27 вересня - "Здвиження Чесного Хреста". Народні традиції в Україні


Олекса Воропай

«ЗДВИЖЕННЯ»

 

27 вересня - Здвиження Чесного Хреста. Народні традиції в Україні. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Василь Скуратівський. Дідух. Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай

 

Двадцять сьомого вересня за новим стилем є свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, «Здвиження».
На Здвиження земля движиться ближче до зими», а тому від цього часу наступають холодні дні і птиці вилітають до вирію. Вирій, за народною уявою, — це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці й гади: птиці в долинах, а гади на горбах. Першою до вирію летить зозуля, бо вона с ключницею вирію: «У неї золотий ключ від тієї країни». До вирію повзуть і гади, а тому в день Здвиження небезпечно ходити в ліс.
На Київщині дітям кажуть, що в день Здвиження гади заповзають у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Лякаючи дітей, щоб не ходили до лісу, розповідають таку пригоду. Одна дівчина не послухалася мами й пішла в ліс; там вона впала в гадючу яму, вилізти звідти не могла і так прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. На Руфа (4-го березня), коли все прокидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчина: вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла.

За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 2. "Українське видавництво", 1958, стор. 162.

 

* * *

 

Василь Скуратівський

СВИТКУ НА ЗДВИЖЕННЯ СКИДАЙ

(з книги "Дідух")

 

27 вересня - Здвиження Чесного Хреста. Народні традиції в Україні. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Василь Скуратівський. Дідух. Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай

Отак непомітно минув перший осінній місяць. Для селянина він особливий: нарешті припорано ниву — зібрано врожай, на полях уже проклюнулися брунатними списиками осінні сходи, помітно облисіли дерева, і сонце, змінивши свою траєкторію, в обідню пору черкає за дахи сусідніх хат; як-не-як, майже на чотири години скоротшав день і доточилося ночі. В садах і на луках затихли пташині бенкети, і тільки де-не-де прокричать у призахідному небі спізнілі ключі диких гусей...

Природа вже налаштовується на зимовий спочинок. Особливо це відчутно в лісі. Шарудливе листя воднораз чарує зір і навіває сум за тим, що вже промайнуло літо і все ближче холоди. Тільки вкрадливий постук дятла чи сторожке осіяння рудохвостої білки нагадають, що життя не завмерло. Он на узліскові, скрутившись у клубок, гріється на скупому сонці вужача родина. Але і їм, обітницям лісових хащ, доведеться незабаром розпрощатися з безтурботним життям, шукати надійний схоронок до наступної весни.

27 вересня за церковним календарем — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування і уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби.

Прийнято вважати, що «На Здвиження земля движиться ближче до зими», чи «В цей день здвигається земля з літа на зиму». Тому-то птиці мають одлетіти у вирій, а все лісове гаддя збирається на останню раду, на якій кожен має одзвітуватись за свої вчинки. Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочивати до наступного Руфа (21 квітня), а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували у корів молоко, їли пташенят, не мають права на відпочинок, бо «їх не бере земля», а відтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під колеса. 

Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами» або не провалитись у яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».

На Житомирщині та Київщині, щоб застерегти дітей, оповідали таку легенду. Начебто на Здвиження всі гади сповзаються у велику яму і в ній лижуть камінь. Одна дівчинка не послухалася мами й пішла в ліс. Там вона впала в гадючу яму, вилізти з якої не могла, і так прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. На Руфа (21 квітня), коли все прокидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчинка. Вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла.

Ці та інші легенди пов'язані з тим, що гадюки віддавна завдавали великої шкоди людям. Для убезпечення від укусів витворено чимало заговорів і замовлянь. Образ змії завше викликав острах, він уособлювався з такими рисами, як хитрість і зрадливість.

Тому Здвиження — це день Підземного, до якого на віче з усіх сторін сповзаються, котяться і злітаються гади-змії.

 

27 вересня - Здвиження Чесного Хреста. Народні традиції в Україні. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Василь Скуратівський. Дідух. Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай

На малюнку: картина Миколи Глущенка "Київська осінь"

 

Подібні суди відбувалися і серед птахів. Особливо це стосувалося зозуль, котрі протягом літа байдикували — не вили гніздечок, не вигодовували діточок, а свої яєчка підкидали іншим птахам. За це вони мусили останніми вирушати до вирію, щоб дорогою поїти і годувати стомлених птахів; якщо котрась з них приставала, то зозулі мусили нести її на собі. 

Щоправда, ми знаємо інше — першими до теплих країв вирушають саме вони, зозулі, від чого й поговірка: «У зозулі золотий ключ од вирію: вона першою відкриває його і останньою замикає». 

Та мораль у таких легендах інша: за свою безтурботність кожен має понести кару...

 

27 вересня - Здвиження Чесного Хреста. Народні традиції в Україні. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Василь Скуратівський. Дідух. Свитку на Здвиження скидай, а кожух одягай

На малюнку: картина Тараса Шевченка "Почаївська Лавра"

 

За церковними приписами на Здвиження не було особливих обрядодій. Щоправда, богомільні люди не вживали скоромної їжі, не виконували важких робіт, пов'язаних насамперед з деревом — не рубали і не кололи дров, не стругали і не пиляли дощок. 

У цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо «Здвиження — день ярмарку і храмів». 

Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні кришки для птахів.

На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів — «бо залишилися лише не червиві» — та яблук, котрі тримали на зиму.

Зі святом пов'язані й іменні прислів'я: 
«Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста», 
«Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай». 

Справді-бо: осінь уже нагадує про себе першими приморозками.

 

За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 212 - 214.

 

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«27 вересня - "Здвиження Чесного Хреста". Народні традиції в Україні»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми