Софія Дяченко, оповідання для дітей "Джек"

Софія Дяченко

ДЖЕК

(оповідання)

Дзвінок в двері. Михайло радо зіскочив зі стільця і чимдуж помчав відчиняти двері.
- Мамо, мамо, - голосно гукав хлопчик.
Михайлик прокрутив двічі назад ключ, як навчала мати, та прочинив двері. Жінка років тридцяти втомлено стояла на порозі.
- Мамонько… Усе гаразд? – тихенько запитав хлопчик.
- Так. Не зважай, синку. Просто втомилася на роботі...
- Та зла тітонька знову кричала на тебе? – вже сурово запитав Михайло.
- Сину, так не гарно казати. До речі, ти вже зробив уроки?
- Так. А ще мене запросили на день народження!
- Хто?                              
- Юра. Пам’ятаєш, я тобі розповідав про нього? У нього ще батько місцевою крамницею завідує... У суботу на дванадцять годин.
- Ти придумав, що подаруєш? – поцікавилась мати, коли діставала з холодильника грибний суп.
- Машинку на дистанційному керуванні. На мою думку, це чудовий подарунок! Я б таку теж хотів...
Марія добре знала, що зараз така іграшка коштує близько двохсот гривень. І це найдешевша. Зарплату затримують, і навряд чи з нею розрахуються за три дні. А про аванс годі й говорити. Марія засмучено порпалась у сумочці з надією знайти хоч 50 гривень. Смачні цукерки - теж непоганий подарунок, чому б ні. Навіть десятки не було. Усі гроші пішли на лікування Михайлика. Марії згадались слова її начальниці – Віри Семенівни. Це та сама зла тітонька, як казав Михайлик. Жінка сказала їй, що найближчим часом їх підприємство мають закрити, а увесь штат - звільнити. Сумні новини сипались на неї без перестанку, і Марія вже не знала як діяти... Їй залишалось лише вірити, що скоро і в неї настане "біла полоса".
Жінка підійшла до сина та глянула в його карі очі, що безневинно дивилися на неї. Вона не могла підібрати слів. Як йому сказати, що грошей не вистачає навіть на звичайну листівку...
- Синку, розумієш тут така справа… У мене не вистачає коштів на подарунок, тож  ти, мабуть, не підеш на цей день народження...
- Знову?! – з викликом запитав хлопчик, - Але ж, мамо! Я думав, що не пішовши до зоопарку з класом, я зекономив трішки грошей на подарунок.
- Ні… - заперечно похитала головою мама.   
Хлопчик рвучко побіг до своєї кімнати та зачинив двері. Йому набридли постійні злидні у сім’ї. Часом його душу обіймав розпач, від якого не втечеш...
Мати сіла на диван. Одинока сльоза покотилась по щоці… 
Наступного дня Михайлик мав йти до школи, але хлопчику цього так не хотілося! Адже доведеться пояснювати Юрі, що він не прийде на день народження. Якщо увесь клас дізнається справжню причину його відмови, то потім над ним будуть жартувати увесь навчальний рік. Своїми побоюваннями Михайло не поділився з мамою, і йому таки довелось йти на уроки.
Дорогою йому трапилась компанія сусідських хлопців-бешкетників, які прив’язали мотузку до хвоста цуцика. Коли той намагався втекти, вони тягнули мотузку на себе, і песик повертався до своїх кривдників.
- Що ви робите? – обурено запитав Михайло.
- Відвали, малий! – відповів найстарший хлопець з рудим волоссям.
Маленький песик жалібно глянув на Михайлика, і  хлопчик ніби відчув біль цуценяти.
- Досить! – крикнув Михайло. Він вихопив мотузку у чорнявого хлопця та швиденько підібрав песика. Його ноги чимдуж дременули до свого будинку.
Хулігани побігли за хлопчиком, щоб знову відібрати врятованого песика. Проте Михайло мав перевагу, адже минулого року саме він виграв естафету з бігу на обласних легкоатлетичних змаганнях.
