Юлія Хандожинська. "Дрімники" (міфічна історія)

 

Юлія Хандожинська

Дрімники

(міфічна історія)

 

1

Вечір тихесенько закрадався на землю, коли матуся підбивала білі подушки на ліжечку  Максимки. "Ось так, щоб попухнастіше, потепліле було тобі, синочку!" Поклавши в ліжечко свого семирічного хлопчика - маленького, худорлявого з рудим волоссячком і великими карими очима, - поцілувала його ніжно у чоло і побажала найкращих снів. Щойно мама закрила двері, Максимко заворушився у ліжечку. Він оглянув примруженим оком свою кімнатку, у якій, здавалося, у темряві усе оживає. Он десь стоїть червоний потяг, а поруч - цілісінька армія тільки сьогодні куплених солдатиків. А он там, подалі, за шафою, - великий синій м'яч. Усе було так спокійно, і лише пузатий місяць скупо кидав своє проміння через вікна... Просто тиша...
Та Максимко знав: щойно він заплющить очі, станеться щось неймовірне, і кімната оживе. Вже декілька ночей йому здавалося, що щось відбувається, поки він спить. Отож Максим вирішив не засинати і поспостерігати за своєю кімнатою.
Було вже далеко за опівніч. За вікном дув легенький вітерець і ніжно колихав дерева. Раптом неймовірне сяйво залило всю кімнату. Щось схоже на чарівний золотий портал з'явилося посеред підлоги. Невеличкі дивні істоти почали виходити звідти. Їх було троє. Підійшовши ближче до ліжечка, вони почали перешіптуватися між собою. 
- Ось, подивись, який милий хлопчик. Можливо, це саме той, що нам потрібен. 
- Так, спокійно, ніяких зайвих рухів, - промовило інше створіння. - Зараз ми обережно його оглянемо. 
Після цих слів невідомо звідки він витягнув старого покрученого пензлика і, швидко розмахуючи ним, щось майнув на руці Максима. Та сталося не так, як гадалося. Раптом хлопчик різко розплющив очі і, розмахуючи руками, спробував схопити дивне створіння. Двоє інших так злякалися, що почали зістрибувати з ліжка і швидко бігти до порталу на підлозі. Але Максим теж був швидким - недаремно ж він займався футболом! Хлопчик ухопив істоту і хотів притягнути його поближче, але воно з такою силою рвонуло у портал, що й хлопця потягло із собою.
Падати було зовсім не боляче, навіть приємно. Навколо Максима літали дивні предмети. Тут були і іграшки, і машини, і літаки, старі і нові речі, чудернацькі телевізори, якісь диски, багато звірів... Що було самим надзвичайнішим - навколо нього кружляли фрагменти якихось фільмів та мультиків... 

На мить Максим закрив очі...

 

Раптом його ноги торкнулися чогось м'якого. Це було схоже на персидський килим. Хлопчик розплющив очі і побачив перед собою якийсь дивний світ. І був білесенький день... Усе тут було не так, як удома. Усе було таке дивне, що на якийсь момент могло збентежити будь-кого. Небо було переділене на сектори один червоний, білий, блакитний, жовтий, фіолетовий та чорний. До кожного сектору у небо, неначе ескалатор рухалися великі дерев'яні драбини, або якісь незрозумілі кульки, внизу було теж не менш цікаво. Цілісіньке місто було перед очима із химерними та смішними будиночками, вежами і халупками.. Ці троє теж були тут. Тепер Максим міг їх роздивитися. Істоти були невеличкого зросту, вони були різнокольорові, а їхні мордочки були схожі на котячі. Тіло мало ручки і ніжки, і на кожній - по три пальчика. Їхні очі були великі і також різнокольорові. У першої істоти одне - зелене, а інше - червоне; у другої - обидва фіолетового кольору, а у третьої - коричневі із зірочкою замість зіниці. Істоти ходили на двох ногах і були одягнуті у комбінезони з кишенями, а один - той, у якого очі із зірочками, - навіть мав берет точнісінько такий, як носять художники у Франції. Істоти виглядали дуже мило. 
- Привіт! Я - Різноокий! Якщо скорочено - Роз! А ось це - Малин і Зірко! Ми - дрімники... 
- Дрімники? - перепитав Максим. - Тобто... Що це? Ой, хто це?
- Ми - найдавніші істоти, які живуть на Землі. Ми виконуємо найважливішу функцію у цьому світі - розфарбовуємо сни...
Малий дрімко (його так звуть, мабуть, за те, що він мав такі очі) урочисто вклонився і простягнув свою руку з трьома пальцями. Максим якось недовірливо з ним привітався. 
- Пробач, що ми тебе налякали! Але у нас дійсно нагальна справа! Тому давай ми закінчимо перевірку і відправимо тебе додому. 
- Яка перевірка? Про що ви говорите? - почав було Макс, але дрімники підступали все ближче і ближче з таким виглядом, що він просто не міг не погодитися. 
У повітрі з'явився знову той самий пензлик, наче чарівна паличка. Зірко провів над рукою хлопця, і, о диво, на шкірі почали з'являтися різнокольорові знаки. 
- Це він, це він! - швидко залементував Рос. - А я ж казав, що недарма ми вже декілька ночей спостерігаємо за ним. Недарма його сни такі кольорові!
- То це були ви? - перепитав хлопчик. - Можливо, ви мені все поясните? 
- Давай, ми тобі все покажемо! Не бійся! - промовив Малин. 
Хлопчик недовірливо кивнув. Зірко швидко змахнув тим самим пензликом, і в повітрі з'явилася велика мильна бульбашка, яка виблискувала і переливалася на сонці. Усі четверо увійшли всередину, і вона, немов ліфт, піднялася у повітря. 
- Чудовий милосипед, чи не так? Ми завжди використовуємо такі! Це - найзручніший транспорт! - гордо заявив Рос.
Четвірка здіймалась над чудернацьким містечком, і краєвид був просто неймовірним. Найрізноманітніші будиночки - великі, маленькі, круглі, квадратні та смішно закручені, неначе морозиво-ріжок у Макдональдсі. А дерева! Які тут були різнокольорові дерева! Не лише зелені та жовті, а й фіолетові, блакитні, білі... На одних, дещо схожих на яблуні, росли цукерки; на інших - ковбаса; на третіх - булочки... Де–не–де дорога була укрита шоколадом, або шматочками заліза, або вистелена справжнісіньким мохом...
- Не дивуйся так, - промовив Зірко. - Адже це - країна дитячих снів! І тут можна побачити найдивовижніші речі з усього світу! Уся дитяча фантазія зібрана тут! Ось поглянь туди, - вказав Дрімко своїм пальцем кудись праворуч. 
Максим перевів погляд. Зграйка смішних дрімників не швидко махали пензликами, і раптом нізвідки з'явився новий будиночок. 
- Так це саме те, що ти бачиш... Наші пензлики допомагають перетворювати дитячі сни на потрібні нам речі... Тож у нашому світі кожен дрімник має своє місце. Ті, кого ти бачив – будівельники. Вони роблять будиночки, вибираючи їх з дитячих снів. Також є садівники, механіки, лікарі, водопровідники і, звичайно, найголовніше - художники! Це ті, які працюють у небі. Але кожна професія є надзвичайно важливою! 
- То ваші пензлики - це чарівні палички? - здивовано уточнив Максим.
- Ні, вони слугують нам лише для перетворення снів у потрібні речі. Ми не можемо створювати щось своє, тільки діти можуть фантазувати для нас.

 

 

