Окрему групу складають пісні про поневіряння бурлаки в наймах. Бурлака «гірко робить, аж піт очі заливає», зазнає незаслужених образ від господаря. Ідейно й тематично такі бурлацькі пісні зливаються з наймитськими. Наймитування як соціальне явище було відоме дуже давно. Здавна складалися пісні, про долю наймита, який «виробляє свою силу на чужій роботі». Багатьма мотивами наймитські пісні переплітаються також із сирітськими, адже саме сиротам найчастіше доводилося іти в найми.
Далі характеристику цих пісень читайте на нашому сайті:
Характеристика заробітчанських, наймитських, строкарських та робітничих пісень (критика)
Ой зацвіла калинонька близько перелазу
Ой зацвіла калинонька близько перелазу;
Добре було наймитові в господаря зразу.
Наймитом ся наробили, наймитом ся послужили,
Від півроку відправили ще й не заплатили.
Ой служив я, ой служив я сім літ за дівчину,
Заслужив я, заслужив я білу сорочину.
То ж то лихо наймитові, та й лихо сироті,
Виробляє свою силу на чужій роботі.
То ж то лихо наймитові, нема ся де діти,
Виробляє свою силу на чужії діти.
То ж то лихо наймитові, та й лихо малому,
Виробляє свою силу сам не знає кому.
Ой наймите, наймитоньку, перестань служити!
Нема свята, ні неділі,— кажуть ти робити.
Ой як же ти захоруєш та будеш лежати,
Хто же, тебе, наймитоньку, буде доглядати?
Наймитонька на панщину рано виправляють,
А вже сонце під полуднє, обіду не дають.
А всі люде по обіді, я стану, думаю:
Ой мав же я рідну матір, а тепер не маю!
Що ся гляну перед себе, сльозами ся змию,
Де ж я тепер, нещасливий, на світі ся дію?!
Іде наймит із панщини, на воли фукає,
Господиня зо всіх мисок страву ізливає:
«Ой на ж тобі, наймитоньку, вечеру з обідом,
Як ся ще тим не поживиш, то доїж си хлібом!
А не бери, наймитоньку, зо стола цілого,
Але гляди поза комин шкиринки сухого!»
Ой як взяв мій наймитонько шкиринок шукати,
Ой та взяли наймитонька сльози обливати.
Ой пішов же наймитонько на затильні двері,
За ним вийшла господиня: «Підеш по вечері?»
«Не хочу я вечерати, не хочу я їсти,
Позволь мені, господине, до дівчини піти!»
Ой узявся наймитонько до студоли спати,
А ще нема опівночі, кличуть го до хати.
Ой наймите, наймитоньку, що з тобов зробили?
Зв'язали ти руки, ноги, на віз посадили!
Тогді взяли наймитонька лютії морози:
«Поб'ють тебе, господаре, наймитові сльози.
Бодай же ті, господаре, та й на безголов'є,
То-м виробив свою силу на твоє здоров'є!»
Ой хто хоче гроші мати, най їде за море
Ой хто хоче гроші мати, най їде за море,
Там він зараз розізнає, яке то є горе.
Хто гадає, що за морем грошей назбирає,
Той тут перше, за тим морем, недолі зазнає.
Тут є справді грошей досить,— трудно їх дістати,
Бо на гроші треба перше тяжко працювати.
Хто дістане тут роботу — лихая година,
Бо піт очі заливає що кожда година.
Жінка вдома замовить сі чобітки хороші,
Бо надію она має, що знов прийдуть гроші.
Вна не знає, що чоловік та й по скалах лазить,
Що йому вже від роботи скіра з рук облазить;
Не раз йому кривавий піт очі заливає,
Не раз йому поза плечі і смерть зазирає.
Ой ви, гори, сині гори, вставайтесь здорові
Ой ви, гори, сині гори, вставайтесь здорові,
Та най по вас звірі ходят, а не хлопські ноги.
Я вас більше, сині гори, не буду видіти,
Бо я вже вас, сині гори, мушу тут лишити.
Та піду я в далекий край, межи чужі люде,
Туй вас лишу, сині гори, лем вітер подує.
