Юлія Хандожинська. "Поділився" (оповідання для дітей)


 

Юлія Хандожинська. Поділився (оповідання для дітей)

 

Юлія Хандожинська  

ПОДІЛИВСЯ

(оповідання)

Ярик - невеличкий на зріст хлопчик з карими випуклими оченятами, як каштани, і чорними, як два шнурочки, бровами - був дуже непосидющим і влізливим. Його мама Ольга завжди за нього хвилювалася. Бувало, залишить Ярика в хаті на декілька хвилин, а сама піде чи дров внести, чи до криниці по воду, то він такі вже переверти робить - все кругом встигав: і кота за хвоста потягнути, і до плити полізти попіл понабирати в чашки і в каструлі понасипати; а як знайде ручку в буфеті, то всі фіранки помалює. Ользі було спокійно лише тоді, коли він ішов гратися до сусідської дівчинки Наталочки. Дівчинка була трохи старша за Ярика. Вона навчалася у четвертому класі, любила розповідати хлопчикові казки або якісь цікаві історії. Це дуже подобалося малому, і він з цікавістю їх слухав. 
Юлія Хандожинська. Поділився (оповідання для дітей)Якось одного дня, коли в школі були канікули, Ярик ще зранку навідався до Наталочки. Тільки-но ступив на їхнє пордвір’я, як одразу ж відчув смачний запах, який ще швидше погнав хлопця в хату. 
- Доброго ранку! А що це у вас там так смачно пахне на всю хату, на весь двір?
- Пахне? - перепитала Наталочка,- а спробуй відгадати!
- Ну, мабуть, калачі печуться, - мовив хлопчик. 
- Ні, не вгадав, не вгадав, це бабуся пече пироги з яблуками та вишнями! Ось спечуться і тебе пригостимо, хочеш?
- Хочеш???
Хлопчик засміявся, проковтнув слинку, так ніби вже скуштував пирога. За розмовами діти згодом взялися за своє: будували з кубиків хатини, піраміди, складали мозаїку, ліпили з пластиліну різні овочі.
- А ти прочитаєш мені сьогодні казочку? – запитав малий Ярик у Наталочки. 
- Ну, звичайно, прочитаю, тільки пізніше. 
За вікном була справжня зима, сніг тихо спускався великими пластівцями на землю. Його так вже багато скрізь насипало. Будинки, сарай та дерева одягнули від морозу великі шуби і рукавиці. Це не зима, а просто якась чарівниця, в якої на всіх вистачає білої шуби. Димарі від того снігу аж перекособочилися, ніби діди посідали на хату і палили цигарки. Діти раділи, що йшов сніг. Він якийсь був веселий, посміхався до них через вікно. 
Після казочки, яку прочитала Наталочка, Ярик збирався вже йти додому. День взимку малий, і швидко вечоріє, тому він знав, що мама буде сердитись, якщо він пізненько прийде, і на другий раз не відпустить. Бабуся Наталки не могла хлопчика відпустити просто так, вона дала хлопчику два великі рум’яні пироги: один з вишнею, другий - з яблуками, для хлопчика і для мами гостинець.
- Ось на тобі пироги! Як скуштуєш, то скажеш, чи були смачні,- посміхаючись, жартувала бабуся.
Малий одягнув чорне суконне пальто з великими ґудзиками, теплу шапку з вушками, взяв гостинця і вибіг швиденько з хати.
- О-го-го, скільки снігу, ура! – вигукував малий. 

 

Юлія Хандожинська. Поділився (оповідання для дітей)


Справжні снігові намети, справжні велетенські кучугури! Ярик почав ногами підбивати сніг. А Наталочка через вікно гукає: 
– Давай швидко додому, а то замерзнеш!
Хатина, де жив хлопчик, була поряд, через два подвір’я від Наталчиної, та, вибігши на двір, Ярик вже забув, що поспішав додому. Він зліпив невеличку грудочку снігу і жбурнув у ворон, що сиділи на сухій чорній сливці. Ворони знялися з гілок, закричали і перелетіли на інше дерево. Хлопчикові здалося, що вони на нього дивилися такими великими та голодними очима, що він почав їх боятися. 
Тоді він ще зліпив пару кульок снігу і кинув знову у птахів. Ті злетіли знову, але приземлилися вже ближче до нього - просто на сніг. Ярику здалося раптом, що вони його переслідують. 
- Ви чого до мене причепилися, летіть на свої сливки, я вам нічого не дам!

Юлія Хандожинська. Поділився (оповідання для дітей)

Та ворони, не боячись нічого, ходили впевнено по снігу.
- Ви що мене переслідуєте? – продовжував кричати хлопчик. - Ви знаєте, що в мене є пироги? Я ще сам їх не їв!
Хлопець говорив, а ворони не розліталися, вони ніби його слухали. Ворон і справді було багато. Зі слізьми на очах він розгорнув з газети два румяних пироги і віддав воронам. 
- Я не жадний, беріть, пригощайтеся тільки мене не чіпайте!
Ярик ще не встиг покласти на сніг пироги, як ті швидко злетілися до гостинця. Хлопець з такою силою дременув додому, що ніякі сніги вже йому не заважали бігти. Він біг і не озирався, щоб його часом ті чорні великі ворони не наздогнали. 
- Де це ти був, весь в снігу викачаний, не впізнати, це ти, чи сніговик? – запитала допитливо мати, але швидко допомогла синові роздягнутися, поцілувала в червоненькі, як яблучка, щічки і розклала весь одяг сушити.
- Я грався в Наталочки, а коли йшов додому, на мене напали ворони. Я від них тікав, не бачив стежки, бо сніг замів усе .
- Маленький мій, золотенький, як я тебе люблю! - говорила мама і пригортала Ярика до грудей. - Ось скоро прийде весна, прокинеться земля, ворони полетять від хат у садки та на поля шукати собі щось поїсти і не будуть більше до тебе чіплятися.
- І я буду вже скоро ходити до школи, як Наталочка? - запитав хлопчик.
- І ти ще трішечки підростеш та й підеш до школи.
Ярик нічого матері не сказав про пироги, якими пригостила тітка Міла.
Зима лютувала, кидалася снігами, перемітала всі дороги. Ольга змела останнє борошно і спекла три паляниці.
- Ось, синку, будемо ділити, щоб надовше вистачило. Бо в сусіднє село до млина ніхто не поїде, всі дороги перемело .
Ярик був малий і ще того всього не розумів, що мати говорила. Він же ще зовсім мала дитина: він просто хотів їсти та гратися. Ольга собі шматочок маленький відщипне від паляниці , а те все - для Ярика. А останні вже декілька днів тільки узвару з сухофруктів нап’ється - це для неї і сніданок, і обід, і вечеря. 
Запаси закінчилися, а зима продовжувала вигравати заметілями. Ольга з болем у серці дивилася на малого, як той двома рученятами запихав до рота останній шматочок паляниці. Соромно було пускати малого до баби Міли, щоб не розказав, що голод підкрався до хати. Але скільки себе не втішай думками, ситий від цього не будеш. 
Занедужала Ольга. Маленький Ярик блукає по хаті і запитує:
- Мамо, а коли буде в нас паляниця? 
Поп’є з кварти узвар із сушених сливок, витреться рукавом і знову дивиться зі своїм запитанням у вічі матері. Не витримала Ольга і відправила сина до баби Міли, щоб той попросив борошна позичити на паляницю. Малий спочатку не хотів йти - він пригадав, що не приніс ті смачні пироги додому. Ось, якби зараз ті пироги сюди, то більшого щастя для нього б не було! Похнюпився трохи, похмурився, одягнувся… Мати своєю сивою хусткою обв’язала навколо шиї від вітру. Та й пішов.
Загавкав Отар.
– Ой, хтось, мабуть, іде до нас,- мовила Наталочка.
Подивилася у вікно, притулилася близенько до шибки, похухала, щоб зробити маленьке віконечко, яке замурзав мороз, і побачила Ярика.
- Бабцю, це Ярик! 
У двері стукали маленькі замерзлі кулачки дитини.
- Біжу, біжу, - мовила Міла, – от молодець, що прийшов, і снігу не побоявся, а то вже забув про нас.
 Хлопчик з-під лоба дивився винуватими очима.
- Що сталося, розповідай? 
- Мати попросила, щоб ви нам трішки позичили борошна на паляницю, на одненьку! - простягає невеличку торбинку. 
- Звичайно, дам вам борошна! І паляницю спечену дам!
 У малого в очах ніби зірочки засміялися. 
- Правда, дасте?
- А як же інакше? Ми ж сусіди!
Малий все побоювався, щоб його не спитали за ті пироги, що він воронам віддав. 
- Біжи, пограйся з Наталочкою, а я піду провідаю маму і віднесу вам борошна, тільки спочатку поїжте!
Малий двома рученятами вхопився за паляницю і міцно тримав її, не випускаючи з рук. Це була найсмачніша паляниця в його житті! Міла швидко склала все в торбину і пішла провідати сусідку. 

Юлія Хандожинська. Поділився (оповідання для дітей)

Оповідання люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Більше творів Юлії Хандожинської на "Малій Сторінці":

Юлія Хандожинська. Вірші для дітей. Пісні для дітей

Протягом всього свого життєвого шляху, з дитинства й до тепер, Юлія Хандожинська пронесла свою любов до слова. Перші її рядки побачили світ ще під час роботи у дитячому садочку. Там поряд з дітьми і відкрився той дивній і загадковий світ у серці Юлії. Більш серйозніше Юлія Миколаївна почала писати вже у квітучій Сквирі. Перша збірка "Мрії у вогні не згорають"побачила світ у 2014 році. Далі вийшли друком такі збірки: "Я пелюстками серця обійму цілий світ", "Бентежить душу батьківська земля", "У сяйві слова", "Мелодия чувств","Перлини моїх снів", "Намальовані душі". Юлія Хандожинська також є активним громадським діячем, має немало досягнень, завжди активно приймає участь у творчих конкурсах і фестивалях.
 

Юлія Хандожинська. Казки та оповідання для малят

Юлія Хандожинська. Казки для найменьшенькихБагато цікавих казочок та оповідань подарувала маленьким читачам "Малої Сторінки" письменниця Юлія Хандожинська. Читаймо! :)

 

 


Останні коментарі до сторінки
«Юлія Хандожинська. "Поділився" (оповідання для дітей)»:
Оля , 2019-11-01 14:13:28, #
Nata , 2019-11-04 08:27:27, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми