НАШІ МАМИ
Пам’ятаймо, милі діти,
Пам’ятаймо завжди з вами,
Що для нас у всьому світі
Найдорожчі — наші мами!
Нам — маленьким і дорослим —
Все дають вони з любов’ю:
Ніжне серце, світлий розум,
Сили нашому здоров’ю.
Ми в житті усі сказали
Своє перше слово — ма-ма!
Скільки б ми не підростали,
А любов у них та ж сама.
Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був — до мами!
Радість маєм чи тривогу —
Серце мами завжди з нами.
Де сини її та дочки —
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово — мама!
Найдорожчі мамі діти,
Дітям мама їх — так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
Пам’ятайте, діти, всюди
Вірну мамину науку.
У ясне життя і в люди
Мама вас веде за руку!
А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу,
І поїдете від мами
В інший край десь на роботу,—
Хай усі запам’ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають,
Виглядають ваші мами!
(1953)
*****
ЛЕДАР-БРЕХУНЕЦЬ
Просить матуся Миколу:
«Синку, внеси мені дров!..»
Ледар скрививсь і про школу
Мамі нагадує знов:
«В мене уроків багато:
Сила задач і письма...»
З п’ятого поверху мати
Йде до сарая сама.
Дров узяла вона в’язку,
Йде, спочива що не крок:
Робить синочкові ласку,
Хай тільки вчиться синок.
Вийшла, звалила додолу
В’язку важкеньку сама.
Зве на хвилинку Миколу —
Дома ж Миколи нема!
Раз погукала і вдруге.
Де він?.. І стала на мить:
«Певно, подався до друга.
Разом задачі робить!..»
Зовсім не так! Бо Микола
Вже верховодив у грі —
Бив з хлопчаками футбола
В третім, сусіднім, дворі.
Вже як стемніло, з’явився,
«їсти давайте мені!
Сильно я,— каже,— стомився,
Дуже задачі трудні!»
Ранок. Іде він у школу.
Й жде... випадкових «удач»!
Вчитель питає Миколу:
«Чом не зробив ти задач?»
«Чом не зробив? — я питаю...»
Встав брехунець, пробасив:
«Я не зробив, бо з сарая
Дрова для мами носив...»
Діти! Чекає Миколу
Дуже поганий кінець.
Тож не робіть ви ніколи
Так, як оцей брехунець!
(1955)
*****
ВОВИНА ХВОРОБА
Вова малий наче справді поблід.
Мама питає в тривозі:
— Може, болить голова чи живіт?
Може, де впав на дорозі?
Син покрутив головою, що ні,
Мовчки стоїть і ні слова.
— Чом ти не кажеш нічого мені?
Що це?
Що сталося, Вово?
Глянула й ледве не кинеться в плач:
— Ясно! Потрібна примочка! —
Сильно розпухла, надута, як м’яч,
Ліва щока у синочка!
Гуля така — аж обличчя криве!
Звідки ця напасть, від чого?..
Добре, що лікар в сусідстві живе.
Мама швиденько — до нього!
Вова ще дужче від сорому зблід.
(Винен — а мамі турбота!)
Входить і каже
Той лікар-сусід:
— Ну, роззявляй свого рота!
Вова скрививсь і... за шафу шмигнув!
— Я не розкрию,— бурмоче.
Витягли Вову... Він губи надув —
Рота роззявить не хоче.
Довго пручавсь!.. Та скорився-таки!
Лікар націлив пінцети
Й витяг у Вови із-за щоки
Дві здоровенних котлети.
Ті, що він зранку лінивсь проковтнуть
(Так і в дворі ото грався!),
Ті, які досі вже... скисли, мабуть!
Лікар
Стояв і сміявся!
Сором за сина матусю узяв:
— Ах ти, ледащо уперте!..
— Так, чого доброго,— лікар сказав,—
Можна й від голоду вмерти!
(1955)
******
ПРО ІРИНКУ
I
Пожувала трішки гуску —
Смокче пальці... на закуску.
Дай сметани їй у склянці —
В Іри й вушка у сметанці.
Чай не в рот, не по ковточку —
Поза шию, під сорочку.
II
Повечеря, вмостим спати,—
«Хочу з бабою лежати!»
Шурхне баба в ліжко слідом —
Іра в сльози: «Хочу з дідом!»
Дід приляже, «цить» шепоче —
Плаче знов: до баби хоче!
Лиш як спить, стиха квартира.
Отака-то наша Іра!
III
Захотілося Іринці
Шить на бабиній машинці
(Баба в спальні вже лежить,
Не почує, можна шить!).
Дотяглась вона до столу
І ввіткнула плаття полу
Під пластинку-«башмачок».
Притаїлась — і мовчок.
Ще послухала й крутнула
(Так, щоб баба не почула!),
Хоче злазити мала,
А її — трима пола;
Встряло плаття у машинку,
Не пуска малу Іринку.
Ні сюди, ані туди.
Хоч з машинкою ходи!
Баба кличе: — Де ти, Ірко? —
А Іринка плаче гірко:
— Я пришилась до машинки!..—
Ну й сміялись ми з Іринки!
(1959)
*****
У БАБУСИНІМ БУФЕТІ
У бабусинім буфеті
І варення є, і мед...
Умостившись на паркеті,
Іра зиркнула в буфет.
Десь на кухні баба Женя,
Тут якраз її нема.
І припала до варення
Тиха Іра крадькома.
Набере його у жменю
І — швиденько, спідтишка —
Заховає у кишеню
Голубого фартушка!
Чи не йде бабуся Женя,
Погляда через плече...
А варення із кишені
В черевички вже тече.
Баба глип через дверцята!
І аж кинулась вперед:
— Що це тут за поросята
Поналазили в буфет!?
— Я залізла недалечко,—
Фартушок Іринка мне,—
А та банка, що з краєчку,
Заваренила мене...
(1964)
*****
ДВА КРОКИ
Внучці Оксанці
Раділи ми зранку
Разом з усіма:
Два кроки Оксанка
Зробила самаї
Зіп’явшись на ніжки,
Свій шлях почала:
Від столу до ліжка
Півметра пройшла!
Поки що — два кроки
Тієї ходи...
Крокуй же крізь роки!
Щасливою йди!
Кріпи свої сили,
Оксанко мала,
Щоб рівно, красиво
Й далеко пішла!
(1974)
|
СУПЕР,А Є ЩЕ СМІШИНКИ
Заломі Комаре, натисни трохи вище посилання "Гуморески, смішинки, жартівливі вірші, гумор для дітей" - там багато різних смішинок ;)))