Раптом милосипед почав знижуватися, і Максим та дрімники прибули в зазначене місце. 
Перед їх взором розкинулося величезне озеро. Цікаво, що вода у цьому озері була надзвичайна і виблискувала на сонці, як кришталь. Вода була така прозора, що з легкістю показувала дно, але жодної рослинки чи рибинки там не було.
Навколо усе здавалося спокійним і чарівним. Єдиним, що дійсно зачаровувало, була веселка, яка з'єднувала усі сім секторів неба в одну доріжку і спускалася з самого неба на дно кришталевого озера. 
- Оце - головне джерело наших фарб, які ми використовуємо, щоб розмальовувати сни, - почав розмову Зірко. - Дивовижно, правда? Мабуть, ти звернув увагу на те, що небо поділено на сектори, а точніше, - на сім... Кожен з них відповідає за конкретні сни. Наприклад, жовтий - про веселі чарівні сни (навіть - про звірят), червоний - це сни про мрії дітей; синій - то є віщі сни (зазвичай вони трапляються рідко)... 
- А чорні - то, мабуть, жахи! - здогадався Максим.
- Так, дійсно! Там зібрано жахи усіх дітей...Але вони також потрібні, хоч і дуже неприємні. Там, у секторах, працюють найстаранніші, найдавніші і найкращі дрімники нашого світу. Але останнім часом вода у нашому озері, яка є джерелом наших фарб, почала зменшуватись, а веселка, що споконвіку з'єднує небо з озером, зникає. Це і є наша проблема. 
- Але чим я зможу допомогти? - здивувався Максим, - я нічого про це не знаю!
- У нас є надзвичайний діамантовий пензлик, який колись створили наші предки. Цей пензлик одним помахом може вирішити наші проблеми і знову наповнити наше озеро.
- Тоді чому ви ним не скористалися? - запитав Максимко.
- Тому, що існує прадавнє пророцтво, що тільки особлива дитина може скористатися цим пензлем. Ні один дрімко не має сили над ним, і в його руках це просто інструмент. Ти можеш нам допомогти, тому що твої сни - це унікальні фантазії, і ти - Особливий! Розумієш, сни - то важлива частина життя дитини... Вони допомагають рости і знаходити свої мрії.
- Але що я повинен зробити? - поцікавився хлопчик.
- Ми маємо відправитися в сусідню країну Сонляндію. Там живе величний народ - сонники. Саме вони оберігають чарівний пензлик. Але будь готовий: ти мусиш пройти різні випробовування... Рос і Малин будуть з тобою, а я залишуся тут, буду спостерігати і чекати на звістки від вас...

 

 

2

З якоюсь неймовірною надією у очах Зірко швидко дістав невеличку трубочку і, о диво, надув новий милосипед. Друзі швидко увійшли всередину і почали підійматися над чарівною країною. Масимко був захоплений і стривожений. Він хвилювався і не знав, чи зможе подолати те усе. Ніхто із нових друзів теж не знав, але вони мали діяти... 
Швидко чи повільно, здавалося, час тут немає влади, друзі пливли у небі у мильній бульбашці, неначе у повітряному кораблику. 
Одні будиночки змінювали інші. Дивовижі уже здавалися звичними максимковому оку. Та на горизонті з'явився дивовижний острів...
- Ось вона, - промовив Роз. Це - країна Сонляндія, і там живуть сонники.
- Але чому пензлик зберігається там, а не в країні дрімників? - не розумів Максим.
- Задля безпеки! Адже ми кожного дня працюємо із пензликами, а тут, у країні Сонляндії, вони відповідають за вироблення чарівного порошку.
- Як цікаво, - про себе пробурмотів Максимко. 
Кулька підплила ближче до чарівного острова, і стало помітно, що він також виглядає дуже цікаво. Тут, на відмінну від Країни Дрімників, землю вкривав різнокольоровий пісок. І з кожним легким подихом вітру він рухався, створюючи нові і нові узори на землі. Це було захопливе видовище. Хотілося милуватися ним знову і знову. 
Раптом кулька розлетілася, і друзі опинилися навпроти високих воріт. Двоє вартових охороняли вхід. Здавалося, вони були надзвичайно заклопотані. Тож і не дивно, бо була у них палка суперечка щодо хрестиків-нуликів на піску. Та така завзята, що будь-хто міг проскочити у містечко. 
Та Максимко і дрімники були ввічливі, тож, підійшовши ближче, привіталися до них. 
- Це - сонники, - пошепки мовив Роз. Створіння були невеличкого зросту, і їхні мордочки взагалі нагадували пухнастих різнокольрових кроликів, тільки вуха були трішки менші, і на голові вони носили смішні солом'яні капелюхи. 

 

 

Далі Роз злегка прокашлявся і промовив:
- Вітаємо вас сердечно, о вартові країни Сонляндії! Ми прибули з Країни Дрімників.
- А чи ви друзі, чи вороги? - раптом заговорив один із них голосом таким писклявим, що навіть миша могла б налякатися... 
Максимко мало не пирснув від сміху. А чемний Роз мовив:
- Звичайно ж, друзі!
- Що ж, тоді якщо хочете пройти до нашої країни, ви повинні виконати наше завдання!
- Гей! - штовхнула раптом інша істота першу і прошепотіла. - Ми не маємо на це права! 
- А нудьгувати тут і грати 50 років кожного дня одну й ту саму гру маємо право? Адже вони ж цього не знають... 
- Добре, давай! - мовила перша істота. - Ви маєте придумати для нас нову гру!
- Дивне завдання! - подумав Максимко. Але ж, з іншої сторони, тут усе було дивним... 
Хлопчик на секунду задумався. Так, багато ігор він знав, адже щодня із друзями грався у них!
І раптом він вигукнув:
- Я знаю! Я пропоную вам зіграти у класики!
- Класики? - перепитали сонники, і очі їх округлилися від цікавості. Максимко швидко пояснив правила гри. Він не міг втрачати час, але йому було шкода сонників. 
Після цього друзі запитали:
- А де ж ми можемо знайти вхід до діамантового пензлика?
Охх, один із вартових, посерйознішав:
-  Останнім часом вхід туди заборонений. Раніше багато туристів із навколишніх місць приходили туди, як у храм. Адже це - надзвичайна реліквія. Але з того часу, як чарівний пісок почав зникати, і кількості чарівних порталів ледве вистачає, щоб задовольнити усі потреби, найстаріший радник Сонляндії заборонив відвідувати це чарівне місце з метою безпеки. Думаю вам потрібно звернутися до нашого старійшини - він вам усе пояснить. Мандруйте дорогою прямо і поверніть направо за рогом, де ви побачите криницю семи вітрів. Там, у будинку мухомора, і проживає наш Мудрій.
Перед друзями відкрилася могутня брама, і країна показалася їм в усій своїй красі. Вона нагадувала піщане містечко, і будиночки теж були дивними. Деякі нагадували печери, інші - усілякі рослини, ще треті - пеньки від різних дерев. Усе було акуратно притрушене кольоровим піском, і це створювало настрій. Хотілося забути все і просто ліпити замки із піску. 
Невдовзі за рогом дійсно показався колодязь, а згодом і здоровенний блакитний мухомор. Будиночок був абсолютно дивний, але чепурний. Максимко підійшов ближче до входу і хотів було постукати у стінку, як раптом шапка гриба відкрилася і назовні почала спускатися дивна конструкція, яка перетворювалася на сходинки. 
Звідти вигулькнув старий сонник із бородою молочного кольору та срібними бровами у коричневій мантії.
- Ласкаво прошу до мого дому, милі мандрівники! Вартові сонники вже усе мені переказали. Мабуть, ви стомилися з дороги! Заходьте, я вас пригощу, а заодно і обговоримо усе!
Щойно друзі ступили на першу сходинку, вона одразу почала рухатися як ескалатор, і друзі потрапили всередину того гриба. 
Зовсім просто, по-домашньому, було усередені цього дивного будинку. На столі уже парував чай із журавлини та лежали смаколики, яких тільки душа забажає.

 