І от, коли рудоволосий хлопець вже міг схопити Мишка за комір, той заскочив до свого під’їзду, де наткнувся на сусідку. Хулігани зрозуміли небезпеку, що чекає на них, і припинили погоню.
- Михасику, чому ти ще досі не в школі?- запитала жіночка, що мешкала навпроти.
- Вибачте, мені терміново потрібно додому.
Хлопчик промчав мимо сусідки та залишив її стояти біля входу. 
Хлопчик швидко відімкнув квартиру і одразу попрямував на кухню в пошуках якоїсь поживи для песика. 
- Будеш грибний суп?
Песик довірливо поглянув на хлопчика та облизався. Михайлик дістав каструлю з холодильника і насипав в миску їжу.
- Тримай, - Михайло поставив миску до песика, а той одразу почав жадібно їсти, позираючи на свого рятівника.
- Хм. Як тебе назвати? Може, Сірко?
Цуцик був світло-сірого кольору з чорними лапками та хвостом. Його оченята були такі милі, що навіть доросла людина розчулилась би від його погляду. На вигляд йому було десь два-три місяці. 
- Я придумав!- радісно вигукнув хлопчик, - ти будеш Джеком! 
Песик радісно замахав хвостиком та почав тулитись до ніг Михайла. Нова дружба зародилася миттєво, і вона залишиться незламною попри всі обставини.
Марія поверталась швидко додому. Їй телефонувала сусідка та сказала, що Михайлик повернувся зі школи занадто рано і був досить дивним. Материне серце стрімко линуло до сина і, коли хлопчик зустрів її на порозі, у неї з уст одразу полинули запитання:
- Чому ти не був в школі? Щось сталося? Я дуже хвилювалась. Розумієш, синку, так не можна чинити ...
- Мамо, глянь...
Хлопчик тримав на руках маленького песика, що радісно дивився на жінку . 
- Хто це?
- Це Джек. Ходім, я розповім тобі пригоду, що сталась зі мною вранці.
Михайло докладно розказав історію появи Джека в їхній квартирі. Мама то зойкала, то радісно посміхалась. І, коли Михайлик закінчив розповідати, Марія насварила сина за такий ризикований вчинок, але також і похвалила за врятоване життя песика. 
Вона промовила:
- Синку, ти великий молодець. Я пишаюсь тобою і твоїм вчинком.
- Мамо, а можна він залишиться у нас? 
- Так, Михайлику. Ми вже якось прорвемось.
Жінка хотіла хоч чимось порадувати сина, тому погодилась. Але в душі вона мала сумніви, бо цілком розуміла, що пса вони не зможуть прогодувати, і їй колись доведеться з часом про це поговорити з сином.
Субота прийшла непомітно. Сьогодні був день народження Юри, друга Михайла, на святкування якого він, напевно, не піде. 
Марії ще досі було гірко від ситуації з грошима, і вона намагалась взяти гроші в борг, але ніхто із знайомих не допоміг їй.
- Мамо, - Михайлик підійшов до Марії, тримаючи на руках Джека, -  Я подумав і вирішив, що Джекові буде краще у Юри. І він цілком був би непоганим подарунком для нього, адже він вже який рік випрошує у батьків домашню тваринку.
- Синку ти не повинен...
- Я ж з ним не прощаюсь. Я буду вигулювати його разом з Юрою. І гратись з ним теж буду. 
Марія зворушило рішення сина. Здається, він миттєво подорослішав і став розуміти речі, які й дорослі не завжди розуміють... 
... Юра з радістю отримав подарунок від Михайла. І тепер Джек мав двох справжніх друзів, які ніколи не кривдили песика, а, навпаки, дуже любили його та разом бавились з ним.

Рукопис редакції інтернет-ресурсу "Мала Сторінка" надано автором.

Малюнки Акима Левича.

Більше творів Софії Дяченко на нашому сайті:

Читайте дитячі оповідання юної письменниці Софії Дяченко: "Лялька", "Джек".