Тарас Береза
Сучасний англо-український словник живої мови
Світлій пам 'яті Бориса Григоровича Возницького
"- Невже Франциско так говорить, як Ви його перекладаєте?
- Майстерність перекладу, як відомо, полягає в тому, щоби засобами своєї мови якомога ліпше передати суть сказаного чужою мовою. Гадаю, що мені вдається передати та суть і настрій.
Коли я починаючи працювати на проекті "Танцюють Всі!", нарешті замислився над тим,. як же те все перекладати, мене саме попросили говорити емоційніше. Але тут подумалось не про власну акторську майстерність, а про те, що українська мова багата на емоційно забарвлену лексику, приказки, ідіоматику, отож, як я прикладатиму це все багатство, наслідок вийде сам в собі піднесеним і забарвленим.
Мене кортить віднаходити слова — це, знаєте, як політ душі, коли ти виловлюєш якесь цінне слово, вихоплюєш як перлину зі словникових глибин і повертаєш до того життя, що вирує на поверхні. Адже ж нудно весь час вживати все тих самих слів. Хіба це творчо, хіба це цікаво глядачеві?"
Сергій Саржевський, перекладач-синхроніст (Журнал "Танцюють Всі!", №4, листопад 2011 р.)
------------------------------
Сучасний англо-український словник живої мови є яскравим відтворенням сучасної мовної картини світу і покликаний донести до користувачів колоритні вислови, які набули широкого вжитку в українській та англійській мовах упродовж останніх двох десятиліть. Саме завдяки сталим та літературним висловам ми розширюємо свій словниковий запас, робимо нашу мову яскравішою та багатшою. Довідкове лексикографічне видання розраховане на широке коло користувачів і передбачає зручне користування, пошук, та додаткові можливості щодо опрацювання широковживаних висловів сучасної мови. Словник складається з двох частин і налічує 3000 висловів та 9000 контекстуальних ілюстрацій, що широко вживаються у сучасних друкованих джерелах (1990-2012 рр.).
МОВА, ЯКОЮ МИ ГОВОРИМО
Умніть собі, що одного сонячного ранку Вам, наче сніг на голову, приходить листівка від друзів, які запрошують Вас відсвяткувати різдвяні канікули в американському містечку. По приїзді Вас поселяють у затишній кімнатці, що має все необхідне, проте нічого особливого. Традиційний набір меблів, вікно з виглядом на сусідній дім, невибагливі шпалери, письмовий столик.
Оскільки усі вже давно прокинулись і вирушили за закупами та подарунками. Ви залишились одинцем у великому домі. Вас не хотіли тривожити, аби згодом зробити святковий сюрприз. У своїй кімнатці Ви почуваєтесь затишно та комфортно. Проте, у ній Вам важко відчути атмосферу свята. Аби потрапити у святкову ауру Вам потрібно лише відчинити двері та зайти у сусідню святкову залу. Легким обертом ключа Ви відчиняєте двері, і бачите, що життя за дверима набагато яскравіше та колоритніше, адже простора вітальня — головне місце прийдешнього святкування. А біля каміна стоїть неприкрашена ялинка. І що ж з нею робити, — почати прикрашати самотужки, чи дочекатися друзів?
Такі ж дилеми постають і перед нашою мовою. У повсякденному спілкуванні ми орудуємо лише куцим словниковим запасом, наче живучи у непримітній кімнатці, де нам зручно та затишно. Ми боїмося підійти до дверей, перевернути ключ і відкрити для себе мовну велич, осягнути її красу та багатство. Послуговуючись обмеженим запасом слів та висловів, що часто-густо засмічені суржиком та чужоземними запозиченнями, ми продовжуємо сидіти замкненими у чотирьох стінах, не бажаючи розвивали свій словниковий запас, що роками залишається у нашому пасиві. Багато з нас так і просиджують ціле життя, зрештою не зробивши бодай кроку, аби щось змінити на краще.
Ми начебто чекаємо на те, що приїдуть "друзі", і відчинять нам оці двері до святкової зали. Керуючись принципом “моя хата скраю“ у реальному житті ми вічно чекаємо на когось, хто прийде і дасть раду багатьом нашим проблемам, зокрема і мовним. Ми продовжуємо бездіяльно сподіватися, але ж з року в рік ніхто не приходить. Або приходять ті, котрим мовні питання байдужі; для них це лише розмінна монета перед черговими виборами. Тому плекати чистоту нашої неймовірно багатої та милозвучної української мови повинні ми самі. Насамперед у побуті та у щоденному спілкуванні необхідно викорінювати русизми, покручі, симулякри, що штучно засмічують мовну красу, даючи привід й ненависникам твердити, що вона є лише спотвореним варіантом російської, та зводити визначальну роль на маргінес.
А щоб перетворити ялинку у справжню святкову красуню, ми не повинні чекати поки повернуться “друзі“, а самотужки щоденно її прикрашати. Для цього необхідні внутрішня потреба та зусилля. Мова, якою ми спілкуємось, немов те “зелене деревце“, яке стоїть собі осторонь без прикрас, і чекає на нас, — тих, хто в змозі чіпляти на нього іграшки та прикраси. І годі наша “ялинка" засяє, перетвориться у королеву свята, і тішитиме усіх нас під час великого мовного торжества. Власне оте велике мовне торжество і визначає нашу самобутність, вирізняє нас як націю та наш історичний вибір у складних глобалізаційних процесах сьогодення. Щоденно прикрашаючи мову, ми доводимо собі та світові, що вона, як і ми, є.
Автор-упорядник Тарас Береза
За матеріалами: Тарас Береза. Сучасний англо-український словник живої мови. Обкладинка - Наталя Крістєва. Львів, ПП Видавництво "Апріорі", 2012 р., 400 с.
Замовити це видання з підписом Тараса Берези можна безпосередньо на авторському інтернет-порталі:
