Сергій Плачинда. "Міфи і легенди стародавньої України" (з книги "Словник давньоукраїнської міфології") - читати та завантажити


Тисячу років перебували в забутті найстародавніші духовні скарби українського народу — міфи й легенди дохристиянської доби. Пропонована книжка відомого письменника, літературознавця і лінгвіста, краєзнавця і етнографа в певній мірі відроджує величний пантеон міфічних героїв і персонажів, що їх створила поетична уява праукраїнців.

Словник, як своєрідне одкровення про наших давніх предків, стане в пригоді кожному, хто прагне зазирнути в саму глибінь історії України, пройнятися її красою, мудрістю й дивовижним, хвилюючим злиттям Людини з Природою.

Міфи і легенди стародавньої України, записані відомим українським народознавцем, письменником Сергієм Плачиндою, які увійшли до "Словника давньоукраїнської міфології": "Сокіл-Род", "Прадуб", "Білобог і Чорнобог", "Коляда і Мара", "Земля", "Дажбог і Жива", "Божич", "Перун", "Стриба", "Сварог".

 

Сергій Плачинда

СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

 

Сергій Плачинда. Міфи і легенди стародавньої України. Словник давньоукраїнської міфології. Книга. Читати та завантажити

 

Завантажити книгу Сергія Плачинди "Словник давньоукраїнської міфології" (djvu.zip)

 

III. МІФИ І ЛЕГЕНДИ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНИ


СОКІЛ-РОД

На початку була пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око.
Звідки летіло воно? І - куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно?
Наймудріші волхви Оріани казали так: "Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло і у Вічність".
А Заратустра потому вже додав: "Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ".
Мабуть, так. ' Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог - птиця Сокіл.
Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч.
Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.
І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку.
І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води.
І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера.
Тоді Сокіл сів між квіти й став глибоку думу думати.

 

* * *

 

ПРАДУБ

Довго думу свою думав Сокіл. Тьма часу минула.
І зніс Сокіл золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб.
І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили МОЛОДИЛЬНІ ЯБЛУКА - плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело.
Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: "Я створив Ирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ".

 

* * *

 

БІЛОБОГ І ЧОРНОБОГ

І поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род.
І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і Чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.
Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: "Зупиніться!"
І лебеді перестали битися.
І сказав Сокіл: "Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба".
Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся - русяве, очі - блакитні, а в другого все було чорне - і шкіра, і волосся, і очі.
І сказав Сокіл їм: "Зірвіть з дерева по яблуку ' з'їжте їх".
З'їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну.
І сказав їм Сокіл: "Тепер ви невмирущі боги".
І вклонилися йому велетні.
І сказав Сокіл білошкірому: "Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому".
І сказав Сокіл .чорношкірому: "Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній".
І сказав він обом: "Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви { будете вічно. Бо ви є Життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають Добра без Зла і Краси - без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому".

 

* * *

 

КОЛЯДА І МАРА

І сказав Сокіл Чорнобогові: "Що ж, іди в свою пітьму і володарюй там".
Ступив Чорнобог у безконечний морок, і одразу тіло його вкрилося чорною смердючою шерстю.
І не злюбив Чорнобог пітьму, зародилася в нього заздрість до Білобога.
Тоді пустив Чорнобог дві чорні сльози, і вродилися з них Змій-Дракон із трьома головами та вогнедихаючими пащами і потворна жінка - Мара з гнилими очима та кублом зміюк на голові.
Мара стала дружиною Чорнобога, а Змій-Дракон - Чорнобоговим військом.
І сказав Чорнобог Змієві: "Ти полети у Вирій і вбий Білобога, а Дуба спали разом з Соколом на ньому. Хочу я бути володарем Вирію".
Став розправляти свої велетенські панцирні крила Змій-Дракон та виригувати вогонь із своїх залізних пащек - аж заклекотіла пітьма.
Той клекіт почув Білобог у Вирії й пустив дві світлі чисті сльози. І вродилися з них красень-велетень Перун з огненними стрілами в руках та вродлива молода жінка Коляда.
Дав їм Білобог вкусити молодильні яблука, стали вони невмирущими богами.
І сказав Білобог Перунові: "Ти будеш моїм військом і охоронятимеш Вирій вогненними стрілами своїми".
І сказав Білобог Коляді: "Ти будеш моєю жоною і народжуватимеш золоте коло - Божича-Сонце, аби збороти пітьму і все злеє, що в ній".
Тоді саме прилетів Змій-Дракон у Вирій, кинувся на , Білобога, та Перун метнув стрілу-блискавку, що спалила крила Драконові, й він загримів у чорну безодню.
Там володар пітьми окропив чорними сльозами спалені Драконові крила, й відросли вони, та вже побоявся Змій сунутись у Вирій. І збагнув Чорнобог, що не бути йому володарем Вирію, і ще дужче він зненавидів Білобога та його Світ.

 

* * *

 

ЗЕМЛЯ

Сидить Сокіл-Род на вершечку Дуба-Стародуба й думу думає. Довго-довго. Багато часу минуло. І тоді сказав Сокіл Білобогові: "Ти пірни на дно озера і набери скільки можеш священного піску і розсій в пітьмі його, аби твердь була".
Тоді пірнув Білобог на дно озера Живої Води, схопив піску в обидві жмені, випірнув з води і пішов чорний світ піском засівати.
І де він сипав - утворилася Земля з долинами і полями.
Тоді Перун мову мовив до Сокола: "Великий Роде, дозволь і мені іти Землю творити".
І сказав Сокіл: "Іди".
І ось пірнув Перун на дно озера, набрав у обидві жмені священного піску, та тільки хотів випірнути, аж озеро Живої Води товстою кригою вкрилося. То Чорнобог підкрався до Вирію і заморозив озеро. Що робити
Перунові? Він пісок запхав собі в рот, а в руки схопив з-за пояса вогненні стріли й щосили пробив ними кригу, ще й пустив блискавку в Чорнобога, обпалив його.
Провалився Чорнобог у чорну прірву й зачаївся там до пори до часу.
А Перун кинувся Землю творити. І де він випльовував з рота пісок, там гори утворилися.

 

* * *

 

ДАЖБОГ І ЖИВА

А Сокіл-Род сидить на вершечку Дуба-Стародуба, думу думає. І зніс він золотий жолудь і золоте зернятко. І повелів Білобогові посадити їх на Землі своїй та полити Живою Водою.
Посадив Білобог золотий жолудь та золоте зернятко, полив Живою Водою. І диво сталося: з жолудя золотого виріс молодий крислатий зелений дуб, вершиною якого був надзвичайної вроди юнак, що спав міцним сном. А з золотого зернятка виріс великий житній колос, вершиною його була надзвичайної вроди дівчина, що спала міцним сном.
І повелів Сокіл-Род побризкати юнака і дівчину Живою Водою та привести їх у Вирій. І зробив так Білобог.
І сказав Сокіл юнакові: "Ти є Дажбог, будеш Землю засаджувати лісами та гаями".
І сказав Сокіл дівчині: "Ти є Жива. Богиня злаків. Тобто - богиня Життя. Будеш Землю засівати житом-пшеницею".
І сказав Сокіл обом, Дажбогові й Живі: "Ви є чоловік і жінка. І зачнете ви рід людський. Вкусіть молодильні яблука і скупайтеся в Живій Воді".
Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука і стали безсмертними. Скупалися вони в Живій Воді і стали вічно молодими.
І сказав Сокіл-Род: "Ідіть на Землю і робіть своє".
І пішли Дажбог та Жива на Землю, і зачали вони рід людський.
Тоді вкрив Дажбог Землю лісами, гаями, байраками.
Тоді засіяла Жива Землю житом, пшеницею та всякою пашницею.
Але нічого не росло і не родило на Землі без світла й без тепла. В пітьмі бродили люди - Дажбогові діти, й мали вони сконати від голоду й холоду. І запитували вони богів: "Навіщо ви нас на світ народили?"

 

* * *

 

БОЖИЧ

По думі глибокій мовив Сокіл до Білобогової жони Коляди, що вже важкою ходила: "Ти іди на Землю і там народи Божича-Молоде-Сонце. Коло золотеє спороди! Ти сама знайди місце, де маєш народити його".
І пішла Коляда шукати місце, де мала народити людям Сонце.
Та почув Чорнобог, що має світло народитися, і послав Мару на Землю, аби вона знайшла Коляду й задушила її - щоби Сонце вмерло в її утробі і ніколи не світило людям, щоби згинули вони в пітьмі від голоду і холоду.
Як навіжена побігла Мара по Землі в пошуках Коляди. І вздріла її, і погналася за нею.
Бачить Коляда, що Мара женеться за нею, підхопила важкий живіт обома руками, стала тікати.
Та збагнула, що не втекти їй від Мари.
Тоді забігла Коляда за гайок і перетворилася в тварину, яку сама собі придумала: в рогату непримітну Козу.
Пробігла повз Козу люта Мара - не звернула уваги на рогату тварину. Далі й далі помчала гидка потвора, і там, де з її очей капав гній на Землю,- виростали бур'яни, колючки, лопухи, будяки.
А Коляда тим часом перетворилася у вагітну жінку, зайшла в очерет і в муках неймовірних народила золотоликого Божича-Молоде-Оонце.
І нараз перетворився Світ. Щезла холодна пітьма. Сонячні промені впали на Землю, а люди впали на коліна, вітаючи народження Золотого Кола.
Мара в розпуці й страхові шугнула в потойбічну чорну прірву.
А Божич здіймався все вище й вище. А з ним здіймалася вгору і Божа благодать - ніжна, прозора, тепла блакить, що йшла від радісних очей Коляди, яка щасливим поглядом проводжала політ свого Сина.

