|
Ведуча: Настала осінь. В нашому саду
Хороший урожай зібрали люди.
Вже листя з яблунь облетіло все
І шурхотить попід ногами всюди.
Гуляли Оля й Ніна у саду,
Ногами жовте листя підкидали.
Рожеве яблуко на дереві вони
Побачили, зраділи і зірвали.
Оля: Яке ж воно велике, наливне
Тут збереглось між листя золотого!
Ніна: Дай роздивлюсь, потримаю його.
Не бачила давно вже я такого.
Оля: Хай буде яблучко, Ніно, тобі,
Хоч скуштувати хочу його дуже.
Але воно одне, тому візьми,
Для мене ти, сестричко, не байдужа.
Ніна: Ні, буде яблучко нехай тобі,
Хоч з радістю сама б його я з’їла.
Я теж не жадібна, тому візьми, візьми,
Ти ж скуштувати так його хотіла.
Оля: Візьми собі!
Ніна: Та ні, з’їж його ти!
Оля: Не хочу я. Скуштуй сама, сестричко!
Ніна: Я, Олю, щиро дякую тобі.
Та з’їж сама. Воно ж бо невеличке.
Оля: Я знаю, сестро, що робити нам:
Із яблучком ми поспішім до мами.
Ніна: Воно таке красиве, наливне,
Нехай вона радіє разом з нами.
Оля: Матусю, люба, нумо подивись,
Що ми в саду осінньому зірвали!
Ніна: Від нас в дарунок яблучко прийми,
Давно таке смачне не куштувала.
Мама: Мої маленькі, дякую я вам.
Радію я, що ви такі хороші.
Тому це яблучко ми всі з’їмо разом,
Покуштувати його зможе кожен.
Візьму я ніж і поділю його,
Щоб нам усім це яблучко дісталось.
І я бажаю, діти, щоб в житті
Гостинними ви завжди залишались.
Ведуча: А ви, малята любі, чи завжди умієте дарунок поділити?
Чи, може, все їсте тихцем на самоті?
Я знаю, не такі ви, любі діти.
Робіть людям добро від всього серця, -
До вас воно сторицею вернеться.
|
|
