Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія

* * *

На небовиді

На небовиді зорі з місяцем мріли, 
А під ними степ iз річкою сивіли...
На мить завмерло серце:
Послухати красне слівце,
Від якого до щастя мрії летіли,
А важкі думи зотліли...

* * *

Синє небо

Протуберанці мережать ранок,
Мов диво дивне візерунок.
Казковий вечір тчуть зорі,
А місяченько із-за хмар
Прогнувся дугою.
Упивається серце в простір –
Заронило іскру Добра.
Не буде більше війни,
А тільки небо синє над головою.

* * *

Єство

Пізнання свого єства –
Усвідомлення багатства
І неповторності Душі,
Де на скрижалях
Викарбувані ключі
Від сердець людських.

* * *

Дитинонько
    
Дитинонько рідна,
Завжди з тобою!
Проросту вербою,
Повернуся пташкою,
Залунаю піснею дзвінкою,
Простелюся барвистою стежкою,
Зійду щасливою зіркою...
Завжди з тобою,
Мов весна
Поспішає до розвою...

* * * 

Серед квітів

Серед квітів
Майоріє Мрія...
Розпростерла крила
Для обіймів Надія...
Їхня розлога пісня
Весело луна,
Як потік погожої води
З живодайного джерела
                Життя.

* * *

Польові квіти

Різнобарвна Радість

Різнобарвна Радість окриляє,
Збадьорює краплинами
Солодкої роси –
У чарунках пам'яті
Дитинство оживає
Білими суцвіттями весни.

* * *

Різнобарв'я шат

На осінньому килимі
Сонячні промені
В піжмурки грали.
Не помітили:
Запалали листочки 
Різнобарв'ям,
Заграли 
Шафрановим полиском
Шати рідної землі.

* * *

Згаяний час

Вступати в  гостру суперечку –
Порожнеча в серці.
Зіткнення внутрішніх світів –
Цунамі почуттів.
Ось згаяний час ЖИТТЯ...
Найкраще досягнути компромісу –
Путь-доріжка до ІСТИНИ буття.

* * *

Зорі

На синьому склепінні неба
Мріють зорі.
Хмаринки фантазії
Плетуть прозорі, 
А під ними поля неозорі,
Де колосся лисніє уночі.

* * *

Час

Між народженням і смертю – 
Час вдосконалення й пізнання;
Можливість пити Радість,
Наче воду з криниці Життя,
Де сумирно співіснують
Минуле і Майбуття.

На ниві серця

На ниві серця
Зустрілися Радість і Печаль.
Чому в життєвому герці
Поруч ти завжди, на жаль? –
Радість запитала.
– Від предковічних літ недарма
Схрестилися наші доріжки, –
 Печаль відповіла. –
Хто не знає, почому пуд лиха,
Той не п'є Радість буття.
Від тебе гіркі мої сльози іскряться,
Як кришталь,
А ревна пісня діамантами ллється,
Як струмок, по стежині життя.

* * *

Чарунки

До майбутнього
Мчать хвилини, мчать години.
У чарунках пам'яті дитинство
Стікає медом до душі,
Де  посіяло мріями, надіями 
Неозорого життя стежини...

* * *

Лінія життя

Зморшка на обличчі,
Мов на долоні
Лінія життя.
З радістю і смутком
Дорога Долі 
Для шукача
Сонячного Краю-Раю.

* * *

Кожне слово

Кожне слово неповторне,
Як таємничий Всесвіт
Людської душі.
Сяє в серці
Слово кольорове,
Мов небесний зореквіт.
Тож випадково сказане,
Щоб не поранило, а заграло 
Сонячно, співучо,
Мов сопілка калинова.

* * *  

З іскрою Добра

Слова з іскрою Добра
Дійдуть до серця,
Як  i ранкова зірниця.
Це крізь темряву світла гра...
Палахкотять вони в душі,
Мов вогняні літавці
З неба.

* * *  

Без…

Без печалі,
Без лукавства,
Без фразерства,
Без позерства...
Очі щасливі
Від пломенів яскравих
Чеснот Людських –
Древо Віри, Надії, Любові,
Яке зростає в чудовій
Країні Дитинства.

