КРІПАЦЬКІ ПІСНІ
Глибокою реалістичністю у змалюванні нестерпного становища поневоленого селянства відзначаються кріпацькі пісні. Тяжка панщина, знущання поміщика і його посіпак, безправність і зубожіння кріпаків, протест проти поневолення - основні теми цих пісень, пройнятих непримиренністю і ненавистю до гнобителів. У них з такою нещадністю викривалося кріпацтво, що сам собою напрошувався висновок про необхідність його знищення.
Простими й економними художніми засобами змальовуються картини, що вражають своєю страшною правдою. Характерні для поетики козацьких та чумацьких пісень розгорнуті метафори, образна символіка, щедрі зіставлення відступають у кріпацьких піснях перед конкретним, точним відтворенням реальних життєвих фактів. Ось звичайний, ніби протокольний перелік панських робіт, що їх треба відбути, а як виразно він дає відчути безпросвітність життя кріпаків:
Женуть батька в степ косити,
Сина молотити,
Третю дочку-паняночку —
Тютюну садити,
А невістку з свекрухою
У лан жита жати.
У кріпацьких піопях початку XVIII ст. відобразилось посилення феодального гніту. Поміщики відбирали у селян навіть неділю — святковий день, працювати в який вважалося за гріх. Так з'являється образ панщини в неділю:
Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять,
А нашого вельможного пана десятчики на панщину гонять.
Майже в кожній пісні говориться про підневільність, безправ'я кріпаків, приниження їхньої людської гідності, про знущання: «з нагаями на панщину гонять», пан чи його прислужник «канчук розпускає», «нагайку виймає», «дав нагаїв сорок», «б'є києм», «кладуть бити» і т. д.
Контрастним зіставленням панських розкошів і зубожіння та бідування селян викривається паразитизм кріпосників. У пана-нероби «білії онучі», у його дочок і жінки дорогі прикраси й убори, а кріпаки ходять «голі, без сорочки», «мало не безштанні», у них «нема в хаті й кішки». Народ дав чітке визначення панщини одним словом: панщина-даремщина.
Представники панівного класу боялися революційної сили таких пісень, переслідували їх виконавців. Лірник, від якого у 1815 р. була записана пісня «Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять» (а надрукована була тільки в 1879 р.), казав збирачеві: «Божому чоловікові добре за сю пісню досталось: знав і я, і голова моя, і спина моя».
Є цісні (їх збереглося небагато) про роботу на панських ґуральнях, цукроварнях, смолокурнях. Життя робітників-кріпаків таке ж гірке, як і селян: майданники (смолокури) «ходять без сорочки», гуральмани — «голі й босі», наглядач хапає «за чуприну».
Протест проти кріпосництва виявлявся у різних формах, зокрема у втечі на Запорожжя, на вільні південні степи, в Бессарабію. Оспівав народ і збройні виступи проти поневолювачів. Крім історичних пісень на цю тему (про Довбуша, Кармалюка, повстання в селі Турбаях тощо), є й пісні про безіменних народних героїв — опришків, левенців, гайдамак, що були захисниками трудящих, борцями за соціальну справедливість. Заклично звучали слова пісні «Крейсамт з панами тримає», записаної в 60-х роках минулого століття: «Хапайте се до сокири, остріть коси, остріть вила...»
Своєрідно відобразилося в піснях скасування кріпацтва. Як випливає з їхнього змісту, виникали вони невдовзі після реформи, коли селянин ще наївно вірив, що позбудеться визиску і гніту. Реалістичні викривальні картини панщини поєднуються в них з уявними, що втілюють віковічну мрію селянина побачити пана в становищі мужика («озути пана в постоли»). Саркастично змальовується безпорадність панів, які, опинившись без кріпаків, змушені самі працювати, заробляти на хліб: пані пішла «снопики в'язати» і погубила черевички, паничі носять снопи, пан косить, пани плачуть за панщиною, уклінно благають людей іти до них жати... Народна фантазія невичерпна у вислові зневаги до ненависних панів. Насправді ж реформа виявилась справжнім грабунком селян: вони вийшли «на волю» обідрані, як жебраки, вийшли з рабства в поміщиків у кабалу до тих самих поміщиків та їх ставлеників.
(Олена Хмілевська)
За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко, стор. 10 - 11.