"Пігмаліон і Галатея​​​​​​​" - давньогрецький міф у переказі Катерини Гловацької


Пігмаліон​​​. Давньогрецький міф. З книги Міфи Давньої Греції.

 

ПІГМАЛІОН І ГАЛАТЕЯ

(давньогрецький міф)

 

Завантажити давньогрецький міф "Пігмаліон і Галатея" (txt.zip)

 

Колись на острові Кіпрі був великий митець Пігмаліон. Жив він самотньо, родини не мав і навіть не думав одружуватись, бо гордував жінками. Дізналася про це богиня кохання Афродіта, розгнівалась і надумала покарати зухвальця.
Єдиною втіхою Пігмаліонові було різьбярство. В довгі години виснажливої праці він був справді щасливий. Якось – і, певне, на те була воля богині! – взявся він різьбити із найкращого мармуру, яким славиться острів Парос, жіночу постать, таку гарну, вродливу, що подібної і на світі немає.
Пігмаліон працював натхненно, невтомно, забуваючи про все на світі. І з кожним днем, що далі він різьбив, що більше зрізав упевненою рукою зайвих скалок із великої мармурової брили, то виразніший ставав обрис прекрасної жінки, наче сама богиня кохання виходила з білого морського шумовиння.
Нарешті сніжно-біла статуя готова. Якої дивної вроди в неї обличчя, яке високе ясне чоло, які очі вимовні! Вона наче жива, здається, зараз милі вуста всміхнуться ласкаво й принадно, а ніжні дівочі руки простягнуться до нього, її творця.
Збентежено дивиться Пігмаліон на свій витвір, і серце йому завмирає від незнаного щастя. О, якби боги вселили в камінь людську душу! Він так прагне цього, так мріє про неймовірне, що, коли обережно торкається пальцями білого пароського мармуру, камінь наче не такий холодний, як завжди. І різьбяр уже сам не може збагнути – чи мармур це, а чи живе тіло?
Митець промовляє ласкаві слова до статуї, обіймає її, цілує. «Як їй, мабуть, незатишно!» – похоплюється він і вкриває коштовними шатами прекрасне тіло. Блискучими самоцвітами, коралями і стрічками прикрашає він дівочу голівку, і шию, і руки, – і все їй личить, усе тільки відтіняє її неземну вроду.
Чи йде куди Пігмаліон – щойно ступне за поріг, як уже рветься душею назад. А повертаючись, завжди приносить своїй красуні дарунки, що їх полюбляють молоді дівчата, – пахучі барвисті квіти, дрібні різноколірні мушлі та прозорі бурштинові кульки – скам’янілі сльози Фаетонових сестер Геліад.
Але ніщо не могло зворушити статуї, вона стояла мовчазна й нерухома, байдужа до прикрас і дарунків.
Настало свято Афродіти. Відзначали його по всій Елладі, а надто на Кіпрі,– адже саме на його землю вперше колись ступила богиня кохання, вийшовши з морського шумовиння, тому і звуть її часто Кіпріда. По всьому острову запалали жертовні вогні, замукали білі телиці з визолоченими рогами – їх дарували прекрасній богині.
А як над жертовником знявся священний дим, Пігмаліон почав палко молитись:
– О могутня Кіпрідо! Тобі все підвладне на світі. То зроби так, щоб моєю дружиною стала… – Пігмаліон знітився, не насмілюючись просто сказати: «та, що я вирізьбив з мармуру». Зітхнувши, він повів далі: – схожа на ту, що я вирізьбив з мармуру.
Проте богиня кохання, яка незрима була на святі, зрозуміла митця й дала йому доброзичливий знак: тричі на жертовнику спалахнув вогонь, і яскраві омахи сяйнули до неба.
Мерщій подався Пігмаліон додому, до своєї мармурової красуні. Схилившись її поцілувати, він раптом відчув, що ніжне личко тепле, теплі і руки, і плечі. Від його дотику твердий мармур м’якшав, як м’якшає бджолиний віск під променями сонця.
Тоді зраділий, збентежений від щастя Пігмаліон схопив своє створіння в обійми і поцілував у теплі вуста. Статуя – ні, не статуя, а жива дівчина – зашарілася й підвела ясні очі.
Незабаром увесь Кіпр відсвяткував весілля Пігмаліона й Галатеї – так стали звати красуню. І, кажуть люди, першим гостем на тому весіллі була золота богиня Кіпріда.

За матеріалами: Міфи Давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Науковий керівник та автор передмови Андрій Білецький. Ілюстрації Рафаеля Масаутова. Київ, видавництво "Веселка", 1977 рік, стор. 24 - 26.

 

 

Більше давньогрецьких міфів на нашому сайті:

Певно, ви чули вислови: «сізіфова праця», «танталові муки», «прокрустове ложе», «авгієві стайні», «троянський кінь», «самозакоханий нарцис», «яблуко розбрату». А чи знаєте ви, що ці та багато інших крилатих виразів, які стали органічною, невід'ємною частиною нашої мови, культури, прийшли до нас з міфології стародавніх греків? Знати грецьку міфологію дуже важливо. Образи грецьких міфів відбилися в численних творах літератури і мистецтва, вони міцно увійшли в наше повсякденне життя. Ця книга, дорогі друзі, ознайомить вас з найбільш відомими міфами Стародавньої Греції.

Міфи Давньої Греції. Переказ Катерини ГловацькоїЗміст книги:

Передмова Андрія Білецького

Деметра і Персефона 
Дафна 
Нарцис 
Пігмаліон і Галатея
Адоніс 
Мідас 
Фаетон 
Прометей 
Пандора 
Данаїди 
Персей 
Тантал 
Ніоба 
Аргонавти 
Мелеагр 
Геракл
Орфей і Еврідіка 
Тесей 
Дедал та Ікар 
Тірренські розбійники 
Ерісіхтон 

Словник міфологічних імен та географічних назв

 

Давньогрецькі міфи. Міфи Давньої Греції.

Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. «Прекрасна земля Еллади, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі и річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець Андрій Білецький зазначає: «У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанунання повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)». Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов'язковою складовою власної освіченості.
 
 
Дивіться також: 
 

Міфи та легендиМіфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

 

Народні притчі

Фольклор, народна мудрість, народні притчіПритча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.


Останні коментарі до сторінки
«"Пігмаліон і Галатея​​​​​​​" - давньогрецький міф у переказі Катерини Гловацької»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми