Кріпацькі пісні

Глибокою реалістичністю у змалюванні нестерпного становища поневоленого селянства відзначаються кріпацькі пісні. Тяжка панщина, знущання поміщика і його посіпак, безправність і зубожіння кріпаків, протест проти поневолення - основні теми цих пісень, пройнятих непримиренністю і ненавистю до гнобителів. У них з такою нещадністю викривалося кріпацтво, що сам собою напрошувався висновок про необхідність його знищення.

Дивіться далі:  Характеристика кріпацьких пісень (критика)

Ой горе нам на Гетьманщині

Ой горе нам на Гетьманщині:
Надокучила нам вража панщина,
Що ходячи наїсись, сидячи виспишся!
Служив я у пана три неділеньки,
Заслужив же я грошей три копієчки,
Щоб за одну впиться, за дві похмелиться,
Щоб до свого пана сміливо явиться,
А перед паном словом приміниться.
Тоді дав мені пан коня чалого,
Коня чалого, неїжджалого,
Посадив сироту небувалого.
Як поїхав сирота у чистеє поле,
Чистеє поле, до долиночки,
Та прив'язав коня до билиночки,
А сам ліг спати край могилочки.
Ой чи спав, чи не спав, та й прокинувся сам:
Бідна моя голова,— нема чалого коня!
Як пішов сирота у чистеє поле,
У чистеє поле, до темного лугу,
Там огонь горить, і огонь горить,
І татарин сидить.
«Татарине мій, ти невіро моя,
Чи не бачив же ти мого чалого коня?»
«А чи ж то твій кінь, що по степу ходить,
Що по степу ходить, траву виїдає,
А з синього моря воду випиває?»

 

В неділеньку рано

В неділеньку рано
Сулимові коні гнали;
А Сулим-неборак
По риночку походжа,
Горілочку попива:
Він у свойому та добрі пан!

Приспів:

Сулимова жінка,
Переяслівка,
Перед паном упада,
Як та ластівка:
«Ой пане, мій пане,
Всю худобу забери,
А Сулима не бери,
Бо в Сулима дітки
Остались сирітки!»

В неділеньку рано
Сулимові воли гнали;
А Сулим-неборак
По риночку походжа,
Горілочку пбпива:
Він у свойому та добрі пан!

Приспів.

В неділеньку рано
Сулимові вівці гнали;
А Сулим-неборак
По риночку походжа,
Горілочку попива:
Він у свойому та добрі пан!

Приспів.

 

Побратався сокіл з сизокрилим орлом

Побратався сокіл з сизокрилим орлом:
«Ой брате, мій брате, сизокрилий орле,
Покидаю тобі всі розкоші мої.
Всі розкоші мої і діток маленьких,
А сам полечу у чужу сторону,
В чужу сторононьку шукать таланоньку.
Ой як добре буде, то я й оженюся».
Літа сокіл літо, літа і другеє,
А на третє літо сокіл прилітає,
Сокіл прилітає і орла питає:
«Ой брате мій, брате, сизокрилий орле,
Де ж подівав ти всі розкоші мої,
Де ж подівав ти мої малі діти?»
«Твої розкоші у огні згоріли,
Твої малі діти у гай полетіли;
Сіли твої діти на високім древі,
На якому древі — на колькому терні.
І їхали пани із чужої країни,
Древо ізрубали, соколят забрали,
Невірному царю гостинця подали».
«Бодай же тії пани та й не панували,
Що моїх діток в чужий край заслали!»

 

Добре було нашим батькам на Вкраїні жити

Добре було нашим батькам на Вкраїні жити,
Дак не знали наші батьки панщини робити.
Зразу були добрі пани, легкі на роботу:
Цілий тиждень собі роби, панові в суботу.
Як настали лихі пани, тяжкі на роботу,—
Цілий тиждень на панщині, толоку в суботу,
А в суботу на толоку, в неділю на варту.
«Ой дай мені, орендарю, горілки хоть кварту!»
Сів я собі коло столу та горілки пити,
А вже стали до церковки всі дзвони дзвонити.
А в неділю з полудня всі дзвони дзвонять,
А савула з козаками на панщину гонять.
Зберемося, пане-брате, та й ходім до пана,
А вже би нас неділонька ось та не скарала.
Прийшли-бо ми перед пана, стали говорити...
Береть савула з козаками по сто палок бити.

 

Із-за гори вітер віє

Із-за гори вітер віє,
А в долині тихо;
Добре було на Вкраїні,
А тепера лихо!
За молодих панів стало
Трудно на роботу:
Увесь тиждень на панщині,
А собі в суботу.
А в неділю до схід сонця
В усі дзвони дзвонять,
Десятчики підвіконню
На панщину гонять:
Чоловікам за неводом
Раненько вставати,
Старим бабам крупи драти
Та ще й плаття прати,
Молодицям по світлицях
Мости шарувати,
Малим дітям пір'я драти
І тютюн в'язати.
Хвалилася наша пані —
Добре в неї жити...
Ой та брешеш же ти, пані!
Плачуть наші діти!

