Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...
"... про яку мову ми говоримо – книжну чи розмовну? В Русі-Україні часів Богдана Хмельницького іноземці фіксували дві мови – типове явище для середньовічної Європи. Тож Орест Субтельний констатує, що Козацька ера – це «церковнослов’янська мова, яка все ще використовувалася на Україні як літературна» і «жива народна – руська». Посол Венеціанської республіки Альберт Віміна, що був у нас в 1650 р., називав нашу країну – Україною, але мову – русинською (рутенською), lingua Rutena." (Олексій Редченко)
"... Як мова, так і письмо Київської Русі ще досі приховують від дослідників багато загадок. У часи після прийняття християнства (988 рік) були відомі два типи письма – кирилиця (від імені одного з перших слов’янських культурних діячів – Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов’янського “глагол”, що означає “слово”). Кирилиця запозичена з Візантії, глаголиця – давніше письмо, походження якого остаточно не з’ясоване (можливий зв’язок, зокрема, з грузинським письмом). Особливо дискусійним є питання про дохристиянські писемності Київської Русі, про які маємо декілька свідчень у літописах. Однак ті написи, які вважаються язичницькими, ще не розшифровані. А християнських текстів залишилося досить багато, й вони є цінними документами для вивчення історії Русі й, зокрема, Києва..." (Юрій Мосенкіс)
Прислів'я та приказки про мову та слово (зі збірок Володимира Плав'юка "Українські приповідки")
"Слово до слова, та й зложиться мова.
Рідна мова дорога людині, як саме життя.
По цій мові будьмо собі здорові.
Добре слово не коштує нічоrо, а поможе багато.
Коби твоє слово та Богові у вухо."
(записав Володимир Плав'юк)
Цікаві факти про українську мову
За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36 - 37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41 - 45 мільйонів осіб володіють українською.
"Наша мова" (Василь Голобородько)
"Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо..."
(Василь Голобородько)
Поезія Василя Голобородька
«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")
Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє... Про те, які надможливості є у нашої мови - ця історія.
Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи...
Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
(Максим Рильський)
"МУ УМВС" - це що?
В яких випадках можна опустити артиклі?
"Як не любити рідну мову
І як її не берегти,
коли із нею в даль грозову
ми йшли на бій - і я, і ти..."(Володимир Сосюра)
"Я знаю силу слова -
воно гострiш штика
i швидше навiть кулi,
не тiльки лiтака..."(Володимир Сосюра)
Володимир Сосюра, вірш "О мова моя"
"... Це - матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини...
О мова вкраїнська!.. Хто любить її,
Той любить мою Україну."(Володимир Сосюра)
Поезії Володимира Сосюри про рідну мову
Вірші Володимира Сосюри про мову і слово: "Як не любити рідну мову", "Я знаю силу слова", "О мова моя", "Рідна мова".
Володимир Сосюра: життєвий шлях і твори
Володимир Миколайович Сосюра - один з найщиріших ліриків XX століття - увійшов у слов’янську поезію як співець любові й вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у відчутті вільного і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти і ясної незглибимості почувань, поет ніжний і тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов через кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської “відлиги”. Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок, десятки поем, автобіографічну прозу, - це безмежний світ, це історія, що переживаються в любові й ненависті, радості й журбі - гостро, до сліз, до млості... Пристрасне слово поета народжується з безумовної віри в життя, що упереджує всі питання про доцільність існування особистості.