- Тож, - почав Малин, - ситуація у Країні Дрімників нагальна. Озеро фарб зникає, і ми повинні якнайшвидше скористатися діамантовим пензликом, щоб його врятувати.
- Чому ж ви думаєте, що це зможе вирішити питання? - задумливо промовив Мудрій.
Максимку здалося, що одна його брова рухається якось напружено і - сама по собі. Здавалося, він трішки нервував, хоч з виду був досить приємним створінням.
- Звичайно! - із повним ротом млинців продовжив Роз, і його очі світилися неначе хтось запалив ліхтарики. - Ми маємо давнє пророцтво, а також - обраного! - кивнув він на Максимка. - Усе сходиться! Усе, що нам потрібно, це лише щоб ви провели нас до пензлика, а далі ми уже швидко все зробимо!
- Я б із задоволенням, - мовив Мудрій. - Але річ у тім, що це місце давно закрите! - і руки його дивно затремтіли.
- Так, ми чули що воно закрите для туристів, але ж ми ситуацію пояснили, - розгублено промлямкотів Малин. 
Раптом Мудрій різко повернувся, і борода його затремтіла дужче, ніж руки. Він зблід і тихо промовив:
- Річ у тім, що пензлик було викрадено більш ніж місяць тому...
На хвилинку у кімнаті, де пахло смаколиками і журавлиною, зависла тиша... Це не вкладалося ні в кого в голові...
- Але кому потрібний пензлик, який нічого не вартий у руках будь-кого із жителів тутешніх країн? - запитав Максимко.
- Подейкують, що це справа рук Злімника із веселки, що відповідає за чорний колір. 
- Того самого??? - промовив Роз і стривожено поглянув на Максимка. - Здається, усе набагато гірше, ніж ми очікували. Потрібно якнайшвидше передати цю інформацію Зіркові. Розумієш, декілька десятиліть тому Злімник уже намагався зламати нашу систему. Тоді він був найстараннішим дрімником і мріяв стати художником. Усі дрімники для цього рівня повинні скласти іспит і розмалювати декілька снів. Така посвята відбувається лише раз на 1000 років і є дуже важливою для будь-якого сектору. Найпочеснішим, звісно, є червоний сектор. Ну, а сектор чорного кольору вважається не дуже почесним. Тож, Злімник дуже хотів потрапити у червоний сектор. На жаль, як він не старався, усі сни виходили в чорному кольорі. І тоді було прийнято рішення відправити його у чорний сектор, - якось тяжко зітхнув Роз. - І тоді Злімник зробив нечуване: він сказав, що цього не залишить просто так... Він відправився у чорний сектор і почав зловживати своєю владою та домальовувати сни. Ніхто не знає, як він у них проникав. Тоді Зірко спробував його зупинити, та на жаль Злімник втік, не залишивши і сліду. З того часу при про нього ніхто нічого не чув. 
- Як дивно і моторошно, - промовив Максимко. - Але ж ви говорили, що дрімники не можуть користуватися пензликами!
- Так, не можуть. Але, можливо, Злімник знайшов спосіб, і тепер на наші країни насувається страшне лихо.
- Тоді нам потрібно діяти! І - якнайшвидше! - вигукнув Максимко. - Нам потрібно розділитися. Хтось відправиться і попередить Зірка, а інші почнуть розслідувати зникнення пензлика...
На тому і порішили. Роз відправився попередити дрімників. А Мудрій, Малин та Максимко відправилися на місце, де раніше був пензлик, - у склеп семи вітрів, який починався саме із криниці семи вітрів. 

 

 

Потрібно було сісти у помаранчеве відро та спуститися донизу. І там, внизу, відкривалася неймовірна зала, прикрашена справжніми смарагдами та кришталевими вазами. Усе було надзвичайно чисто, ошатно і сяюче. 
Посеред зали була велика прозора колона, в якій був отвір. В ньому і було місце для діамантового пензлика. 
Максим підійшов ближче і почав розглядати колону. Раптом він скрикнув: 
- Малин, швидко знайди мені лупу! Схоже, я бачу тут щось...
Неначе за велінням чарівника, у Максимка в руках з'явилася лупа. Максимко обережно розглядав під нею і без того прозору колону. 
- Ось погляньте, я бачу тут пісок, але не звичайний, а срібного кольору! 
- Дуже дивно, - промовив Мудрій. Такий пісок може бути лише із фабрики, де ми виготовляємо чарівний пісок для порталів. Але в готовому вигляді він є золотого кольору, а срібний його варіант - це лише сировина.
- Можливо, це і є відповіддю на наше запитання, чому зменшується кількість чарівних порталів. Увесь цей час Злімник переховувався саме там. Швидко, нам потрібно на фабрику! Але як нам туди потрапити?
- Потрапити туди можна лише одним способом - за допомогою вихору, який кожен сонник носить при собі, - Мудрій хвацько витягнув причіплений до поясу маленький бархатний мішечок. 
Він скомандував:
- Швидко беріться за руки! - і розв'язав мішечок. 

 

Раптом назовні вилетів справжнісінький вихор. Та такий, який лише можна по телевізору побачити. Мудрій швидко схопився за нього однією рукою, а іншою тримав друзів. Вихор швидко-швидко закрутив їх по колу, немов старий зламаний годинник. І не встиг Максимко і кліпнути, як вони опинилися на дивній фабриці.
Якщо досі усе здавалося чудернацьким, то це був верх чудернацтв. Здавалося, вони були всередині великого щільника, що то їх бджоли роблять. І гул тут був такий самий. Тільки тут були мільйони отворів, звідкіль сипалися яскраві зоряні камінці, і падали вони у найрізноманітнішого кольору квітки, що вбирали їх немов великі чаші, а далі, згинаючись, опускали їх на рухливу стрічку із дивної рідини, яка несла їх прямісінько у величезне залізне сито під ноги встановлених там величезних кам'яних слонів, які перетирали все це у пил, що із сита спускався у гігантську діжку із червоного дерева. Ця фабрика була найдивніша з усіх, що коли-небудь навіть можна було собі уявити. 
Сонники старанно працювали там. Одні, підлітаючи на метеликах ретельно перевіряли якість зоряних камінців, інші рахували їх кількість, треті - сортували пил із діжки у спеціальні мішечки та на кумедних тачках вивозили його у напрямку складу, де пісок мав пролежати ще 15 днів перед його використанням.

