Степан Олійник, гумористичні вірші для дітей


Степан Олійник, гумористичні віршики для дітей

 

Степан Олійник 

ЧУДО  В  ЧЕРЕВИКУ

Як  відомо,  всі  ледачі 
Ждуть  легенької  удачі 
(Без  труда  щоб  їм  везло!). 
Так  і  з  Васею  було.

Вчиться  Вася  в  п’ятім  класі... 
Якось  друг  і  каже  Васі:
—  Знаю  чудо  я  одне,
Чудо  справді  чарівне!
 
Будеш  мати  без  мороки 
Ти  п’ятірки  за  уроки,
Лиш  зроби,  мій  друже,  так: 
Роздобудь  собі  п’ятак, 

Приліпи  його,  мов  латку,
В  черевик  під  ліву  п’ятку! 
Узувайся  і  ходи.
Піде  діло  —  хоч  куди!
 
Це  я,—  каже,—  перевірив.
... Вася  здуру  і  повірив. 
Ліпить  Вася  Боровик 
П’ять  копійок  в  черевик.

Взувся,
Тупнув,
Взявсь  у  боки:
— Більш  не  вчитиму  уроки. 
Повезе  мені  і  так  —
Під  п’ятою ж є п’ятак!

Вранці  йшов  і  всю  дорогу 
Припадав  на  ліву  ногу.
Ось  і  школа,
Ось  і  клас.
Арифметика  якраз.

— Боровик,  іди  до  дошки!  — 
Вася  встав,  пом’явся  трошки. 
На  п’ятак  натис  —  дарма!
Де  ж  те  чудо?

Щось  нема!
... За  годину  викликають,
З  географії  питають.
Вася  встав — ні в сих ні в тих, 
Замість  чуда — в  класі  сміх.

Мав  мороку  він  велику,
Бо  п’ятак  у  черевику 

Відіграв  одну  лиш  роль  — 
Надавив  йому  мозоль!

Закінчилися  уроки  —
Бігли  учні  в  різні  боки,
Ну,  а  Вася  Боровик 
Ледве  тяг  свій  черевик.
Під  п’ятою  п’ять  копійок,
А у сумці — стільки ж двійок!
 (1954)

 

 
Степан Олійник, гумористичні віршики для дітей
 


*****

 

 

НАШІ  МАМИ

Пам’ятаймо,  милі  діти, 
Пам’ятаймо  завжди  з  вами,
Що  для  нас  у  всьому  світі 
Найдорожчі  —  наші  мами!

Нам  —  маленьким  і  дорослим  — 
Все  дають  вони  з  любов’ю:
Ніжне  серце,  світлий  розум,
Сили  нашому  здоров’ю.

Ми  в  житті  усі  сказали 
Своє  перше  слово  —  ма-ма! 
Скільки  б  ми  не  підростали,
А  любов  у  них  та  ж  сама.

Як  ставали  ми  на  ноги,
Перший  крок  наш  був  —  до  мами! 
Радість  маєм  чи  тривогу  —
Серце  мами  завжди  з  нами.

Де  сини  її  та  дочки  —
Завжди  там  вона  думками. 
Пишем  в  класі  ми  на  дошці 
Наше  перше  слово  —  мама!

Найдорожчі  мамі  діти,
Дітям  мама  їх  —  так  само.
Треба  вчитись  і  робити 
Так,  щоб  радувати  маму!

Пам’ятайте,  діти,  всюди 
Вірну  мамину  науку.
У  ясне  життя  і  в  люди 
Мама  вас  веде  за  руку!

