"От і прийшла красуня Зима. Пора розваг і Новорічних свят. Взяв Миколка свої санчата, та й давай кататися з гірки! Летить, аж дух перехоплює! Ого-го! – кричить від радості. Побачив це кіт Васько, що сидів на лавці. От заманулося і йому на санчатах покататися. Аж не може всидіти на місці, так кортить! А попросити в Миколки соромиться. Бо вже має п’ять років, а на санчатах ні разу не катався! Е, ні! Посміховиськом Васько нізащо не буде! І вирішив він, що коли звечоріє і Миколка піде додому, візьме санчата, та й покатається. Так він і зробив: взяв санчата, та й потягнув їх до гірки. Умостився зручненько,відштовхнувся лапою, й понеслися сани з гірки, мов та блискавка. Васько такого не очікував..." (Ольга Зубер)
"Прийшла зима. Засипала все навкруг снігом, замела доріжки, вікна морозом розмалювала. Вийшла Марічка надвір погуляти. Побачила величезні кучугури снігу і вирішила зліпити сніговика. Оскільки Марічка була маленькою, то й сніговик вийшов маленький. Не сніговик, а сніговичок. З оченятами-ґудзиками, віником-гілочкою, носиком-морквинкою. Змерзла Марічка поки ліпила сніговичка й побігла в хату грітися. Наступного ранку вийшла вона надвір. Дивиться, а в сніговичка носика немає. Взяла вона ще морквинку і зробила з неї сніговичку нового носика..." (Ольга Зубер)
"У великому лісі жила маленька Мишка. Одного сонячного ранку, вона висунула з нірки свого носика, і почала принюхуватися, чи немає, часом, десь поблизу Лисички, якої Мишка дуже боялася. Поблизу нікого не було, і Мишка, полегшено зітхнувши, вилізла з нірки. Вона потягнулася лапками до сонечка, роблячи зарядку. Потім п’ять разів присіла, десять підстрибнула, поплескала в долоньки і полоскотала себе хвостиком за вушка. Та тільки-но вона хотіла вмитися крапелькою роси, як позаду щось тріснуло: "Трісь!" "Ой! – підстрибнула Мишка, — Лисиця! Це вона чатує на мене!" – запищала вона і кинулась навтьоки..." (Ольга Зубер)
"Одного разу, на осяяну ранковим промінням Землю, спустився маленький Янгол. Він зістрибнув із золотавої хмаринки і потупцяв босими ніжками по росяній траві. Він роздивлявся все довкола: квіти, що прокидалися від сну, озера, гори, річки, заглядав у гнізда пташок, милувався метеликами, та маленькими крапельками роси, що перлинками переливалися на траві. Він ішов усе далі й далі. І вийшов до невеликого, але дуже красивого озера. Вода в озері була наче прозоре блакитне скло, і лиш тендітні хвильки дріботіли на поверхні. Янголятко нахилилося до води і посміхнулося до свого відображення, а потім, обережно, щоб не замочити крилець, помило у водичці свої крихітні ніжки..." (Ольга Зубер)
Читаймо, дітки, веселі історії про хом'ячка від Ольги Зубер:
— «Як хом’ячок до мишки в гості ходив» — читати та слухати
— «Як хом’ячок мишку шукав» — весела казка для малят
— «Як хом’ячок кашу варив» — читати та слухати, відео
— «Як хом’ячок сніжинки рахував» — читати та слухати, відео
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книги...