ТАК ВІД БЕЗМЕЖНОГО БЛАКИТНОГО ПОГЛЯДУ КОЛЯДИ УТВОРИЛОСЯ СИНЄ НЕБО.

А по ньому плив Божич-Молоде-Сонце, щедро розсипаючи теплі промені по Землі.
І забуяли гаї і ліси під Сонцем. І ожила всяка пашниця, і налилося житнє колосся добірним зерном.
А люди співали хвалу Сонцю.
І подивувався сам Творець всього сущого - Род, споглядаючи блакитне небо над Землею. І сказав він: "Се є Новий Світ".

 

* * *

 

ПЕРУН

Сказав якось Сокіл-Род синові Білобога: "Ти є Перун. Мусиш прати небо. Тож візьми в пригорщу Живої Води і бризни на небо, аби на ньому утворилися дощові хмари".
І зробив так Перун, і попливли в голубому небі пухнасті хмарини. Тоді сказав Сокіл Перунові: "Вдар стрілою в хмару, пусти дощу для людей".
І вдарив стрілою в хмару Перун. Зблиснула блискавка. Загримів перший грім над полями. Полився життєдайний дощ на Землю.
Знову впали на коліна люди, віншуючи Рода і Перуна.
А Божич здіймався все вище й вище по небу, сіючи життя і радість на Землі. Лише під вечір, стомившись, спустився Божич на спочинок.
З дня в день тепер світило Сонце. З дня в день зростав молодий Божич - тож дні довшали й довшали.
Добре врожаїлось на Землі.
Влітку дні були найдовші, тепла - найбільше, тож Божич виріс у велетня;.
А коли люди врожай зібрали, осінь настала - то Божич почав старіти, зменшуватися, і дні ставали коротшими й коротшими, а ночі довшали й темнішали.
Тішився тоді Чорнобог з Марою. Бо йшла люта війна між Чорнобогом і Білобогом, між світлом і пітьмою, між добром і злом; і Чорнобог поклав перемогти Світло.
От і настала тоді найдовша ніч, в яку помер геть постарілий Божич.
І зрадів Чорнобог. Він сказав Марі: "Ось біжи мерщій на Землю. І будь-що знайди Коляду. Бо вона знову ходить вагітною, носить нового Божича в утробі своїй. Не дай йому народитися! Не дай появитися на світ сонячному світлу, що знищує нас. Маємо перемогти світло, аби вічна ніч настала".
І знову побігла Мара по Землі. Вздріла Коляду й стала гнатися за нею. 1 знову перетворилася вагітна богиня неба в Козу, і пробігла Мара повз неї, не звернувши уваги на, рогату тваринку. Оббігала Мара за ту довгу ніч усю Землю, та дарма... Зблиснули з-за лісів і гаїв перші промені молодого золотоликого Божича. Народилося нове Сонце. Новий рік. Нове життя. Здійнявся Божич над Землею, а люди - віншувальники Коляди - зібралися у ватаги, котрі назвалися КОЛЯДНИКАМИ, і пішли з радісними співами від хати до хати, несучи попереду Звізду Ясну - зображення Божича-Молоде-Сонце.
А ще колядники несли з собою опудало священної тварини - Кози, котра щороку рятує Коляду від Мари.

