Юлія Хандожинська. "Сонячна коза" (казка-п'єса у п'яти діях з іграми, танцями та співами)

 

Юлія Хандожинська

СОНЯЧНА КОЗА

(казка-п'єса у п'яти діях з іграми, танцями та співами)

Дійові особи:

С і р и й  в о в к
С о н я ч н а  к о з а
С н і ж н а  л и с и ч к а
Ч а п л я
С о в а
О п у д а л о
С о н я ш н и к

Дія 1

На сцену виходить сірий вовк. Копошиться, щось шукає і бурмоче собі під ніс: 

В о в к: Я - сірий вовк! Я - король лісу! Де тільки я не покажусь - усі мене бояться! Рррр… 

Раптом, блукаючи по сцені, вовк знаходить шматочок дзеркала.

В о в к: А-а-а-а-а, мамочки, рятуйте! Що ж це на мене заглядає? Очиська величезні, якесь там і сіре, і волохате. Страшно мені!

Розвертається тікати.
 
В о в к: Але ж воно не біжить за мною. То, може, я ще разочок гляну, що воно таке? 

Вертається назад і уже впевненіше заглядає в дзеркало.

В о в к: Ой, диво дивне! Хм, я таке раніше і не бачив! То, може, це крапля водички? Яка незвичайна штуковина. Гм, я зрозумів: можливо, це якась така їжа? 

Пробує вкусити. 

В о в к: Ні, не смачно. І ця істота, що виглядає зсередини, вже не така страшна.

Вовк сідає на пеньок і починає крутити дзеркало і пускати сонячних зайчиків.

В о в к: Ха-ха, я зрозумів! Це такий ліхтарик. Тепер я буду не тільки найстрашніший, але і найкрутіший в усьому лісі! 

Вовк сидить, пускає зайчиків, і раптом починає лунати музика, вмикається велике світло, і на сцену вискакує коза, наспівуючи пісню.

С о н я ч н а  к о з а:    

                           Я - сонячна коза, 
                           Я - сонячна й весела. 
                           Я обійшла усі
                           Сади, поля і села. 
                           Я маю гострі ріжки,
                           Нікого не боюся. 
                           Я зі всіма охоче
                           У лісі подружуся.
                           Тра-ля-ля-ля-ля-ля,
                           Тра-ля-ля-ля-ля-ля! 
                           Я - сонячна, я - сонячна, 
                           Я - сонячна коза!

Вовк дуже здивувався цьому видовищу.

В о в к: Ти хто така? Ти що за звір?

С о н я ч н а  к о з а: Я - сонячна коза! Я приходжу завжди, якщо мене покликати за допомогою дзеркала. Можливо, ти чув, що бувають сонячні зайчики. Так от я - сонячна коза! Гарненько запам'ятай моє ім'я!

В о в к: Ні, я тебе не звав! І кози не хотів! І взагалі, це - мій ліхтарик! А я - безстрашний вовк!

С о н я ч н а  к о з а: Ах, не звав, кажеш? То віддай дзеркало, бо зараз як кольну тебе своїм рогом, щоб знав, як чужі речі брати!

Коза коле вовкові палець.

В о в к: А-а, не коли мене, не коли, я все віддам! А це, взагалі, тут валялося, я просто його знайшов! Бери, бери, мені нічого не треба!

С о н я ч н а  к о з а: Та як же так? Як же мені повернутися додому? Сонечка немає, а дзеркало діє лише один раз! Не бачити мені більше пухнастих хмаринок! Не куштувати більше небесної трави! От скажи, що мені тепер робити?

В о в к: Ну, пробач, я не хотів. Ти думаєш, якщо я самий страшний , то в мене немає серця? От я тобі покажу, дивись яке воно в мене велике (показує на собі), якби я тільки був ще найрозумнішим, я б клацнув пальцем - і зразу вирішив би усі твої проблеми...

С о н я ч н а  к о з а: То, може, ти знаєш кого розумнішого, хто зможе нам допомогти?

В о в к: Справді, справді... Знаю, знаю...

Вовк почав підстрибувати на місці.

В о в к: Є у лісі одна справжня "фіфочка". Кожне дерево її знає. Її шкіра - найбілосніжніша, а хвостик - наймодніший! То - Сніжна лисиця.

С о н я ч н а  к о з а: Хм, і чим же може допомогти мені ця лисиця? Мені потрібно додому на сонячні лани, а дзеркало розбите.

В о в к: Вона - найвибагливіша. До того ж - і найсильніший звір! Та у неї, знаєш, скільки є косметики? Отакенна скриня - з помадами, і цілісінький глечик - з лаком для хутра! То невже ти думаєш, що у неї не знайдеться дзеркала для тебе?

С о н я ч н а  к о з а: Ой, вовчику, то ж і справді, можливо, у неї є багато дзеркал, і серед них є одне - чарівне, яке допоможе мені повернутися назад. Ходімо швидше, швидше! 

Герої виходять зі сцени у пошуках лисички.

 

* * *

 

Дія 2

На сцені  сидить лисичка та підправляє макіяж, виляє хвостиком та клопочеться про свою зовнішність.

Л и с и ч к а: Ох, невже це я ? Ось тільки погляньте, які лапки! А шерстка, шерстка яка! Та це ж - чудодійне масло клена! Я щовечора його використовую. А нігтики? Де ще ви бачили такий файний манікюр? А чого тільки варта моя біла шубка? Ніхто у всьому лісі і близько не такий вишуканий, як я! Ось зараз тільки хвостиком махну, голівкою кивну, і тут же відразу до крамниці піду... 

Раптом чується голос з-за сцени.

В о в к: Сніжна лисичко, ау! Агов, де ти є?

Лисичка заметушилася ще більше.

Л и с и ч к а: Ой, Вовк іде! Зараз я отутечки сяду трішечки (вмощується і робить напущену позу дуже заклопотаної і розумної лисиці)

В о в к: Ох, осьдечки де ти є ! (радісно вигукує)

Л и с и ч к а: Чого тобі, Сірий? Невже ти не бачиш, яка я заклопотана? Що, ти знову забув, де в тебе ліва рука, а де - права?

Далі триває "блок ігор лисички на рух". На сцену виходять дітки, і лисичка дає їм завдання на рухи вправо, вліво, вперед і назад.
Коли дітки йдуть зі сцени - вистава продовжується.

Л и с и ч к а: А це ще хто така з тобою? 

Лисиця киває в сторону кози.

В о в к: Це - моя нова подруга Сонячна коза. Вона вискочила до нас із чарівного дзеркала, і тепер не може повернутися додому.

С о н я ч н а  к о з а: Вітаю тебе, лисичко, я - Сонячна коза. Я чула, що в тебе є велика колекція косметики. Мабуть, там і дзеркала є?

Л и с и ч к а: Звичайно, адже я - наймодніша у лісі! Ось глянь, бачиш, яка в мене білосніжна шубка? Ні в одного звіра такої немає. Можеш понюхати, це - натуральне хутро!

Лисиця підходить до кози, та раптом голосно скрикує.

Л и с и ч к а: А що це в тебе там?

Показує лапкою на голову кози.

С о н я ч н а  к о з а: Це мої золоті ріжки, кожна поважаюча себе сонячна коза повинна мати пару таких ріжок.

В о в к: Еге ж, звісно, бачив я ті ріжки гострі, як ножі... (показує того пальця, якого вколов об ріжок)

Л и с и ч к а: Добре, тоді домовилися: я віддаю тобі дзеркало, а ти віддаєш мені свої золоті ріжки.

С о н я ч н а  к о з а: Але ж...

Коза хотіла заперечити...

Л и с и ч к а: Ніяких "Але!" Тільки так, а не інакше! Зараз, чекай, хвилиночку!

Лисичка дістає коробку із дзеркалами і починає їх перебирати.

Л и с и ч к а: Ой, це не дам, бо воно кругле... І це не дам, бо воно - миле... І це не дам, бо я ще в нього не дивилася...  (говорить, прихорошуючись перед кожним дзеркалом) І це не можу дати, бо в нього червона оправа... Зараз, зараз, любонько... (повертає голову в сторону кози і заспокоює її) Осьдечки воно, те саме, яке я віддам за твої золоті ріжки!

Простягує козі шматок старого дзеркальця у плямах, в якому нічого не видно.

Коза бере дзеркало, крутить його в руках, зітхає і повертає його назад.

С о н я ч н а  к о з а: Дякую, але я бачу, що твої дзеркала не підходять, бо немає серед них чарівного, то ж залиш його собі, а ми з вовчиком будемо шукати далі...

Л и с и ч к а: Як це так? То що, не бачити мені твоїх золотих ріжок?

В о в к: І не надійся, Сніжно. Можливо, ти і найгарніша в лісі, але краса - це ще не все... Ходімо, козулько! Не знаю, куди нам йти, але тут нам не допоможуть...

