Більше...

Характеристика заробітчанських, наймитських, строкарських та робітничих пісень (критика)



НАЙМИТСЬКІ, СТРОКАРСЬКІ, ЗАРОБІТЧАНСЬКІ, РОБІТНИЧІ ПІСНІ

Окрему групу складають пісні про поневіряння бурлаки в наймах. Бурлака «гірко робить, аж піт очі заливає», зазнає незаслужених образ від господаря. Ідейно й тематично такі бурлацькі пісні зливаються з наймитськими.  Наймитування як соціальне явище було відоме дуже давно. Здавна складалися пісні, про долю наймита, який «виробляє свою силу на чужій роботі».  Багатьма мотивами наймитські пісні переплітаються також із сирітськими, адже саме сиротам найчастіше доводилося іти в найми. Напрацювавшись за день у полі, наймит не має перепочинку і ввечері — господарі знаходять йому все нову й нову роботу: «дай коням їсти», «іди дров рубати», «йди по воду», «воли пасти» і т. д. Втомленому наймитові не дозволяють і «на хвилечку сісти». Не дарма праця в господаря називається іноді панщиною. Поширений у багатьох піснях опис вечері красномовно свідчить не тільки про скупість і зажерливість хазяїв (наймита годують недоїдками, сухарями цвілими), а й про принижене становище безправного наймита, якого могли відправити не заплативши, а то й віддати насильно в солдати «за хазяйські діти».
Скарги на гіркий «служащий хліб» звучать і в піснях про наймитування у панському дворі.
Гостросоціальним змістом відзначаються пісні про службу в строку—строкарськім. Найняті на строк до багача чи поміщицької економії, одержавши завдаток на відробіток, потрапляли у цілковиту залежність від господаря — «у тяжку неволю». В піснях викривається хижацька експлуатація наймитів-строкарів. Нарікання на непосильну працю, погане харчування зустрічаються майже в кожній пісні.
Значна частина строкарських пісень (головним чином жіночих) складена у формі звертань до батька чи матері, що надає їм щирості й безпосередності у вияві почуттів. Запозичена з родинно-побутових і обрядових пісень образність (зіставлення, епітети, символіка і т. д.) спрямована на розкриття уже соціальних явищ, експлуатації:

Ненько ж моя, квітко,
Як у строку гірко —
Ні їсти, ні пити,
Ні сісти спочити.

Особливо яскраво процес пролетаризації селянства відобразився у заробітчанських піснях. Обезземелювання, зубожіння як закономірний наслідок розвитку капіталістичних відносин змушували селянина шукати заробітків у поміщицьких економіях, на заводах, шахтах, часто далеко від дому. У заробітчанських піснях не тільки викриваються нелюдські умови праці, а й висловлюється гнівний протест проти знущань і визиску. Висміюючи наглядачів та господарів, робітники тютюнових та цукрових плантацій вносять сатиричні елементи в давні жнивні, косарські, гребовецькі пісні, які відповідно трансформуються, втрачають своє первісне призначення. Як це властиво народній поезії, бажане виступає в них як таке, що вже збулося: «а в нашого пана права рука всохла», «нашого пригінчого напала короста».
До заробітчанських відносяться й пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, Закарпаття в кінці XIX — на початку XX ст. до Америки. Є небагато пісень і про заробітчанство в країнах Західної Європи. Замучені злиднями селяни у відчаї кидали рідну землю і мандрували за океан у пошуках щастя. Але там їх чекали поневіряння, тяжка праця на заводах і шахтах, каліцтво, ті ж злидні. Сповнені туги за рідним краєм, де «сонечко так гарно сіяє», пісні викривають облудність «американського раю»: емігранти живуть, «як тота худоба», у них від роботи «скіра з рук облазить», «кривавий піт очі заливає». У піснях висловлюється прокляття «невдобиій Америці», яка «не одного господаря з торбами пустила».
Постійним місцем заробітчанства в другій половині XIX ст. були Таврія та Бессарабія. Сподівання на «чоботи-сап'янці» й «онучі з китайки» — так образно мовиться в пісні про добрі заробітки — часто виявлялися марними: «Ми йшли по морозу, приморозили пальці...»
У піснях про роботу сільських пролетарів на заводах і шахтах також часто наголошується на виснажливій праці й напівголодному існуванні: «На роботу рано йдем, із роботи пізно йдем», «нам і холод, нам і голод, нам і хліба не дають». Відобразили вони і стихійні вистули робітників проти експлуатації, які виявлялися у руйнуванні машин («наробили хлопці лому»). Заробітчанські пісні, по суті, зливаються з ранніми робітничими піснями і разом з ними становлять передісторію власне робітничого фольклору.
Новим явищем у народній творчості кінця XIX — початку XX ст. стали робітничі пісні. У них оспівується боротьба пролетаріату з капіталістичним ладом.

Творчий процес безперервний. Весь час народжуються нові й нові пісні. Та поруч з повочасними живуть як дорогоцінні естетичні пам'ятки і давні пісні, єднаючи минуле з прийдешнім.
Багато народних пісень відзначаються такими узагальненнями, таким проникненням у життя людини, що виходять за межі своєї епохи. Впродовж віків відточувалася їх поетична форма, набуваючи довершеності, простоти, яка є ознакою високого мистецтва.
У піснях виявляється багатство духовного життя українського народу, його талановитість, обдарованість. Вони є невід'ємною частиною культурної спадщини нашого народу.

(Олена Хмілевська)

За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко,  стор. 14 - 16.

 


Останні коментарі до сторінки
«Характеристика заробітчанських, наймитських, строкарських та робітничих пісень (критика)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті