Більше...

10. "Про роботу з "важкими" учнями" (з книги Василя Сухомлинського "Сто порад учителеві")


Василь Сухомлинський

СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ

 

10.    ПРО РОБОТУ З «ВАЖКИМИ» УЧНЯМИ

 

Навряд чи хто з учителів не згодиться з тим, що один з «найміцніших горішків» нашої педагогічної творчості — робота з «важкими» учнями. З тими, кому треба в три - п’ять разів більше часу для осмислювання й запам’ятовування матеріалу, ніж переважній більшості учнів, хто на другий день забуває вивчене, кому вправи для запобігання забуванню треба виконувати не через три-чотири місяці після вивчення матеріалу, а через два-три тижні.

Понад тридцять років педагогічної праці переконали мене в тому, що для цих дітей якраз «друга програма», про яку йшла мова вище, відіграє надзвичайно важливу роль. Для цих дітей обмеження навчання матеріалом, обов’язковим для заучування, особливо згубне,— воно отуплює їх, виховуючи звичку до зубріння. Я випробовував багато засобів полегшення розумової праці цих школярів і дійшов висновку, що найефективнішим засобом є розширення кола читання. 

Так, цим дітям конче треба якнайбільше читати. Працюючи з III — IV і V — VIII класами, я завжди дбав про те, щоб для кожної «важкої» дитини підібрати книжки і статті для читання, які розкривають зміст понять, узагальнень, наукових характеристик у найбільш яскравій, цікавій, захоплюючій формі. 
У цих дітей має виникнути якнайбільше запитань про речі і явища навколишнього світу, з цими запитаннями вони повинні звернутися до мене — це дуже важлива умова їх розумового виховання.

У тому, що читає «важка» дитина, з чим вона зустрічаються в навколишньому світі, час від часу має відкриватися щось таке, що дивувало б, вражало її. Цієї вимоги я завжди дотримувався у виховній роботі з «важкими» дітьми, і це моя порада всім учителям. 

Млявість, інертність, кволість нервових клітин кори півкуль головного мозку можна вилікувати подивом, зачудуванням, як млявість м’язів виліковують фізичними вправами. Важко сказати, що діється в голові дитини, коли перед цією дитиною відкрилось щось таке, що вразило, здивувало її. 
Але сотні спостережень привели до висновку: у момент подиву, зачудування вступає в дію якийсь могутній стимул, який наче пробуджує мозок і змушує його посилено працювати.

Я ніколи не забуду маленького Федю. Мені довелося навчати його п’ять років — від III до VII класу. Каменем спотикання для нього були арифметичні задачі й таблиця множення. Я переконався, що дитина просто не встигає запам’ятати умову задачі, в її свідомості не встигає скластися уявлення про предмети, речі, явища, покладені в основу умови: як тільки дитина мислено пробує перейти до наступного, забуває попереднє. 
Діти, чимось схожі на Федю, були і в інших класах, хоч їх було загалом і небагато. Я склав спеціальний задачник для цих дітей. У ньому — близько двохсот задач, взятих головним чином з народної педагогіки. Кожна з цих задач — це захоплююча розповідь. Переважна більшість з них не потребує арифметичних дій; розв’язувати таку задачу означає передусім міркувати, думати. Ось дві задачі з мого «Задачника для неуважних».

1.    Три пастухи, які знемогли від літньої спеки, лягли під деревом відпочити й заснули. Пустун-підпасич вимазав сплячим лоби дубовими «чорнильними кульками». Прокинувшись, усі троє почали реготати. Але кожний думав, що два інших сміються один з одного. Раптом один пастух перестав реготати — він здогадався, що і його лоб також вимащений. Як він міркував?

2.    У широких українських степах неподалік одне від одного були в давні часи двоє сіл — Правдуни і Брехуни. Жителі Правдунів завжди говорили правду, а жителі Брехунів — завжди брехали. Якби кому-небудь з вас вдалося раптом перенестися в давні часи і потрапити в одне з цих сіл, ви могли б, поставивши тільки одне запитання до першого зустрічного місцевого жителя, дізнатися, в котре село ви потрапили. Яке запитання вам треба було б поставити?

Спершу ми просто читали задачі, як маленькі захоплюючі оповідання про птахів і тварин, комах і рослин. Минуло немало часу, поки Федя зрозумів, що оповідання — задачі. Над однією з найпростіших хлопчик замислився і з моєю допомогою розв’язав її. Його вразила простота розв’язання. «Значить, кожну з цих задач теж можна розв’язати?» — запитав Федя. Він цілими днями не розлучався із задачником. Кожне розв’язання переживав як велику перемогу. Розв’язану задачу переписував у спеціально заведений для цього загальний зошит, поряд з текстом малював задачу — тварин і рослини.
Для Феді я укомплектував спеціальну бібліотечку. У ній було близько ста книжок і брошур, які хлопчик читав від ІІІ по V клас. Потім було створено другу бібліотечку (близько двохсот книжок), якою, крім Феді, протягом двох років користувалися ще три учні. Одні книжки й брошури мали прямий зв’язок зі змістом того, що вивчалося на уроках, в інших безпосереднього зв’язку не було, і їх читання я розглядав як своєрідну гімнастику розуму.
Уже в V класі успішність Феді вирівнялася: він почав розв’язувати такі самі арифметичні задачі, як і іпші школярі. У VI класі в хлопця несподівано з’явився інтерес до фізики. Федя став одним з активістів гуртка юних конструкторів. Чим більший інтерес викликала в хлопця творча праця, тим більше він читав. У нього траплялися труднощі в навчанні й далі, особливо з історії, літератури. І кожне утруднення полегшувалося читанням.
Після закінчення VII класу Федя вступив до технікуму, став спеціалістом високої кваліфікації — майстром з налагоджування верстатів.

Ніколи, жодного разу я не проводив ні з цим, ні з такими ж іншими учнями додаткових занять, мета яких зводилася б до виучування того, що не засвоєно на уроках. Я учив дитину читати й думати. Читання мовби індукувало, пробуджувало думку.

Пам’ятайте: чим важча дитина, чим більше, здавалося б, непереборних труднощів, на які натрапляє вона у навчанні, тим більше їй треба читати. Читання вчить її мислити, мислення стає стимулом, що пробуджує сили розуму. 
Книжка й жива думка, пробуджена книжкою, є найсильнішими засобами, які запобігають зубрінню — великому злу, що отуплює розум. Чим більше учень думає, чим більше бачить у навколишньому світі незрозумілого, тим сприйнятливішим стає він до знань, тим легше вам, учителеві, працювати.


За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Сто порад учителеві. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 449 - 452.

 

Більше порад від Василя Сухомлинського:

Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві" 

Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.


Останні коментарі до сторінки
«10. "Про роботу з "важкими" учнями" (з книги Василя Сухомлинського "Сто порад учителеві")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті