"Весна повернулася з вирію. Завітала до саду та присіла під яблунею. Узяла до рук рушникове полотно, різнобарвні нитки. Співаючи пісню, вона вишивала рушник, на якому зелена трава вкривала поля, квітнули чарівні квіти, але забракло ниточок. Де ж взяти їх?.."
(Людмила Кибалка)
"Сім'я — сім поколінь і я.
Линуть в ірій століття,
А кожне покоління
У скарбницю життя
Складає надбання,
Яке важливе для розуміння
Щастя й буття..." (Людмила Кибалка)
"Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки… Над ними літали різнокольорові метелики. Кругом краса! Якось долинула до однієї жовтоголової кульбабки розмова дідуся з онукою, яка збирала квіти для свого віночка. "Дідусю, ця квітка — одне велике сонце, яке вранці будить мене", — промовила дівчинка і спрямувала свій погляд на кульбабку...." (Людмила Кибалка)
"Кохання - витати в емпіреях,
Очима в мрію впитися,
Ховати рум'янець на щоках...
А втім, серця двох мережать
На рушнику Щастя в пишних узорах,
Назустріч іскристо летять,
Як на крилах білосніжних ..."(Людмила Кибалка)
"Лев пишну гриву має.
Еге, кожний тікає –
Великий звір лякає."(Людмила Кибалка)
"Вона прийшла, як кохання...
Еос* на крилатих конях мчить;
Сюїта Весни дзвенить
На блакитному небокраї...
А може, Серця світле поривання."(Людмила Кибалка)
"На дереві спати
Я мастак!
А скажіть, любі друзі,
Що не так!
Від людського ока сховався,
Під листочок замаскувався.
Ніхто мене не зачіпає,
Бо про мою засідку не знає.
На пташину чатую -
Нею поласую. " (Людмила Кибалка)
"Серце із серцем розмовляло.
Одне з них запитало:
– Де шукати Добро?
– Там злагода панує,
Де душевна гармонія існує.
Любов завжди Радість дарує,
Віру й Надію примножує,
Тож у кожному з нас живе Добро, –
Інше відповіло."(Людмила Кибалка)
"Невиконані обіцянки
На совісті казкарів…
Втратили надію мрійники –
Розгубили жданки…"(Людмила Кибалка)
"На зеленому серпанку
Розсипало сонечко
Намистинки зранку.
Покотилися, розгубилися
У травиці-муравиці.
Круглолице сонечко
Промінчики-рученята простягло:
— Любі діточки!
Як на ниточку намистинки нанизати,
Щоб докупи все зібрати..." (Людмила Кибалка)
"Білочка з хатинки виглядає,
Друзів до себе закликає:
– Тож, любі, усіх в гості чекаю!
Смачними пирогами пригощаю!"(Людмила Кибалка)
"Батьківська хата — Берегиня роду.
Вона скарбниця золота,
Де зберігається знання родоводу
Та історія рідного народу."(Людмила Кибалка)
"Заблукав ранок у тумані,
Зоряниця мріє уві сні.
Серпанком оповиті герані,
Росою напоєні трави,
Розчесані верби вітрами...
Зігріває сонце променями
Неземної Любові ночі і дні."(Людмила Кибалка)
"Кажуть, що є країна Щастя.
Там, де вщерть наповнена скарбниця
Здійснених мрій, надій...
Там, де привітна днина
Дарує сонми візій...
Де знайти?
У казцi?
У дитячій простоті..."
(Людмила Кибалка)
"Орнаментальна ознака –
Творити об'єктивний світ.
Щира душа –
Любові світ;
Щира душа –
Це Духовна краса,
Мов чисті небеса."(Людмила Кибалка)
"Димом димарі мережать небо,
Яке комори відкриває,
Де сніговій сніжинки вирізає,
А ними землю напрочуд оповиває..."(Людмила Кибалка)
"Журавлі курличуть високо в небі, то вони кличуть Осінь летіти з ними у вирій, бо вже скоро прийде Зима..." (Людмила Кибалка)
"Крізь призму свічада душі,
Де відбивається сонячне проміння,
Я бачу дні та ночі найсолодші,
Як МАКРОКОСМ усміхається мені…
Мить зародження тремтливої зірниці -
променистого КОХАННЯ…"(Людмила Кибалка)
"Новий рік двері відчиняє.
У нього питаю:
- Що взяти мушу в майбуття?
- Віру, Надію, Любов, -
Мені відповідає. -
Вони сестри мудрі,
А з ними лагодиться буття..."(Людмила Кибалка)
"Ганна почула збуджений грюкіт у двері. Кинулася до вікна, глянула: біля дверей німецький солдат. Від страху аж заклякла, а в скронях било: «Боже! Відчиняти чи ні?». Насилу зняла клямку. Відчинила. Охопила моторошність, як стало страшно. Здавалося, що навіть повітря дихало тим страхом. Він стояв на порозі, розмахував руками і щось по-своєму шверготав. «Мабуть, хоче їсти», - подумала Ганна, дивлячись на цього непроханого прибульця повними очима страху..." (Людмила Кибалка)