 

* * *

 

СТРИБА

У полянина Жития та його дружини Добрини народилася вродлива донька, яку волхви нарекли Поляною. Росла вона як з води. І вимостилася в дивовижну красуню, якої світ не бачив. Багато красенів-парубків сваталися до неї, та Поля була вірна Стрибі - найпрудкішому з усіх юнаків округи. Міг він навіть обігнати стрілу, яку випустили з найтугішої тятиви.
Тож воєвода посилав Стрибу гінцем в різні кінці, коли була в тому потреба.
Щасливі були і Поляна, і Стриба, стали вони до весілля готуватися. Та на заваді стала врода Поляни. Бо її краса осліпила навіть грізного громовержця Перуна з Вирію. І надумав бог блискавки взяти злюб з Поляною.
"Бути Поляні Богинею!" - вигукнув громовержець так, що його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого могутнього, всесильного родича, який щедро поливатиме їхню Землю дощем, а ще, дивись, вогняними стрілами відганятиме ворогів.
Про Стрибу всі забули. Всі, крім Полі.
Вона боялася злюбу з Перуном і тихо плакала за своїм коханим.
Та ось вбрали Полю в найкращий одяг і повели до урочища Перуна, аби віддати в жони громовержцеві.
Все плем'я полян ішло за Перуновою нареченою. І похнюплений Стриба також.
Ось і задрижала Земля, всі попадали навколішки, лише Поляна стояла горда як богиня,- у золотому осяяні, з пучком вогненних стріл у руці з'явився Перун. Молодецькі сріблясті вуса спадали, аж на його могутні груди. Горіли золоті кучері на голові. Сяяли його очі.
Усміхаючись, бог-красень став наближатися до Полі.
"Прощай, кохана моя Полю!" - скрикнув розпачливо Стриба, вихопив короткого мисливського меча і вгородив собі в серце.
Жахно скрикнув натовп. Жалібно зойкнула Поля, залившись слізьми. Спохмурнів Перун і сказав: "Ні, не хочу, щоби на злюбі моєму лилися кров і сльози. Хай же ти, чарівна Поляно, нікому не дістанешся!"
Сліпуче сяйнули блискавки, вдарив грім. У неймовірному страхові люди припали до Землі. А коли підвели голови, то
не побачили красуні Полі. Замість неї виросло дерево - високе й струнке, як дівчина.
"То - Поля!" - вжахнулися передні.
"Що то за дерево?" - допитувалися задні.
"Тополя",- відказували їм.
Так і пристала до дерева назва - ТОПОЛЯ.
А Перун злітав у Вирій, приніс звідти пригорщу Живої Води, бризнув на лице мертвому Стрибі й - ожив юнак.
"Будь моїм побратимом, Стрибо!- сказав Перун.- Адже обидва ми осиротіли без нашої Полі. Чи згоден?"
"Згоден",- відповів Стриба.
Перун схопив за руку побратима, потягнув за собою і... обидва легко злетіли в небо, полинули у Вирій. Там Стриба з дозволу Рода вкусив молодильне яблуко і став
Ц безсмертним.
"Роде,- звернувся Перун до Сокола,- дай крила для ніг мого побратима Стриби - його я хочу зробити богом І вітрів, без яких не буде життя на Землі".
І тоді Сокіл-Род пустив дві сльозинки, і до ніг Стриби впало два крила. І врочисто промовив Перун: "Тепер ти володар вітрів на світі, тепер ти не Стриба, а СТРИБОГ!"
Так вони стали побратимами - Перун і Стрибог.
Стриба щодуху ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує стрілами, пускаючи життєдайний дощ на Землю в потрібному місці.
Так вони творять добро: без вітру й без дощу й справді немає життя на Землі.

 

* * *

 