Подуй, вітре, подуй, вітре, із теплого краю,
Будь здорова, Верховино, я тя оставляю.
Ой лишу я в старім краю жінку і діточок,
Пак зажену їм додому з-за моря листочок.
Пішов хлопик в далекий край, аж до Америки,
Бо він хоче заробити собі доларики.
Пішов хлопик молоденький далеко за море,
Дали йому чекан в руки: «Роби, хлоп, небоже!»
Завели го, молодого, во тунель глибокий,
Дали йому, нещасному, лампашок у руки.
Робит хлопик у тунелі, пот з лиця му тече,
Прийде йому жінка в гадку — горенько заплаче.
«Ой не плачте, чорні вічка, і я не журюся,
Мало собі попороблю, додому вернуся».
Коли хлопик молоденький сесе виговорив,
Камінище величезний на ноги ся звалив.
«Помагайте, цімборики, мої милі браття!
Несіт мене на корабель, пошліт в Закарпаття.
Хочу вмерти в своїм краю під полонинами:
Жона, діти там чекают, будут сиротами».
Ой кувала зозуличка, що лиш трохи чути
Ой кувала зозуличка, що лиш трохи чути;
Я тебе, моя сестричко, не можу забути.
Ой червоне сонце сходить і таке заходить;
Припиши ми, моя сестро, як ти ся поводить.
Зрання сонце ясно світить й живо погасає;
Ми тобі тут на чужині обі заспіваєм.
Заспіваєм тобі, сестро, у цій Америці,
Бо життя тут таке красне, як трава в пивниці.
Ой біда тотій травиці, що по ній ся ходить,—
Так мені тут, молоденькій, гірко ся поводить.
Ой а де ж то моя ненька, та, що мя зродила?
Ой а де ж та доріжечка, що я нев ходила?
Ой далеко у лісочку зацвіла калина;
Ой тепер я на чужині нічия дитина.
Ой роблю я, моя мамо, як удень, так вночі,—
Не можу си доробити на хліба кусочок.
Гірко мені, моя мамко, гірко поводиться.
Як не віриш, моя мамко, прийди подивися.
Ой та плачуть мої очі
Ой та плачуть мої очі
І вднину, і вночі,
Плачуть вони і раненько,
Та ще й опівночі.
В нещасливім купелику
Мамка ня скупала,
Абисм ішов на чужину,
Бодай ся зарвала.
Звідси гора, звідси друга,
Всередині ровінь,
Не йдіть, люди, на чужину,
Забере вас повінь.
Ой та біда мені, біда,
Я перебідую:
Три торбини через плечі,
Назад повандрую.
Ой червона калиночка
Й рожа коло неї;
Най потоне Америка,
Ми пішли й із неї.
В вишневім садочку пташки щебетали
В вишневім садочку пташки щебетали,
Українські хлопці до Прус від'їжджали. (2)
До Прус від'їжджали в щасливу годину,
Лишив батька, неньку, молоду дівчину. (2)
Лишив батька, неньку, що го годувала,
Молоду дівчину, що вірно кохала. (2)
Приїхав до Пруса, став ся мельдувати,
Дали до копальні вугля ладувати. (2)
Дали до копальні вугля ладувати,
Зачали кавалки на него спадати. (2)
Зачали кавалки на него спадати,
Зачали к родині таліграм пускати. (2)
Зачали к родині таліграм пускати:
Най приїде мати сина поховати. (2)
Приїжджає мати, йдуть хлопці з роботи:
«А де ж мій синочок, що го не видати?» (2)
«Не плач, стара мати, не плач, не журися,
Вже три дні минуло, як твій син забитий. (2)
Вже три дні минуло, як го поховали,
Штири пари коней сумненько ступали. (2)
Штири пари коней сумненько ступали,
Штири козаченьки на віват стріляли. (2)
Штири козаченьки на віват стріляли,
Так-то твого сина з парадов ховали». (2)
Вітер з поля та хвиля з моря
Вітер з поля та хвиля з моря,
Ой та й довела любов до горя.
Світ голубенький та й закружився,
Ой та на плече орел садився.
«Ой ти, орел та сизокрилий,
Скажи мені правдоньку, де мій милий?»
А мій милий та й на заводі,
Ой та у литейному ой та у заводі.
А він робе, виробляє,
Ой та й мідні трубочки виливає.
Ой де взялися та вражії люди,
Ой та й розпаяли мідні труби.
Пішла славонька по заводу,
Ще й на ту дівчиноньку, що без роду.
«А я славоньки не боюся,
Ще й на тій дівчиноньці та й оженюся».
Ой чи воля, чи неволя
Ой чи воля, чи неволя,
Ніхто не зна мого горя.
В мене горе не яке,
В мене горе велике.
З горя ніженьки не ходять,
Білі ручки ділечка не роблять.
Ой пойду ж я у садочок
Щипать і рвать ягодочок.
Ой чи рвала, чи не рвала,
Соловейка розпитала:
«Соловейку сизокрилий,
Скажи правду, де мій милий?»
«А твій милий на роботі
У сахарному заводі!»
«Що він робить?» — «Роботає,
Аж піт очі заливає.
А хазяїн його лає:
«Зачім, парень, в тебе роботи немає?»
Як поїхав хазяїн із дому,
Наробили хлопці лому,
Розпустили пару по заводу,
Пішла слава по народу.
Ой ти, шахто моя
Ой ти шахто моя,
Шахто чорная,
Шахто чорная,
Непокорная.
Пожалій, пожалій
Молодого мене,
Молодого мене,
Ще й зеленого.
Нема силоньки вже,
Болять руки мої,
Болять руки мої,
Болить серце моє.
Ой за що ж я віддав,
Ой за що ж я продав,
Ой за що ж я продав
Молодого себе?
День і ніч працювать
І машині не з сил,
І машині не з сил,
А мені вже куди.
Кров висмоктує пан,
По шматочку гризе,
По шматочку гризе
Нас - робочий люд.
В нього золота тьма,
А у нас і на хліб,
А у нас і на хліб
Копійчини нема.
В нього бали й пісні,
В нього ріки вина,
В нього ріки вина,
А в нас горя сповна.
Хоч працюй не працюй, -
Помирать злидарем,
Помирать злидарем
Десь під тином чужим.
Ой ти, шахто моя,
Шахто чорная,
Шахто чорная,
Забери ж ти мене.
Ой візьми ж ти мене,
Та й накрий ти мене,
Та й накрий ти мене
Смертю чорною.
Та туман яром котиться
Та туман яром котиться,
Краще жить нам хочеться!
Гей, гей, горе не біда,
Краще жить нам хочеться!
Та й тоді краще заживем,
Як все панство проженем!
Гей, гей, горе не біда,
Як все панство проженем!
Та й годі вже катам служить,
Годі нам в кайданах жить!
Гей, гей, горе не біда,
Годі нам в кайданах жить!
Та й годі вже катам служить,
Ласки царської просить!
Гей, гей, горе не біда,
Ласки царської просить!
Бо ласки царські все одні —
Штик, кайдани, нагаї!
Гей, гей, горе не біда,
Штик, кайдани, нагаї!
Та й ходім із панством воювать,
Землю й волю добувать!
Гей, гей, горе не біда,
Землю й волю добувать!
Та й туман яром котиться,
Краще жить нам хочеться!
Гей, гей, горе не біда,
Краще жить нам хочеться!
Ой коби я маму мала
Ой коби я маму мала,
Маму ріднесеньку,
Мала би я щонеділі
Сорочку біленьку.
Не лише я сирітонька,
Ой є сиріт більше,
Та коби я маму мала,
Було би ми ліпше.
Ой коби я маму мала,
Я би не служила,
Я би чужій господині
Води не носила.
Чому в ставу води нема?
Чому в ставу води нема? -
Бо випили орли.
Сирота правди не має
На світі ніколи.
Бо сирота рано встає,
А пізно лягає,
Бо сирота до полудня
Обіду чекає.
«Бодай тобі, газдинечко,
Так легко конати,
Як мені, сиротині,
Обіду чекати!»
Ой гаю ж мій, гаю, зелений розмаю
Ой гаю ж мій, гаю, зелений розмаю!
Ой дай мені, боже, куди я думаю!
Винесь мене, боже, да із сього міста,
Да із сього міста, да із сеї хати:
Нехай перестануть вороги брехати.
Нехай вони брешуть із своїми дітьми,
Як я звідси вийду, то я буду людьми.
Ой дай мені, боже, здоров'ячка з неба,
Не дай мені, боже, служащого хліба!
Служащий хліб добрий, да тільки вимовний:
По кусочку крає, щодня вимовляє.
Крає ж вона, крає срібними ножами;
Облялася сирота дрібними слізами;
Крає ж вона, крає на дрібнії лусти,
Питає сироти: «Чи ти будеш їсти?
Може, сама не з'їси да другому оддаси!»
Ой ходжу ж я по горі —- пісок у ніжки ріже;
Кого я не люблю, то той мені в глаза лізе!
Ходжу я, ходжу по горі, як сивая голубка:
Одбилася од роду — не прийду ж я хутко!
Заслузький хліб добрий, завсігди вимовний
Заслузький хліб добрий, завсігди вимовний:
Скільки разів вкусиш, заплакати мусиш. (2)
Кілька разів вкраїш, питаються усі,
Питаються усі, чи ти його з'їси. (2)
Ой не з'їм я в хаті, то з'їм за дверима,
Не раз обіллюся дрібними сльозима! (2)
Бувайте здорові, тутешнії люде
Бувайте здорові, тутешнії люде,
Споминайте мене, як мене не буде.
Споминайте мене добрими словами,
Де той хлопець ходить з чорними бровами.
Чи його убито, чи в полі зарито,
Що його не видно ні в будень, ні в свято?
Його не убито, в полі не зарито,—
Він робить по наймах і в будень, і в свято.
Ой гаю, гаю, я в тобі не буваю
Ой гаю, гаю, я в тобі не буваю;
З тобов, багачу, з тобов ся не рівнаю.
В тебе, багачу, є воли та й корови,
В мене, бідної, є тілько чорні брови.
В тебе, багачу, воли, корови ричуть,
В мене, бідної, чорнії очки кличуть.
В тебе, багачу, б служниця та й слуги,
В мене, бідної, рученьки служні.
Чорна хмара в полонині
Чорна хмара в полонині,
Як же тяжко у чужині,
Чи всім людям, чи лиш мені
Так горенько у чужині.
Бо чужина — не родина,
Плаче серце, як дитина,
Плаче воно, знає чого:
Нема правди ні од кого —
Ні од сестри, ні од брата,
Ні од мами, ні од тата.
Ой не шуми, луже, дуже
Ой не шуми, луже, дуже,
Ти, зелений гаю,
Не завдавай серцю туги,
Бо я в чужім краю.
Летить орел, летить орел,
Бо він крила має.
Полеть, полеть, сивий орле,
Де родина моя.
Та не кажи, сивий орле,
Що я тут бідую,
Але кажи, сивий орле,
Що я тут паную.
Гірке ж моє панованє,
Тяженьке вздиханє,
Гіркі мої розкошоньки —
Дрібнії сльозоньки.
Гей, вівця як заблеє,
То всії збіжуться,
Я, молода, як заплачу,—
Аж гори здригнуться.
За матеріалами: Соціально-побутові пісні. Збірка. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1985, Упорядкування, вступна стаття та примітки О. М. Хмілевської, Художники: Гравюри Василь Перевальський та Анатолій Павленко, стор. 258 - 306 (вибірково).
Окрему групу складають пісні про поневіряння бурлаки в наймах. Бурлака «гірко робить, аж піт очі заливає», зазнає незаслужених образ від господаря. Ідейно й тематично такі бурлацькі пісні зливаються з наймитськими. Наймитування як соціальне явище було відоме дуже давно. Здавна складалися пісні, про долю наймита, який «виробляє свою силу на чужій роботі». Багатьма мотивами наймитські пісні переплітаються також із сирітськими, адже саме сиротам найчастіше доводилося іти в найми.