А  як  вивчитесь  з  літами,
Вдячні  мамі  за  турботу,
І  поїдете  від  мами 
В інший  край  десь  на  роботу,—

Хай  усі  запам’ятають:
І  листи,  і  телеграми 
Шліть  туди,  де  їх  чекають, 
Виглядають  ваші  мами!
(1953)

 

*****

 

ЛЕДАР-БРЕХУНЕЦЬ
 
Просить  матуся  Миколу: 
«Синку,  внеси  мені  дров!..» 
Ледар  скрививсь  і  про  школу 
Мамі  нагадує  знов:
«В  мене  уроків  багато:
Сила  задач  і  письма...»
З  п’ятого  поверху  мати 
Йде  до  сарая  сама.
Дров  узяла  вона  в’язку,
Йде,  спочива  що  не  крок: 
Робить  синочкові  ласку,
Хай  тільки  вчиться  синок.
Вийшла,  звалила  додолу 
В’язку  важкеньку  сама.
Зве  на  хвилинку  Миколу  — 
Дома  ж  Миколи  нема!
Раз  погукала  і  вдруге.
Де  він?..  І  стала  на  мить: 
«Певно,  подався  до  друга. 
Разом  задачі  робить!..»
Зовсім  не  так!  Бо  Микола 
Вже  верховодив  у  грі  —
Бив  з  хлопчаками  футбола 
В  третім,  сусіднім,  дворі.
Вже  як  стемніло,  з’явився, 
«їсти  давайте  мені!
Сильно  я,—  каже,—  стомився, 
Дуже  задачі  трудні!»
Ранок.  Іде  він  у  школу.
Й  жде...  випадкових  «удач»! 
Вчитель  питає  Миколу:
«Чом  не  зробив  ти  задач?»
«Чом  не  зробив?  —  я  питаю...» 
Встав  брехунець,  пробасив:
«Я  не  зробив,  бо  з  сарая 
Дрова  для  мами  носив...»
Діти!  Чекає  Миколу 
Дуже  поганий  кінець.
Тож  не  робіть  ви  ніколи 
Так,  як  оцей  брехунець!
(1955)

 

*****

 

ВОВИНА  ХВОРОБА

Вова  малий  наче  справді  поблід. 
Мама  питає  в  тривозі:
—  Може,  болить  голова  чи  живіт? 
Може,  де  впав  на  дорозі?

Син  покрутив  головою,  що  ні,
Мовчки  стоїть  і  ні  слова.
—  Чом  ти  не  кажеш  нічого  мені?
Що  це?
Що  сталося,  Вово?

Глянула  й  ледве  не  кинеться  в  плач:
—  Ясно!  Потрібна  примочка!  — 
Сильно  розпухла,  надута,  як  м’яч, 
Ліва  щока  у  синочка!

Гуля  така  —  аж  обличчя  криве! 
Звідки  ця  напасть,  від  чого?..
Добре,  що  лікар  в  сусідстві  живе. 
Мама  швиденько  —  до  нього!

Вова  ще  дужче  від  сорому  зблід. 
(Винен  —  а  мамі  турбота!)
Входить  і  каже 
Той  лікар-сусід:

—  Ну,  роззявляй  свого  рота!
 Вова  скрививсь  і...  за  шафу  шмигнув!
—  Я  не  розкрию,—  бурмоче.

Витягли  Вову...  Він  губи  надув  —
Рота  роззявить  не  хоче.
Довго  пручавсь!..  Та  скорився-таки! 
Лікар  націлив  пінцети 
Й  витяг  у  Вови  із-за  щоки 
Дві  здоровенних  котлети.

Ті,  що  він  зранку  лінивсь  проковтнуть 
(Так  і  в  дворі  ото  грався!),
Ті,  які  досі  вже...  скисли,  мабуть!
Лікар
Стояв  і  сміявся!

Сором  за  сина  матусю  узяв:
—  Ах  ти,  ледащо  уперте!..
—  Так,  чого  доброго,—  лікар  сказав,— 
Можна  й  від  голоду  вмерти!
(1955)

 

******

 

ПРО  ІРИНКУ
 
 I
 
Пожувала  трішки  гуску  — 
Смокче  пальці...  на  закуску.
Дай  сметани  їй  у  склянці  —
В  Іри  й  вушка  у  сметанці.
Чай  не  в  рот,  не  по  ковточку  — 
Поза  шию,  під  сорочку.

 II

Повечеря,  вмостим  спати,— 
«Хочу  з  бабою  лежати!»
Шурхне  баба  в  ліжко  слідом  — 
Іра  в  сльози:  «Хочу  з  дідом!»
Дід  приляже,  «цить»  шепоче  — 
Плаче  знов:  до  баби  хоче!
Лиш  як  спить,  стиха  квартира. 
Отака-то  наша  Іра!

 III

Захотілося  Іринці 
Шить  на  бабиній  машинці 
(Баба  в  спальні  вже  лежить, 
Не  почує,  можна  шить!).
Дотяглась  вона  до  столу 
І  ввіткнула  плаття  полу 
Під  пластинку-«башмачок». 
Притаїлась  —  і  мовчок.

Ще  послухала  й  крутнула 
(Так,  щоб  баба  не  почула!),
Хоче  злазити  мала,
А  її  —  трима  пола;
Встряло  плаття  у  машинку,
Не  пуска  малу  Іринку.
Ні  сюди,  ані  туди.
Хоч  з  машинкою  ходи!

Баба  кличе:  —  Де  ти,  Ірко?  —
А  Іринка  плаче  гірко:
—  Я  пришилась  до  машинки!..— 
Ну  й  сміялись  ми  з  Іринки!
(1959)

 

*****

 

У  БАБУСИНІМ  БУФЕТІ

У  бабусинім  буфеті 
І  варення  є,  і  мед... 
Умостившись  на  паркеті,
Іра  зиркнула  в  буфет.

Десь  на  кухні  баба  Женя, 
Тут  якраз  її  нема.
І  припала  до  варення 
Тиха  Іра  крадькома.

Набере  його  у  жменю 
І  —  швиденько,  спідтишка  — 
Заховає  у  кишеню 
Голубого  фартушка!

Чи  не  йде  бабуся  Женя, 
Погляда  через  плече...
А  варення  із  кишені 
В  черевички  вже  тече.

Баба  глип  через  дверцята!
І  аж  кинулась  вперед:
—  Що  це  тут  за  поросята 
Поналазили  в  буфет!?

—  Я  залізла  недалечко,— 
Фартушок  Іринка  мне,—
А  та  банка,  що  з  краєчку, 
Заваренила  мене...
(1964)

 

*****

 

ДВА  КРОКИ

Внучці  Оксанці
Раділи  ми  зранку 
Разом  з  усіма:

Два  кроки  Оксанка 
Зробила  самаї
Зіп’явшись  на  ніжки, 
Свій  шлях  почала:

Від  столу  до  ліжка 
Півметра  пройшла!
Поки  що  —  два  кроки 
Тієї  ходи...

Крокуй  же  крізь  роки! 
Щасливою  йди!
Кріпи  свої  сили,
Оксанко  мала,

Щоб  рівно,  красиво 
Й  далеко  пішла!
(1974)

 

За матеріалами: Степан Олійник. "Весела книжечка". Художник В. Гливенко. Київ, видавництво "Молодь", 1950, 50 с.

 

 

  Більше гумористичних творів на "Малій Сторінці":

смішинки
"Мала Сторінка" пропонує до читання та підняття настрою різноманітні віршовані жарти від Євгена Дударя, Грицька Бойка, Василя Шаройка, Юрія Федьковича, Миколи Сингаївського, Анатолія Костецького, Євгена Летюка, Віктора Насипаного, Андрія Линника, Сергія Воскрекасенка, Павла Глазового, Степана Олійника, Анатолія Качана, Павла Гальченка. А ще - гумористичне оповідання Ярослава Стельмаха "Нахаба". Дивіться також - гуморески та усмішки з народного українського та іноземного гумору.

Останні коментарі до сторінки
«Степан Олійник, гумористичні вірші для дітей»:
Заломі Комар , 2018-04-11 22:36:17, #
Лесь Маланка , 2018-04-12 09:54:13, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми