Юлія Хандожинська
ХИТРА ЛИСИЦЯ
Влітку, коли неймовірна спека, хитрюща рудохвоста лисиця забігла і лягла під кущ шипшини. Лягла на спинку, одну лапку закинула на другу, дві передні підмостила під голову. І думає: "Така гарна хатинка, такий тіньок–холодок, чому я раніше цей кущ не помічала? Тут оселюся і буду жити!"
Весела лиска цілі дні проводила з друзями, а ввечері поверталася до своєї "хатинки" під кущем.
Зелений кущ її чекав, листочками від сонечка ховав, закривав від дощу–водиці, щоб гарно вночі спалось лисичці.
Та коли сонечко стало дужче припікати, кущ захворів і почав сохнути. Лиска цього не помічала, вона весело час проводила з друзями.
Якось пролітав лісом вітер, зупинився біля куща шипшини та почав віяти на нього, щоб він ожив, але кущ ледь прошепотів:
- Полийте мене, полийте!
Лисичка була поруч, все гарно чула і мовила:
- "Полийте мене"... Та це смішно! Чекай, як всі, дощу! Нам також спекотно! Ти знаєш, як важко воду носити?
Шипшина затремтіла листочками і притихла...
Кущ по краплині збирав ранкову росу і набирався сили. І на осінь сталося диво: листочки зазеленіли... і з'явилися ягоди...
Прокинувшись вранці, лиска не впізнала свою "хатинку". Яка краса, які ліхтарики!
Не спитавши дозволу, лиска простягнула лапку до ягід.
- А-я-я-я-яй, як ти колешся! Тобі що, шкода ягодки? А я тебе оберігала всі ночі, ночувала з тобою...
- Та ні, не шкода, але ти ніколи не помічала раніше, що в мене є колючки.
- А навіщо мені колючки, їх що їсти можна?
- Тоді пригощайся ягодами, мені не шкода!
Лиска носиком покрутила, хвостиком завертіла:
- Ну, давай, ще раз спробую.
Тільки до ягід простягнула лапку, а колючки знов чіпляються. Розсердилася лисиця, побігла до лісу і усім розповіла, що шипшина шипить і колеться.
Соромно стало шипшині, почервоніли в неї ягоди, а лисиця, відчувши й свою провину, забігла далеко в ліс та й оселилася там у затишній норці...
Казочку люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Юлії Хандожинської на "Малій Сторінці":
