Світлана Пасенюк. Поезії про осінь

Світлана Пасенюк. Поезії про осінь.

Світлана Пасенюк

Бабине літо

Ви бачили літо,
Літо чудове
Не в липні, не в серпні,
А після Покрови?
Це літо – несправжнє.
Як здавна ведеться,
Воно у народі,
Чомусь, бабиним зветься.
У ньому з’єднались:
Прозорість осіння,
Весняне тепло
Й батоги павутиння.
У синьому небі,
Мов білі хмаринки,
Кудись відлітають
Тонкі павутинки.
Летять, відлітають,
Бо добре всі знають,
Що бабине літо
Тривким не буває.
Настануть морози,
Зав’януть травинки,
Повиснуть на них
Ті тонкі павутинки.
Назавтра в минуле
Відійде тепло
І бабине літо –
Було та пройшло.

* * *

Осінь

Ходить, бродить лісом осінь.
За собою кошик носить.
А у кошику оцім
Фарби, пензлі, олівці

Розмалює осінь клени –
Там – червоні, тут – зелені,
А берізки, мов сестрички,
В золотих стоять спідничках.

На поляні, - де дуби,
Намалює ще гриби
І руді опеньки –
Ніжки в них тоненькі.

Там, де сосни і ялини,
Фарбувать вона припинить
Відпочине трішки
Й намалює шишки.

* * *

Осінній лист

Осінній лист – кленовий лист
Він за вікном моїм завис.
Тремтів багряним прапорцем
І заглядав мені в лице.
Та, раптом, з купою братів.
Зірвавсь і в небо полетів.
Там покружляв, неначе птах,
І залетів на самий дах.
Приліг і трішки відпочив,
І далі в небо полетів.
Літав, кружляв у танці дикім
Та й повернувсь мені на втіху.
Його з землі я підняла
І у кімнату віднесла.
Буде лежать, буде горіти
Й нагадувать – пройшло вже літо.

* * *

Порядкує в лісі осінь

Порядкує в лісі осінь.
Мов косою листя косить
І склада в покоси
Під холодні роси
Обійде усі поляни.
Там підправить. Тут-загляне
Відійде. Погляне збоку
Що ж, красиво все. Нівроку.
Килими лежать строкаті
Ліс прибрала мов не свято
Час уже й спочити,
Бо минуло літо
І стоять дерева вмиті
Вже вони не в оксамиті,
І летять листочки
У них із сорочки.
Вже старі дуби дрімають .
Стиха увісні зітхають,
А осички та берізки
Розплели всі свої кіски.
Мов й не заплітались –
Всі до сну прибрались.
Десь птахи поділись –
Кудись розлетілись
Тихо в лісі. Він дрімає
І на зиму вже чекає.

Світлана Пасенюк. Поезії про осінь.

Відспівали пташки

Відспівали пташки літо,
Поверта на осінь.
Там, де колосилось жито,
Вже нема колосся.
І гаї не зеленіють –
В золо убрались,
А хотілося б щоб літо
Повік не кінчалось.
Щоб гаї все зеленіли,
Жита колосились
І літа, щоб не летіли,
А щоб зупинились.
Та проходить красне літо,
Квіти відцвітають
І літа не зупинити –
Вони теж минають.

* * *

Осінні дні

Які чудові дні осінні:
Додолу листя все летить,
Снується в небі павутиння,
А угорі така блакить.
Попід деревами, навколо,
Лежать пухнасті килими,
Відпочиває тихо поле,
А ліс не діждеться зими.
Ще де – не – де яскраві квіти
Вогнями оживляють сад.
Калини прикрашає віти
Ще кетягів червоних ряд.
У лісі, побіля пеньочків,
Рудих опеньок хоровод.
Так радує, милує очі
Цей дружній лісовий народ.
Воістину нема в природи
Пори поганої й погоди.
Погода є на всякий смак.
Це знає кожен неборак.

* * *

Осінь

В діброві вітер свище, виє.
Додолу листя все летить.
І сонце світить та не гріє.
І птаство в вирій вже летить.
Ключі у небі журавлині.
Тужливий клекіт з – під небес.
Дощі сумні, тумани сиві
Заполонили світ увесь.
Ранкова поморозь на травах
Біліє наче пелена.
Бувають дні ще теплі, славні.
Та літо бабине лина
Іде неквапною ходою
Журлива осінь по землі.
Моє життя вона собою
Чомусь нагадує мені.

* * *

Глибока осінь

Дивлюсь я у вікно.
За ним глибока осінь.
В саду дерева чорні і сумні,
Немовби літа вони в мене просять
І голі віти все простягують мені.
Над ними небо синє височіє,
Холодний вітер свище звідусіль.
І сонце світить, світить та не гріє,
А в мене у душі зрина пекучий біль.
Мені шкода до болю, до нестями
Пташок маленьких, яблуньку й дубка.
Якби могла, зігріла б їх руками.
Дала б з кімнати їм хоч часточку тепла.
Та на біду не можу це зробити -
Іх не зігріть теплом моїх маленьких рук.
Але я їх люблю й завжди буду любити
Це – щира правда, а не просто звук.
Попереду зима, мороз і вітер лютий,
Вони малі й замерзнуть далебі.
Дивлюсь я у вікно і прагну щось зробити,
Чим зможу їм допомогти? – Міркую я собі.
Пташкам я приладнаю годівнички.
Зерна насиплю. – Їжте досхочу.
До мене, мабуть, прилетять синички.
Снігур сказав. – Я також прилечу.

Світлана Пасенюк. Поезії про осінь.

Поезії люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Більше творів Світлани Пасенюк на "Малій Сторінці":

Поезії Світлани Пасенюк

Світлана Михійлівна Пасенюк мешкає на Житомирщині. Усе життя вона пропрацювала вчителем математики у сільській школі. Але тепер пані Світлана пише чудові вірші та казки для дітей. Читаймо!