СВАРОГ

Сього чоловіка вважали за дивака.
Його навіть боялися.
Неодружений. Живе одинаком. Оселя його - геть за городищем, на узліссі. Обгородився високим частоколом, за яким копошиться: то каміння навіщось теше, то щось мурує.
"Що ти там робиш, чоловіче добрий?" - питали його.
"Жорна і піч".
"А що воно таке?"
"О, се таке, що зробить вас усіх дужчими і мудрішими. Житимете ситніше, довше, краще. Боги, спасибі їм, дали нам жито і пшеницю, а ми жуємо теє зерно, як тварини. Негоже се для людини. Вона має теє зерно змолоти, зробити тісто з борошна і спекти в печі хліб..."
Люди сього не розуміли, проте запитували: 
"А коли ти зробиш теє диво?"
"Завтра все буде готове, тоді покличу вас, нагодую хлібом".
Однак уночі зненацька зайнялися полум'ям і хата дивака, і весь його двір та прибудови... Сам господар ледь порятувався. Хтось бачив, як опівночі Змій прилітав і обдав полум'ям господарство дивака. А він мав уперту вдачу: найнявся до багатого, хутко розжився, збудував собі нову хату, теж на відшибі, і знову обніс двір частоколом, за яким щось тесав і мурував з дня в день.
"Що ти робиш?" - питали.
"Піч!"
Люди з жахом дивилися на нього. Адже...
"Нічого, я II таки зроблю, і змелю борошенце на зграбних жорнах, і спечу хлібину - за три дні все буде готове".
А за два дні знову лютим полум'ям зайнялося все його господарство. І знову чутки ходили про Змія.
А дивак... знову пішов у найми і заробив на нову хату і широкий двір. І знову його питали: "Що робиш?" А він відказував: "ПІЧ!" І люди пошвидше втікали геть.
...Коли він народився, волхви ніяк не могли дати йому ім'я. "Се буде великий чоловік, який принесе щастя людям,- казали вони.- Ми не знаємо, як наректи його. Лише віщий Ант може сказати".
Послали за найстарішим і наймудрішим волхвом Антом.
Він прийшов за три дні, подивився на хлопчика і тихо сказав: "Ім'я його - СВАРОГ. Він з богами розмовлятиме як з рівними. Він сам богом стане. Та тільки нікому не кажіть про се, аби Мара не почула. І про око людське називайте його Гостем. Прийде час - і світ назве його Сварогом".
Пішов Ант. А Сварог-Гость швидко ріс. Коли батьки мали його женити - прилетіла до нього у сні Біла Птаха і сказала: "Любий Госте! Не женись! В тебе з часом буде наречена - найчарівніша в світі. Се я, Жива, тобі обіцяю. А зараз іди в найми, зароби собі на хату і господарство, витеши з каменю жорна, збудуй піч та спечи першу хлібину. В тебе божественна душа, вона підкаже, як усе зробити. Мені жалко, що люди й досі зерно жують, як тварини".
І ось утретє Гость будує собі хату, і витісує нові жорна, і мурує піч.
Втретє Чорнобог велить Змієві-Дракону: "Знову Гость хоче хлібину людям спекти. А хліб дасть їм міць і довголіття. Такий вогонь нашли на Гостя, аби він ніколи з нього не вийшов".
Справді, коли опівночі Гость прокинувся від задухи, то збагнув: тікати нікуди! Довкруж гоготіло полум'я, ось-ось мала звалитися стеля. Вмираючи від жаріні й чаду, Гость простогнав: "Живо, Живо, невже мені не судилося довести справу до кінця?"
І тоді над пожарищем з'явилася Жива в золотому вбранні. Вона вихопила з полум'я вже мертвого Гостя, полинула з ним у Вирій, там бризнула на нього Живою Водою, і чоловік ожив. Богиня дала йому з'їсти молодильне яблуко, і став Гость безсмертним.
І сказала Жива: "ТАМ ти був ГОСТЕМ, ТУТ навіки ти - СВАРОГ. Тричі ти горів у полум'ї і заслужив бути богом. Але навіть богові важко спекти першу хлібину. Тож я даю тобі в жони свою рідну сестру - БЕРЕГИНЮ. Сим я виконую свою давню обіцянку. Берегиня народить тобі двох синів-близнюків СВАРОЖИЧІВ, які й охоронятимуть тебе від Чорнобога".
...Дивувалися Люди, коли за 18 років біля їхнього городища знову з'явився Гость. Тепер - з дружиною та синами. Він збудував хату, обгородився, витесав нові ручні жорна й вимурував піч. А коли вночі налетів Змій-Дракон, його зустріли недремні Сварожичі, яким сам Перун подарував по вогненній стрілі. Полетіли вони до Дракона й крила йому спалили, загримів у підземелля посланець Чорнобога.
А Сварог таки спік Першу Хлібину - запашну й золоту як Сонце - і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну, і збагнули, що приніс Гость-Сварог їм велике щастя, і міць, і здоров'я, і довголіття. І врочисто стали на коліна перед ним - новим богом своїм - СВАРОГОМ.

За матеріалами: Плачинда С. П. "Словник давньоукраїнської міфології". Київ, видавництво "Український письменник", 1993 рік, 63 с.

 

 

Інші твори Сергія Плачинди на нашому сайті:

Сергій Плачинда, оповідання
Сергій Петрович Плачинда (літературний псевдонім - Сергій Кожухар),  — відомий український письменник, прозаїк, публіцист, літературний критик.  "Серед степу широкого... (Гілея)", "Роксолана", "Міфи і легенди стародавньої України" - твори Сергія Плачинди, запропоновані у цьому розділі.
 
 
 
 
 
 
 

Дивіться також:

Українські міфи, легенди та переказиНародні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.

Міфи та легендиМіфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

Народні притчі

Фольклор, народна мудрість, народні притчіПритча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Плачинда. "Міфи і легенди стародавньої України" (з книги "Словник давньоукраїнської міфології") - читати та завантажити»:
Алла , 2017-01-07 19:48:03, #
валинтина , 2019-09-10 18:05:01, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми