Юлія Хандожинська. Новорічні вірші для малят

Юлія Хандожинська

ЗИМОВА ПОДОРОЖ

Сніг летів, мов із відра,
Бо прийшла його пора.
Де росли малі ялинки -
Повиростали хатинки.
А кущі, що нахилились,
Кожухами біло вкрились.
Де дуби спали старі -
Сидять шапки хутряні.
Йшов цим лісом дід Мороз
І собі подумав: "Ось,
Хто красу таку створив,                     
В кого так багато сил,                       
В кого одягу багато,
Щоб усе це прикрашати!"

Сніг почув усе, крадеться
І до діда вже тягнеться,
Притрусив його кожух
Знизу аж до самих вух.

І пита: "Куди прямуєш?
А чи добре мене чуєш,
А чи бачиш, як літаю,
Чи тобі не заважаю?"

Дід Мороз лиш посміхнувся
Зупинився, повернувся:
"Це твої такі дари -
Сніжно–білі килими.
Ти мені не заважаєш,
Дуже гарно засіваєш,
Та нема мені часу
Розмовляти досхочу.
Поспішаю до звірят,
Всіх зі святом привітать,
Поспішаю, прощавай!"

"Я з тобою, зачекай!"

"Коли твоя така ласка,
То пішли разом, будь ласка,
Закекалися звірята -
Без дарунків нема свята!"

Дід Мороз іде вперед
Сніг викручує намет.
Ліс - мов казка біла-біла,
Що із тундри прилетіла.

Хто це? Хто? Залупотіла
І на дерево присіла
Потім швидко на лужок
Простелила кожушок.

Витанцьовує гопак
І туди, і сяк, і так!
І на місці не сидиться,
Завива і веселиться.

Дивувались дід і сніг:
"Хто ти, що летиш до ніг?
Не сидиш, а метушишся.
Вже присядь і покажися!"

"Ха-ха-ха, ви не впізнали!
Завірюха - мене звали!
Звали так усі роки
Сніг я сію залюбки!
А куди це ви зібрались?
Так усі налаштувались!"

"Ми на свято поспішаєм,
Часу мало, не встигаєм!"

"Можна я піду із вами?
Сніг засію долинами,
Покружляю, посміюся,
І до вас всіх повернуся!"

Втрьох швиденько поспішають,
Хтось іти їм заважає,
Не пускає, дме, сопе,
Свище голосно,гуде!

Хто це в лісі походжає,
Сніг із дерева скидає,
Хилить гілля на боки,
І згортає у жмутки?

Всі одразу здивувались,
Між собою оглядались:
Хто це свище без зупину
Віє холодом у спину?

"Не лякайтеся мене!
Вітер дужий я, що дме!
В лісі часто я буваю,
Кожне дерево впізнаю!
Кожен кущ і кожну гілку!
З ними свищу у сопілку!
Поспішайте, я - за вами
З новорічними піснями!"

Вже багато їх зібралось,
Кожне чимось вихвалялось.
Непомітили в долині,
Як в пухнастій кожушині
Йшла навшпиньочках зима -
Біла, сніжна, чарівна!
До ялинки йшла, ступала,
Всіх звіряток привітала.
А де дід Мороз? Немає?
Що він в лісі ще блукає?
Погукаємо, звірята!
Дід Мороз! Скоріш на свято!
Ми тебе вже зачекались,
На морозі настрибались!
Тож гостинно йди до нас,
Новий рік стрічати час!

* * *

НОВИЙ РІК

От і дочекались – бій гучний,
Де годинник  розбиває тишу,
Світе мій, таємно мовчазний,
Я багато ще казок тобі напишу.

В новорічну ніч прийду з пером,
Сяду біля вогників ялинки,
Побажаю всім здоров’я із добром,
Заплету слова всі в намистинки.

Розкажу, як зорі падали в сніги,
Чисті, білі, срібно-перкалеві,
Як чекали люди всі зими,
Щоб годинник в рік новий відкрив нам двері.

* * *

ДІД МОРОЗ

Дід Мороз за ручку
Веде свою внучку.
Веде, де малята
Чекають на свято.

На спині у діда -
Великий мішок,
Вишитий морозом,
З золотих зірок.

А на рукавицях -
Веселі малюнки!
Вибиратимуть із дідом
Усім подарунки!

Невідомі у  мішку
Є ще дивні речі!
Подарує внучка
Слухняній малечі!

* * *

Із пухнастої хмаринки                        
Сніг летів, мов із торбинки.
Засмутилися звірята:
"Як будемо святкувати?
Сніг летить, летить, летить,
Як його нам зупинить?
Скоро Новий рік прийде,
А сніжок мете й мете!"
Це все віхола почула,
Тихо вітерцю шепнула:
"Передай малим звірятам:
Буде, буде у них свято!
Бо ж яка тоді зима,
Коли снігу геть нема?"
Заспокоїлись звірята,
Взяли мітли і лопати,
Реготіли, сніг горнули
Навіть втоми не відчули!
Відчували, що дива
Подарує їм зима,
Що ялиночка чекає
І на свято всіх гукає!

* * *

Скоро-скоро вже ялинка
Засміється, мов жаринка,
Бо чекає дуже свят,
Поспішає до малят.

Прикрашатимуть ялинку
У дворі і у будинку,
І дорослі і малята,
Бо до всіх приходить свято.

* * *

Лісова стежинка
Вела до ялинки,
На ялинці угорі
Посміхались снігурі.
Посміхалися, літали
І на свято всіх гукали.
Лиш узимку так буває,
Що ялинка розквітає.

* * *

ЯЛИНКА

Цілий рік чекала дивних свят, 
Щоб прийти на свято до малят!
В темнім лісі сніги не стихали,
В білу шубу її вії одягали,
А під самий, самий Новий рік, 
Зайці санки притягнули, як торік
До ялинки, щоб не заблукала  
І на свято до малечі завітала.
Снігова красуня йшла, ступала, 
Де малеча вже давно її чекала. 
В кого кульки були, яблука, горіхи -
Прикрашали... Скільки було втіхи!
Хтось заліз на лавку під верхівку,
Ненароком хтось зламав маленьку гілку. 
Хтось підплескував, ставав хтось на стілець,
Хтось дививсь, як у вікно б'є горобець.
Лиш ялинка тихо поглядала,
На малечу, яка так її втішала.

* * *

Я - веселий сніговик!
І до снігу взимку звик!
Не сиджу ані хвилинки!
Забіг в гості до хмаринки,
А там снігу  - ба... гора!
Ось це - справжня вже зима!
Я давай його штовхати
На подвір'я і на хати,
Щоб санчата всі дістали,
Щоб на лижі дружно стали,
Щоб ніхто не сумував,
В гості Новий рік чекав!

* * *

Сніг летів, летів, летів
І снігуроньку привів
До малечі на ялинку.
Достає вона торбинку,
Починає пригощати,
Подарунками вітати.

* * *

Лісом, полем, долиною
З великою торбиною
Дід Мороз ішов у ліс,
Подарунки звірям ніс.

Зайченяті ніс морквину,
Лисці - нову кожушину,
Ведмежатам на гостину -
Підсолоджену малину.

Ось так свято, ось так свято!
Подаруночків багато!
Дід гостинці роздавав,
З Новим роком всіх вітав!

* * *

В білих шубах зайченята, 
сіли швидко на санчата. 
в лісі свято починалось,
чимало зайців зібралось.
В лапи брали всі лопати 
сніг пухнастий відкидати,
бо красунечка зима 
всі дороги замела.
Дід мороз вже на гостину, 
з подарунків віз торбину. 
Пританцьовували білі, 
і кружляли в заметілі.

* * *

Вибіг з лісу вовк зубатий
І почав сову питати:
"Сіра, мудра голова,
Чи буде, скажи, зима?"
Сова нібито не чує,
Щось на дереві тупцює.
"Ти глуха, чи що? Не чуєш?
Чи ти в лісі не зимуєш?"
Вовк підстрибує, зазнався,
Дужче крикнуть намагався.
"Я ж тебе, сова, питаю!
То скажи!" "Вовче, не знаю!
Ха–ха-ха!" -  сова гукає,
Одне  око протирає.
"Ти чого кричиш, зубатий,
Сірий кожушок прим'ятий?
Ти за снігом сумував?
Чи ти зайця наздогнав?"
Тут вовчисько хнюпить носа,
Позирає вгору скоса:
"Просто хочеться вже свят,
Всіх побачити звірят.
І звичайно подарунків,
Що сховалися у клунку."
"Що для цього ти зробив
Може дерево полив?
Чи звірятам допоміг?
Чи по ягоди побіг?"
Тут задумався вовчисько:
"Свято, справді, дуже близько!
Що ж я можу ще зробити?"

Ось ведмідь біжить сердитий.
Мабуть, в нього щось болить,
Бо не хоче говорить.
"Ти чого, друже, мовчиш?"
"Не чіпай мене, облиш!
В мене вухо й зуб болить,
То потрібно щось робить.
Я боюся, не піду!
Я у паніку впаду!"
"Та не бійся, я з тобою!
Підем в гості до рудої!"

Лікувала всіх лисиця:
"Е, хворіти не годиться!
Де те вухо, що болить?
Зараз будем його мить.
Що у тебе ще болить?"
"Зуб ось тут", - тихо бурчить.
"Зуб? Немає тут біди!
Віддавай його сюди!"
Вовк злякався, жмурить очі,
А ведмідь уже регоче:
Вже нічого не болить,
На всі зуби реготить!
Вовк ще трохи посидів
І у ліс собі побрів.

Десь взялась сова, гукає:
"Я про справи гарні знаю!
Поспішай вже на обід -
Мед поніс тобі ведмідь!
І без свята буде свято,
Якщо друзів є багато!