Сашко Дерманський, "Про двох бездомних джинів та один нічийний глек" - уривок з книги "Казки дракона Омелька"

Сашко Дерманський

ПРО ДВОХ БЕЗДОМНИХ ДЖИНІВ ТА ОДИН НІЧИЙНИЙ ГЛЕК

(уривок)

Дракон Омелько понад усе на світі любив розповідати казки. 
Але усі, крім його дружини дракониці Килини, перелякано втікали від нього. Проте згодом в Омелька все ж з’явилися слухачі: жаби Кумка та Гамка, зайчик Сашко, лосі Ось, Осьось та Лосось. Друзі любили не тільки слухати, а й обговорювати казки дракона.
Джини — істоти загадкові й навіть дивакуваті. Бо хіба буде нормальне створіння, хай навіть казкове, жити в старій лампі чи у тісному глеку? Та ніколи у світі! А джини ще й як живуть — і то тисячами років.
Ці могутні чарівники могли б легко начаклувати собі просторі палаци чи хоча б трикімнатні квартири з балконами. 
Аж ні, протискаються у глиняні глеки через вузькі горловини...
Та ще й не всяка посудина їм підходить, обов’язково має бути дуже старовинна. Хоча б тисячолітня. Хіба не диваки? 
А де ж на кожного джина понабирати тієї старовини? 
Ось тому знайти підходяще житло для джина — неабияка морока. От послухайте...
Жили собі два джини — добрий та злий. Злому було сім тисяч сімсот сімдесят сім років, а доброму — лише дві тисячі двісті двадцять два. Обидва джини не мали постійного житла й мусили ночувати де прийдеться: то у порожній пляшці з-під молока, а то й узагалі просто неба, вчепившись за вуличний ліхтар догори дриґом, як кажани. Та одного дня джинам пощастило: вони натрапили на прекрасний, на диво просторий, старий-престарий глек із двома ручками з боків.
— От добре! — зрадів злий джин. — Тепер у мене буде затишна оселя.
— А чому це в тебе, а не в мене? — обурився молодший джин. — Я, до речі, перший його побачив.
— Зате я старший за тебе аж на п’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять років. І мені в такому похилому віці му́лько*1 спати в різних бляшанках. Ти собі ще знайдеш іншого глека.
— Йому мулько, а мені, бачте, м’яко! — не здавався добрий джин. — Давай по-чесному визначимо, хто буде тут жити.
— Визначимо, визначимо... — передражнив його злий. — Я могутніший, от я й буду жити!
— А ти доведи, що справді такий могутній.
— Пхе! — скривився старий джин. — Загадуй, що завгодно, я все зможу.
— А ти можеш вичаклувати такого великого слона, якого сам підняти не зможеш?
— Раз плюнути! — злий джин висмикнув з бороди воло - сину, прошепотів закляття — і з’явився гігантський слон.
— А тепер підніми його, будь ласка, — всміхнувся добрий джин.
— Не можу, бо ж... але ж...
— Бач, а казав, що все можеш...
Молодший джин підійшов до слона.
— А я от зроблю це однією рукою. — І він підняв слона над головою.
— Так нечесно! Ти ж сам загадав, щоб слон був такий, щоб я його не підняв!.. — репетував злий джин.
Та добрий джин його не чув, бо він уже сидів у просторому глеку і викладав речі зі своєї валізи.
— Е, чоловіче, — обурилася Килина. — Але ж добрий джин просто схитрував…
— Нічого не вдієш, Килинонько, — відповів Омелько, —  це називається боротьба за виживання. Виграє той, хто розумніший, хитріший або сильніший. 
— Або рогатіший, — докинув лось Ось, гордо позираючи на свої розмашисті роги.
— Або гарніший, — квакнула жабка Гамка. Вона чомусь вважала себе напрочуд гарною. — Такий, як я, — сором’язливо уточнила Гамка й зашарілася, тобто ще більше позеленіла, бо жаби саме так і соромляться. Червоніти вони не вміють. 
— Або хто швидше бігає чи гарно вміє ховатися, — подав голос зайчик Сашко. 
— І взагалі, — сказав Омелько, — завжди мусить перемагати добро. А зло мусить зазнати поразки. 
— Поразка — це так неприємно, — мовив Сашко.

*1  Му́лько – тривожно, неспокійно.

За матеріалами: 
Сашко Дерманський. "Казки дракона Омелька". Київ, видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2012. Ілюстрація Вікторії Пальчун.
Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 125 - 127.

Читайте також на "Малій Сторінці":

"Улюбленими заняттями в дитинстві було воювати з осами або шершнями, сікти лозинами на городі листя кабачків, блукати в кукурудзяних лабіринтах з дерев’яним автоматом. Ще — ходити поміж бібліотечних полиць у передчутті неймовірної насолоди від нових пригод і подорожей. Любив борюкатися з братами в запахущому сіні й робити в ньому нори. Любив залізти в бабусин малинник, наминати ягоди і задоволено слухати, як усі дивуються: «Де ж це Сашко?». Любив іти з мамою до школи лісовою стежкою й помічати, який довкола прекрасний світ... Любив мріяти. Мріяв навчитися літати не лише уві сні..." (Сашко Дерманський)