Тетяна Прокоф’єва
ЯК СНІГОВИЧОК ІЗ ДРУЗЯМИ СНІЖИНКУ РЯТУВАВ
(зимова казка для діток)
Білими килимами зима позастеляла землю. Виблискують виткані полотна на сонечку, переливаються то рожевими, то срібними кольорами. А як тільки день добігає кінця, і на небі зʼявляються зірочки, то вони одразу починають себе розглядати у скованих морозом річках чи озерцях. Милуються собою, своєю вродою. А морозець цьому й радий, старається, вимальовує візерунки на вікнах, водоймах. Люблять звірі пані Зиму, вона їм дарує нові шубки, забави. Повсідаються білочки на гілочку сосни, й нумо спостерігати, як зайчики граються у піжмурки. Сміються вухані, тільки й видно, як із-за кучугур виглядають їхні хвостики. Вовчик із лискою теж приєднуються до забав. Наліплять кругленьких куль та й нумо майструвати сніговичка. Зайченя принесло морквину, совеня — чорні ґудзики, їжачок дістав старе відерце, а білочки — шалика, щоб не змерз.
Так усі разом виліпили чудового сніговика. Не знали друзі, що їхні добрі серця уміють творити дива. Коли місяченько вийшов прогулятися, а зима нагадала про себе хугою, всі порозбігалися по домівках, грітися та пити солодкий, ароматний, шипшиновий чай. Лишився сніговик сам — стояв, сумував. Аж раптом прилетіла сніжинка та й сіла йому на носика.
— Хм-хм… Привіт! Ти хто?
Сніжинка злетіла й легенько опустилася на голочку пишної ялинки.
— Привіт! Я — сніжинка, звуть мене Пушинка.
— Радий знайомству! — ввічливо мовив сніговичок.
— А тебе, як звати?
— Та у мене не має імені…
— Як так? Потрібно виправляти ситуацію. А як тобі таке: сніговичок на імʼя Світлячок?
— Дякую! Тепер і я з іменем. А що ти тут робиш?
Сніжинка підлетіла ближче до Світлячка й зашепотіла своїм ніжним голосом:
— Ховаюся від чаклунки.
— Що сталося? Чому ти маєш ховатися?
І Пушинка повідала історію, яка з нею трапилася. Як вона заблукала у темних хащах, як її схопила чаклунка й хотіла розтопити, щоб та зникла.
— Ой, лихо! От біда! — стурбовано у відповідь сказав Світлячок.
Але раптом, він притих, щось обмірковуючи, а потім промовив:
— Ми тобі допоможемо! Будемо тебе захищати.
— У тебе є друзі?
— Авжеж. Їх дуже багато. Вони добрі, милі, нікого у біді не лишають.
Довго ще гомоніли сніжинка й сніговичок, поки й не поснули.
Вранці, як тільки сонечко показало свій перший промінець, прибігли звірятка до свого снігового друга.
— Доброго ранку! — весело вимовив вовчик.
— Доброго ранку, мої друзі! Хочу вас познайомити зі сніжинкою на імʼя Пушинка.
— Привіт! Привіт! — линуло звідусіль.
Сніговик поділився усім, що вчора дізнався. Сніжинка й собі переповідала, як і що з нею трапилося.
— Будемо допомагати!
— Саму тебе не лишимо.
Разом вирішили піти до чаклунки та й поговорити з нею.
Довгою була дорога, не легко було пробиратися крізь чагарники й зарослі. Здавалося, що у цій місцині ніколи не було радості та сміху.
І тут перед очима зʼявився будиночок. Він був дуже старезний: дах із дірками, вікна ледь не торкалися землі, а від білої фарби на стінах сліду майже не лишилося.
— Ех, шкода чаклунку.
— Маю надію, що нам вдасться і їй допомогти.
Світлячок постукав у віконце. Та ніхто не відповів. Він постукав ще раз.
— Агов! Є тут хто!
— Не бійтеся! Ми хочемо з вами дружити!
У будиночку засвітилося. Потім почувався скрип, скрегіт і двері прочинилися.
— Хто тут ходить? Хто тут бродить? — сердито закричала чаклунка.
— Вибачте, ми не хотіли Вас налякати. Нам би лише поговорити та дізнатися, чому Ви хотіли розтопити сніжинку.
На мить, здалося, що вітер стих і настала цілковита тиша. У розчинені двері вийшла невеличкого зросту дівчинка, була вона доволі мила, хоч і вигляд мала не охайний. Можна було подумати, що сум і злість огорнули її серце.
— А чому вона до мене причепилася? Чому хотіла дружити? — вже не сердитим, а схвильованим голосом запитала чаклунка.
— Так краще мати друзів, ніж бути самому, — у відповідь мовив зайчик.
— Друзі — це добре. Вони завжди підтримають, — додав Світлячок.
— Чому Ви не хочете їх мати? — наважилася запитати Пушинка.
Чаклунка дивилася на товариство, й щось у її змерзлій душі почало танути.
— Були у мене друзі, ми з ними гралися й веселилися. Одного разу вирішили піти у ліс, щоб назбирати хмизу, бо холодно тоді було: зима, мороз, заметіль. А вони взяли та й покинули мене у хащах. Я заблукала. Вибратися не змогла. Знайшла ось цю домівку та й лишилася у ній жити. От відтоді я й не довіряю нікому й не маю друзів.
— Як сумно! — зі сльозами на очах пробурмотіла лиска.
— Ну ж бо будемо разом знову вчитися товаришувати?
— Повернімо віру у щиру дружбу?!
Чаклунка посміхнулася, її блакитні оченята наповнилися світлом і засяяли у них вогники радості.
— Спробуємо! Я так хочу знову веселитися, гратися та співати. А ще повернутися додому.
— А як Вас звати? Невже Ви завжди були чаклункою?
— Ні. Маю імʼя, батьки нарекли мене Софійкою.
— Нам дуже приємно познайомитись!
Тепер уже всі гуртом вибиралися із чорних, зловіщих нетрів. Тяжко було, але разом подолали всі негаразди.
Софійка повернулася до батьків, бо звірята разом із Світлячком допомогли дістатися до рідного дому. Батьки дівчинки були такі щасливі побачити донечку, яку шукали довгий час, що й словами не описати!
Світлячок і звірята жили собі, поживали у лісочку. Сніжинка лишалася з ними, поки пані Зима не покликала повертатися у край, де завжди морозно. А маленька Софійка приходила до них гратися.
Ось так добрі серця, щирість душі подолали всі труднощі, а головне — довели, що справжня дружба існує, і вона важлива у житті.
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині. Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!
Чимало українських письменників творили казки. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу. У розділі представлені казки таких авторів, як: Андієвська Емма, Білкун Микола, Васильчук Віктор, Вздульська Валентина, Вінграновський Микола, Винничук Юрій, Вовчок Марко, Воронько Платон, Глібов Леонід, Гончарук Яків, Гринько Варвара, Денисенко Лариса, Дерманський Сашко, Дімаров Анатолій, Жиленко Ірина, Жук Михайло, Забіла Наталя, Іваненко Оксана, Калинець Ігор, Керницький Іван, Коломієць Тамара, Королів-Старий Василь, Коцюбинський Михайло, Куліш Пантелеймон, Кротюк Оксана, Лепкий Богдан, Лірник Сашко, Липа Іван, Лотоцький Антін, Магера Микола, Майданська Софія, Малик Галина, Малицька Костянтина, Мацко Ірина, Мирний Панас, Нестайко Всеволод, Олесь Олександр, Перелісна Катерина, Підгірянка Марійка, Пономаренко Марія, Пригара Марія, Самійленко Володимир, Симоненко Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Михайло, Стельмах Ярослав, Стороженко Олекса, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Терен Віктор, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Українка Леся, Франко Іван, Храплива-Щур Леся, Чубач Ганна, Чухліб Василь, Шевчук Валерій, Ярмиш Юрій.
Українські оповідання для дітей
На цьому терені — оповідання для дітей — працювала ціла плеяда видатних українських письменників. У цьому розділі читайте оповідання, що написали: Андрусяк Іван, Артамонова Віра, Бабанський Пилип, Бабкіна Катерина, Багмут Іван, Близнець Віктор, Бондаренко Ксенія, Бондарчук Андрій, Буцень Олег, Васильченко Степан, Васильчук Віктор, Вдовиченко Галина, Вздульська Валентина, Вінграновський Микола, Винниченко Володимир, Вишня Остап, Воронина Леся, Галина Мирослава, Гончар Олесь, Грінченко Борис, Гуцало Євген, Григорук Анатолій, Давидов Анатолій, Давидова Оксана, Демченко Галина, Денисенко Лариса, Дерманський Олександр, Довженко Олександр, Донченко Олесь, Дяченки Марина та Сергій, Жарко Яків, Іваненко Оксана, Йогансен Майк, Живка Зоряна, Забіла Наталя, Караванська Оксана, Кара-Васильєва Тетяна, Кибалка Людмила, Коломієць Аліса, Коломієць Тамара, Копиленко Олександр, Король Петро, Костецький Анатолій, Коцюбинський Михайло, Кочубей Саша, Красицька Людмила, Кротюк Оксана, Кузьменко Дмитро (Кузько Кузякін), Лепкий Богдан, Лотоцький Антін, Лущевська Оксана, Магера Микола, Малетич Наталка, Малицька Костянтина (Віра Лебедова), Малкович Іван, Мацьків Олена, Мензатюк Зірка, Міхаліцина Катерина, М'ястківський Андрій, Нагорняк Володимир, Нестайко Всеволод, Нечуй-Левицький Іван, Ніцой Лариса, Ольжич Олег, Павленко Марина, Паламарчук Інна, Пантюк Сергій, Перепелюк Володимир, Підгірянка Марійка, Плачинда Сергій, Пригара Марія, Прокоф'єва Тетяна, Прохаськи Мар'яна і Тарас, Пчілка Олена, Рута Оляна, Рутківський Володимир, Сенатович Оксан, Сенцовський Володимир, Сенченко Іван, Скуратівський Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Ярослав, Стефаник Василь, Стороженко Олекса, Стус (Щербаченко) Тетяна, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Усачов Андрій, Франко Іван, Чабанівський Михайло, Чередниченко Дмитро, Черкасенко Спиридон, Чухліб Василь, Шиян Леонід, Шморгун Євген, Дрозд Володимир, Валентин Чемерис, Більчук Олена, Фролова Майя та інші українські автори.