 

- Нікому не рухатися! - раптом закричав Мудрій, і увесь рух вмить зупинився. - Серед нас є зрадник! І ми вже точно знаємо, хто це! Тож не ховайся і швидко покажися нам, Злімнику!
На секунду усі завмерли. Та раптом із закутка визирнула тінь у синій накидці.
- Так, це я, - якось насмішливо мовила вона. 
- Швидко віддай нам пензлик! - вигукнув Максимко. 
- Ти думаєш, що я ношу його із собою? - насмішливо промовив Злімник, і очі його злісно блиснули. - Звичайно ж, ні!
- Тоді швидко відведи нас до нього! - мовив Малин.
- З великим задоволенням, - відповів Злімник і раптом різко змахнув рукою та висипав чарівний пісок на підлогу. Тут вмить утворився портал, і Злімник швидко сіпнув Максимка за руку та зник у невідомому напрямку.
- Пропало все! - закричав переляканий Мудрій. - Пензлик пропав, і Обраний пропав! Тепер нам кінець!. 
На фабриці почався справжній хаос. Усі були налякані. Тепер вони не знали, що їм робити.
Але Малин не втрачав надію: 
- Ні, ми повинні якнайшвидше повернутися до Зірка. Він знайде рішення, він знає, що робити...

 

Тим часом Максимко залишився один із невідомим йому ворогом. Але він не боявся - він знав, що скоро усе скінчиться. Він просто розплющив очі і побачив перед собою галерею, в якій усі стіни були встеленні чорно-білими картинками. 
Було якось сумно і моторошно тут. Хотілося швидше вибратися звідси.
- Ну ось, вітаю тебе у департаменті снів жахів! А це, - тицьнувши пальцем у купку дрімників в чорних беретах, - мої друзі. Так-так, друже, вони, як і я, багато років тому були обрані для такої принизливої роботи - розмальовувати сни жахів. Подумати тільки, я, великий художник, був змушений працювати лише із чорними та сірими кольорами! Але я знайшов вихід.
- Так, - перебив його Максим, - ти почав красти чарівний пісок і проникати до дітей через портали.
- Саме так, і я, великий і злий геній, малював їхніми руками! На жаль, це дуже копіткий процес. Ти розумієш, створити щось чужими руками! І не завжди та дитина могла бути талановитою, а ніч така коротка! Саме тому мені потрібний був надзвичайний пензлик. Я думав, що зможу творити, але на жаль пензлик виявися не таким чарівним, як про нього говорили, і нічого він не малював навіть у дитячих руках.
- Хмм, - подумав Максимко, - тож він не знає, що чарівний пензлик працює лише у руках Обраного... Цікаво!!!
- Саме тому я активно почав думати, як мені здійснити свій план А тепер мені навіть і думати не прийдеться - справжнісінька дитина потрапила у країну дрімників. Тепер мені не прийдеться прикидатися робітником фабрики. Ти намалюєш і придумаєш мені усе, що я забажаю! - Злімник голосно розсміявся, немов уже смакував свою перемогу. - Ти згодний зі мною створити новий світ?? Світ, у якому я буду правителем, а ти не виберешся звідти ніколи! 
Злімник протягнув Максимкові діамантового пензлика...
Сяйво залило усю кімнату, щойно Максимко торкнувся пензлика. Він швидко змахнув ним, і раптом відкрився чарівний портал, з якого виплигнули Малин, Зірко, Роз, Мудрій та поліція дрімників. Усе миттєво, і злодія було схоплено. Справедливість була відновлена. Так само, як і озеро фарб. 
Настав час прощатися з таким дивним і солодким світом снів. 
Друзі востаннє відкрили портал. Кожен по черзі обіймав Максимка, а Зірко, зіщуливши дві зірки замість зіниць, промовив:
- Дитяча фантазія врятована. Ти - особлива дитина! Ніколи цього не забувай. Не забувай країну сновидінь, в якій розапочинаються мрії...

 

Казку люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Більше творів Юлії Хандожинської на "Малій Сторінці":

 

 

Дитяча поезія Юлії Хандожинської