Л и с и ч к а: Стійте, стійте! А якщо я знаю, куди іти, і скажу вам, пообіцяйте, що візьмете мене з собою! 

Вовк і коза радяться збоку між собою і потім повертаються до лисиці.

В о в к: Добре, але щоб без твоїх усіляких штучок. 

Вовк і Коза - уже на дорозі, а лисиця складає речі, помади, дзеркала...

Л и с и ч к а (мовить улесливо): Що ж, тоді ми будемо гарними друзями. Ходімо до Чаплі на болото.

В о в к: А навіщо нам той жабошукач?

С о н я ч н а  к о з а: Невже ти думаєш, що там у болоті ми зможемо знайти спосіб, як мені повернутися додому?

Л и с и ч к а: Авжеж, ні! Чапля лиш харчується там. А бачили ви, які довгі ноги у чаплі? А крила отакенні! Та поки Чапля долетить до болота, то й півлісу можна розгледіти! Хто-хто, а вона вже точно повинна знати!

- Що ж, ходімо скоріше,- 

Коза, радіючи, стрибає. 

Вовк і Коза виходять, а Лисичка ще копошиться на сцені.

Л и с и ч к а: Ага, зараз, так я й повірила їм... Мабуть, та Коза не така проста, як на перший погляд здається! Я сама на власні очі все побачу і виманю у неї ріжки, і вже тоді не тільки ліс, а увесь світ буде мені заздрити! Ото буде рогата лисичка! То буде просто прекрасно!

Виляючи хвостом, вибігає зі сцени, прихопивши із собою сумку з косметичкою. 

 

* * *

 

Дія 3 

На болоті Чапля в гордій самотності ходить туди–сюди.

Ч а п л я:

           Я тендітна, невеличка,
           В мене сіра є спідничка,
           Довгий ніс червоний маю
           І багато чого знаю.
           З жабенятами дружу,
           На болоті я ходжу.
           І не раз, коли тіньок,
           Ми заводим свій танок.

На сцені танцює чапля разом із жабками.

Ж а б к и:

           Ква-Ква-Ква-Ква-Ква! 
           Жабки-скрекотушки! 
           Ква-Ква-Ква–Ква-Ква! 
           П'єм води три кварти! 

           Ква-Ква-Ква–Ква-Ква! 
           Ми, немов, листочки!
           Зелененькі чобітки,
           Зелені сорочки!

           Ква-Ква-Ква–Ква-Ква! 
           Вміємо дружити,
           Ква-Ква-Ква–Ква-Ква! 
           Хороше нам жити!

На сцену виходять вовк, коза та лисичка.

Л и с и ч к а: Привіт, Чапле!

В о в к: Привіт, Чапле!

С о н я ч н а  к о з а: Привіт, Чапле!

Ч а п л я: Привіт, Лисичко, привіт, Вовчику! А це що за звір з вами?

С о н я ч н а  к о з а: Я, Сонячна Коза! Я спустилася сюди із неба.

Ч а п л я: Ого, це й справді так високо. Вище, ніж найвище дерево в усьому лісі. Що ж тебе сюди привело?

С о н я ч н а  к о з а: Нічого, тобто Вовчик привів, але не навмисно…

Л и с и ч к а (пирхнула зі сміхом): Ага, у нашого Вовчика все не навмисно. То він кропиви наївся не навмисно, бо думав, що то м'ята... То його бджоли покусали, бо він, бач, як ведмідь, хотів вуликами зайнятися...

В о в к: А тобі що до того? Ти крім своїх брязкальців і глянцевих журналів ще й встигаєш свого носа всунути в мої справи.

Ч а п л я: Друзі, не сперечайтеся! Сперечатися - діло не гоже!

В о в к: Та й справді, чого ж це ми? Адже ми зовсім не за тим сюди прийшли...

Ч а п л я: Що ж, як цікаво, трійця гостей завітала до мене! Не часто в мої болота хтось приходить...

Л и с и ч к а: А що ж тут дивитись? Крім твого довгого дзьоба нічого й нема! Ось я - всім лисицям - лисиця!

С о н я ч н а  к о з а: Та годі тобі вже, бо зараз ріжками як кольну!

Коза прямує до лисиці і хоче її трохи налякати... Потім повертається до Чаплі.

С о н я ч н а  к о з а: А щодо вас, шановна Чапля, то не могли б ви сказати, чи не бачили Ви, часом, де-небудь чарівного дзеркала?

Л и с и ч к а: Так-так, Чапле! Ти літаєш над усім лісом, усе бачиш, у тебе крила - он які вітряки, як у млина! Ого-го, як махнеш, то й за хвилину півлісу перелетиш!

Ч а п л я (задумливо): Дзеркало...

С о н я ч н а  к о з а: Так!

Л и с и ч к а: Сіре і, мабуть, блискуче!

Ч а п л я: Так-так...

В о в к: А ще в нього можна дивитися і зустріти чарівну козу!

С о н я ч н а  к о з а: Так-так! Ти, мабуть, бачила моїх подруг у дзеркалі! Ну-у, кажи швидше!

Коза зазирає в очі Чаплі.

Ч а п л я: Ні, перепрошую, не бачила... Просто скло бачила, ще якесь сміттячко бачила, а дзеркала - ні, не бачила, на жаль...

Далі триває блок ігор з дітками про чистоту у лісі.

С о н я ч н а  к о з а (засмучено): Ех, що ж то за біда мені трапилася? Ніяк не виберусь з цього лісу та болота... І ріжки мої блищати перестануть... Ох і горе ж мені!

Л и с и ч к а: То якщо ти вже залишаєшся (а ти, бачу, - не пані), віддай мені ріжки! Я хочу виблискувати, як та зіронька, у лісі!

В о в к: Ану досить, біла! Не бачиш? Погано нашій гості! Потрібно щось робити! Як же тебе втішити, що ж придумати? Думай, думай, моя голова!

Ч а п л я: Можливо, я підкажу вихід, якщо, звісно, я піду з вами. Тут на болоті не так часто щось відбувається. А ми, Чаплі, знаєте, любимо свіжі новини посмакувати!

Л и с и ч к а (защебетала): Авжеж-авжеж, скажи нам, скажи вже!

Ч а п л я: Нам потрібний хтось найрозумніший, хто живе у цьому лісі. От ти, Лисичко, - найкраща. Вовк - найсильніший. Коза - блискуча, як ясне сонечко. Я - найуважніша, а от найрозумніша...

В о в к (кричить): Сова! А й справді, Сова! І як я раніше не здогадався?

Вовк ляскає себе по лобі і пускається у танок, тягнучи за собою Козу.

Ч а п л я: Ото ж вирішено, ідемо усі до Сови! У неї такий розум, такий зв'язок з космосом, що сам GOOGLE з нею радиться!

Учасники вирушають до середини лісу, до великого дерева, у якому є дупло, де мешкає Сова.

 

* * *

 

Дія 4

 

У лісі біля великого дерева.

В о в к (кричить): А чи є хто вдома? 

Чапля стукає дзьобом по дереву. Раптом визирає Сова у великих окулярах і робить зауваження Чаплі.

С о в а: А чому це ти розстукалася, чапля? Чи хочеш дзьоба зламати? Адже ти - чапля, а не дятел! А чи ви знаєте, що дятел стукає по дереву із швидкістю 20–25 раз на секунду?

Ч а п л я: Хм, бачте, яка сова мудра? Ніхто у світі не здогадається це помітити, а вона знає!

С о в а: Що ж, по якому питанню заглянула до мене така дивна компанія?

В о в к (промовляє, чухаючи лапою потилицю): Маємо до Вас, шановна Сове, таку справу маленьку... Річ у тім, що сьогодні сталася дивна річ у нашому лісі. До нас прибула незвичайна гостя - Сонячна коза власною персоною!

Ч а п л я (говорить, тріпочучи крилами): Так, справжнісінька коза із неба, уявляєте? Вона має золоті ріжки і, мабуть, вміє літати...

Л и с и ч к а (сердито фиркає):  Та нічого особливого немає в тій Козі! Ну, можливо, лише ті золоті ріжки, що затьмарюють навіть красу мого хутра...

С о в а: Хмм, як цікаво... І що ж привело вас саме до мене?

С о н я ч н а  к о з а: Річ у тім, що я втратила своє магічне дзеркальце, і тепер більше не можу літати і насолоджуватися пухкими хмаринками. І якщо я швидко не знайду спосіб повернутися додому до заходу сонця, я назавжди залишуся тут у лісі... А це так прикро!!!

В о в к (сміючись): Порадь нам щось, мудра Сове, тому що двох красунь цей ліс не витримає!

С о в а (закочуючи очі): Що ж, встановлюю зв'язок із космосом...

Сова кумедно бігає по сцені, міркує... Звірі в цей час стривожено блукають навкруги неї.

С о в а: О, є!!!

У с і: Ура, що є? Ти щось придумала?

С о в а: Так, знайшла зв'язок із космосом! (витягає з кишені мобільний телефон) Називається "вай-фай"! Зараз усе буде! (щось набирає у пошуку) Ось моя вам порада: є на світі одна дивовижна квітка, яка просинається із сонечком і із сонечком лягає спати. Зветься вона соняшником і росте на полях та городах, де є багато сонечка. Ця квітка має найтісніший зв'язок із сонечком! Zкщо вже вона вам не допоможе, то ніхто не допоможе! Швидше біжіть, поки сонечко не сіло, але остарігайтеся опудала, що живе на городі.

Звірята прощаються з Совою і поспішають до найближчого городу шукати соняшника.

В о в к: Що ж, друзі, вибрали ми небезпечну доріженьку, тому що бував я там, біля людей, і дійсно, те опудало - дуже страшне!

Ч а п л я: Можливо, я зможу підлетіти поближче, адже у мене є крила!

Л и с и ч к а: Навіть і не старайся, я вже стільки раз забігала думала посмакувати місцевою малиною, але те опудало мене і близько не підпустило...

С о н я ч н а  к о з а: Ні, нікого ми не будемо облітати і обманювати! Ми просто прийдемо і ввічливо попросимо.

 

* * *

 

Дія 5

Звірята добираються до городу, і там їх зустрічає опудало.

О п у д а л о: Хто це тут крадеться? Ану, тікайте чимдуж, бо зараз напущу усіх собак на вас!

С о н я ч н а  к о з а: Чи не могли б Ви, ласкавий пане, пропустити нас? Ми маємо одну важливу справу до соняшника!

В о в к: Будь ласка, пане опудало! Ти ж - мій старий друг! Я обіцяю, що більше не буду бігати сюди ночами і толочити картоплю... Тільки пропусти нас, будь ласочка!

О п у д а л о: Соняшник - то чарівна квітка! Вона справді може виконувати бажання, але не так просто до неї потрапити! Вам потрібно спочатку відгадати усі мої загадки...

Надалі триває блок ігор з діточками від опудала.
Коли діти йдуть зі сцени, дія продовжується.

О п у д а л о: Тепер ви готові, проходьте!

Звірі проходять, вітаються із соняшником і пояснюють йому проблему Кози.

С о н я ш н и к: Що ж, ви пройшли довгий шлях, і я, звісно, допоможу сонячній козі потрапити назад. Я дам кожному і з вас по одній моїй пелюсточці, щоб ви могли отримати те, чого бажаєте найбільше. Ставайте в чергу.

Л и с и ч к а: Я перша, я перша! 

Лисиця підскакує і зриває пелюстку із соняшника.

Л и с и ч к а: О, Боже, що це, що відбувається? Моя шубка!!! Моя біла шубка горить!!!

Колір шубки у лисиці раптово міняється на рудий.

С о н я ш н и к: Оце тобі, лисице, покарання за те, що ти не поважаєш інших і хитруєш! Тепер усі, хто тебе буде бачити, будуть знати, що той твій рудий колір - це попередження бути обережними з тобою!

В о в к (сміючись): По заслугам тобі, біла... Ой, руда!!!

Вовк зриває свою пелюстку, але вона раптово випадає з його лап...

В о в к: Ой-ой, ловіть! Ловіть моє бажання, трясця його ягоди! Ой, ні!

С о н я ш н и к: Ось тобі, Вовчику, ягоди! Як ти і бажав, тепер по всьому світу ростимуть вовчі ягоди...

Соняшник перевів погляд на чаплю. 

С о н я ш н и к: А ти, чаплю, чого бажаєш?

Ч а п л я: Я б хотіла, щоб усі чаплі із легкістю могли б вишукувати їжу навіть у найтемнішому болоті.

С о н я ш н и к: Що ж, твоє бажання виконанно! Тепер твій ніс буде світитися під водою, і ти зможеш знайти будь-що!

Соняшник з теплотою подивися на козу.

С о н я ш н и к: Тепер твоя черга.

С о н я ч н а  к о з а: Що ж, друзі, мені пора повертатися на пухнасті хмаринки! Це був дивовижний день! Я знайшла нових друзів і дуже цікаво провела час!

Коза починає співати фінальну пісню. Звірі прощаються з нею і теж співають.

 

ЗАВІСА.

Інсценівку люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".