Міріади зірок

Міріади зірок
Засіяли небесне полотно
Вогнями думок
Минулих літ,
Мов на небі аероліт
Залишив сліпучий слід.
Любо-мило Добро
Світило та усім гріло...
Не чатуй, журбо,
Ще в душі весняний цвіт...
Світла пісня Щастя
Вирвалася в політ...
Так любо...

* * *

Мрія

З глибин душі
Воскресла давня мрія.
Така стара...
І знову – молода.
На видноколі 
Трикутник журавлиний лине,
Як візія минулого життя.
Жадання  заповітне в ірій рине,
Шукаючи можливості буття.

* * *

Мала і доросла дитини

У глибині душі
В нас живе мала дитина,
Яка завжди в пошуках Добра.
З роками вдалечінь
Ваблять мрії ...
І час до них знову поверта
З народженням дитини,
Коли дзвенить щасливо сміх,
Коли разом 
У небо запускають 
Повітряного змія...
Безмежна радість
Заповнює все людське єство:
Як гладить по голівці
Рідна ненька мале дитя
І до серця пригорта...
Бо саме від них кожноденно
Дорослі вчаться по-справжньому 
Цінувати життя.

* * *

Радість і тривога

Щаслива та людина,
Яку за руку ведуть,
Як малу дитину,
Надія, Віра, Любов.
Каменем лягла на душу провина,
Але Надія в лиху годину
Дарує Віри зернину,
Яка звільняє від оков.
Із зернини – Радість і Тривога,
З яких зіткала Любов
Для усієї Родини
Духовний покров.

* * *

Життєвий …

Хто з радістю свій хрест несе,
Хто на власній ниві гріхи жне,
А на чужу не споглядає,
Той крізь відчай
Життєствердну пісню співає.

* * *

Серце забуває

Рани від слів із перцем,
Із зимним вітерцем  
У духовному куванні  
Серце Золоте заживляє 
Та образи забуває...

* * *

Добро і зло

Добро і зло – вузькі стежини
На ниві вибору людини.
Добро і зло – вирішальні важелі життя.
Линуть щасливі дні вдаль...
Ніжний дзвін пам’яті кришталь,
Заховані очі під вуаль...
Усе зростає із зернини,
На скрижалях серця Добра краплини,
Немовби сонячні перлини.
Безмежну тугу, гірке передчуття,
Глибокий сум  огорне небуття.  

ЛІНІЇ БУТТЯ

У чому сенс життя?

У простих лініях буття?
Виструнчивши грані
Кожного дня,
Сонячні промені 
Досягають річки дна.
Ріка життя
В’ється-звивається,
Мов змія,
Вкрита лускою сонця,
Від якої світиться душа,
Роси-сльози щастя
З радісних моментів буття.

* * *

Серце

Прислухайся до серця:
Внутрішня мудрість у ньому живе,
Яка тебе до добра веде.
Промінням Сонця
З  неба ллється
Надії іскриця.
Глибока  душі криниця... 
Розплющ серця добрі очі!
Ними сили напувайся
Від неба i землі,
Які так щиро усміхаються
Тобі  вдень i вночі.

* * *

Країна Щастя

Кажуть, що є країна Щастя.
Там, де вщерть наповнена скарбниця
Здійснених мрій, надій...
Там, де привітна днина
Дарує сонми візій...
Де знайти?
У казцi?
У дитячій простоті...

* * *

Радість і Печаль

До серця Печалі навідалася Радість
Промінням сонця спозаранку.
Росами-сльозами Віри, Надії, Любові
Заіскрилися очі сумні.
Гаптували Печаль і Радість
Із перлів сліз і сміху вишиванку,
Співаючи майбутнього пісні.

* * *

Вогонь душі

Вогонь душі не згасне,
Якщо звучить мелодія рiдної  землi  в ній,
Яка так  радісно в  піднебесся лине,
Де Мрії та Надії на ниві зоряній...

