"Ранок. Кафе. Марія пила каву та дивилася у вікно. Поруч дорога, де сновигали автомашини. "Мить життя... Насолоджуйтеся нею! Усі кудись поспішають. Цікаво куди? Зупиніться!" – промовила в думках, розглядаючи проїжджаючі машини. Зненацька рух зупинився, щоб молодий чоловік міг перетнути дорогу на інвалідному візку. На жаль, не виходило самотужки виїхати на пандус. Кут нахилу не відповідав нормам, тож візок скочувався назад. Так продовжувалося хвилину…" (Людмила Кибалка)
"Причаїлася Марія під яблунею в саду. Чатує, коли прийде яснозора осінь по яблука. Час минав, а жовтокосої красуні не було. Над головою курликали журавлі. Диво-птахи відлітали у вирій. Сонечко спускалося за багряний ліс, кидаючи останнє проміння на землю. Раптом почувся бабусин голос, який розбудив дівчинку від мрій..." (Людмила Кибалка)
Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!
"Жовтогарячий ранок
Заплітає коси травам,
Вмиває прозорими крихтами
Роси.
Сьогодні буде краще,
Ніж учора,
Бо сонце Боже усміхається мені."(Людмила Кибалка)
"Моя рідна земля", "Казка світанкова", "Стежка", "Вiтчизно моя", "Просинь", "Проміння", "Чудесний витвір" — такі поезії увійшли до красивої добірки віршів по Україну від нашої сучасниці — киянки Людмили Кибалки.
Людмила Кибалка — сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони — щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...
"З глибин душі
Воскресла давня мрія.
Така стара...
І знову – молода.
На видноколі
Трикутник журавлиний лине,
Як візія минулого життя.
Жадання заповітне в ірій рине,
Шукаючи можливості буття."(Людмила Кибалка)
"Барвно травень одягає
Сади, парки, ліси;
Ніжно розчісує
Вербам довгі коси;
Яблуням дарує
Білі хустки;
Щоранку розсипає
Блискітки роси."(Людмила Кибалка)
"У безодню неба лине душа,
Щоб зоріти зорею.
До гурту поспіша,
Щоб із чарівною піснею
Та з Любов'ю найсолодшою
Ширяти над землею."(Людмила Кибалка)
"Призначення людини —
Це бути щасливою.
Сонцепад радості зливою
Наповнює душу щоднини,
Якщо крізь призму любові
Сприймати ближнього свого;
Жити за законами світобудови."(Людмила Кибалка)
"З В**** – прийшла барвиста пора,
Радіє дітвора.
З Д**** – ліва притока Дніпра."(Весна, Десна)
"На зустріч із ніччю день ступає.
Під вербою парубок на дівчину чекає.
Серденько рветься від розпуки:
Холодний вітер шепче про розлуку,
А теплий спогад душу зігріває.
Схрестилися стежини радості та смутку."(Людмила Кибалка)
"Чи мудре слово те?
Чи не мудре слово те?
А я́к сказано воно,
коли мудрість у хаті давно?
А прине́сене слово те..."(Сергій Губерначук)