 

Ой у неділю ранесенько
до церкви дзвони дзвонять

Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять,
А нашого вельможного пана десятчики на панщину гонять:
«Ой годі вам, препогані хлопи, до церкви ходити,—
Ідіть на свого вельможного пана роботу робити!
Ой годі вам, хлопи, до бога молитву засилати,—
Ідіть свойму вельможному пану садочки копати!»
А у того вельможного пана білії онучі,—
Заплакали хлопи, заридали, на панщину йдучи!
А у того вельможного пана хорошії дочки,—
Ходять його хлопи голі, без сорочки!
А у того вельможного пана прехороша пані,—
Ходять хлопи на роботу трохи не безштанні!
Ой як пішли, потягнули чиншовії жони,—
Уклонились вельможному пану у самії ноги:
«Ой пане наш, добродію, пожди нам хоч трохи!»
Продав жито пан вельможний та взяв силу грошей.
Та збудував на утіху будинок хороший;
Та посіяв вельможний пан пшеницю ланами,
Та позганяв на панщину батьків із синами.
Летить крячок над женцями, літаючи, кряче,
За сльозами в пана хлопи і світу не бачать!
Летить крячок над женцями, літаючи, плаче;
Коли ж тії в пана хлопи та долю побачать?

 

Наступає чорна хмара

Наступає чорна хмара,
А другая синя,
Не заступить син за батька,
А батько за сина.
Женуть батька в степ косити,
Сина молотити,
Третю дочку-паняночку —
Тютюну садити,
А невістку з свекрухою
У лан жита жати.
Сіли вони обідати,—
Гіркий наш обіде!
Озирнуться позад себе,
Аж окомон їде.
Під'їжджає окомон,
Канчук розпускає:
«Чому, чому, білозірці,
Усіх вас немає?»
«Окомоне, добродію,
Що маєм робити?
Покидали малих діток,
Нікому глядіти».
«А я велю малих діток
В ставках потопити
Та всім же вам, білозірцям,
В роботу ходити».
У нашої окомонші
Червона спідниця,—
Ой виходять білозірці,
Як сходить зірниця.
У нашого окомона
Сивая кобила,—
Ой побила білозірців
Лихая година.
У нашого Білозора
Червоная хустка,—
Остається в Білозора
Не 'дна хата пустка.
У нашої окомонші
Уподовж мережки,—
Йдуть додому білозірці,
Як не видно стежки.

 

Молодая дівчинонька

«Молодая дівчинонька,
Чого з лиця спала?»
«Така тепер, козаченьку,
Панщина настала».
Що в неділеньку раненько
Усі дзвони дзвонять,
Молодії отамани
По улицях ходять.
«Ой годі вам, добрі люди,
До церкви ходити,
Беріть ціпи та лопати
Та йдіть молотити».
Змолотили стіг пшениці,
Везуть продавати,
Молодому отаману
Жупани справляти.
Ой справили два жупани,
Треті шаравари,
Тепер же ми, пани-братці,
Навіки пропали.
Задолжався пан Письменський
Сорок тисяч грошей,
Та ісправив пан Письменський
Хороми хороші.
А за тії та хороми
Взяли у нас корови,
А за тії східці
Позаймали й вівці.
А у тих же та хоромах
Побиті кілочки,
Доживемся ми до кінця,
Не буде й сорочки.

 

Ой содома, пане-брате, содома, содома!

Ой содома, пане-брате, содома, содома!
Нема в мене сніпка жита ні в полі, ні дома.
Було в мене, куме, жито зелене, зелене...
Заїхали вражі пани, забрали від мене.
Було в мене, куме, жито ой скрізь понад річку;
Заїхали вражі пани — забрали на січку.
Ох, пішов я, пане-брате, плати поминати,
А він мене вибив добре та й вигнав із хати.
А що ж маєм, пане-брате, тепера робити?
Іде черга до винниці ввесь тиждень ходити.
Ой пішов я в понеділок, пішов у вівторок,
Аж виїхав пан комісар — дав нагаїв сорок.
Ой ходив я увесь тиждень, ходив до суботи,
Аж виїхав і сам дідич: «Чортма з вас роботи!»
А в неділю дуже рано усі дзвони дзвонять,
Осаули з козаками до винниці гонять.
От думав я, пане-брате: богу помолюся,—
Осаула бере за лоб, б'є києм по ушах.
В чужім селі дзвони дзвонять, а в нашому тихо;
В чужім селі чортма добра, а в нашому лихо.
А нашії осаули знають панську ласку:
З чоловіка деруть штани, а з жінки — запаску.
Ой ходімо, пане-брате, та за круті гори,
Нехай тута виводяться круки та ворони!
Ой ходімо, пане-брате, в степ та в гайдамаки,—
Та дамося, пане-брате, добре панам взнаки!

