На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

"Як синиця хотіла море спалити", Іван Франко (зі збірки казок "Коли ще звірі говорили")


Іван Франко

ЯК СИНИЦЯ ХОТІЛА МОРЕ СПАЛИТИ

Казка


Іван Франко, збірка казок Коли ще звірі говорили, Байка про байку. Малюнки художників Л. Джолос і Є. Соловйова

Була собі Синиця. Невідомо, що їй збрело в голову, що звила собі гніздо на самім березі моря на невеличкому кущику. Поки море було спокійніше, все йшло гаразд. Синиця нанесла яєць і почала висиджувати їх. Аж ось повіяв вітер, розгулялося море, затопило кущик і з ним Синичине гніздо. Сама Синиця ледве жива втекла, а її яєчка попливли з водою.
Ой-ой-ой, як розгнівалася Синиця! Сіла собі на скелі над морем та як почне сварити та лаяти море:
— Ти, погане та нікчемне море! Ти, безглузда темна сило! Ти, ненажерна безодне! Ти, нікчемне, непотрібне, некрасиве море! Як ти сміло порушити мою хату, забрати мої яйця! Та я тебе до суду потягну, я тобі на весь світ сорому нароблю, я тобі не дам спокою ні вдень ні вночі, поки мені не вернеш усього, що в мене забрало.
А море все хлюп-хлюп, хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.
— Що ти смієшся з мене, ти, нечесне, несумлінне, неблагородне море! — пищала Синиця.— Зараз мені віддай мої яйця, бо, слово честі, помщуся тобі!
А море все хлюп-хлюп, хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.
— Ти думаєш, що я не зумію помститися? Думаєш, що я така маленька, а ти таке велике, то я супроти тебе безсильна? А бачило ти, безглузде море, яка маленька іскра, а який великий ліс, а вона запалить його, і він згорить. Коли не віддаси мені зараз моїх яєць, то — клянусь честю — я запалю тебе.
А море все хлюп-хлюп, хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.
Страшенно розсердилася Синиця і поклялася не заспокоїтися, поки не спалить море.
Вона полетіла до хробачка Світлячка і мовить йому:
— Слухай, Світляче, ти маєш огонь на животі. Ходім зо мною, поможи мені запалити море.
— Не можу, Синичко,— мовив Світляк;— Мій огонь світить уночі, але не гріє і не палить. Іди до Блудного Вогника, може, він тобі щось поможе.
Полетіла Синиця на болото, сіла собі на вільховім кущі та й чекає, поки наблизиться до неї Блудний Вогник. А там їх понад болотом кільканадцять ходило, та все, мов п'яні, хиталися. Нарешті, один підлетів ближче до Синиці.
— Гей, Огнику-братику,— кричить до нього Синиця.— Затримайся на хвилиночку, маю тобі щось сказати.
— Не можу задержатися, не маю часу,— відповів Блудний Вогник.— Але говори, що маєш сказати, я тут буду літати коло куща, то все почую.
Розповіла йому Синичка своє горе і просить:
— Ходімо, поможи мені спалити те погане море!
— Не можу, Синичко,— відповів Огник.— Я ось тут на болоті роджуся і тут мушу гинути, а ще до того не смію ні однієї хвилиночки спочити, так що навіть свічки від мене не засвітиш. Але чому б тобі не звернутися до Крука? Він на такі речі майстер. Я чув, що він увесь Совиний народ у печері спалив. Піди до нього.
Полетіла Синиця до Крука, оповіла йому свою історію і просить помогти в її горі і запалити море.
— Не можу, Синичко,— відповів Крук, поважно похитавши головою.— Той огонь, що від нього згоріли Сови, то простий людський огонь, що я вкрав он там на пасовиську. Але такий огонь моря не спалить, він сам гасне у воді. Щоб спалити море, на те треба б іншого вогню, а де його роздобути, я не знаю. Знаєш що, іди до Бузька. Кажуть, що він уміє своїм дзьобом чудесний вогонь викресати. Може, цей тобі придасться.
Подякувала Синиця Крукові за добру раду і полетіла шукати Бузька. Розповіла йому, що й як, і просила потрудитися та викресати для неї дзьобом огню, від якого б зайнялося море.
— Не можу, Синичко, зробити цього,— відповів Бузько, замислившись і ставши на одну ногу.— То колись наші діди-прадіди вміли, кажуть, дзьобами огонь кресати, а ми вже не вміємо тієї штуки. Та й ледве чи цей огонь придався б тобі на щось. Мені здається, щоб запалити море, на те треба огню з самого неба. Полети-но ти до Орла. Він щодня літає під саме сонце і знайомий у небесних сторонах, може, він тобі що допоможе.
Поклонилася Синичка Бузькові та й полетіла до Орла. Летить, а все собі думає: «Чекай ти, погане» недобре море! Я тобі покажу, що може зробити проста, покривджена Синиця! Вже я не я буду, коли ти не відповіси тяжко за своє злодійство!»
Прилетіла до Орла, розповіла йому свою кривду та й просить, кланяючись йому в ноги:
— Та вже ви, нівроку вам, вельмишановний, не погордуйте бідною, покривдженою Синицею, роздобудьте мені небесного огню, щоб я спалила те нікчемне море і помстилася за свою тяжку кривду.
Але Орел, вислухавши її мову, як затріпоче крилами, як закричить, аж Синиця забула, чи жива вона, чи ні.
— Ах ти, погана Синице! А хто ж тобі казав класти гніздо на морському березі? Хто тобі дозволив задиратися з морем? То через твою дурість я маю для тебе красти огонь з неба? Зараз мені забирайся геть! Звий собі гніздо он там у кущах терну на могилі, нанеси яєць і висиджуй їх там, розумієш? Оце твоє птиче право, а до моря тобі зась!
Одержавши таку відповідь, Синиця заспокоїлася, а за кілька неділь уже справді мала нове гніздо і нові яйця, цим разом не на морському березі, а в кущах терну на високій могилі.

За матеріалами: Іван Франко. "Коли ще звірі говорили". Казки. Малюнки художників Л. Джолос і Є. Соловйова. Київ, "Молодь", 1956, стор. 149 - 156.

 

Більше казок зі збірки Івана Франка "Коли ще звірі говорили" на нашому сайті:

Коли ще звірі говорили. Іван Франко
До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: „Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро... Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 років, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.” Читайте казочки Івана Франка: "Лисичка-черничка", "Вовк, Лисиця і Осел", "Старе добро забувається", "Як звірі правувалися з людьми", "Байка про байку", "Як синиця хотіла море спалити", "Фарбований Лис", "Мурко і Бурко", "Три міхи хитрощів",  "Війна між Псом і Вовком", "Лисичка-кума", Лисичка і Журавель", "Королик і Ведмідь", "Ворона і Гадюкаи", "Заєць та Ведмідь", "Лис і Дрозд", "Вовк - старшина", "Заєць та іжак", "Як лисиця сама себе перехитрила", "Лисичка і Рак", "Осел і Лев".

Останні коментарі до сторінки
«"Як синиця хотіла море спалити", Іван Франко (зі збірки казок "Коли ще звірі говорили")»:
тарас , 2014-12-14 18:29:37, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1    + Додати коментар