збереже від злого,
Підтримає у скруті,
Примножить твою радість,
Та скаже щастю бути!.."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Священна вiйна в Украïнi!
Не стих вiд гармат соловей!
Iз нелюдом в битвi єдинiй
Вiн спiвом єднає людей!
За те, щоб дитина спокiйно
У власному домi знов гралась,
Щоб поряд батьки з нею були,
Родина щоб знову смiялась."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Знаємо, що неньку нашу Україну,
Просто не дозволите скривдити ви, ні!
Повертайся, доню,
Повертайся, сину,
Повертайтеся
з війни
живі..."(Віктор Савенков)
"...Пробігають мирно дні
В українському селі,
Так було, і знов так буде,
Бо такі живуть тут люди."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
Читаймо патріотичні вірші та коротку прозу української письменниці Юлiї Дмитренко-Деспоташвiлi, яка народилася в Полтаві, а наразі мешкає та працює у Тбілісі (Грузія).
"Змiнив гарненьку сукню
Плямистий камуфляж,
I не цiкавлять нинi
Нi мода, анi пляж.
Вони в тероборонi,
I на передовiй,
Багато в Украïнi
Cмiливих героïнь!"(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Мій чоловік — Мікаель Деспоташвілі, грузин, з моєї легкої руки почав займатися цим мистецтвом й наразі єдиний представник Сакартвело серед витинальників. Пропоную читачам його творчу біографію та фото робіт і його самого." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Христос воскрес —
Воскресне й Украïна!
Вона у нас одна така, єдина!
Безбожником розп'ята на хрестi,
Спророчено ïй зло перемогти!"(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Вiйна знецiнила життя,
I душi вщент заполоняють
Безмежний простiр в небесах,
А ïх з землi iще гукають,
Хоч скрiзь ненависть, бiль та страх."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Води криничноï вiдерце,
Через уста у саме серце.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край.
Домашнi звичнi нам турботи,
Приємна втома вiд роботи.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"В українському садочку
Розцвiла духмяна м'ята,
Українська господиня
Занесла її до хати..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Несе киця вроду,
Пухнастий хвіст гнеться,
Хто її побачить —
За нею ув'ється.
Киця ж, ох і киця!
Дам їсти й напиться.
Ти така хороша,
Дай хоч подивиться..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"У затишнім куточку,
З м'якенької соломи,
Співала мама-кішка,
Трьом діткам колискову:Люлі, люлі, пора спати,
Досить вже бешкетувати.
Люлі, люлі, тихо, тихо,
Хай повз пройде всяке лихо..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
""Мала Сторінка" — острівець культури,
Серця із Україною єднає,
Тут "зубри" й новачки в літературі, —
Мистецтво всю палітру розгортає..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Жила одна дівчинка. Вона дуже полюбляла полуницю. Вона обожнювала полуницю. Але їй не можна було її. Тому що у дівчинки на полуницю сильна алергія, навіть ліки не завжди допомагали. Одного разу, лише одного разу, вона не послухалася, і з'їла одну, найменшу, найкрихітнішу полуничку, та так глибоко заснула, що її мама і тато завчасно посивіли, а лікарі і медсестри здивувалися поверненню пацієнтки до життя. Опісля вона довго плакала, обійнявши батьків, і заприсяглася ніколи не порушувати заборони. Дивно, але ось тільки любов до полуниці не минулася. Її аромат, вигляд, пам'ять про її смак приходили дівчинці уві сні. І тоді вона вперше сіла, і намалювала полуницю. Несміливо, невміло, але вийшло якось по особливому, зворушливо. Одна полуничка на аркуші паперу. Батьки було стривожилися, але потім зрозуміли, що так дівчинка просто дає вихід своїй забороненій любові. Дівчинка намалювала полуницю ще раз. І вийшло краще..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Тремти, вороже!
Новий рік
Нова осяює держава!
І вже на "Слава Україні!"
Відповідає цілий світ:
"Героям твоїм честь та слава!""(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Незалежність України —
Це коли твоя дитина
Спить під рідні колискові,
Сил черпаючи у мові.
Це, коли героям шана,
Що за волю полягли,
Не лише десь на папері,
А у серці, у сім'ї..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Моя киця каже "няв",
Українську знає,
Має в день багацько справ,
І усі встигає.
О четвертій уже ранок, —
Подають нехай сніданок!
Усю ніченьку не спала,
Нечисть з хати проганяла..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Був котик один у селі,
Боявся торкатись землі.
Ходив по деревах,
Грав співом по нервах, —
Тепер живе на кораблі."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
