Українські народні приказки та прислів'я про природу

Природа одному мати, другому мачуха.
Зимове сонце - як мачушине серце: світить, та не гріє.
Весняне сонце - як дівчини серце.
І на сонці є плями.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
Сонце світить, сонце сяє - вся природа воскресає.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Сонце іде на літо, а зима на мороз.
Сонце на всіх однаково світить.
Сонце світить на добрих і злих.
Гріло б ясне сонце, а місяць, як хоче.
Кому місяць світить, тому й зорі всміхаються.
Місяць - батько, звізда - мати, сонце - їх дитятко.
Молодий місяць не всю ніч світить.
Земля найбагатша, вода найсильніша.
Земля дає все і забирає все.
Поле має вуха, а ліс - очі.
Як листя жовтіє, то поле смутніє.
Як небесна височина, так морська глибина.
Пора до двора: сходить місяць і зоря.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.
Від своєї тіні не сховаєшся.
Тихо, хоч мак сій.
Сильна вода греблю рве.
Вода в одного бере, а другому дає.
Вчорашньої води не доженеш.
В глибокій воді - велика риба.
З брудної води іще ніхто чистим не вийшов.
Не скрізь там вода, куди хилиться верба.
Прийшло з води, пішло з водою.
Аби вода, а жаби будуть.
Хоч річка невеличка, а греблі ламає.
Вогонь - цар, а вода - цариця.
Гаси вогонь, поки не розгорівся.
Ні вогню, ні полум’я - лише дим.
Багато диму - мало тепла.
Нема диму без вогню.
Де дим, там і вогонь.
Із малої іскри великий вогонь буває.
Що має горіти, то не потоне.
Вогонь - біда і вода - біда, а без вогню і без води ще більша біда.