Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
3. ЯК ЗАПОБІГТИ ВИСНАЖЕННЮ НЕРВОВИХ СИЛ В ПРОЦЕСІ ПОВСЯКДЕННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Наша праця проходить в світі дитинства — ось про що не можна забувати ні на хвилину. А це особливий, ні з чим не порівнянний мир. Треба знати цей світ, - але цього мало. Треба ужи-тися в світ дитинства; якщо хочете, в кожному вчителеві повинна сяяти і ніколи не згасати маленька іскорка дитини.
Що ж це таке — мир дитинства? Я даю тут тільки деякі практичні ради вчителеві і не претендую на науково-психологічне визначення всіх особливостей дитинства. Я б сказав, що дитинство — це перш за все емоційне пізнання навколишнього світу. Мир дитинства — це в першу чергу пізнання серцем того, що дитина бачить навколо себе, що вона сама робить. Яскраве, повнокровне, виразне життя серця, гра відчуттів, емоційних рухів — ось що таке дитинство як об'єкт нашої педагогічної праці, як середовище, в якому нам доводиться працювати.
Життя дитячого серця щогодини несе нам задоволення і незадоволення, радість і гіркоту, смуток і захоплення, подив і подив, ласку і гнів. У тому щонайширшому діа-пазоні відчуттів, який несе нам мир дитинства, є приємні і неприємні, радіючі і такі, що засмучують мелодії. Уміти розібратися в цій гармонії — найважливіша умова духовної повноти, радості і успіху в педагогічній праці. Засмучення, гнів, обурення, - якщо окрім цих відчуттів спілкування з дітьми нічого вчителеві не приносить, - не тільки відкладаються неприємними переживаннями в його душі, але і порушують роботу внутрішніх органів. У вчителів, що не уміють бачити і відчувати мир дитинства з його складною емоційною гармонією, часто спостерігаються неврогенні розлади, се-ред них найнеприємнішим і часто грізним буває виснаження нервових сил.
«У мене всього три уроки в день, - пише Лідія Н. з Тамбовської області.— Але додому приходжу розбитою, такою, що втомилася; немає сил не тільки готуватися до уроків або читати, але і думати. У чому справа? У години роботи в школі я — як натягнута струна. Дитячі витівки не дають спокою. Здається, що кожен хлопчисько тільки і думає про те, щоб зробити мені яку-небудь неприємність. Бачу, на уроці Федя штовхнув Ваню під бік, а Ваня дав Феді здачі — ударив лінійкою по голові... Все це, говорять інші вчителі, дрібниці, а я не можу спо-кійно на все дивитися: по всьому тілу розливається гаряча хвиля, серце чи не вискочить з грудей, руки і ноги німіють. Роблю зауваження учневі, хочу бути спокійною, але голос тремтить, діти це помічають і, здається мені, посміхаються, на зло докучають новими затіями. Що мені робити?»
Це вже неврогенний розлад, причина якого — нерозуміння миру дитинства. В цілому цей світ прекрасний, дорогою мій колега, і якщо ви знаєте його, якщо відчуваєте себе в нім, як ри-ба у воді, він приноситиме вам позитивних переживань і станів незрівнянно більше, ніж нега-тивних. Так умійте ж почути, зрозуміти, відчути серцем в тій музиці, яка називається дитинс-твом, перш за все світлі, життєрадісні мелодії. Будьте не тільки слухачем, споживачем музики дитинства, але і її творцем — композитором. Створюйте світлі, життєрадісні мелодії в музиці дитинства, від якої залежить ваше здоров'я, сила вашого духу, стан вашого серця. Ваш рояль і ваш нотний зошит, де ви пишете музику дитинства, ваша диригентська паличка, яка керує мелодіями, - це дуже проста і в той же час дуже складна річ — оптимізм. Пам'ятаєте, що немає серед дітей, підлітків, хлопців і дівчат зловмисників, а якщо і з'являються іноді такі — один на тисячу, на десять тисяч чоловік — те творить їх зло, а виліковує добро, людяність і знову та ж чарівна скрипка і чарівна диригентська паличка — оптимізм.
Немає в дитині нічого такого, що вимагало б від педагога жорстокості. А якщо і виникають пороки в дитячій душі, то це зло вибивається перш за все добром. Це не проповідь непротивлення злу, а реальний погляд на світ дитинства. Мені ненависна скрипуча підозрілість по відношенню до дітей, ненависна формалістична регламентація вимог і заборон. Це не проповідь нехлюйства і «вільного виховання», а тверде переконання в тому, що добро, ласка, любов — по відношенню до дитини — не абстрактні добро, ласка і любов, а людяні, реальні, пройняті вірою в людину, - це могутня сила, здатна затвердити в людині все прекрасне, зробити його ідеальним. Я не вірю в те, що дитина, якої правильно виховують, може стати хуліганом, дармоїдствує, циніком, істотою брехливим і розбещеним.
Оптимізм, віра в людину — невичерпне джерело творчої енергії, нервових сил, здоров'я вихователя і вихованця. Не давайте прорости в своїй душі сім'я невіри в людину, підозрілості. Невіра в людину, яким би маленьким, незначним воно не було спочатку, розростається в те, що я — оскільки тут йдеться про здоров'я фізичному і душевному — назвав би страшною раковою пухлиною недоброзичливості. Недоброзичливість — небезпечна недуга душі, яка відбивається і на серці, і на нервах. Він, ця недуга, закриває очі педагога пеленою, за якою той не бачить в людині хорошого. Недоброзичливість — це фантастичні окуляри, стекла яких зменшують хороше до мікроскопічних розмірів і роблять невидимим, а погане збільшують до потворних розмірів, до того, що воно закриває якнайтонші риски людського. Розлад здоров'я у педагога починається, мій юний друг, з того, що він дозволяє розростися недоброзичливості, підгодовувавши її намірами і вчинками, нічого спільного що не мають з оптимістичною вірою в людину. недоброзичливість — мати озлобленості, а озлобленість — це вже, образно кажучи, гостра шпилька, що постійно робить уколи в найвідчутніші куточки серця, виснажує душу, ослабляє нерви.
Більше вогню бійтеся щонайменшої злорадості. Вам — хай цього не буде ніколи — вдалося, допустимий, «пробрати» школяра, «зачепити» його за живе: ви записали в щоденник про його непристойний вчинок і десь в глибині вашої свідомості заворушилася радісна думка, ось прочитає батько мій запис, він вимогливий, батько твій, задасть він тобі... Мигцем поглянувши в сумні очі дитини, ви не стривожилися, а залишилися спокійними. Зрозумійте, дорогий друг, що з таких ось моментів починається ваша велика біда: в глибині вашого серця поселя-ється злорадість. Воно здається спочатку нешкідливим, слабеньким звіром, а насправді — подібно до отруйної змії. Злорадість у свою чергу народжує нетерпимість, злорадне серце стає глухим і німим, воно не уловлює тонких рухів дитячої душі; злорадна людина бачить зло і зловмисність там, де йдеться про звичайну дитячу витівку. Нетерпимість до дитячих проказ, витівкам робить вчителя холодним резонером, розсудливим наглядачем, ненависним дітям. І вони платять йому за дріб'язкові причіпки тим, що намагаються вивести його з себе, «насолити» йому. Якщо вже почалося це — серце педагога поступово згорає від того, що йому щогодини доводиться пригнічувати свою озлобленість. Бійтеся цього, як великого нещастя, мій друг. Якщо вам не вдасться избегнуть цього, ви станете жовчною, дратівливою, похмурою істотою, праця перетвориться для вас на каторгу, у вас з'являться сто виразок і сто пороків.
Доброзичливість, розумна доброта — ось що повинне бути атмосферою життя дитячого колективу, головною якістю взаємин педагога і дітей. Яке це прекрасне слово і разом з тим, яке це глибоке, складне, багатогранне людське відношення — доброзичливість. Якщо вона взаємна, - людина відкривається назустріч людині всіма глибинами своєї душі.
Я тисячу разів говорив і твердитиму до смерті, що взаємна доброзичливість вчителя і дітей — це ті якнайтонші нитки, які сполучають серця і завдяки яким, — відмітьте, це винятково важливо в нашому педагогічному труді — людина розуміє людину без слів, відчуває якнайтонші рухи душі іншої людини. Багатьох років роботи в школі твердо переконали мене, що якщо я доброзичливий до дітей і виховав у них добрози-чливість, вони щадять моє серце і мої нерви, розуміють, коли у мене важко на душі, коли мені важко навіть говорити. Відчуваючи мій стан, відчувши, що у мене дуже важко на душі, діти навіть говорять тихо, уникають шуму, прагнуть дати мені якомога більше спокою і на уроках, і на перервах. У цьому взаємному відчутті серця, в умінні читати в душі людину — невичерпне джерело вашого здоров'я, мій дорогий колего. Але тут ми вступаємо в абсолютно особливу сферу шкільного життя, - в сферу, про яку дуже мало говорять, але про неї треба багато і розумно говорити. Йдеться про саму суть доброзичливості, як про один з найважливіших аспектів емоційного виховання.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Сто порад учителеві. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 429 - 432.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.