* * *

Бездонне серце

Бездонне серце,
Загартоване в герці духовному,
Пам'ятає слово жадане
З мереживом кольоровим,
Забуває дошкульну розмову
З вітром зимовим.
Загляньте в глибину серця,
Де Всесвіту пульсація,
Де з темряви
Заграє сонце променисте.

КРИНИЦЯ ТВОЄЇ ДУШІ

Криниця - джерело життя...

Глибока вона,
Як серце без дна.
Хочеш чистої водиці?
У ній віддзеркалення 
Твоєї Душі обличчя...
Позірна радість у літній,
Напоєний сонцем день,
А в пору осінню -
Ревна туга...
З якої криниці
Захочеш напитися водиці?

* * *

У пошуках…

(роздум)

Що  карбовано
На золотих скрижалях
Твого серця?
Прожите все записано...
У радості  –  гаптовано,
А в печалі  –  передумано...
У пошуках безсмертя
Звертаємося до Творця...
А чи багато ти зробив Добра?

* * *

У  кожного своя мета

Ти так завзято кажеш,
Що в тебе є мета.
Яка ж вона?
Химерна чи проста,
Солодка чи солена,
Егоцентрична  чи …
А може, з  неба дарована,
Щоб  шлях життя
Під дощем небесного склепіння
На сонцедень перетворити.
А може, заздрощів пустих гра сьогодення.
Рясніє світ корисними порадами:
Прагнеш – досягни.
Тільки в центрі  – Ти…
А де ж там інші?
А може, щастя – гідно прожити,
Щоб нікому шлях не перейти,
А навпаки допомогти
У просторі життя-буття
Перешкоди здолати
На шляху до прекрасного  майбуття.

* * *

Роздум про буття

Боже, від привидів  оманливих
Суєтного світу мене збережи,
Щоб від жадання благ життєвих
Розум не втрачати,
Духом сильним слабкість гартувати,
Щоб лиха година спокуси,
Піймавши облизня,
Назавжди відступала
І мої філігранні крила не зачіпала...
Саме тому людині на серці слід закарбувати:
Ближньому допомагати,
Радість дарувати,
Образи забувати,
Як важку ношу  в минулому залишати.

* * *

Два обличчя, два крила…    

Колись слова,
А тепер – молитва.
У людини два крила.
У людини два обличчя.
І в цьому неповторність її буття:
Бажання співати, за хмари думкою сягати,
Радість дарувати;
Часом пристрастям слугувати,
Втішати своє Я.
Стукають спогади у двері майбуття…
У минулому воскресне життя, – 
Знову пірнаєш у річку каяття.
По-новому нести покуту  страждання
І відчуття оновлення 
Живодайних джерел ДУШІ.

* * *

Загляньте в душу

Душа – сопілка тиха,
У кого – барабан, 
Який ще ніхто
В руках не трима.
Освяти і збережи,
Великий Боже!
Хто зна:
У які лабети попаде.

* * *

Фортуна

Не плач, не звинувачуй 
Фортуну, богиню щастя,
У своїй недолі.
Ти з нею не жартуй,
Якщо до списку друзів 
Записав  одні невдачі.
Можливо, просто варто їм дати  здачі, -
Потім сміливо пробувати Удачі…
Нехай вітрила віри тебе несуть,
Але не в тому  суть...
Пора вже прокидатися
Та у глибинах серця розібратися.

НЕПОВТОРНІСТЬ БУТТЯ

Холодно!

Тривожна пташка 
Тріпоче у грудях.
Червона пляма 
Розлилася по кучугурах снігових.
Холодно!

* * *

Намисто 

Жовтогаряче  яблуко
Скотилося  по небу
В зеленi трави, –  i враз… 
Кармінне  гроно неба 
Розсипалося на тисячі малих вогнисто…
Обличчя полум’я зігріло.
Сонячно-радісний день пролетів, 
Поспішаючи – не помітила. 
Смарагдове впало намисто – 
Схопити не встигла.
Рік промайнув…
Так збігло життя  променисто й тернисто…

* * *

Душа

Душа – це вулик,
У котрий бджоли 
Приносять 
Золото краси, 
Будуючи  із нього
Дух людський.
Душа – це 
Вулик Золотий!