 

У неділю пораненьку

У неділю пораненьку
Усі дзвони дзвонять,
Осаули з нагаями
На панщину гонять...
Пішла, пішла стара мати
Із дочкою жати,
А нажали по півкопи —
Сіли спочивати.
Ой з-за гори з-за крутої
Оконом з'їжджає,
З-під правої пахвиночки
Нагайку виймає.
Як ударив дівчиноньку,-
Обілляли сльози...
Як ударив стару матір,—
Задзвонили дзвони...

 

Находився я із ралом

Находився я із ралом,
Намахався з ціпом,
І прийшов я із панщини
Вже перед досвітом.
Заказнище, вставши рано,
Кричить під віконце,
Щоби вийти на панщину
Ще перед вигонцем.
Тепер мене запрошае
Кум на честь до себе:
«Заграй мені, музиченьку,
Коли єстем в тебе!»
Окомани з батогами,
Саули з вандою...
А що ж бідний мужик почне
З тою голотою?
Я був-єм господарем,
Господарем буду.
А окоман не брав з паном
Аж до віку шлюбу.

 

А в Галійщині вітер віє

А в Галійщині вітер віє,
В нашій Польщі тихо;
А в Галійщині нема добра,
В нашій Польщі — лихо.

А в неділю пораненько
В усі дзвони дзвонять,
Осавула з десятником
До випису гонять.
 
Ой прийшов я до випису
Панщину писати,
А він мене за чуприну —
Давай термосати.

А він мене за чуприну,
Давай мене бити:
«Іди, мужику, іди, гадюко,
В ґуральню робити!»

Ой прийшов я до ґуральні,
А в ґуральні роблять,
Самі тії гуральмани
Голі й босі ходять.

Ой вийду я із ґуральні,
Стану, подивлюся —
Та й піду я до корчомки,
Горілки нап'юся.

Ой прийшов я до корчомки:
«Дай горілки кварту!»
Цілий тиждень на панщині,
В неділю — на варту...

 

Майданчики-окаянчики

Майданчики-окаянчики,
Да гірка ваша доля,
Що не вмієте хліба-солі їсти
Да з чорного поля!
Да ж ми не орали, да ж ми не пахали,
Да будем хліба-солі їсти,
Ой як підемо у щирії бори
Да берестоньку дерти.
Ой білая береза, білая береза
Да тихая розмова:
Ой десь же моя любезная
Да в господі здорова!
Тече річка невеличка
Да до лиманочка...
По тім боці на толоці
Били ми колочки,
Ой не один й не два наші майданчики
Ходять без сорочки.

Ішла вдова вдоль долиною

Ішла вдова вдоль долиною
Із малою дитиною,
Сіла вдова спочивати,
Мале дитя годувати.
Летить орел сизокрилий,
Пита вдова: «Де ж мій милий?»
А твій милий у неволі,
В панськім сахарнім заводі.
Як задзвонять — він не чує,
Бере тупор та й майструє,
Тупор тупий не рубає,
До рук його прикипає,
А пан його усе лає,
Паня за ним повторяє.

 

Ой служив би я в війську Запорозькім

Ой служив би я в війську Запорозькім,
Да славоньки пе маю,
Гей, нема слави, нема ж і поваги,
А ще й третьої — худоби!
Гей, шкода, шкода так літа й утрачати
Ще й козацької вроди!
Ой у городі коло риночку,
Да на високім ґанку,
Гей, сидить козак, цепом прикований,
Да за Галю-коханку.
Іде дівчина да до броду по воду,
Аж коромисло гнеться,
А сидить сірома, цепом прикований,
Да як гадина в'ється.
«Ох ти, дівчино, да серце Галюню!
Не ходи сюди по воду,
Чи не пустить да мене мій пан
Хоть на один день до роду?»
«Ох, і не пустить тебе твій пан
І на один день до роду,
Бо була я вчора у покої,
Чула панські приговори:
Гей, оддасть тебе, оддасть у солдати,
Да й у тяжкую неволю!»
«Нехай оддасть, нехай оддасть,
Да я буду служити,
Аніж мені прескурвому сину
Не знаю, за що годити!
Буду служить богу й государю,
Да я знатиму за що,
Гей, буду робить прескурвому сину,
А він скаже — ледащо!..»

За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко,  стор. 135 - 147.